18 січня 2024 року м. Рівне №460/25824/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
07.11.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій щодо відмови у вирішенні порушених питань в пункті 1 звернення від 08.09.2023, наданого у відповідності до норм Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 №393/96-ВР та зобов'язання повторно розглянути пункт 1 звернення від 08.09.2023 із вирішенням порушених питань у відповідності до норм Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 №393/96-ВР.
Ухвалою суду від 08.11.2023 позовна заява була залишена без руху в зв'язку з несплатою судового збору.
Ухвалою від 15.11.2023 частково задоволено клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, а саме шляхом відстрочення сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн, до ухвалення судом рішення; позовну заяву прийнято до розгляду; відкрито провадження в адміністративній справі №460/25824/23; розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у строки, визначені статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що 08.09.2023 ОСОБА_1 в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян» №393/96-ВР від 02.10.1996, звернувся із письмовою заявою до командира військової частини НОМЕР_1 . В пункті 1 такої заяви вказував, що при проходженні військової служби на посаді старшого офіцера за період з 01.04.2015 по 28.09.2017 (крім періоду з 31.07.2017 по 28.09.2017) йому було нараховано та виплачено щомісячну додаткову грошову винагороду не з повного розміру місячного грошового забезпечення, через невключення до місячного розміру індексації грошового забезпечення. З огляду на це просив здійснити перерахунок та провести виплату щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.04.2015 по 30.07.2017 в розмірі 60% місячного грошового забезпечення з урахуванням індексації. Відповідач у листі від 12.10.2023 зазначив, що не може надавати правову оцінку та впливати на діяльність військової частини НОМЕР_2 , але підтвердив, що вказана військова частина зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 . Разом з тим, позивач у своєму зверненні не просив надавати правову оцінку та впливати на діяльність військової частини НОМЕР_2 , натомість просив виконати відповідні законодавчі норми. ОСОБА_1 зауважив на тому, що не отримує грошове забезпечення у військовій частині НОМЕР_2 , натомість усі фінансові питання з 01.01.2020 вирішує військова частина НОМЕР_1 . Також позивач вказує на те, що відповідач безпідставно у своїй відповіді покликався на пункт 3 Інструкції №550, як на підставу для відмови у здійсненні перерахунку та виплати щомісячної додаткової грошової винагороди. За наведеного, просив визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у вирішенні порушених питань в пункті 1 його звернення від 08.09.2023 та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути пункт 1 звернення від 08.09.2023 із вирішенням порушених питань у відповідності до норм Закону України «Про звернення громадян».
Згідно з відзивом на позов, військова частина НОМЕР_1 вимоги ОСОБА_1 не визнає. На обґрунтування своєї позиції покликається на те, що відповідно до статті 15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Із заяви ОСОБА_1 від 08.09.2023 та відповідних матеріалів встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Військова частина НОМЕР_1 не є правонаступником військової частини НОМЕР_2 , оскільки на даний час військова частина НОМЕР_2 не є в процесі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації, а продовжує функціонувати. Військова частина НОМЕР_2 з 01.01.2020 виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та зарахована лише на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 на підставі наказу Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №821 від 28.12.2019. Відповідно, починаючи з 01.01.2020 військова частина НОМЕР_1 здійснює виплати військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 , виконує рішення судів, щодо зобов'язань військової частини НОМЕР_2 фінансового характеру - виключно на підставі наказів командира військової частини НОМЕР_2 та видає довідки лише за наявною у військовій частині НОМЕР_1 інформацією, яка передана на зберігання військовою частиною НОМЕР_2 до військової частини НОМЕР_1 , без надання правової оцінки останній. Про вказані обставини і було повідомлено позивача згідно відповіді військової частини НОМЕР_1 №36/116 від 12.10.2023. Крім того, у відповіді військова частина НОМЕР_1 зазначила, що відповідно до пункту 3 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України №550 від 24.10.2016 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений), з огляду на що щомісячна додаткова грошова винагорода не визначається з індексації. За наведеного, відповідачем стверджено, що військовою частиною НОМЕР_1 в межах відповідних повноважень розглянуто звернення позивача та надано ґрунтовну відповідь, з огляду на що позов ОСОБА_1 до задоволення не підлягає.
