18 січня 2024 року м. ДніпроСправа № 360/612/23
Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Пляшкової К.О., розглянувши у письмовому провадженні заяву Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради про відстрочення виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради про визнання неправомірними дій, стягнення недоплаченої разової грошової допомоги,
У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради про визнання неправомірними дій, стягнення недоплаченої разової грошової допомоги.
Рішенням суду від 08 серпня 2023 року у справі № 360/612/23, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради про визнання неправомірними дій, стягнення недоплаченої разової грошової допомоги задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком; зобов'язано Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
До суду 18 грудня 2023 року надійшла заява Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради про відстрочення виконання судового рішення у вказаній справі в частині виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2022 рік, як учаснику бойових дій, в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум, терміном на 1 (один) рік з дня ухвалення рішення Луганським окружним адміністративного суду до 08 серпня 2024 року.
В обґрунтування заяви зазначено, що з метою врегулювання питань виплати у 2022 році коштів на виконання судових рішень постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 № 538 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 № 902 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання рішень суду у 2021 році», якою затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання рішень суду (далі - Порядок). Так, згідно з вищевказаним Порядком Управління щомісячно інформує Департамент соціального захисту Закарпатської ОДА про потребу в бюджетних асигнуваннях для забезпечення грошових зобов'язань, які виникли на підставі рішень на користь стягувача за бюджетною програмою за КПКВК 2501290 «Забезпечення виконання рішень суду», в т.ч., і стосовно ОСОБА_1 в частині виплати перерахованої грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі 8179,00 грн та проводить лише виплату коштів за рахунок коштів державного бюджету згідно з черговістю, визначеною пунктом 7 Порядку.
З 08 вересня 2023 року - дати набрання законної сили рішенням суду у справі № 360/612/23, до дня подання заяви про відстрочку виконання вищевказаного рішення суду не здійснювалось перерахування належних для ОСОБА_1 коштів перерахованої допомоги до 05 травня за 2021 рік згідно з рішенням суду з Департаменту соціального захисту населення Закарпатської облдержадміністрації, яке відбувається відповідно до Порядку.
Згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження від 29 листопада 2023 року № 73466230 боржнику (Управлінню) необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Зважаючи на те, що зазначеним Порядком визначено чіткий алгоритм (порядковість дій) дій з визначеними датами щодо виплати присудженої стягувачу грошової допомоги до 5 травня, а також враховуючи той факт, що державні кошти Управлінню виділяють відповідно до вищевказаної Програми частинами, неможливо виконати рішення суду в частині виплати перерахованих коштів, у визначений постановою про відкриття виконавчого провадження строк, що істотно ускладнює виконання рішення суду та робить його неможливим, а відтак потребує відстрочки виконання рішення суду в частині виплати коштів.
Ухвалою від 25 грудня 2023 року заяву Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради про відстрочення виконання судового рішення залишено без руху.
Ухвалою від 09 січня 2024 року заяву Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради про відстрочення виконання судового рішення призначено до розгляду у письмовому провадженні (без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи).
Від ОСОБА_1 15 січня 2024 року надійшли заперечення на заяву про відстрочення виконання судового рішення, в яких з посиланням на статтю 370 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи. Позивачем отримано виконавчий лист № 360/612/23, виданий Луганським окружним адміністративним судом 27 вересня 2023 року, який спрямовано до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного МРУ МЮ та за яким 29 листопада 2023 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 73466230. Вказане виконавче провадження не закрито та не зупинено.
Посилаючись на норми Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання рішень суду у 2022 році, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 № 902, позивач вважає, що законодавством встановлено чіткий порядок виплати коштів з державного бюджету на виконання рішення суду, тому заява Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради про відстрочення виконання рішення суду задоволенню не підлягає.
Розглянувши клопотання про відстрочення виконання судового рішення, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Згідно із частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справі № 140/279/21.
Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов'язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
В адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Зазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі № 200/3958/19-а.
Відповідно до частини першої статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Частиною третьою статті 378 КАС України визначено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Згідно частиною четвертої статті 378 КАС України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім'ї, її матеріальне становище;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови (частина п'ята стаття 378 КАС України).
