Справа № 420/35321/23
17 січня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 01.02.2020р. по 18.06.2021р. грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки, грошової допомоги при звільненні, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Південного регіону здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.02.2020р. по 31.12.2020р., грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Південного регіону здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.01.2021р. по 18.06.2021р., грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, грошової допомоги при звільненні, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою від 21.12.2023 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі №420/35321/23 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику).
08.01.2024 року до Одеського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема, просить позовну заяву ОСОБА_1 , залишити без розгляду, як таку, що подана з пропуском строку звернення до адміністративного суду. В обґрунтування своєї позиції, відповідач зазначає, що позивач отримувала протягом 2020-2021 років щомісячно грошове забезпечення та щорічні одноразові грошові допомоги на оздоровлення. Жодного разу питань чи заперечень щодо розміру отриманих сум у позивача не було. Позивача звільнено зі Збройних Сил України наказом відповідача від 28.05.2021 р. № 20-рс (по особовому складу) та виключено зі списків ВМКЦ ПР наказом відповідача від 18.06.2021 р. № 125 (по стройовій частині). При звільненні позивач отримала на руки грошовий атестат № 258/2803 та довідки про фактичне нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення за період з 01.01.2016р. по 18.06.2021 р.. що не заперечується позивачем та його представником. Тобто повна обізнаність позивача зі складовими свого грошового забезпечення та іншими виплатами у найпізніший строк чітко визначається конкретною датою вручення зазначених документів, а саме - днем виключення зі списків ВМКЦ ПР, а саме - 18.06.2021 р. Натомість, тільки через два з половиною роки позивач вирішив звернутися до суду, вважаючи свої права порушеними, але не зазначив жодних аргументованих підстав чи поважних причин, які заважали йому з'ясувати це питання раніше - протягом строку в один місяць, встановленого частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою суду від 10.01.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано час для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строків звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, з визначенням обставин, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.
15.01.2023 року до суду від представника позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду. В обґрунтування заяви про поновлення строку звернення представник позивача зазначає, що відповідно до положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби 18.06.2021р.) право позивача на звернення до суду із цим позовом не обмежене будь-яким строком, а Закон України від 01.07.2022р. № 2352-IX не поширює свою дію на відносини, які виникли до набуття цією нормою Закону чинності. Поряд з цим, представник позивача зазначає, що Указом Президента України № 64/2022 “Про ведення воєнного стану в Україні”, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і обороні України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, постановлено введення в Україні воєнного стану. У подальшому указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався. Широкомасштабну збройну агресію російської федерації проти України, запровадження воєнного стану на території України, що супроводжується постійною небезпекою нанесення ракетних ударі по території нашої держави, необхідністю перебування у безпечних для життя та здоров'я місцях, а також системними аварійними відключеннями споживачів від електропостачання, слід віднести до обставин непереборної сили, що об'єктивно перешкоджали позивачеві (особі з інвалідністю другої групи) своєчасно здійснювати заходи з відновлення його порушеного права.
Суд розглянувши заяву представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, зазначає наступне.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
За практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз словоформ дізналася та повинна була дізнатися дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом не ставиться в залежність від вказаних обставин, а вирішується з огляду на факт, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення такого права та не може змінювати момент, з якого позивач дізнався про порушення такого права.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місяця від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 6 частини п'ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Установлення процесуальних строків процесуальним законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних обов'язків.
За правилами частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).
Приписами частини третьої статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У силу норм частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.
Приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
За змістом статті 234 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-IX) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Як слідує із матеріалів позовної заяви, спір виник у зв'язку з обчислення та виплатою позивачу у період з 01.02.2020р. по 18.06.2021р. грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки, грошової допомоги при звільненні, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Разом із тим, заявлені позовні вимоги необхідно оцінювати як вимоги про стягнення заборгованості з виплати грошового забезпечення, яке охоплюється поняттями «заробітна плата» і «оплата праці» у тому сенсі, яким їх наповнив Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013.
Таким чином, спір про грошове забезпечення набуває ознак трудового спору і, якщо зважити на те, що КАС України не містить норм, які передбачали б строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення недоотриманої /заборгованої заробітної плати/ грошового забезпечення, то застосуванню до спірних правовідносин підлягає стаття 233 КЗпП України, яка містить спеціальні для окреслених правовідносин норми, які встановлюють строк звернення до суду за захистом порушеного в матеріальному аспекті права на оплату праці.
Позивач з цим позовом звернуся до суду 17.12.2023 року.
Тобто на дату звернення позивача до суду стаття 233 КЗпП України вже діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.
