Провадження № 22-ц/803/1054/24 Справа № 179/1480/22 Суддя у 1-й інстанції - Чорна А. О. Доповідач - Макаров М. О.
16 січня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Барильської А.П., Демченко Е.Л.
при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2023 року по справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У грудні 2022 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги Банку мотивовані тим, що 26 квітня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNM0G200005405, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 4 000 доларів США на термін до 26 квітня 2027 року.
01 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ЗАТ «Акцент - Банк» було укладено договір факторингу № 1, згідно якого ЗАТ КБ «ПриватБанк» відступає ЗАТ «Акцент - Банк» у повному обсязі права вимоги до боржників.
Згідно до п. 1 договору факторингу ЗАТ КБ «ПриватБанк» здійснює відступлення прав витребування на свою користь платежів по кредиту, комісії, процентам, винагородам та іншим неустойкам.
25 квітня 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент - Банк» було укладено додаткову угоду до договору факторингу № 1 від 01 листопада 2007 року.
Враховуючи вищевикладене, на даний час кредитором за кредитним договором № DNM0G200005405 від 26 квітня 2007 року та договором забезпечення є АТ КБ «ПриватБанк».
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором № DNM0G200005405 від 26 квітня 2007року станом на 07 грудня 2022 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 11 024,13 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 3 356,16 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 2 792,61 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом в розмірі 544 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань по договору в розмірі 4 331,36 доларів США.
Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 вказану кредитну заборгованість.
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2023 року відмовлено у задоволенні позовних вимог Банку.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач безпідставно заявив вимоги щодо стягнення заборгованості до відповідача, так як право вимоги за кредитним договором № DNM0G200005405 від 26 квітня 2007 року, позичальником за яким є ОСОБА_1 , до позивача у встановленому законом порядку не переходило.
В апеляційній скарзі акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Банком були надані докази зворотного відступлення йому права вимоги за кредитним договором від ПАТ “А-Банк” у вигляді додаткової угоди від 25 квітня 2014 року.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Москаленко Є.А. просив оскаржуване рішення залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 26 квітня 2007 року між ПриватБанк та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNM0G200005405.
Згідно п. 1 договору позивач зобов'язався надати відповідачу кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 26 квітня 2007 року по 26 квітня 2027 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 4 000 доларів США, зі сплатою за користування кредитом у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно п. 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 даного договору. Періодом сплати вважати період з 21 по 28 число кожного місяця.
Позивач зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору, що підтверджується заявою на видачу готівки № 1 від 27 квітня 2007 року.
Однак, відповідач належним чином не виконав взяті на себе кредитні зобов'язання.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № DNM0G200005405 від 26 квітня 2007 року, наданого Банком, станом на 07 грудня 2022 року відповідач має заборгованість у загальному розмірі 11 024,13 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 3 356,16 доларів США, заборгованісь за процентами за користування кредитом у розмірі 2 792,61 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом в розмірі 544 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань по договору в розмірі 4 331,36 доларів США.
Із виписки по рахунку відповідача вбачається, що він з 2007 року по 2017 рік здійснював погашення заборгованості за кредитним договором № DNM0G200005405 від 26 квітня 2007 року.
01 листопада 2007 року між ПриватБанк (Клієнт) та ЗАТ «Акцент - Банк» (Фактор) було укладено договір факторингу № 1.
Згідно до п. 1 договору факторингу Фактор зобов'язується передати грошові кошти в сумі, визначеній п. 8 цього договору в розпорядження Клієнта за плату, розмір якої встановлено п. 4 даного договору, а Клієнт зобов'язується відступити Факторові у повному обсязі права вимоги до боржників, що випливають з договорів, перелік яких визначено у додатку № 1 до цього договору. За цим договором Клієнтом здійснюється відступлення прав вимоги на отримання на свою користь від Боржників платежів по кредиту, комісії, процентам, винагородам та іншим неустойкам, які існують у Клієнта відповідно до умов договорів на дату укладання цього договору згідно з розрахунком (додаток № 1 до цього договору).
Згідно п. 10 договору факторингу № 1 від 01 листопада 2007 року даний договір набуває чинності з моменту укладання його сторонами і діє до повного виконання зобов'язань.
