18 січня 2024 року місто Київ №640/31138/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Державної податкової служби у місті Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.05.2020 №0145611-3314-2651.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем неправомірно прийнято оскаржувані рішення, оскільки на нього поширюється пільга щодо сплати цього податку відповідно до ст. 266 Податкового кодексу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання вимог Закону №2825-IX супровідним листом від 04.01.2023 №03-19/1298/23 матеріали справи №640/31138/21 передано до Київського окружного адміністративного суду (вх. від 05.12.2023 №56503).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду, справу №640/31138/21 передано до розгляду судді Білоноженко М.А.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 прийнято до провадження адміністративну справу та вирішено здійснювати розглядати справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначає, що звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, законодавець пов'язує не тільки зі статусом нерухомого майна, а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 17.09.2007 ОСОБА_1 є власником будівлі: комплексу-будівлі, гаражу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 426,2 кв.м.
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 , на момент винесення податкового-повідомлення рішення, зареєстрований як фізична особа-підприємець, основним видом діяльності якого є різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю (основний); та інше.
Відповідачем 04.05.2020 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України прийнято податкове повідомлення-рішення №0145611-3314-2651, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2019 рік суму 17 785,33 грн.
Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіряючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення на його відповідність нормам податкового законодавства та вимогам ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує наступне.
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України, зокрема, передбачено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
01.01.2015 набув чинності Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28.12.2014 №71-VIII, яким запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено статтею 266 ПК України.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України).
Підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Визначаючись з тим, чи поширюється на позивача як на фізичну особу пільга щодо сплати податку, судом враховується, що Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17 дійшов висновку, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Прислівник "зокрема" вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.
Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об'єкта оподаткування - предмета "будівлі промисловості", оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об'єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.
При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до таких висновків.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Оскільки "будівлі промислові", які є у складі об'єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об'єкта оподаткування (підпункт "ґ" підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, "будівель промисловості", зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій "будівлі промислові", законодавець визначив спеціальний об'єкт (об'єкти), який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об'єктів стосується така пільга.
При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.
Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункту 56.21 статті 56 ПК України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.
Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 ПК України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 ПК України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 ПК України).
Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Верховний Суд зазначив, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду сформував новий правовий висновок, відповідно до якого визначив, що застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Аналогічна права позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №520/4480/19, у постанові Верховного Суду від 18.0.2021 у справі №2040/7391/18, у постанові Верховного Суду від 18.11.2022 у справі №580/1824/19.
Отже, фізична особа, яка є власником об'єкта промисловості, за умови використання такого об'єкта за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду), має право на застосування податкової пільги, передбаченої нормами підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
В силу вимог підпункту 14.1.129 пункту 14.1 статті 14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема, будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").
Судом встановлено, що позивач з 23.04.2007 зареєстрований як фізична особа-підприємець, а основним видом його діяльності відповідно до КВЕД 23.70 є різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю.
Наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 №457 прийнято та надано чинності Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010, згідно розділу 1 якої Класифікація видів економічної діяльності (далі - КВЕД) установлює основи для підготовлення та поширення статистичної інформації за видами економічної діяльності. Основний принцип КВЕД полягає в об'єднанні підприємств, що виробляють подібні товари чи послуги або використовують подібні процеси для створення товарів чи послуг (тобто сировину, виробничий процес, методи або технології), у групи. Основне призначення КВЕД - визначати та кодувати основні та другорядні види економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців.
У розділі 4 КВЕД визначено, що виробництво - це економічна діяльність, результатом якої є продукція. Це поняття використовують для позначення всіх видів економічної діяльності. Термін "виробництво" призначено не тільки стосовно сільського господарства, добувної або переробної промисловості. Його використовують також стосовно сфери послуг. Для позначення виробництва можуть використовувати і точніші терміни: надання послуг, оброблення, перероблення тощо залежно від сфери діяльності. Обсяг виробництва вимірюють за допомогою різних методів у натуральному чи вартісному вираженні.
Процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".
Таким чином, оскільки види економічної діяльності 23.70 Різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю відповідно до Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010 класифікуються в секції С "Переробна промисловість", яка є промисловим виробництвом, то діяльність позивача відноситься до видів промислового виробництва.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем дотримані умови для застосування пп. "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а відповідачем не доведено правомірності прийнятих податкових повідомлень - рішень, зважаючи на що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За наведеного вище суд вважає, що в заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження та є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановляння судового рішення про задоволення адміністративного позову.
У силу приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 134, 139, 242-246, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень, задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.05.2020 №0145611-3314-2651.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908,80 грн.
Позивач: ОСОБА_1 (РНКОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ).
Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (ідентифікаційний код: 44116011, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Білоноженко М.А.