17 січня 2024 року м. Рівне №460/18398/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач 2), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №172350003986 від 12.04.2023 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з дати звернення за призначенням пенсії, а саме з 05.04.2023 зарахувавши до загального страхового стажу період роботи з 05.04.2023 на території російської федерації з 23.04.2006 по 23.09.2006, з 24.10.2006 по 17.03.2007, з 20.05.2007 по 24.11.2007, з 24.02.2008 по 24.08.2008, з 27.10.2008 по 25.03.2009, з 08.06.2009 по 19.12.2009, з 22.06.2010 по 22.12.2010, з 25.05.2011 по 26.11.2011, з 28.03.2012 по 21.09.2012.
На обґрунтування позовних вимог позивав зазначає, що 05.04.2023 звернувся із заявою до відповідача про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішенням від 12.04.2023 №172350003986 відмовлено у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку у зв'язку з не підтвердженням проживання, роботи станом на 01.01.1993 не менше 3 років в зоні гарантованого добровільного відселення та відсутності необхідного страхового стажу. Також зазначає що відповідач не зарахував період роботи в рф за 2006-2012 роки мотивуючи це тим, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь у Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою суду від 04.08.2023 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач 1 подав відзив на позовну заяву, де зазначив, що позивача непідтверджено проживання, роботи станом на 01.01.1993 не менше 3 років в зоні добровільного гарантованого відселення та відсутній необхідний стаховий стаж. Крім того, періоди роботи позивача на території російської федерації з 23.04.2006 по 23.09.2006, з 24.10.2006 по 17.03.2007, з 20.05.2007 по 24.11.2007, з 24.02.2008 по 24.08.2008, з 27.10.2008 по 25.03.2009, з 08.06.2009 по 19.12.2009, з 22.06.2010 по 22.12.2010, з 25.05.2011 по 26.11.2011, з 28.03.2012 по 21.09.2012 не можуть зараховуватися до страхового стажу, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Тому, відповідач 1 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 10.10.2023 залучено до участі у справі другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Відповідач 2, належним чином повідомлений про розгляд справи, у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав, причини неможливості подання відзиву суду не повідомив. Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до вимог статті 263 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
05 квітня 2023 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
Позивач отримав рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 12 квітня 2023 року №172350003986 про відмову у призначенні пенсії на підставі відсутності необхідної кількості проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення контролю (3 роки) станом на 01.01.1993 та кількості страхового стажу.
Таким чином, не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач вважає наявним в себе права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка постійно проживала або постійно проживає чи постійно працювала або постійно працює у зоні гарантованого добровільного відселення.
Не погоджуючись з відмовою відповідача в призначенні йому пенсії зі зниженням пенсійного віку, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Стаття 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Статтею 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ) визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Відповідно до абзацу 1 статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІ особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у такому порядку: 3 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Суд звертає увагу на те, що за змістом примітки до абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796 для встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки постійне проживання або робота в зоні гарантованого добровільного відселення протягом усього періоду з моменту аварії по 31 липня 1986 року не є обов'язковим; достатньо, що особа, яка звернулася за призначенням пенсії, постійно проживала або працювала у вказаній зоні певний час у період з моменту аварії (тобто, 26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року.
Аналогічна правова позиція щодо встановлення початкової величини зниження пенсійного віку висловлена Верховним Судом в постанові від 6 лютого 2018 року у справі № 556/1153/17.
Відповідно до довідки Дубровицької міської ради від 05.04.2023 №567 ОСОБА_2 зареєстрований м. Дубровиця Рівненська область з 24.03.1976 по 30.08.1998 та з 11.10.2004 по 21.12.2011.
Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, м. Дубровиця відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Суд зазначає, що механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (із змінами внесеними постановою правління Пенсійного фонду України 26.04.2017 №9-1)(далі-Порядок №22-1).
До заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, в тому числі документи, які засвідчують особливий статус: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
При прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
При цьому, суд наголошує, що документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом України в постанові від 04 вересня 2015 року (№690/23/15-а), Вищим адміністративним судом України в ухвалах від 05 травня 2017 року у справі №К/800/15193/17, від 03 жовтня 2017 року у справі №К/800/31990/17. Верховний Суд також підтримав таку позицію у своїй постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 28.03.2018 у справі №333/2072/17 (2а/333/122/17) та від 08.05.2018 у справі № 708/1022/17.
Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що таке посвідчення позивачу видане уповноваженим на те державним органом (Рівненська ОДА), який при видачі зазначеного посвідчення перевіряв достовірність поданих позивачем документів.
Відповідно до посвідчення ОСОБА_1 є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджує той факт, що позивач станом на 01.01.1993 проживав не менше 3 років.
Таким чином, позивач хоч і проходив військову службу в період з 20.05.1985 по 30.05.1987, однак це не спростовує факт його проживання у зоні добровільного гарантованого відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років.
Відтак, позивач має право на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку: 1 рік за 2 роки проживання, але не більше 6 років.