Із набранням 19 липня 2022 року чинності Законом №2352-ІХ, частини перша та друга статті 233 КЗпП України діють у новій редакції, й аналізуючи положення цієї статті у часових межах існування її юридичних норм (тобто як у її редакції, чинній до 19 липня 2022 року, так і в чинній її редакції) у зіставленні з нормами пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, згідно із якими під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, та з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в ухвалі від 29 листопада 2023 року в справі №990/233/23, обставини якої є подібними до обставин справи, необхідно зазначити таке:
- норми частини п'ятої статті 122 КАС України є загальними нормами для правовідносин з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, відносно норм іншого закону, які встановлюють інший строк звернення до суду у спорах, що виникають з цих правовідносин (публічної служби);
- стаття 122 КАС України, зокрема частина п'ята цієї статті, не містить норм, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебували (перебувають) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці;
- строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення заробітної плати (якою за своєю правовою природою є грошове забезпечення) визначений у статті 233 КЗпП України, норми якої є для цих (спірних) правовідносин спеціальними відносно приписів частини п'ятої статті 122 КАС України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату;
- з 19 липня 2022 року для звернення з таким позовом, як цей, до адміністративного суду передбачено тримісячний строк (частина перша статті 233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19 липня 2022 року, тобто з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ;
- відтак тримісячний строк для звернення з цим позовом до адміністративного суду завершився 19 жовтня 2022 року, проте на підставі пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України був продовжений до 30 червня 2023 року.
З приводу «продовженого» строку до 30 червня 2023 року для звернення до суду, то необхідно зазначити, що карантин на всій території України був установлений Постановою КМУ №211, за пунктом 1 якої (у первинній редакції) карантинні обмеження були запроваджені з 12 березня до 03 квітня 2020 року. З того часу дія карантину безперервно і неодноразово продовжувалася.
Згодом цей строк був неодноразово змінений згідно з постановами КМУ від 23 лютого 2022 року №229, від 27 травня 2022 року №630, від 19 серпня 2022 року №928, від 23 грудня 2022 року №1423 і таким чином датою його закінчення визначено 30 квітня 2023 року. Востаннє цей строк був продовжений Постановою КМУ від 25 квітня 2023 року №383 до 30 червня 2023 року і згідно з Постановою КМУ №651 карантин припинив дію з 30 червня 2023 року.
У пункті 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України йдеться саме про продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, й у вимірі обставин цієї справи це має означати, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину.
Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов'язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину, якщо строк, установлений у статті 233 КЗпП України, був «прив'язаний» до нього, закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Позивач з позовом звернулася до суду 17.12.2023, тобто через значний проміжок часу після того, як Уряд припинив дію карантину на всій території України.
Відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався 19 липня 2022 року і мав би закінчитися 19 жовтня 2022 року, якби не положення пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, на підставі яких цей строк був продовжений до 30 червня 2023 року.
Протягом усього цього періоду (з 19 липня 2022 року до 30 червня 2023 року) позивач мав право - у межах строку - звернутися до суду з позовом.
Наведена позиція суду узгоджується із практикою Верховного суду, зокрема з позиції Верховного Суду, що викладена в ухвалі від 29 листопада 2023 року в справі №990/233/23, в ухвалі від 07.12.2023 по справі №990/242/23.
З огляду на викладене, позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду.
В заяві про поновлення строку звернення позивач посилається на те, що з 24.02.2022 року на території України запроваджено правовий режим воєнного стану у зв'язку із збройною агресією російської Федерації .
Надаючи оцінку вказаним доводам позивача, викладеним в заяві про поновлення процесуальних строків, суд зазначає таке.
Відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та продовжує тривати.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII Про правовий режим воєнного стану (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Посилаючись на введення воєнного стану як на підставу для поновлення строку на звернення до суду позивач не зазначає, які саме конкретні підстави зробили неможливим вчасне звернення до суду з адміністративним позовом.
Крім того, суд зазначає, що органи державної влади, зокрема, суди, та відділення пошти працюють в штатному режимі.
Також, судом згідно даних комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що позивач зверталася до Одеського окружного адміністративного суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів в інших справах, зокрема, 11.11.2022 року у справі № 420/16321/22 та 29.11.2022 року у справі № 420/17346/22.
Тобто в даному випадку вбачається, що позивач вчиняла дії щодо захисту своїх порушених прав та інтересів, не зважаючи на ті обставини, про які вказує у заяві про поновлення строку у даній справі.
За таких обставин суд наголошує, що поважними визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Натомість у даній справі позивач у заяві про поновлення процесуальних строків не вказав, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Позивач не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати його процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі неможливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 вказаного Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись статтями 123, 240, 248 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295, 297 КАС України.
Повний текст ухвали складено та підписано суддею 17.01.2024 року.
Суддя Г. В. Лебедєва