18 січня 2024 року
м. Чернівці
справа № 718/2104/23
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одинака О. О.
суддів Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.
секретар Скулеба А. І.
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 31 жовтня 2023 року
головуючий в суді першої інстанції суддя Скорейко В. В.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.
Позивачка просила змінити спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09 березня 2021 року та стягнути з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки всіх видів доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, з часу набрання рішенням суду законної сили до досягнення дитиною повноліття.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , який був розірваний рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 03 жовтня 2018 року.
Під час шлюбу у них з відповідачем народилося двоє дітей: син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підставі рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09 березня 2021 року у справі № 718/144/21 з відповідача стягнуто на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в твердій грошовій сумі по 1200 гривень, але не менше ніж 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27 січня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Вказувала, що наразі матеріальний стан сім'ї змінився, так як дочка підросла і потребує більших витрат на матеріальне забезпечення, розвиток, освіту та оздоровлення.
Відповідач працює, перебуває на військовій службі.
Аліменти на утримання дочки сплачує, але це надто мізерна сума на сьогоднішній день, тому позивачка змушена звернутися до суду із позовом про зміну способу стягнення аліментів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 31 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Змінено спосіб стягнення аліментів та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/7 частки з усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, і до досягнення повноліття.
Стягнення аліментів у зазначеному розмірі розпочати з дня набрання рішенням законної сили.
Виконавчий лист № 718/144/21, виданий на підставі рішення Кіцманського районного суду Чернівецької від 09 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів відкликано.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави 1073 гривень 60 копійок судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачкою не надано доказів на підтвердження наявності заборгованості по сплаті аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на підставі рішення суду. Жодних належних та допустимих доказів про погіршення матеріального стану ОСОБА_1 чи стану її здоров'я суду не надано. Отже, майновий стан позивачки фактично не змінився.
З наданих відповідачем доказів слідує, що наразі він проходить військову службу в військовій частині № НОМЕР_1 та отримує відповідне забезпечення. Однак, на його утриманні перебуває малолітній син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , і у зв'язку з відсутністю власного житла він винаймає квартиру для своєї сім'ї, вартість якої складає 10 000 грн щомісячно. За таких обставин доводи позивачки про значне покращення матеріального стану відповідача є безпідставними. Окрім того, відповідач добровільно сплачує кошти для потреб старшого сина (спільного із позивачкою) та надає допомогу на його навчання. Відповідач у власності нерухомого майна не має.
Враховуючи вказане вище, розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та розмір мінімальної заробітної плати, потреби дитини відповідно до її віку, а також враховуючи часткове визнання позову відповідачем, принцип рівної участі батьків у матеріальному забезпеченні дитини та реальну можливість відповідача сплачувати щомісячно вказаний розмір аліментів, не порушуючи прав останнього, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, а саме зміни способу стягнення аліментів.
Враховуючи нинішні доходи відповідача, визначена судом сума аліментів у розмірі 1/7 частки всіх доходів відповідача становитиме понад 7000 гривень, що є достатньою сумою для задоволення потреб дочки ОСОБА_7 . Зміна способу стягнення аліментів зазначеним шляхом буде відповідати інтересам всіх учасників цих правовідносин та засадам справедливості, добросовісності та розумності.
При цьому доходи дружини відповідача ОСОБА_8 не можуть впливати на об'єм його батьківських обов'язків зі сплати аліментів дітям від попереднього шлюбу, які проживають із матір'ю.
Додатковим рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 17 листопада 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 402 гривні.
Суд мотивував додаткове рішення тим, що представник позивачки у відповідності до вимог процесуального закону у п'ятиденний строк після ухвалення судом рішення подала докази понесення відповідачкою витрат на професійну правничу в розмірі 14 740 гривень.
