17 січня 2024 року № 320/17909/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє законний представник - ОСОБА_2 , до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києва та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним дій та скасування.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_1 з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києва та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача, що полягають у винесенні повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 03.04.2023 №71419756/2;
- скасувати повідомлення відповідача про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 03.04.2023 №71419756/2.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка повідомила, що Київським окружним адміністративним судом в адміністративній справі №320/17225/21 за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії 01.02.2023 видано виконавчий лист, який 25.03.2023 було направлено відповідачу для примусового виконання.
Натомість, спірним повідомленням від 03.04.2023 №71419756/2 виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання через його невідповідність вимогам статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: зазначенням у графі «стягувач» ОСОБА_1 , яка є малолітньою особою.
Позивачка стверджує про протиправне прийняття відповідачем повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без виконання, оскільки ОСОБА_1 у межах адміністративної справи №320/17225/21 була позивачем у справі, а її інтереси, як малолітньої особи, представляла законний представник - ОСОБА_2 , яку державний виконавець не позбавлений можливості залучити до участі у виконавчому провадженні.
Крім того, ОСОБА_2 зауважує, що Законом України «Про виконавче провадження» не встановлено обов'язку зазначати у виконавчому документі інформацію про законного представника.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.06.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення ухвали про відкриття провадження у справі на електронну адресу, про що свідчать довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням Діловодство спеціалізованого суду.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про народження, виданого 26.09.2014 серія НОМЕР_1 , є матір'ю малолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.09.2022 у справі №320/17225/21 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести з 01 травня 2021 року перерахунок та виплату пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_1 з урахуванням розміру грошового забезпечення, визначеного відповідно до довідки Київського обласного військового комісаріату від 17.01.2020 №ФК 82361 зі складовими грошового забезпечення а саме: посадового окладу - 7190,00 грн, окладу за військовим званням - 1480,00 грн, надбавки за вислугу років (50%) - 4335,00 грн, надбавки за таємність (15%) - 1078,50 грн, премії (33,3%) - 2394,27 грн, всього - 16477,77 грн. з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання означеного рішення Київським окружним адміністративним судом 01.02.2023 видано виконавчий лист.
Заявою від 23.03.2023 ОСОБА_2 в інтересах стягувача - доньки ОСОБА_1 , звернулась до відповідача із заявою про прийняття на виконання виконавчого документа №320/17225/21 від 01.02.2023.
Повідомленням старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києва та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Барабаш Т.О. від 03.04.2023 за наслідками розгляду заяви щодо примусового виконання виконавчого листа №320/17225/21 від 01.02.2023, керуючись пунктом 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» повернуто виконавчий документ без прийняття до виконання.
Підставою для повернення виконавчого документа без виконання є зазначення стягувачем малолітньої особи, внаслідок чого виконавчий документ був визнаний державним виконавцем таким, що не відповідає вимогам статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Не погоджуючись з правомірністю вчинених відповідачем дій та прийняття спірного повідомлення, позивачка звернулась з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі по тексту - Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Положеннями частини першої статті 4 Закону №1404-VIII визначено, що у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);
реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);
5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №1404-VIII виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов'язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов'язаний мати таку печатку.
В силу положень пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.
У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.
Системний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про наявність у державного виконавця підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання у випадку його невідповідності вимогам статті 4 Закону №1404-VIII. При цьому, з аналізу положень частини першої статті 4 Закону №1404-VIII слідує, що зазначена у виконавчому листі інформація направлена на ідентифікацію сторін виконавчого провадження, що, на переконання суду, необхідно для вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення.
Судом встановлено, що підставою для повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття його до виконання зазначено пункт 6 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII.
Водночас суд зауважує, що з тексту спірного повідомлення відсутня можливість встановити, яким саме вимогам не відповідає виконавчий документ, оскільки в якості підстави для його повернення без виконання державним виконавцем процитовано положення пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII без зазначення обґрунтування такої позиції.
У свою чергу, судом встановлено, що виконавчий лист Київського окружного адміністративного суду від 01.02.2023 у справі №320/17225/21 повністю відповідає вимогам статті 4 Закону №1404-VIII та містить інформацію, зокрема, про стягувача - прізвище, ім'я та по батькові; адреса проживання; дата народження; серія та номер свідоцтва про народження.
