18 січня 2024 року Справа № 480/11776/23
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Осіпової О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/11776/23 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, Державна судова адміністрація України, в якій просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року включно виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень, на 01 січня 2022 року - у розмірі 2481 гривня та на 01 січня 2023 року - у розмірі 2684 гривні.
2. Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року включно, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розмір якого становить 2270 гривень, станом на 01 січня 2022 року - 2481 гривня, а станом на 01 січня 2023 року -2684 гривні.
3. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо нарахування та виплати судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні.
4. Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області нарахувати та виплатити судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року включно, обчисливши її розмір виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень, у 2022 році - 2481 гривня та у 2023 році - 2648 гривні, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Також просить допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за один місяць.
Свої вимоги мотивує тим, що він працює суддею Конотопського міськрайонного суду Сумської області з 08.11.2005р. Наказом голови Конотопського міськрайонного суду Сумської обл. «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 » від 21.12.2020 № 16-б йому встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50 % посадового окладу.
З січня 2021 р. й до теперішнього часу відповідач нарахував йому суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 р.», в розмірі 2102 грн.
Однак, відповідно до приписів спеціального законодавства відповідач повинен був нарахувати йому суддівську винагороду, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021 р. в розмірі 2270 грн, на 01.01.2022 р. - 2481 грн, а на 01.01.2023 р. - 2684 грн.
Внаслідок цього розмір винагороди позивача не відповідає розміру, установленому спеціальним Законом, у зв'язку з чим він не погоджується із сумою виплаченою йому суддівської винагороди та вважає, що відповідачем порушено його право на належне матеріальне забезпечення, оскільки і Конституція України, і спеціальний Закон України «Про судоустрій і статус суддів» містять заборону щодо можливості визначення розміру суддівської винагороди будь-якими іншими нормативно правовими актами, аніж спеціальним Законом, яким в даному випадку є Закон України «Про судоустрій і статус суддів».
Спеціальний Закон України «Про прожитковий мінімум» взагалі не містить будь-якого окремого прожиткового мінімуму для суддів, а Закон № 1402-VIII прямо відсилає до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не до будь-яких інших величин.
Закон України «Про прожитковий мінімум» визначає вичерпний перелік соціальних і демографічних груп населення, для яких встановлюють відповідні прожиткові мінімуми. До вказаного закону не вносилися зміни щодо запровадження окремої соціальної групи населення під назвою «судді», а тому встановлення спеціального прожиткового мінімуму для суддів суперечить Закону України «Про прожитковий мінімум».
Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Ухвалою від 03.11.2023р. провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
13.11.2023р. від представника відповідача - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, надійшов відзив на позовну заяву (а.с.20-25), в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначає, що норма частини третьої статті 133 Закону України від 07.07.2010 № 2453 - VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453 - VI) є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону № 2453 - VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.
Враховуючи, що норма частини третьої статті 135 Закону №1402VШ є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього, потрібно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді.
Таким нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону №1928-ІХ, які уточнюють частину третю статті 135 Закону №1402- VIII і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.
Таким регулюванням законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.
Порівнюючи мінімальний прожитковий мінімум, встановлений на 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року та на 1 січня 2023 року, необхідно зазначити, що його розмір (2102,00 грн.) не змінився, є чинним, не конституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню.
Тому відповідач як розпорядник бюджетних коштів не міг виплачувати позивачу суддівську винагороду понад виділені йому для цього бюджетні асигнування та на власний розсуд, вирішуючи, який нормативно- правовий акт потрібно виконувати.
Отже, ТУ ДСА України в Сумській області як розпорядник коштів нижчого рівня не має правових підстав для самостійного нарахування та визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року до 2023 року поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, передбачених Законом №1928-1Х, та встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Від представника відповідача - Державної судової адміністрації України у встановлений пунктом 4 ухвали про відкриття провадження 15-денний строк відзиву на позовну заяву подано не було. Згідно з довідкою про доставку електронного листа від 06.11.2023р. ухвала та позовна заява з додатками були надіслані одержувачу - Державна судова адміністрація України в його електронний кабінет 03.11.23р. о 18:21.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює суддею Конотопського міськрайонного суду Сумської області з 08.11.2005р.
Наказом голови Конотопського міськрайонного суду Сумської обл. «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 » від 21.12.2020 № 16-б йому встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50 % посадового окладу.
З січня 2021р. й до теперішнього часу відповідач нарахував йому суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 р.», в розмірі 2102 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України від 02.06.2016р. №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (надалі за текстом - Закон № 1402-VIII).
Відповідно до статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
В свою чергу, частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.3 статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Щодо надання оцінки правомірності застосування відповідачем статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн, суд виходить з наступного.
Статтею 7 Закону України № 1982-IX установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.
При вирішенні цього спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII (далі - Закон України № 1401-VIII), що набрали чинності з 30 вересня 2016 року.