Враховуючи усе вищенаведене в сукупності, суть спору та причини його виникнення, а також подану представником відповідача заяву про зменшення судових витрат на правничу допомогу, виходячи із встановленої реальності участі адвоката та її необхідності, а також з урахуванням того, що позов задоволений частково, тобто частину позовних вимог відхилено, суд дійшов висновку, що вимога представника позивача про стягнення витрат на правову допомогу з відповідача підлягає частковому задоволенню на суму 8402 гривні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , просить рішення суду першої інстанції змінити та стягнути з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки всіх видів доходів, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, з часу набрання рішенням суду законної сили до досягнення дитиною повноліття
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Враховуючи середній заробіток ОСОБА_2 протягом останніх 6-ти місяців, висновок суду про відсутність покращення матеріального стану відповідача є хибним.
Заявлення вимоги про стягнення аліментів в розмірі 1/4 частки від усіх доходів ОСОБА_2 відповідає кількості членів сімї, що перебувають на його утриманні.
Рішення суду про стягнення аліментів в розмірі 1/7 частки від усіх доходів ОСОБА_2 ставить інтереси та потреби відповідача та його дитини від другого шлюбу вище інтересів та потреб дочки ОСОБА_4 , що призводить до дисбалансу в утриманні дітей.
Витрати відповідача на орену житла відносяться до витрат подружжя, а тому покладаються не тільки на відповідача, але і на його дружину.
Вказане вище підтверджує реальну можливість відповідача сплачувати аліменти в розмірі 1/4 частки від усіх його доходів.
Прив'язка суду до грошової суми в розмірі 7000 гривень є неприпустимим, зважаючи на мінливість в подальшому заробітку відповідача.
Інших осіб, окрім двох його дітей, на утриманні відповідача немає.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_9 , подав відзив на апеляційну скаргу.
Посилається на те, що судове рішення є законним та обґрунтованим, а аргументи апеляційної скарги безпідставними.
Факт наявності у платника аліментів інших дітей повинен обов'язково враховуватись при визначенні розміру аліментів на утримання ОСОБА_4 ..
Відповідач також регулярно матеріально допомагає його старшому повнолітньому сину.
Також частину свого доходу відповідач змушений витрачати на забезпечення себе, як військовослужбовця.
Незважаючи на збільшення розміру доходу відповідача, значно збільшились і його витрати.
За таких обставин, твердження апелянта про значне покращення матеріального стану відповідача не відповідає дійсності.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області №718/2311/18 від 03 жовтня 2018 року було розірвано.
У шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася дочка ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .
Відповідно до рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області № 718/144/21 від 09 березня 2021 року ухвалено стягувати із відповідача на користь позивача аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 1 200 гривень щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
З акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї №14 від 03 липня 2023 вбачається, що позивачка ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 разом із дочкою ОСОБА_4 , сином ОСОБА_5 та батьком ОСОБА_10 .
Із дослідженої копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 04 липня 2020 року вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрував шлюб із ОСОБА_11 та у них ІНФОРМАЦІЯ_6 народився син ОСОБА_12 .
Довідкою про інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14 липня 2023 року підтверджується факт відсутності у власності відповідача будь-якого нерухомого майна.
ОСОБА_2 на підставі договору оренди житлового приміщення від 01 листопада 2022 винаймає у ОСОБА_13 квартиру, яка знаходиться на АДРЕСА_2 , де і проживає разом зі своєю сім'єю.
Відповідно до пункту 4.1 вказаного договору, орендна плата за місяць складає 10000 гривень.
Відповідно до довідки № 193 від 05 липня 2023 року, яка видана військовою частиною НОМЕР_1 , ОСОБА_2 нараховано дохід з січня 2023 року по червень 2023 року у розмірі 316 986 гривень 97 копійок, з них до видачі - 312232 гривень 18 копійок.
Згідно із товарними чеками від 13 лютого 2023 року та 15 квітня 2023 року закуплено військову амуніцію та спорядження на суму 45500 гривень та 12050 гривень (а.с. 76).
З 14 вересня 2023 року по жовтень 2023 року відповідач переказував кошти в якості допомоги на навчання ОСОБА_5 , що підтверджується платіжними документами (а.с. 131- 135).
