Номер провадження 22-ц/821/41/24Головуючий по 1 інстанції
Справа № 693/542/23 Категорія: 305010200 Коцюбинська Ю.Д.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
17 січня 2024 рокум. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.
позивач - заступник керівника Уманської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);
відповідач - ОСОБА_1 ;
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ;
розглянувши у порядку письмового позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 11 вересня 2023 року у цивільній справі за позовом заступника керівника Уманської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину,
12.05.2023 заступник керівника Уманської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину.
В обґрунтування позову зазначив, що 26.04.2020 близько 11 год. 40 хв., водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем «DACIA LOGAN MCV», р.н. НОМЕР_1 , на 149 км. + 805 м. автодороги «Київ - Одеса» в напрямку м. Одеса, порушуючи вимоги п.п. 2.3 б), 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, а також вимог дорожніх знаків 3.25, 3.29, був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою та, відповідно, не реагував на її зміну, здійснював обгін невстановленого вантажного транспортного засобу, що рухався в попутному напрямку, у зв'язку з чим здійснив виїзд на смугу зустрічного руху та під час зміни напрямку руху не впорався з керуванням автомобілем, через що втратив зчеплення з проїзною частиною, після чого зіткнувся передньою частиною з металевим відбійником з лівою сторони проїзної частини відносно напрямку руху автомобіля, а в подальшому - правою частиною з автомобілем «RENAULT MAGNUM 440», р.н. НОМЕР_2 , що знаходився на смузі зустрічного руху у нерухомому положенні.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «DACIA LOGAN MCV», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно висновку судово-медичної експертизи від 16.09.2020 № 05-7-01/663, отримала тілесні ушкодження у вигляді переломів 3-4-5-6 ребер справа, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.
Жашківський районний суд Черкаської області ухвалою від 07.12.2020 року звільнив ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 286 КК України, у зв'язку з примиренням з потерпілою.
Внаслідок отриманих в ДТП тілесних ушкоджень потерпіла ОСОБА_3 перебувала на лікуванні у відділенні політравми КНП «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» виконавчого органу Київської міської ради (надалі - Лікарня) в період з 26.04.2020 до 14.05.2020.
Відповідно до довідки-розрахунку Лікарні від 05.05.2023 № 396/2 загальна вартість лікування ОСОБА_3 становить 25868,52 грн.
Враховуючи, що ні лікарня, ні Київська міська рада самостійно до суду із відповідним позовом про відшкодування витрат не звертались, на думку позивача є підстави для вжиття прокурором заходів представницького характеру та пред'явлення відповідного позову з метою захисту інтересів держави.
Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 11 вересня 2023 року позовні вимоги заступника керівника Уманської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141) витрати на лікування особи, яка потерпіла від злочину у розмірі 25 868,52 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судові витрати по сплаті судового збору на користь держави в розмірі 2 684 грн.
Суд першої інстанції, не погодившись з думкою відповідача про відсутність підстав у прокурора для представництва інтересів держави в суді у даній справі, взявши до уваги лист Лікарні № 396/2 від 05.05.20203 року, згідно якого ОСОБА_3 знаходилась на лікуванні у відділенні політравми з 26.04.2020 по 14.05.2020, 18 ліжко-днів, та фактичні витрати на лікування із розрахунку вартості 1 ліжко-дня становлять 25868,52 грн., дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку строк позовної давності необхідно рахувати від ухвали суду про закриття кримінального провадження, тобто з 07.12.2020 року.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 11 вересня 2023 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що недотримання процедури, закріпленої в ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ставить під сумнів повноваження прокурора щодо представлення інтересів в суді, чим позбавляє права подачі позовної заяви та як наслідок прокурор не є належним позивачем.