З аналізу викладених норм убачається, що нормами КАС України не встановлено вичерпного переліку обставин, за наявності яких суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою сторони відстрочити або розстрочити виконання судового рішення.
Водночас обов'язковою умовою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є доведення заявником факту існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення та/або роблять його неможливим.
Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2019 року у справі № 2а/0570/6531/2011 дійшов висновку, що відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об'єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
При розгляді заяв щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
В обґрунтування наявності підстав для відстрочення виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2023 року у справі № 360/612/23 відповідач посилається на визначений постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 № 902 порядок, що передбачає певну черговість їх виконання.
Так, Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання рішень суду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 № 902 (далі - Порядок), визначено механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою «Забезпечення виконання рішень суду» для забезпечення виконання рішень суду, прийнятих національними судами, а також виплати судового збору, виконавчих витрат і штрафів, накладених державним виконавцем відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до пункту 5 Порядку бюджетні кошти спрямовуються з дотриманням передбаченої таким пунктом пріоритетності напрямів.
Нормами пункту 7 Порядку передбачено, що черговість виконання рішень визначається боржником за датою їх надходження до боржника, в межах однієї дати - за датою набрання рішенням законної сили, якщо рішення, які виконуються за датою набрання ними законної сили, прийнято стосовно декількох позивачів, - за прізвищами в алфавітному порядку.
Боржник формує окремі списки за черговістю виконання рішень відповідно до пріоритетності спрямування коштів, визначеної пунктом 5 цього Порядку (пункт 8 Порядку).
Згідно з пунктом 9 Порядку розподіл бюджетних коштів між боржниками здійснюється Мінсоцполітики з дотриманням пріоритетності напрямів пропорційно потребі в забезпеченні виконання рішень на підставі інформації, наданої Мінсоцполітики Нацсоцслужбою та регіональними органами соціального захисту населення за встановленою Мінсоцполітики формою.
Регіональні органи соціального захисту населення розподіляють бюджетні кошти між районними органами соціального захисту населення та центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат з дотриманням пріоритетності їх спрямування пропорційно потребі в забезпеченні виконання рішень на підставі інформації, сформованої відповідно до черговості.
Відповідно до пункту 10 Порядку боржник перераховує кошти стягувачу відповідно до визначених пріоритетності та черговості виконання рішень (списків).
Під час визначення потреби в бюджетних коштах для забезпечення виконання рішень на наступний місяць обов'язково враховується залишок непогашених грошових зобов'язань за рішеннями під час формування боржником окремих списків на наступний місяць.
Боржник бере бюджетні зобов'язання та проводить платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисом.
Таким чином, законодавством встановлено чіткий порядок виплати коштів з державного бюджету на виконання рішення суду.
При цьому суд вважає, що існування такого порядку та визначення певного механізму виконання рішень суду не може вважатися обставиною, що істотно ускладнює виконання рішення або роблять його неможливим.
Навпаки, на думку суду, відстрочення виконання рішення суду, тобто відкладення його виконання на рік, призведе до порушення визначеного Кабінетом Міністрів України Порядку, на який посилається Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради.
Будь-яких інших обставин, які б вказували на наявність підстав для відстрочення виконання рішення суду від 08 серпня 2023 року у справі № 360/612/23 відповідач не наводить.
Також заявником не наведено жодних обставин, яким чином відстрочення судом виконання судового рішення сприятиме його виконанню після закінчення терміну відстрочення.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 27 листопада 2008 року у справі № 1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява №63134/00, п.23, 26) та «Ромашов проти України» (заява №67534/01, п.43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Відтак, суд приходить до висновку, що відсутність грошових коштів (відсутність фінансування) не є поважною причиною невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, адже у випадку відстрочення виконання судового рішення, боржник перебуватиме у привілейованому становищі, що призведе до порушення принципу рівності.
Зважаючи на вище викладене, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості заяви Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради про відстрочення виконання судового рішення у справі, та відповідно відсутності законодавчо передбачених підстав для її задоволення.
Керуючись статтями 241, 243, 248, 256, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради про відстрочення виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради про визнання неправомірними дій, стягнення недоплаченої разової грошової допомоги, відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Пляшкова