Згідно із відповіддю на запит № 0232-2023-0002034 від 14 липня 2023 року дохід ОСОБА_2 за грудень 2022 року склав 37186 гривень 11 копійок, за січень 2023 року - 45504 гривень 19 копійок, за лютий 2023 року - 44114 гривень 63 копійки, за березень 2023 року - 42947 гривень 26 копійок (а.с. 79).
Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_2 з Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, дохід відповідача для пенсії за 2022 рік склав 36473 гривень 71 копійку, за 2023 рік - 131095 гривень 25 копійок (а.с. 85, 91, 93).
Згідно із відповіддю на запит № 0232-2023-0002998 від 18 жовтня 2023 року дохід ОСОБА_8 за січень - червень 2023 року склав 427786 гривень 88 копійок - у виді виплат військовослужбовцям з в/ч НОМЕР_1 , окрім того ОСОБА_8 щомісячно отримувала соціальну виплату у розмірі 860 гривень (а.с. 126).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними
чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме
в інтересах дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність
у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Зазначене також роз'яснено судам у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».
Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням зміни матеріального становища платника аліментів є зміна доходів, витрат, активів тощо. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я платника аліментів.
СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі № 343/945/19, провадження № 61-2057св20, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, провадження № 61-16697св21, та інших.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста
статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд зобов'язаний врахувати всі обставини, зазначені в частині першій статті 182 СК України: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Апеляційний суд не погоджується із визначеною судом першої інстанції сумою стягуваних аліментів в розмірі 1/7 частки від усіх доходів відповідача та вважає такий висновок суду помилковим, враховуючи наступні обставини.
Як вбачається із рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області № 718/144/21 від 09 березня 2021 року, яким ухвалено стягувати із відповідача на користь позивача аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 1 200 гривень щомісячно, станом на день ухвалення такого рішення відповідач не був працевлаштований та отримував нестабільний дохід, про що вказувала також позивачка у своїй позовній заяві.
У даній справі судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на момент подання до суду вказаного позову ОСОБА_2 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та дохід ОСОБА_2 за грудень 2022 року склав 37186 гривень 11 копійок, за січень 2023 року - 45504 гривень 19 копійок, за лютий 2023 року - 44114 гривень 63 копійки, за березень 2023 року - 42947 гривень 26 копійок.
Окрім того, ОСОБА_2 також за 2022 рік отримано пенсію в розмірі 36473 гривень 71 копійку та за 2023 рік в розмірі 131095 гривень 25 копійок.
Отже, судами було встановлено зміну майнового стану відповідача після ухвалення Кіцманським районним судом Чернівецької області № 718/144/21 судового рішення від 09 березня 2021 року про стягнення з нього аліментів в бік його значного покращення.
За таких обставин, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимоги ОСОБА_1 щодо зміни розміру і способу стягнення аліментів.
Однак, визначаючи такий розмір аліментів у вигляді 1/7 частки усіх доходів відповідача, судом першої інстанції помилково взято до уваги ту обставину, що відповідач сплачує кошти на оренду житла, що є підставою для зменшення стягуваної з нього частки доходів на аліменти.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 520/1740/15-ц провадження № 61-4537св18 зроблено висновок, що «якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов'язки. До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Отже, витрати на оренду житла відносяться до витрат подружжя, що свідчить про те, що обов'язок сплати такої оренди несе не лише один із подружжя, а дружина та чоловік в рівних частинах.
Зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується отримання дружиною ОСОБА_2 - ОСОБА_8 з період з січня -червня 2023 року значного доходу в розмірі 427 759 гривень 88 копійок, підстав вважати, що вона не мала змоги брати участь в рівній з її чоловіком мірі в оплаті оренди житла, у апеляційного суду немає.
Окрім того, колегією суддів не беруться до уваги доводи ОСОБА_2 про те, що він також постійно несе додаткові витрати на забезпечення себе, як військовослужбовця.