Зазначає, що лист Лікарні № 396/2 від 05.05.2023 містить лише загальну інформацію, виходячи з кількості ліжко-днів проведених в стаціонарі потерпілою та не містить розрахунок вартості витрат на потерпілу в день, а саме: вартість витрат перев'язувальних матеріалів, медичних засобів та препаратів, послуг, які надано потерпілій, оплати заробітної плати персоналу, їх вартість та інше, а тому не зрозуміло з чого складається загальна сума у розмірі 25868,52 грн., що на думку прокурора підлягає до стягнення. За таких обставин вказана інформація не є належним доказом на підставі якої можливо встановити вартість лікування потерпілої, адже не узгоджується з п. 2 «Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16 липня 1993 року.
Зауважує, що належні позивачі та органи прокуратури без поважних на те причин пропустили строки позовної давності, адже норми закону дають право позивачу за наявності на те підстав та у разі доведення своїх позовних вимог, вимагати стягнення з відповідача коштів за лікування потерпілої лише в межах трьохрічної позовної давності.
Звертає увагу на те, що суд першої інстанції належним чином не дослідив матеріали справи та позбавив пільг передбачених п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», які звільняють відповідача від сплати судового збору та прийняв рішення про їх стягнення.
Заступник керівника Уманської окружної прокуратури подав відзив на апеляційну скаргу та не погоджуючись з позицією відповідача, а також доводами, викладеними в апеляційній скарзі на її підтвердження, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 11 вересня 2023 року залишити без змін.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказане судове рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч. 3 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
За приписами ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається, у тому числі, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Підставою представництва прокурором інтересів держави у суді відповідно до ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» є не здійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з п. 76 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону № 1697-VІІ прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (п. 27 зазначеної постанови).
Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЗУ «Основи законодавства про охорону здоров'я» фінансове забезпечення охорони здоров'я може здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, коштів юридичних та фізичних осіб, а також з інших джерел, не заборонених законом.
Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, призначені на охорону здоров'я, використовуються, зокрема, для забезпечення медичної та реабілітаційної допомоги населенню, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров'я та фундаментальних наукових досліджень у цій сфері (ч. 3 ст. 18 ЗУ «Основи законодавства про охорону здоров'я»).
Згідно зі статутом КНП «Київська Міська Клінічна Лікарня Швидкої Медичної Допомоги» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2020 № 206, дана Лікарня є закладом охорони здоров'я, неприбутковим підприємством, заснованим на комунальній власності територіальної громади міста Києва, віднесеним до сфери управління виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та підпорядкованим Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Засновником та власником підприємства є територіальна громада міста Києва, від імені якої виступає Київська міська рада.
У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що сам факт незвернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (пункт 6.43).
У цій справі підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив нездійснення Лікарнею та Київською міською радою, як органом місцевого самоврядування, на який покладено обов'язок щодо забезпечення здійснення функцій у спірних правовідносинах, забезпечення відшкодування збитків, завданих державі у зв'язку з лікуванням потерпілого від кримінального правопорушення.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, прокурор звернувся до Лікарні 27.04.2023 року з питанням щодо звернення до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 вартості лікування ОСОБА_3 . Зокрема, запропонував надати інформацію про причини не звернення до суду та чи планується таке звернення (арк. с. 15-18).
28.04.2023 року прокурор звернувся до Київської міської ради з аналогічним питанням (арк. с. 19-23).
Лікарня 05.05.2023 року листом № 396 повідомила, що просить звертатись з позовом про стягнення витрат на лікування потерпілих без її участі (арк. с. 27).
Департамент охорони здоров'я виконавчого комітету Київської міської ради листом від 10.05.2023 року № 061-4164/10 повідомив, що заходи цивільно-правового характеру щодо стягнення витрат на стаціонарне лікування хворого не здійснювалися, в тому числі позови з вказаного питання не подавались (арк. с. 30-31).
Листом від 11.05.2023 року № 53/1-406 Уманська окружна прокуратура повідомила Київську міську раду, що нею підготовлено позовну заяву в інтересах держави до ОСОБА_1 про відшкодування витрат закладу охорони здоров'я (арк. с. 52-53).
Лист аналогічного змісту від 11.05.2023 року № 53/1-407 Уманською окружною прокуратурою скеровано до Лікарні (арк. с. 54-55).