Дослідженням по справі доказів суд встановив таке.
08.09.2023 ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із письмовою заявою, в якій покликаючись на Закон України «Про звернення громадян» №393/96-ВР від 02.10.1996 просив вирішити ряд питань.
В пункті 1 такої заяви позивач зазначив наступне: «Оскільки в/ч НОМЕР_2 при проходженні мною військової служби на посаді старшого офіцера відділу напрямків управління територіальної оборони управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за період з 01.04.2015 по 28.09.2017 (крім періоду з 31.07.2017 по 28.09.2017), нарахувала та виплатила мені щомісячну додаткову грошову винагороду не з повного розміру місячного грошового забезпечення в розмірі 60% місячного грошового забезпечення, через відсутність включено до місячного розміру індексацію грошового забезпечення, та з 01.01.2020 фінансове забезпечення в/ч НОМЕР_2 здійснює в/ч НОМЕР_1 , у зв'язку з чим прошу здійснити перерахунок та виплату мені щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.04.2015 по 30.07.2017 в розмірі 60% місячного грошового забезпечення, тобто із повного розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням індексації грошового забезпечення» (а.с.18).
Заява позивача надійшла у військову частину НОМЕР_1 15.09.2023 та зареєстрована за вхідним №75.
На звернення позивача відповідачем надано письмову відповідь №36/116 від 12.10.2023.
В такій відповіді, з покликанням на статтю 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, зазначено, що командир військової частини НОМЕР_1 жодним чином не може надавати правову оцінку та впливати на діяльність військової частини НОМЕР_2 . Стверджено, що військова частина НОМЕР_2 з 01.01.2020 виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та зарахована лише на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 на підставі наказу Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №821 від 28.12.2019. Покликаючись на частину 2, пункту 8 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військово-службовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, в силу вимог якої, грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира, відповідач зазначив, що починаючи з 01.01.2020 військова частина НОМЕР_1 здійснює виплати військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 виключно на підставі наказів командира військової частини НОМЕР_2 та видає довідки лише за наявною у військовій частині НОМЕР_1 інформацією, яка передана на зберігання військовою частиною НОМЕР_2 до військової частини НОМЕР_1 , без надання правової оцінки останній.
З урахуванням вищенаведеного, відповідаючи на питання, порушене в пункті 1 звернення ОСОБА_1 , військова частина НОМЕР_1 повідомила: «відповідно до пункту 3 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 №550 - до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений). Отже, щомісячна додаткова грошова винагорода не визначається з індексації» (а.с.19-20).
Вважаючи таку відповідь протиправною відмовою у вирішенні порушених питань в пункті 1 звернення від 08.09.2023, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду та просив зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути пункт 1 звернення від 08.09.2023 із вирішенням порушених питань у відповідності до норм Закону України «Про звернення громадян» №393/96-ВР від 02.10.1996.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з такого.
Перш за все суд звертає увагу на закріплені у статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України принцип диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, та в межах позовних вимог.
ОСОБА_1 свої позовні вимоги обґрунтував саме нормами Закону України «Про звернення громадян» №393/96-ВР від 02.10.1996, які на його переконання порушив відповідач, і виконання яких належить покласти на відповідача в судовому порядку.
За частиною першою статті 1 Закону №393/96-ВР громадянам України гарантовано право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
В силу вимог частини другої цієї статті, військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.
В розумінні статті 3 Закону №393/96-ВР, заява (клопотання) - це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - це письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
За правилами статті 19 Закону №393/96-ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
В силу вимог статті 20 Закону №393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
Як встановлено судом, заява ОСОБА_1 від 08.09.2023, подана у відповідності до норм Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 №393/96-ВР, була своєчасно розглянута відповідачем з наданням заявнику письмової відповіді №36/116 від 12.10.2023.
При цьому, тимчасово виконуючий обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 повідомив, що заява позивача опрацьована фінансово-економічною службою військової частини, і, з покликанням на відповідні норми законодавства, надав відповіді на питання, порушенні в зверненні.
