05 січня 2024 року справа № 580/10878/23
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тальнівської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення,
16.11.2023 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Тальнівської міської ради (далі - відповідач), в якому позивач просить визнати незаконним та скасувати рішення відповідача від 28.09.2023 №47/8-24.2 “Про надання дозволу на розроблення землевпорядної документації” про скасування рішення відповідача від 03.08.2023 №44/8-21.2 “Про надання дозволу на розроблення землевпорядної документації”.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем зазначено, що оскаржене рішення прийнято всупереч рішенню Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009, оскільки сільська рада скасувала своє попереднє рішення, яким позивачу надано дозвіл на розробку землевпорядної документації щодо надання у користування земельної ділянки.
На думку позивача, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Ухвалою від 21.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та встановив відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.
У встановлений строк відповідач відзив на позов не подав.
Вивчивши доводи сторін, викладені у позовній заяві та відзиві на позовну заяву, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд встановив таке.
03.08.2023 сесія Тальнівської міської ради (восьмого скликання) ухвалила рішення “Про надання дозволу на розроблення землевпорядної документації” № 45/8-21.2, де згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 гр. ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою надання її у користування на умовах договору оренди терміном на 7 років для городництва із земель комунальної власності Тальнівської міської ради за адресою: АДРЕСА_1 .
В подальшому, Тальнівська міська рада прийняла рішення “Про надання дозволу на розроблення землевпорядної документації” від 28.09.2023 №47/8-24.2, підпунктом 5.1 пункту 5 якого скасувала підпункт 1.1 пункту 1 рішення міської ради від 03.08.2023 № 45/8-21.2 про надання позивачу дозволу на розробку землевпорядної документації.
Не погоджуючись із наведеним рішенням від 28.09.2023, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірному рішенню, суд врахував, ст.19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст.14 Конституції України гарантовано право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Вирішуючи спір, суд зазначає, що Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-III (далі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Відповідно до п. б ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Частинами 1-3 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. “в” ч. 3 ст. 116 ЗК України).
У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Абзацом 2 ч. 1 ст. 123 ЗК України передбачено, що рішення про надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Отже, рішенню про надання або відмову у наданні земельної ділянки у власність або користування передує отримання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки та їх надання відповідному органу.
Згідно з вимогами ст. 50 Закону України “Про землеустрій” проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Отже, процес отримання земельної ділянки у власність є стадійним, завершальною з яких є прийняття уповноваженим державним органом рішення про затвердження проекту землеустрою чи технічної документації та передача земельної ділянки у власність чи користування.
Водночас отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи технічної документації щодо поділу земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16.
Верховний Суд у постанові від 18.10.2018 у справі № 818/1976/17 прийшов до висновку, що надання будь-яким особам дозволів на розроблення відповідних проектів землеустрою є лише первісним етапом процедури відведення земельних ділянок і не означає, що такі проекти землеустрою в наступному будуть затверджені компетентним суб'єктом владних повноважень, а земельні ділянки - передані заявникам (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17).
З наведеного правого регулювання та висновків Верховного Суду вбачається, що орган місцевого самоврядування може надати дозволи на розробку проекту землеустрою необмеженій кількості осіб щодо однієї і тієї ж земельної ділянки.
При цьому, громадянин, який звернувся за отриманням дозволу вперше не набуває перевагу при подальшому отриманні у користування земельної ділянки порівняно з тим, хто звернувся пізніше, тому твердження відповідача, що іншим особам надано дозвіл на розробку проекту землеустрою на спірну земельну ділянку, є безпідставними.
Щодо посилання відповідача на використання земельних ділянок громадянами с. Червоне, суд зазначає, що правовстановлюючих документів, якими оформлено право користування земельними ділянками відповідач не надав.
Також відсутні докази, які підтверджують їх виділення внатурі на місцевості.
Окремо суд вважає за необхідне зазначити, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 у справі “Рисовський проти України” суд підкреслив особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа виливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах “Беєлер проти Італії”, “Онер'їлдіз проти Туреччини”, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови”, “Москаль проти Польщі”). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (“Лелас проти Хорваті”, “Тошкуце та інші проти Румунії”) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (“Онер'їлдіз проти Туреччини” та “Беєлер проти Італії”).
Потреба виправити “минулу “помилку” не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі “Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки”), іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (“Лелас проти Хорватії”).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (“Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки”, “Гаші проти Хорватії”).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
В контексті переліченої практики Європейського суду з прав людини суд вважає за необхідне зазначити, що на позивача не може покладатись тягар можливих, однак не підтверджених належними доказами помилок Тальнівської міської ради.
Окремо суд зазначає, що у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Цей принцип знайшов своє відображення у статті 74 Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР) за якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.
Згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Пунктом 34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень, які приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з ч.10 ст.59 Закону №280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Положенням статті 59 Закону №280/97-ВР стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни з будь-якого питання, що є компетенцією органу місцевого самоврядування, дано офіційне тлумачення в Рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009.
В абзаці 3 пункту 3 цього Рішення зазначено, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу й самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України органи місцевого самоврядування приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють дію норм права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
Абзацами 5 та 6 пункту 5 зазначеного Рішення визначено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування та громадянами, що породжує у громадян упевненість у тому, що їхнє становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 521/17710/15-а, від 22 січня 2019 року у справі № 371/957/16-а та від 13 березня 2019 року у справі № 542/1197/15-а.
Суд зазначає, що рішення Тальнівської міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є ненормативним актом індивідуального характеру, який вичерпав свою дію фактом його виконання, оскільки позивач уклав відповідний договір із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 №68 від 14.09.2023 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
За наведених обставин, Тальнівська міська рада не мала повноважень скасовувати своє раніше прийняте рішення від 03.08.2023 №45/8-21.2 “Про надання дозволу на розроблення землевпорядної документації”, тому воно є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню у повному обсязі.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Дотримуючись вказаних вимог, суд дійшов висновку, що судовий збір в сумі 1073,60 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.2-6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України суд,
1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати рішення Тальнівської міської ради від 28.09.2023 №47/8-24.2 “Про надання дозволу на розроблення землевпорядної документації” в частині скасування підпункту 1.1 пункту 1 рішення Тальнівської міської ради від 03.08.2023 №45/8-21.2 про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою.
2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тальнівської міської ради (20401, Черкаська обл., м. Тальне, вул. Соборна, буд. 28, код ЄДРПОУ 04061607) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