Відповідачем нормативно не обґрунтовано підстави підкреслення ним тієї інформації, що стягувачем зазначено малолітню особу, зокрема, якій частині та якому пункту статті 4 Закону №1404-VIII не відповідає ця інформація.
Загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення конкретних підстав його оформлення (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття, адже можливість надання у подальшому вичерпного переліку документів, необхідних для досягнення особою кінцевої мети (у даному випадку - отримання статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та отримання посвідчення) залежить від чіткого визначення Управлінням конкретного переліку документів, яких не вистачає для встановлення статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни.
Водночас, невиконання суб'єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії має наслідком визнання його протиправним.
Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18, від 10.04.2020 у справі № 819/330/18 та від 18.06.2020 у справі № 824/245/19-а щодо невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії, яке має наслідком визнання його протиправним.
Дослідивши зміст виконавчого листа судом встановлено відсутність ідентифікаційного номера стягувача - малолітньої ОСОБА_1 .
Водночас суд зазначає, що Верховний Суд України, вирішуючи питання незазначення певних даних про особу боржника, у своїй постанові від 21.05.2014 у справі №6-45цс14 дійшов висновку, що відсутність у виконавчому листі певних даних про особу боржника не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.05.2020 у справі №804/8020/16.
Верховний Суд у постанові від 05.09.2019 у справі №810/3107/15 зазначив, що Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV надавав право державному виконавцю при здійсненні виконавчого провадження з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі й конфіденційну (пункт 3 частина третя статті 11 цього Закону).
Положення аналогічного змісту відображені у пункті 3 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII, яким передбачено право державного виконавця з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття його до виконання з підстав відсутності ідентифікаційного коду.
Додатково суд звертає увагу відповідача на те, що положеннями частин першої та другої статті 16 Закону №1404-VIII визначено, що сторони можуть реалізувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов'язаний вчинити певні дії особисто.
Діти та особи, визнані судом недієздатними, реалізують свої права та виконують обов'язки, пов'язані з виконавчим провадженням, відповідно до вимог закону через своїх законних представників.
Матеріалами справи підтверджено, що із заявою про прийняття до виконання виконавчого листа звернулась позивачка в інтересах своєї малолітньої дочки, яка в силу положень статті 16 Закону №1404-VIII є її законним представником, про що також зазначено у спірному повідомленні.
При цьому, положеннями статті 4 Закону №1404-VIII не встановлено обов'язку зазначення у виконавчому листі інформації щодо представника стягувача.
Таким чином, враховуючи відсутність у спірному повідомленні жодного обґрунтування підстав його прийняття, крім тих, що зводяться до цитування положень Закону №1404-VIII та враховуючи встановлені судом обставини щодо відсутності підстав для повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття його до виконання з підстав відсутності у ньому ідентифікаційного коду чи зазначення стягувачем малолітньої особи, суд дійшов висновку про наявність у діях відповідача при прийняття спірного повідомлення ознак протиправності.
Суд звертає увагу на те, що у прохальній частині позовних вимог позивачка просить суд визнати протиправними дії відповідача, що полягають у винесенні повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 03.04.2023 №71419756/2 та скасувати повідомлення відповідача про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 03.04.2023 №71419756/2.
З цього приводу суд зазначає, що дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Відтак, за наявності рішення суб'єкта владних повноважень, яке визнане судом протиправним, суд зазначає, що оскаржувані бездіяльність або дії поглинаються скасуванням прийнятого рішення, оскільки суб'єктом владних повноважень проявлено активну поведінку - прийнято повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити шляхом визнання протиправним та скасування спірного повідомлення, що матиме за собою повне відновлення порушених прав позивача.
При цьому для ефективного захисту порушеного права позивача відсутня необхідність окремо визнавати протиправними дії відповідача, що полягають у винесенні повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 03.04.2023 №71419756/2.
За таких обставин, позов слід задовольнити частково.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати повідомлення Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києва та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03.04.2023 №71419756/2 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання - виконавчого листа Київського окружного адміністративного суду від 01.02.2023 у справі №320/17225/21.
3. В іншій частині в позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Суддя Дудін С.О.