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, в якій зазначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Конституція України у редакції Закону України № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини 1 статті 135 Закону України № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини 2 статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини 3 та пунктом 1 частини 4 статті 135 Закону України № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Тому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон України № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 цього Закону прожитковий мінімум є вартісною величиною достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Отже, наведеною правовою нормою закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Суд зазначає, що Законом України № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
При цьому судді вказаним Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтями 7 Законів України №1082-ІХ, №1928-ІХ та №2710-ІХ разом із встановленням на 01 січня 2021, 2022 та 2023 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., 2481,00 грн. та 2684,00 грн. відповідно, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.
До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України № 1402-VIII.
Зміни до Закону України № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди за спірний період (січень 2021 року- січень 2023 року), а також в Закон України № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.
Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Законів України №2710-ІХ, № 966-XIV, а також те, що Закон № №2710-ІХ має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в ч.2 ст.95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21 вказав, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру судді". При цьому судді також цим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.
Окрім того, Верховний Суд України, зауважував що Закон України «Про Державний бюджет» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Отже, Законом України №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Аналізуючи вищевикладені норми, суд погоджується із доводами позивача, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00грн.), на 01 січня 2022 року (2481,00грн.) та на 01 січня 2023 року (2684,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, 2102,00 грн.) на підставі абзацу 5 статті 7 Закону № 1928-ІХ є неправомірною.
Наведені вище висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена у постановах від 10.11.2021р. у справі №400/2031/21 та від 30.11.2021р. у справі №360/503/21.
Доводи відповідача про те, що для визначення базового розміру посадового окладу працюючого судді застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 грн., відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та відповідно до положення ч. 4 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при вирішенні питання про виплату суддівської винагороди не спростовують обов'язку ТУ ДСА України в Сумській області діяти у спірних відносинах відповідно до приписів статті 135 Закону № 1402-VIII, є необґрунтованими та такими, що суперечать наведеним вище висновкам суду, у тому числі вказаним вище правовим позиціям Верховного Суду.
За встановлених обставин та наведеного правового регулювання і висновків Верховного Суду, суд погоджується із доводами позивача, про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій ТУ ДСА України в Сумській області щодо нарахування та виплати судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року до 31 серпня 2023 року включно, обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні, а також в частині зобов'язання цього відповідача нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за цей період, обчисливши її розмір виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень, у 2022 році - 2481 гривня та у 2023 році - 2648 гривні, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Водночас, щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення ТУ ДСА України в Сумській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року до 31 серпня 2023 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень, на 01 січня 2022 року - у розмірі 2481 гривня та на 01 січня 2023 року - у розмірі 2684 гривні, та зобов'язання ДСА України забезпечити ТУ ДСА України в Сумській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року до 31 серпня 2023 року включно, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розмір якого становить 2270 гривень, станом на 01 січня 2022 року - 2481 гривня, а станом на 01 січня 2023 року -2684 гривні, суд зазначає наступне.
Представником ТУ Державної судової адміністрації України в Сумській області не було надано суду будь-яких доказів, які б підтверджували, що нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди ТУ ДСА України в Сумській області у зменшеному розмірі було здійснено у зв'язку з недостатнім фінансуванням з Державної судової адміністрації України на ці потреби.
За приписами частин 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Проте, в порушення вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, ТУ ДСА України в Сумській області не було доведено обставини, на яких ґрунтуються заперечення, викладені у відзиві на позовну заяву.
Згідно із Положенням "Державну судову адміністрацію України", затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, фінансування виплати суддівської винагороди окремо взятому судді не передбачена. Виконання рішення щодо стягнення коштів на користь стягувача передбачено інший механізм, ніж зобов'язання за рішенням суду у цій справі ДСА України забезпечити фінансування виплати заборгованості по суддівській винагороді.
Отже у суду відсутні підстави для зобов'язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди.
А відтак, в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Суд також зазначає, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
У цій справі судом не вирішувалися вимоги про присудження виплати (стягнення з відповідача на користь позивача) сум суддівської винагороди та не визначався розмір такого стягнення, тому підстави для допущення рішення суду до негайного виконання відсутні.
Рішення суду в частині зобов'язання відповідача виплатити позивачу суддівську винагороду не може бути допущено до негайного виконання, оскільки це зобов'язання відповідача є похідним від виконання ним рішення суду про здійснення нарахування суддівської винагороди.
Відповідно до норм Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у цій справі щодо судового збору не вирішується.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо нарахування та виплати судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року до 31 серпня 2023 року включно, обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області (вул. Перемоги, 4,м. Суми, Сумська область,40002. код ЄДРПОУ 26270240) нарахувати та виплатити судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року до 31 серпня 2023 року включно, обчисливши її розмір виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень, у 2022 році - 2481 гривня та у 2023 році - 2648 гривні, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
У задоволенні інших вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Осіпова