18 січня 2024 року справа № 580/10404/23
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Тимошенко В.П.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за ОСОБА_1 до Харківського національного університету повітряних сил ім. Івана Кожедуба про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
03 листопада 2023 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Харківського національного університету повітряних сил ім. Івана Кожедуба, в якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність Харківський національний університет повітряних сил ім. Івана Кожедуба щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
2) зобов'язати Харківський національний університет повітряних сил ім. Івана Кожедуба нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 226 грн. 10 коп. у день за період з 20.08.2017 по 20.02.2018 терміном 184 календарних днів складає 47 122грн. 40 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що її звільнено зі служби - 19.08.2017, однак індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.08.2017 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін січень 2008 року виплачена їй не у день звільнення зі служби, а на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 у справі №160/16883/21 лише - 21.10.2023.
Позивач зазначає, що враховуючи зміст ст. 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, вважає, що період часу з 20.08.2017 по 21.10.2023 - є часом прострочення розрахунку при звільненні.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 прийнято позовну заяву до свого провадження.
Відповідач позов не визнав, надав до суду письмовий відзив в якому зазначив, що під час нарахування і виплати позивачу належних під час звільнення сум був відсутній спір щодо розміру виплат, а тому підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
ОСОБА_1 проходила військову службу за контрактом з 02.08.2014 по 19.08.2017 у Харківському національному університеті повітряних сил ім. Івана Кожедуба.
Згідно витягу з наказу начальника Харківського національного університету повітряних сил ім. Івана Кожедуба від 19.08.2017 року №18 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 у справі №160/16883/21 позов задоволено частково, зобов'язано Харківський національньний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (61023, Харківська обл., місто Харків, вул.Сумська, будинок 77/79, код ЄДРПОУ 24980799) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 18.08.2017 р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін січень 2008 року.
Остаточний розрахунок з позивачем проведено 21.10.2023.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо несвоєчасної виплати позивачу належних йому коштів, у день звільнення зі служби, протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку відповідно до статей 116, 117 КЗпП України.
Відповідно до абз. 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Ні Законом України “Про Національну поліцію”, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку ГУ НП в Черкаській області) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Ця позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 справі №21-8а15 та була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі № 805/2948/17-а, від 08.11.2018 у справі №821/1333/16, від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17, від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18.
Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні із служби у поліції, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, судова колегія приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ч.1 статті 116 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
При цьому, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Положення частини 1 та 2 другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.
Дійсно, ч. 1 статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.
Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом ч.2 статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.
Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 статті 117 КЗпП України).
Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця.
Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, але не більш як за шість місяців, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Таким чином, положення статті 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникають у зв'язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.03.2021 у справі №520/12809/19, від 18.03.2021 у справі № 820/3313/17, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 31.03.2021 у справі №120/2617/20-а, від 04.06.2021 у справі №280/1198/20, від 22.04.2021 у справі №620/828/20.
Отже, наявність спору про розміри належних звільненому працівникові сум є обов'язковою умовою для застосування ст.117 КЗпП України та виплати звільненому працівнику середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.
Підставою для виплати передбаченого ст.117 КЗпП України відшкодування відповідно до ч.2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
З матеріалів справи вбачається, що згідно витягу з наказу начальника Харківського національного університету повітряних сил ім. Івана Кожедуба від 19.08.2017 року №18 позивача виключено від зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, проте лише у вересні 2021 року звернулася до суду із позовною заявою, де просила: нарахувати та виплатити на її користь індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 19.08.2017 р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін січень 2008 року.
Отже, здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення і протягом подальших чотирьох років позивач не здійснювала жодних дій, спрямованих на перерахунок та виплату грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час.
Таким чином, викладені обставини свідчать, що спір щодо невиплаченого грошове забезпечення у вигляді індексації грошового забезпечення виник більш ніж через два роки після звільнення позивача.
Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16 та від 28.11.2022 у справі №380/693/20, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права та висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин ст.117 КЗпП України і стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд
вирішив:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення, з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Валентина ТИМОШЕНКО