12.05.2023 року позовна заява надійшла до суду першої інстанції.
За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав у прокурора для представництва інтересів держави в суді в даній справі.
Щодо самого відшкодування витрат на лікування, то апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Жашківський районний суд Черкаської області ухвалою від 07.12.2020 року (справа № 693/968/20) звільнив ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 286 КК України, у зв'язку з примиренням з потерпілою (арк. с. 24-26).
Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Ухвалою від 07.12.2020 року встановлено, що 26.04.2020 року близько 11 год. 40 хв., водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем «DACIA LOGAN MCV», реєстраційний номер НОМЕР_1 на 149 км. + 805 м. автодороги «Київ - Одеса» в напрямку м. Одеса, порушуючи вимоги п.п. 2.3 б), 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, а також вимог дорожніх знаків 3.25, 3.29, був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою та, відповідно, не реагував на її зміну, здійснював обгін невстановленого вантажного транспортного засобу, що рухався в попутному напрямку, у зв'язку з чим здійснив виїзд на смугу зустрічного руху та під час зміни напрямку руху не впорався з керуванням автомобілем, через що втратив зчеплення з проїзною частиною, після чого зіткнувся передньою частиною з металевим відбійником з лівою сторони проїзної частини відносно напрямку руху автомобіля, а в подальшому - правою частиною з автомобілем «RENAULT MAGNUM 440», р.н. НОМЕР_2 , що знаходився на смузі зустрічного руху у нерухомому положенні.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «DACIA LOGAN MCV», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно висновку судово-медичної експертизи від 16.09.2020 №05-7-01/663, отримала тілесні ушкодження у вигляді переломів 3-4-5-6 ребер справа, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.
В судовому засіданні обвинувачений заявив клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності, в зв'язку з примиренням з потерпілою ОСОБА_3 .
Листом № 396/1 від 05.05.2023 року ОСОБА_4 повідомила, що ОСОБА_3 , 1962 року народження, знаходилась на стаціонарному лікуванні у відділенні політравми з 26.04.2020 року по 14.05.2020 року з діагнозом фрагментарні переломи 3-8 ребер справа, забій правої легені, правобічний обмежений пневмоторакс (арк. с. 28).
Листом № 396/2 від 05.05.20203 року Лікарня повідомила, що ОСОБА_3 знаходилась на лікуванні у відділенні політравми з 26.04.2020 року по 14.05.2020 року у відділенні політравми. Проведено 18 ліжко-днів. За фактичними витратами на лікування із розрахунку вартості 1 ліжко-дня вартість становить 25 868,52 грн (арк. с. 29).
За загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Питання відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину, врегульовано ст. 1206 ЦК України, Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16 липня 1993 року.
Особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладу охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину (ст. 1206 ЦК України).
За змістом наведеної норми матеріального права обов'язок відшкодування витрат, понесених закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, покладається саме на винну особу, яка вчинила цей злочин, і заподіяла шкоду здоров'ю потерпілої, як умисними, так і необережними діями.
Таким чином, законодавець відмежовує поняття витрат на лікування потерпілого від злочину та інституту шкоди, відповідальність за заподіяння якої не завжди покладається на винну особу.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 липня 1995 року №11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16 липня 1993 року.
Сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування.
Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебуває на лікуванні. До справи має бути приєднана довідка-розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого.
Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.07.1995 № 11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» постановлено звернути увагу судів на те, що відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину можливе лише тоді, коли є причинний зв'язок між злочинними діями чи бездіяльністю винної особи та перебуванням потерпілого на такому лікуванні.
Пунктом 3 «Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.1993 № 545 (далі - Порядок) встановлено, що визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров'я або прокурора.
У разі коли при ухваленні вироку сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, ще не була визначена і рішення про їх відшкодування не було прийнято, стягнення провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом вказаних юридичних осіб. У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочину, в разі закриття кримінального провадження за нереабілітуючими обставинами.
