18 січня 2024 року Справа № 280/9900/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області,
Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі-відповідач 1), в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 09.05.2023 про відмову у перерахунку о/р НОМЕР_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області провести з дня призначення пенсії, з 14.04.2023. перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням усіх періодів роботи згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 31.07.1980, зокрема, періодів роботи з 1985 по 1991 рік.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що оскаржуваним рішенням йому відмовлено у перерахунку пенсії та повідомлено, що до стажу роботи не зараховано періоди роботи у колгоспі за 1985-1991 роки, згідно трудової книжки колгоспника від 31.07.1980 серії НОМЕР_3 , з посиланням на відсутність печаток за кожен рік роботи, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58. Посилається на те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів. Зазначає, що згідно з відомостями, які міститься в його трудовій книжці колгоспника НОМЕР_2 від 31.07.1980, позивач у період з 1981 року до 12.04.1991, в тому числі, період не зарахований відповідачем, працював в колгоспі ім.Жданова. Зазначає, що його трудова книжка містить всі необхідні відомості про трудову діяльність у колгоспі, тому вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області протиправно не зараховано періоди роботи з 1985 по 1991 роки, через відсутність печаток. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою судді від 04.12.2023 відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання. Залучено у якості співвідповідача по справі № 280/9900/23 - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 2).
Відповідач 1 у поданому до суду 21.12.2023 відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень послався на те, що до заяви про перерахунок пенсії від 08.05.2023 позивачем надано, зокрема, трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_2 від 31.07.1980, відповідно до якої записи про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів) не засвідчено печатками, уточнюючих довідок позивачем надано не було. Відтак, відсутні підстави для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно із трудовою книжкою колгоспника серії НОМЕР_2 від 31.07.1980. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач 2 у поданому до суду 03.01.2024 відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень послався на те, що згідно до наданих позивачем документів, зокрема, трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_2 від 31.07.1980 виконання річного мінімуму вказано на підставі книг по оплаті праці за 1985-1991 роки, але відсутні печатки в трудовій книжці за кожен рік роботи, що суперечить вимогам Інструкції № 58. Таким чином, стверджує, що у посадових осіб територіального органу Пенсійного фонду України були відсутні законні підстави для врахування оспорюваного періоду роботи позивача через невідповідність записів в трудовій книжці Позивача приписам Інструкції № 58. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об'єктивно оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 14.04.2023.
08.05.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок пенсії.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 28.11.2022 повідомлено позивача, що Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 09.05.2023 № 084750008897 відмовлено у проведенні перерахунку пенсії позивача. Зазначено, що згідно із наданими документами проведено аналіз вищезазначеного звернення та встановлено наступне. Виконання річного мінімуму вказано на підставі книг по оплаті праці за 1985-1991 роки, але відсутні печатки в трудовій книжці за кожен рік роботи, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України наказом від 29.07.1993 № 58.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення” (далі - Закон №1788-XII) та від 09.07.2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до положень ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону № 1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Закону № 1058-IV.
Так, згідно з ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю (ч. 2 ст. 56 Закону № 1788-XII).
Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12.08.1993 року затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній" (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Також згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. А необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Подібний висновок відображений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 року у справі № 588/647/17.
Суд звертає увагу на тому, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому їх не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірних періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Так, згідно записів трудової книжки колгоспника трудової книжки колгоспника від 31.07.1980 серії НОМЕР_2 , позивач з 1985 по 1991 виконував мінімум трудової участі в громадському господарстві, записи містять посилання на підстави їх внесення, а також підписи уповноваженої особи та печатку.
Однак, у спірному рішенні відповідачем до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи за 1985-1991 роки, з посиланням на відсутність печаток за кожен рік роботи.
Слід зазначити, що на момент вчинення записів у трудовій книжці за спірний період діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (надалі також - Інструкція №162).
Відповідно до п.2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. (...).
Згідно з п.2.3 Інструкції № 162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). (...).
Так, згідно з п. 2.11 Інструкції № 162, після зазначення дати заповнення трудової книжки, працівник своїм підписом засвідчує правильність внесених даних. Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Отже, законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємства, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням таких періодів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі № 654/890/17 та у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та наявність у ній печатки підприємства, і не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Отже, відсутність печаток за кожен рік роботи не може бути підставою неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення документів і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві.
Крім того суд зазначає, що позивач не може нести негативні наслідки у зв'язку із неправильним заповненням роботодавцем трудової книжки.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018.
За викладених обставин, суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 09.05.2023 про відмову у перерахунку о/р 084750008897 прийняте без урахування усіх обставин, які мали значення для їх прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов'язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.1 Порядку № 22-1, у редакції на час подання заяви про перерахунок пенсії, визначено, що заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документі
Згідно п. 4.2. Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Таким чином, з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 “Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України”, суть якого полягає в опрацюванні заяв про перерахунок пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
У зв'язку із чинністю вказаної норми Порядку № 22-1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області розглянуто заяву позивача та прийнято рішення від 09.05.2023 про відмову у перерахунку о/р 084750008897, який у розглянутому спорі є органом, що здійснює перерахунок пенсії.
В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку, після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії..
Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Отже, в даному випадку повноваження щодо перерахунку позивачу пенсії були делеговані ГУ ПФУ в Миколаївській області, проте обов'язок виплати пенсії, залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Окрім того, і за приписамист.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписамист.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
“Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.”
“Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.”
В справі “East/West Alliance Limited” проти України” (№ 19336/04) ЄСПЛ вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією “небезпідставної скарги” та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 353/265/17 та від 04 травня 2022 року у справі № 805/5133/18-а.
Крім того, суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа; у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.
Таким чином, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд дійшов висновку про те, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача 1 - Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 1985 по 1991 рік, згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 31.07.1980 з дня призначення пенсії, а саме: з 14.04.2023, а відповідача 1 Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити її виплату, що є дотриманням судом гарантій про те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області, яким прийнято спірне рішення.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, буд. 71, код ЄДРПОУ 13844159), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 09.05.2023 про відмову у перерахунку о/р НОМЕР_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 1985 по 1991 рік, згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 31.07.1980 з дня призначення пенсії, а саме: з 14.04.2023, а Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити її виплату.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073, 60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В.Стрельнікова