Згідно із товарними чеками від 13 лютого 2023 року та 15 квітня 2023 року вбачається, що ОСОБА_2 закуплено військову амуніцію та спорядження на суму 45500 гривень та 12050 гривень.
Однак такі витрати відповідача не є постійними та не можуть бути підставою для зменшення розміру аліментів.
Відповідач також посилався на те, що у нього змінився сімейний і матеріальний стан, оскільки народилася дитина від іншого шлюбу з ОСОБА_8 , що потребує додаткових фінансових витрат.
Отже, у нього на утриманні перебувають двоє дітей.
Колегія суддів враховує зміну сімейного стану відповідача у зв'язку з народженням у другому шлюбі 15 червня 2021 року сина ОСОБА_12 , проте вважає за необхідне зазначити, що і матеріальне становище позивача змінилося в бік покращення.
Окрім того, обов'язок утримання сина в рівній мірі також несе і його матір ОСОБА_8 , яка, як встановлено вище, також отримує достатній дохід.
За таких обставин, безпідставним є аргумент відповідача про те, що народження другої дитини спричинило зміну матеріального стану позивача в бік погіршення.
Доказів того, що на утриманні відповідача є інші особи, матеріали справи не містять.
Як зазначено вище, отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 довела належними, допустимими та достатніми доказами факт значного покращення матеріального становища ОСОБА_2 , що свідчить проте, що відповідач має змогу сплачувати аліменти у більшому розмірі, аніж 1/7 частка від усіх його доходів, як помилково вважав суд першої інстанції, враховуючи інтереси обох дітей відповідача, які мають право на належні умови для всебічного розвитку, освіти, виховання, на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, а відповідач як батько зобов'язаний матеріально утримувати свою дитину, забезпечивши її необхідними благами, які потрібні для її життя та виховання, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_2 слід стягнути аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/5 частки всіх видів доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, з часу набрання рішенням суду законної сили до досягнення дитиною повноліття.
Колегія суддів вважає, що вказаний визначений розмір аліментів є достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини ОСОБА_4 ..
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 759/22898/20.
При цьому помилковим є посилання суду першої інстанції на те, що визначена ним сума аліментів у розмірі 1/7 частки всіх доходів відповідача становитиме понад 7000 гривень, що є достатньою сумою для задоволення потреб дочки ОСОБА_4 , зважаючи на мінливість в подальшому заробітку відповідача.
Щодо наявності підстав для скасування додаткового рішення суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 8 402 гривні
За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.
Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Тобто, додаткове рішення суду, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України є невід'ємною частиною основного рішення у справі по суті спору, та не може існувати окремо від нього.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 та постановах Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 14 липня 2021 року у справі № 761/15741/17, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17, від 07 березня 2023 року у cправі № 922/3289/21.
Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 754/14704/19-ц (провадження № 61-15221св20).
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання.
У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об'єднаної палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19 та № 910/16803/19.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) також акцентувала увагу на те, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.
Таким чином суд при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалося від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат.
Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 487/4983/20.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що «з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу».
У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2022 року у справі № 910/12257/13 (провадження № 14-382цс19) вказано, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та Адвокатським об'єднанням «Поляк і партнери» було укладено договір про надання юридичної (правничої) допомоги №229/23 від 29 травня 2023 року. Згідно з звіту - акту про суму судових витрат, які позивачка понесла у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції від 03 листопада 2023 року сторони погодили вид та вартість послуг адвоката, а саме: підготовка адвокатських запитів до ГУ Пенсійного фонду в Чернівецькій області,ГУ Пенсійного фонду у Вінницькій області, ГУ ДПС у Чернівецькій області, ГУ ДПС у Вінницькій області підготовка позовної заяви про зміну способу стягнення аліментів (1 година), підготовка письмових пояснень (1 година), підготовка та представництво інтересів клієнта в суді (1 година), що в загальному вартує 14740 гривень (вартість 1 години роботи адвоката-2680 гривень).
