17 січня 2024 р. № 400/15088/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Брагар В. С. в порядку письмового провадження розглянув адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, вул. Смілянська, 23,м. Черкаси,Черкаська обл., Черкаський р-н,18002,
про:визнання протиправним та скасування рішення від 11.10.2023 року №948020185620; зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області (далі - відповідач 1), та Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона перебуваючи на обліку у відповідача отримує пенсію за віком, яка їй призначена у зв'язку з досягненням пенсійного віку 60 років та обчислюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, позивач подала заяву про перерахунок пенсії шляхом переходу на пенсію за віком державного службовця, проте, рішенням від 11.10.2023 року №948020185620 відмовлено позивачу в перерахунку пенсії Позивач, вважаючи протиправним оскаржене рішення, звернулась до суду з позовною заявою.
Ухвалою суду від 18.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Відповідачі подали до суду відзив на позовну заяву, в якому просили відмовити у задоволенні позовних вимог. Підстави заперечення проти позову у відповідачів є аналогічними. Пенсійні органи зазначили, що у позивача відсутній спеціальний стаж роботи на посадах державної служби, оскільки посади, на яких працювала позивач у податкових органах із присвоєнням їй спеціального звання не відносяться до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.
У зв'язку з наведеним, стаж роботи позивача на посадах державного службовця на 01.05.2016 складає 05 років 11 місяців 10 днів, чого недостатньо для переведення її на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу». Відтак, на думку відповідачів, оскаржене рішення є законним та обґрунтованим.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд
09.10.2023 позивач звернулася до відповідача із заявою про переведення її із пенсії за віком, яка обчислюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу».
За принципом екстериторіальності заява та додані до неї документи розглядалися Головним управління Пенсійного фонду України у Черкаській області, яке рішенням від 11.10.2023 року №948020185620 відмовило позивачу у задоволенні заяви. Зі змісту вказаного рішення слідує, що на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ мають особи, які на день набрання чинності Законом України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу»: мають не менш 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 26 Закону та актами Кабінету Міністрів України; займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 26 Закону та актами Кабінету Міністрів України. Оскільки
Посадові особи місцевого самоврядування не є державними службовцями, а тому періоди роботи на посадах службовців в органах місцевого самоврядування при переході на посади, віднесені до відповідних категорій посад органів місцевого самовряжування, не можуть бути зараховані до стажу державної служби.
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Як вважає позивач, Прикінцевими та перехідними положеннями Нового Закону передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону. Обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 Попереднього Закону і Прикінцевих перехідних положень Нового Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Відповідно до статті 90 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі Закон №889-VIII), який набрав чинності з 01.05.2016, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII (далі - Закон №3723-XII) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Отже, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" 1058-15, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" 1058-15, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Спірним у даній справі є наявність у позивача стажу роботи на посаді державного службовця, позаяк відповідачами визначено, що спеціальний стаж роботи складає 5 років 11 місяців 10 днів, фактично відповідачем не зараховано до стажу робити позивача періоди роботи в органах місцевого самоврядування.
Судом встановлено, та не заперечується відповідачами, що позивач з 07.08.1995 р. працювала інспектором сектору обробки документів, завідуючої сектором обробки документів виконавчого комітету ММР з Прийняттям присяги державного службовця 14.08.1995 року та Присяги посадової особи органів місцевого самоврядування 17.07.2001 року до теперішнього часу.
Таким чином, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723 після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону №3723 і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Аналогічна правова позиція висловнена у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 року по справі № 295/16375/16-а.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Єдиною підставою для прийняття оскарженого рішення про відмову позивачу у перерахунку пенсії у спосіб переведення з пенсії, яка обчислюється відповідно до Закону №1058-IV, на пенсію за віком (державного службовця), яка обчислюється відповідно до пункту 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII та статті 37 Закону №3723-XII, слугував висновок відповідача про відсутність необхідного стажу державної служби та, що станом на 01.05.2016, позивач працює в органах місцевого самоврядування, а отже періоди роботи на посадах в ОМС зараховуються до стажу державної служби по 04.07.2001 рік.
В силу п. 4 ч. 2 ст. 46 Закону № 889-VIII, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом № 2493-III зараховуються до стажу державної служби.
Посада, яку обіймала Позивач за час роботи в органі місцевого самоврядування, відноситься до посад, визначених ст. 14 Закону №2493-III підтверджується зокрема й тим, що Позивачу присвоєно 9 ранг посадової особи місцевого самоврядування, що підтверджується записом № 34 на стор. 17 трудової книжки Позивача.
Пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VІІІ передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом (до 01.05.2016) обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Відповідно до приписів ст. 1, 2, 22 Закону №2493-III, служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
До стажу служби в органах місцевого самоврядування зараховується період роботи на посадах, на які поширюється дія цього Закону, а також на посадах і в органах, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби. Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 року № 229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом № 889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 889 -VIII.
Згідно з п. 8 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
До набрання чинності Законом № 889-VIII діяв Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 року № 283 (надалі - Порядок № 283).
Відповідно до п. 2 Порядку № 283, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону № 2493-III, а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону "Про державну службу" № 3723-XII (закон втратив чинність на підставі Закону № 889-VIII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 та 12 розділу XI Закону № 889-VIII), на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі -Закон №1058-IV), за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону №1058-IV , у тому числі, стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Таким чином, з аналізу вказаних вище положень вбачається, що період роботи позивача в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу державної служби (роботи), який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-XII.
Тому, за результатами вирішення спору суд дійшов висновку, що стаж роботи позивача на посадах державної служби склав понад 20 років, що підтверджує її право на перехід з пенсії за віком на пенсію державного службовця.
В ході розгляду справи судом встановлено, що станом на дату подання заяви про перерахунок пенсії шляхом переходу на пенсію державного службовця позивач: досягла 60 років; спеціальний стаж державної служби як станом на 01.05.2016, так і станом на дату подання заяви складав понад 20 років. Відтак, позивач, набула право на призначення пенсії відповідно до пункту 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII та статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII.
Зазначене свідчить на користь того, що відповідно до поданої заяви були наявні правові підстави для переведення позивача на пенсію державного службовця, а тому, оскаржене рішення відповідача суперечить положенням чинного законодавства та підлягає скасуванню.
Положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що рішення від 11.10.2023 року №948020185620, яким відмовлено позивачу у переведенні на пенсію державного службовця, прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки з заявою про призначення пенсії позивач звернулася 09.10.2023, то пенсія повинна бути призначена позивачу саме з цієї дати.
Визначаючи спосіб захисту порушених прав Велика Палата Верховного суду вказала на необхідність зобов'язання відповідача призначити і здійснити нарахування й виплату пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного у довідці про заробітну плату (щодо основних та додаткових складових заробітної плати).
Відповідно до пункту 4 Порядку №622 пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права. Заяву про призначення їй пенсії за віком відповідно до положень Законів України «Про державну службу» позивач подала 09.10.2023, а тому, саме з цієї дати набула право на отримання такого виду пенсії.
Таким чином, суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених прав на пенсійне забезпечення буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області перевести позивача із 09.10.2023 на пенсію за віком відповідно пункту 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII та статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII, зарахувавши до стажу державної служби період роботи в органах місцевого самоврядування, обчисливши таку пенсію виходячи із 60% усіх без винятку складових заробітної плати, відображеної у довідках від 29.09.2023 року №36 та №37 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, та виплативши заборгованість, яка виникне у зв'язку з цим.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачі як суб'єкти владних повноважень в ході розгляду справи не довели правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Натомість, доводи та аргументи позивача, якими він обґрунтовував позовні вимоги, знайшли своє підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовну заяву належить задовольнити повністю.
За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на вказане, суд присуджує документально підтверджену суму сплаченого позивачем судового здору відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1.Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області (вул. Смілянська, 23,м. Черкаси, Черкаська обл., Черкаський р-н,18002, код ЄДРПОУ 21366538) Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 13844159) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити повністю.
2.Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області (вул. Смілянська, 23,м. Черкаси, Черкаська обл., Черкаський р-н,18002, код ЄДРПОУ 21366538) від 11.10.2023 року №948020185620, у переведенні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на пенсію за віком, яка призначається відповідно до пункту 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII та статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII.
3.Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 13844159) перевести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) із 09.10.2023 на пенсію за віком відповідно пункту 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII та статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII, зарахувавши до стажу державної служби період роботи в органах місцевого самоврядування, з урахуванням від 29.09.2023 року №36 та №37 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби, та виплативши заборгованість, яка виникне у зв'язку з цим.
4.Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 536,80 грн (п'ятсот двадцять шість гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області (вул. Смілянська, 23,м. Черкаси, Черкаська обл., Черкаський р-н,18002, код ЄДРПОУ 21366538).
5.Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 536,80 грн (п'ятсот двадцять шість гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 13844159).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя В. С. Брагар