Що стосується пункту 1 заяви позивача, який стосується предмету даного судового спору і в якому ОСОБА_1 просив здійснити перерахунок та провести виплату йому щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.04.2015 по 30.07.2017 в розмірі 60% місячного грошового забезпечення з урахуванням індексації, то відповідач відповідні вимоги визнав необґрунтованими, покликаючись на те, що до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений), з огляду на що індексація не враховується при визначенні суми щомісячної додаткової грошової винагороди.
На обґрунтування такої своєї позиції відповідач покликався на норми пункту 3 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України №550 від 24.10.2016.
Крім цього, відповідач зауважував на тому, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , а військова частина НОМЕР_1 наразі здійснює виплати військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 , лише на тій підставі, що військова частина НОМЕР_2 з 01.01.2020 виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та зарахована лише на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 (на підставі наказу Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №821 від 28.12.2019).
В силу вимог статті 15 Закону №393/96-ВР, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Буквальний зміст цієї норми наряду з системним аналізом інших норм Закону №393/96-ВР, свідчить про те, що отримувач звернення у місячний строк від дня надходження відповідного звернення зобов'язаний в межах своїх повноважень: 1) об'єктивно, всебічно і вчасно розглянути заяву громадянина, який звернувся до нього з такою заявою, 2) прийняти за результатами такого розгляду відповідне рішення та 3) повідомити заявника про наслідки розгляду його звернення.
Тобто, належним розглядом звернення громадянина вважатиметься безумовне виконання чітко визначеної законодавцем сукупності зазначених дій протягом строків, встановлених статтею 20 Закону № 393/96-ВР.
При цьому, отримувач звернення наділений певною свободою розсуду при прийнятті рішення по суті звернення заявника. Іншими словами, такий суб'єкт може прийняти рішення, як про обґрунтованість прохання заявника, так і про його безпідставність. Відповідно, сприяння заявнику у реалізації його прав та інтересів надається лише у тому випадку, якщо отримувач звернення дійде висновку про наявність у заявника, закріплених чинним законодавством прав та/або інтересів, які були порушені, і можуть бути поновлені, або реалізовані за його безпосереднього втручання.
Повертаючись до обставин даної справи суд констатує, що військова частина НОМЕР_1 не знайшла ні правових підстав, ні можливості для сприяння ОСОБА_1 у реалізації його прав та інтересів, про що повідомила позивача у встановлений строк і у встановленому порядку.
Більше того, суд вважає, що питання, порушені ОСОБА_1 перед військовою частиною НОМЕР_1 , у пункті 1 його звернення від 08.09.2023, взагалі не могли бути вирішені в порядку, визначеному Законом №393/96-ВР, оскільки існує спір про розмір щомісячної додаткової грошової винагороди, виплаченої ОСОБА_1 у 2015-2017 роках, під час проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_2 .
Зважаючи на встановлені обставини справи, суд при вирішенні даного спору дійшов висновку, що дії відповідача вчиненні в порядку та у спосіб, що визначені чинним законодавством, в межах наданих повноважень, обґрунтовано і правомірно.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем доведено належними та допустимими доказами правомірність своєї поведінки у спірних правовідносинах, в той час як порушення прав позивача, про захист яких він просив в судовому порядку, не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.
За наведеного, у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
У зв'язку з цим питання про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу не розглядається.
Разом з тим, ухвалою суду від 15.11.2023 ОСОБА_1 було відстрочено сплату судового збору в розмірі 1073,60 грн, до ухвалення судом рішення.
Зазначена сума позивачем сплачена не була.
Враховуючи положення частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд стягує до Державного бюджету України з ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ОСОБА_1 відмовити повністю у позові до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій щодо відмови у вирішенні порушених питань в пункті 1 звернення від 08.09.2023, наданого у відповідності до норм Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 №393/96-ВР та зобов'язання повторно розглянути пункт 1 звернення від 08.09.2023 із вирішенням порушених питань у відповідності до норм Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 №393/96-ВР.
Стягнути до Державного бюджету України з ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 18 січня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Суддя Н.В. Друзенко