Згідно з наданої до суду квитанції до прибуткового касового ордера № 03/23/3 від 03 листопада 2023 року Адвокатським об'єднанням «Поляк і партнери» прийнято від ОСОБА_1 кошти в розмірі 14740 гривень.
Отже, ОСОБА_1 згідно з вимогами статті 81 ЦПК України довела обставини надання їй Адвокатським об'єднанням «Поляк і партнери» послуг професійної правничої допомоги при розгляді цієї справи у суді першої інстанції та обґрунтувала заявлений остаточно до стягнення розмір цих послуг.
07 листопада 2023 року від відповідача, в інтересах якого діє ОСОБА_9 , надійшло клопотання про зменшення суми розміру витрат на оплату правничої допомоги, понесених позивачкою у суді першої інстанції, в якому він посилався на те, що звернення позивачки до відповідача за зміною способу стягнення аліментів в позасудовому порядку мало б такий самий результат, який було ухвалено судом та звільнило її би від будь-яких судових витрат, в тому числі і на правову допомогу, а отже витрати позивача не є неминучими.
Надавши оцінку запереченням позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням його клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу з підстав, наведених представником відповідача, оскільки недоведення стороною позивача неминучості таких витрат через невикористання позасудового порядку вирішення спору про зміну способу стягнення аліментів, результат якого «мав би такий самий результат», не може бути підставою для розподілу цієї суми між сторонами порівну, оскільки спір між сторонами вирішено рішенням суду по суті спору, а не внаслідок повного визнання відповідачем позову, а спрогнозувати поведінку сторін чи рішення в судовому чи позасудовому способі вирішення спору суд не має можливості.
При цьому суд першої інстанції виходив з критеріїв оцінки реальності, співмірності та розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Однак, зважаючи на те, що апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції та часткове задоволення позову ОСОБА_2 на 80 процентів, додаткове рішення суду першої інстанції слід скасувати та з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог з відповідача на користь ОСОБА_2 слід стягнути витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 11 792 гривні (14740:100х80).
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його мотивувальну та резолютивну частини щодо визначення розміру аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , слід змінити.
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/5 частки всіх видів доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, з часу набрання рішенням суду законної сили до досягнення дитиною повноліття.
В решті рішення слід залишити без змін.
Додаткове рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 17 листопада 2023 року слід скасувати.
Щодо стягнення судових витрат
Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З мотивувальної частини постанови вбачається, що суд прийшов до висновку про зміну рішення суду першої інстанції.
Позовна вимога ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів є вимогою майнового характеру.
Позивачка за подання до суду позовної заяви повинна була сплатити судовий збір у розмірі 1073 гривні 60 копійок та за подання апеляційної скарги в розмірі 1610 гривень 40 копійок.
Позивачку звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 3 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Враховуючи задоволення позовних вимог ОСОБА_1 на 80 процентів, з ОСОБА_2 на користь держави слід стягнути 2 147 гривень 20 копійок ((1073,60+1610,40):100х80).
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Змінити мотивувальну частину рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 31 жовтня 2023 року в частині визначення розміру аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 Шевченківського районного суду міста Чернівці від 15 листопада 2023 року, виклавши її в редакції цієї постанови.
Змінити резолютивну частину рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 31 жовтня 2023 року в частині визначення розміру аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 Шевченківського районного суду міста Чернівці від 15 листопада 2023 року, виклавши її у такій редакції:
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/5 частки всіх видів доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, з часу набрання рішенням суду законної сили до досягнення дитиною повноліття.
В решті рішення залишити без змін.
Додаткове рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 17 листопада 2023 року скасувати.
Розподіл судових витрат змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 11 792 гривень ( одинадцять тисяч сімсот дев'яносто дві) гривні.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 18 січня 2024 року.
Головуючий Олександр ОДИНАК
Судді: Мирослава КУЛЯНДА
Наталія ПОЛОВІНКІНА