Згідно вказаного Порядку сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі та вартості витрат на його лікування в день. Кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки стаціонарного хворого форма 003 (у) або інших документів, які підтверджують дати госпіталізації та виписки хворого із стаціонару лікувального закладу.
Визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентаря та обладнання.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.
Згідно з ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Факт отримання ОСОБА_3 тілесних ушкоджень внаслідок ДТП, за наслідками якого відносно відповідача було відкрито кримінальне провадження та, в подальшому, ухвалою суду звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням, встановлено ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області від 07.12.2020 року (справа № 693/968/20) та не підлягає доказуванню.
Листом № 396/1 від 05.05.2023 року Лікарня повідомила, що ОСОБА_3 знаходилась на стаціонарному лікуванні у відділенні політравми з 26.04.2020 року по 14.05.2020 року з діагнозом фрагментарні переломи 3-8 ребер справа, забій правої легені, правобічний обмежений пневмоторакс (арк. с. 28).
Листом № 396/2 від 05.05.20203 року Лікарня повідомила, що ОСОБА_3 знаходилась на лікуванні у відділенні політравми з 26.04.2020 року по 14.05.2020 року у відділенні політравми. Проведено 18 ліжко-днів. За фактичними витратами на лікування із розрахунку вартості 1 ліжко-дня вартість лікування становить 25868,52 грн (арк. с. 29).
Відповідачем ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження того, що ним відшкодовано в добровільному порядку витрати закладу охорони здоров'я на лікування потерпілої ОСОБА_3 у вказаній сумі та/або в іншій сумі, яку б він вважав правильною, тому доводи скаржника про неналежність довідки лікувального закладу, як доказу понесених витрат, є безпідставними.
Розрахунок витрат на лікування потерпілої був визначений відповідно до встановленого законом порядку та наведений у відповідному розрахунку.
Доказів на спростування розміру таких витрат відповідачем також не надано.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що лист Лікарні є доказом, з якого можливо зробити висновок яку суму витрачено на лікування, враховуючи, що кількість ліжко-днів та вартість одного ліжко-дня відповідачем під сумнів не поставлено та не спростовано.
З урахуванням зазначеного вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно зазначено, що позивачем доведено обґрунтованість своїх вимог, які не спростовано відповідачем, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо строків позовної давності, то апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами с. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Частиною 1 ст. 1206 ЦК України обов'язок відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого покладено на особу, яка вчинила кримінальне правопорушення.
Як встановлено ч. 1 ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Судом першої інстанції правильно зазначено, що в кримінальній справі № 693/968/20 відсутній обвинувальний вирок та саме тому відповідача звільнено від кримінального покарання, а кримінальне провадження закрито, проте, це не звільняє його від цивільної відповідальності у вигляді необхідності відшкодувати витрати на лікування потерпілої.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку строк позовної давності необхідно рахувати від ухвали суду про закриття кримінального провадження, тобто з 07.12.2020 року.
Разом з тим, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в цій частині такими, що заслуговують на увагу.
Як вбачається з матеріалів справи, до відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 додано копію пенсійного посвідчення інваліда II групи серії НОМЕР_3 від 07.11.2014.
Пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Тому, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат по сплаті судового збору на користь держави в розмірі 2684 грн.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, оскільки позивач та відповідач звільнені від сплати судового збору, судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції слід віднести на рахунок держави.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції по суті вирішення спору, тобто в частині задоволення позовних вимог, і не вказують на допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов'язковою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення в частині задоволення позовних вимог про відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням зазначеного вище, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, а рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 11 вересня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат по сплаті судового збору на користь держави в розмірі 2684 грн. - скасувати. В іншій частині рішення суду першої інстанцій підлягає залишенню без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки скаржник ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, а апеляційна скарга задоволена частково, лише в частині розподілу судових витрат судом першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 11 вересня 2023 року змінити, скасувавши в частині стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судових витрат по сплаті судового збору на користь держави в розмірі 2 684 грн.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції віднести на рахунок держави.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Судді