Таким чином, пенсійний вік підлягає зниженню на 6 років.
Одночасно суд зауважує, що обов'язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796 є наявність у особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Таким чином, страховий стаж позивача повинен становити не менше 24 років.
У спірному рішенні вказано, що страховий стаж позивача становить 19 років 6 місяці 8 днів на момент подання заяви про призначення пенсії. Крім того, зазначено, що до страхового стажу відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.07.1987 не зараховано періоди роботи на підприємствах, розташованих на території російської федерації з 23.04.2006 по 23.09.2006, з 24.10.2006 по 17.03.2007, з 20.05.2007 по 24.11.2007, з 24.02.2008 по 24.08.2008, з 27.10.2008 по 25.03.2009, з 08.06.2009 по 19.12.2009, з 22.06.2010 по 22.12.2010, з 25.05.2011 по 26.11.2011, з 28.03.2012 по 21.09.2012.
За приписами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній (далі - Порядок).
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п.3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Надання інших додаткових документів, у тому числі уточнюючої довідки підприємства, установи або організації, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення, зокрема відомостей про умови праці, характер виконуваної роботи.
Висновки аналогічного характеру викладено в постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17, від 31 березня 2020 року у справі № 678/65/17, від 02 грудня 2021 року у справі №263/9464/16-а.
Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 02.07.1987 він працював на підприємствах, розташованих на території російської федерації з 23.04.2006 по 23.09.2006, з 24.10.2006 по 17.03.2007, з 20.05.2007 по 24.11.2007, з 24.02.2008 по 24.08.2008, з 27.10.2008 по 25.03.2009, з 08.06.2009 по 19.12.2009, з 22.06.2010 по 22.12.2010, з 25.05.2011 по 26.11.2011, з 28.03.2012 по 21.09.2012.
Відтак, період роботи позивача з 2006 року по 2012 рік підтверджується записами в трудовій книжці позивача.
Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно абз. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Статтею 7 названої Угоди визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Відмовляючи позивачу у зарахуванні вказаного вище періоду роботи до стажу Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві покликалося виключно на припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Однак, суд визнає такі доводи пенсійного органу неприйнятними, адже у силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож, припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Позиція відповідачів суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
А тому, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Суд зауважує, що позивач разом із заявою від 05.04.2023 надав пенсійному органу, трудову книжку, в якій наявні записи про роботу за спірний період.
Більше того, вказані записи в трудовій книжці містять посилання на відповідні документи, на основі яких вони вчинені (накази) та не містять помилок, неточностей, підтирань чи виправлень, а тому не викликають сумнівів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необгрунтованість дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про незарахування цих періодів до страхового стажу позивача.
Отже, проаналізувавши викладене, суд дійшов висновку, що до стажу позивача слід зарахувати спірні періоди його роботи з 23.04.2006 по 23.09.2006, з 24.10.2006 по 17.03.2007, з 20.05.2007 по 24.11.2007, з 24.02.2008 по 24.08.2008, з 27.10.2008 по 25.03.2009, з 08.06.2009 по 19.12.2009, з 22.06.2010 по 22.12.2010, з 25.05.2011 по 26.11.2011, з 28.03.2012 по 21.09.2012.
Отож, судом встановлено, що позивач досягнув віку, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням зменшення, проживав необхідну кількість років в зоні гарантованого добровільного відселення для призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Разом з тим, для призначення пенсії слід встановити наявність необхідного загального страхового стажу відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд зазначає, що старховий стаж позивача із врахуванням вищезазначеного періоду роботи становий понад 24 роки.
З практики Європейського суду слідує, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
При цьому, у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Правову позицію щодо вирішення питання призначення пенсії висловлено Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17.
Cуд прийшов до висновку, що позивач набув право на призначення пенсії.
Визначаючись щодо дати з якої слід призначити позивачу пенсії, суд зауважує, що відповідно до п.1 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку:
- пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивач звернувся до пенсійного орану із заявою про призначення пенсії 05.04.2023, відповідно призначення пенсії має відбутися саме з 05.04.2023.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, наявні підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України Рівненської області призначити позивачу пенсію у відповідності до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 05.04.2023.
Виходячи з меж та підстав заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 12.04.2023 №172350003986 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зниженням пенсійного віку.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 23.04.2006 по 23.09.2006, з 24.10.2006 по 17.03.2007, з 20.05.2007 по 24.11.2007, з 24.02.2008 по 24.08.2008, з 27.10.2008 по 25.03.2009, з 08.06.2009 по 19.12.2009, з 22.06.2010 по 22.12.2010, з 25.05.2011 по 26.11.2011, з 28.03.2012 по 21.09.2012.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 з 05.04.2023 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області суму судового збору у розмірі 536,80грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві суму судового збору у розмірі 536,80грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 17 січня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16,м. Київ,04053, ЄДРПОУ/РНОКПП 42098368)
Суддя У.М. Нор