Пунктом 11 договору факторингу № 1 від 01 листопада 2007 року визначено, що внесення змін до цього договору допускається лише за згодою сторін. Узгоджені сторонами зміни до цього договору вносяться у письмовій формі.
Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Таким чином, сторонами у договорі факторингу № 1 від 01 листопада 2007 року є фактор і клієнт, цим договором Клієнт - ПриватБанк відступив Факторові - ЗАТ «Акцент-Банк» своє право грошової вимоги до ОСОБА_1 , у зв'язку із чим права кредитора набуло ЗАТ «Акцент-Банк».
Встановлено, що договором факторингу № 1 від 01 листопада 2007 року, укладеному між ПриватБанк та ЗАТ «Акцент - Банк», не передбачено право наступного відступлення фактором права грошової вимоги третій особі.
Відповідно до статті 1083 ЦК України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.
Законодавче обмеження щодо наступного відступлення фактором права грошової вимоги спрямоване на те, щоб запобігти збільшенню збитків, які може понести клієнт у зв'язку з таким відступленням.
Частиною 2 статті 1083 ЦК України передбачено, що за наявності спеціальної умови у договорі факторингу про наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до норм, передбачених ЦК України. Отже таке відступлення є можливим, однак виключно якщо це є закріпленим сторонами у договорі факторингу.
Встановлено, що 25 квітня 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (Новий кредитор) та ПАТ «Акцент - Банк» (Кредитор) було укладено договір уступки прав вимоги № 7.
Згідно п. 1.1 договору на умовах, встановлених цим договором, Кредитор передає (уступає) Новому Кредитору за плату, а Новий Кредитор приймає належні Кредитору права грошової вимоги (права вимоги) до боржників по кредитним договорам, укладеним між кредитором та боржником (портфель заборгованості).
Згідно п. 1.2 договору внаслідок передачі (уступки) портфеля заборгованості по договору, Новий Кредитор замінює Кредитора в кредитних договорах, які входять в портфель заборгованості, та придбає права грошової вимоги Кредитора по цим кредитним договорам, включаючи право вимоги від боржника належного виконання усіх грошових та інших зобов'язань боржника по кредитним договорам.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про безпідставність тверджень представника позивача з приводу того, що договір уступки прав вимоги № 7 від 25 квітня 2014 року є додатковою угодою до договору факторингу № 1 від 01 листопада 2007 року, оскільки додаткова угода - є правочином, що вносить зміни до вже існуючого договору.
Зі змісту договору уступки прав вимоги № 7 від 25 квітня 2014 року та договору факторингу № 1 від 01 листопада 2007 року вбачається, що договір факторингу № 1 від 01 листопада 2007 року був укладений між ПриватБанком (Клієнт) та ЗАТ «Акцент - Банк» (Фактор), а договір уступки права вимоги № 7 від 25 квітня 2014 року був укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» (Новий Кредитор) та ПАТ «Акцент - Банк» (Кредитор).
Таким чином, судом вірно встановлено, що дані договори є двома різними, самостійними правочинами, тобто договір уступки права вимоги № 7 від 25 квітня 2014 року не є додатковою угодою до раніше укладеного договору факторингу № 1 від 01 листопада 2007 року, укладеного між цими ж сторонами, а є новим правочином, укладеним з приводу аналогічних відносин. У договорі уступки права вимоги № 7 від 25 квітня 2014 року не має жодного посилання на положення договору факторингу № 1 від 01 листопада 2007 року, що додатково підтверджує на самостійність вказаних правочинів.
Встановивши, що умовами договору факторингу № 1 від 01 листопада 2007 року не було встановлено право фактора наступного відступлення права грошової вимоги на користь третіх осіб, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення боргу, оскільки правом вимоги до відповідача наділений за законом та належним чином укладеним договором факторингу є лише ПАТ «А-Банк».
Доводи апелянта в скарзі про те, що Банком були надані докази зворотного відступлення йому права вимоги за кредитним договором від ПАТ “А-Банк” у вигляді додаткової угоди від 25 квітня 2014 року, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що вони зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі. Позивач на підтвердження факт набуття права вимоги за кредитним договором № DNM0G200005405 від 26 квітня 2007 року ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не надав жодного належного та допустимого доказу.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.
Інші твердження колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
В зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді А.П. Барильська
Е.Л. Демченко