вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
18.01.2024 Справа № 917/1141/23
Суддя Погрібна С.В., після виходу з відпустки, розглянувши матеріали
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізоформ", вул. Добровольчих Батальйонів, 17, м. Київ, 01015
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмолпром", вул. Будька, 47, м. Гадяч, Полтавська область, 37300
про стягнення 275 985,33 грн,
До Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізоформ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмолпром" про стягнення 275 985,33 грн за видатковими накладними: № 8881 від 13.12.2016, № 194 від 16.01.2017, № 4419 від 15.06.2017, № 4423 від 16.06.2017, з яких: 71 488,89 грн - основний борг, 63 460,68 грн - інфляційні, 13 244,77 грн - 3 % річних, 127 790,99 грн - пеня.
Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановлено відповідачу строк для подання суду відзиву на позов, оформленого згідно з вимогами частини 3 статті 165 ГПК України, з додатками, передбаченими частинами 6, 7 статті 165 ГПК України - 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановлено відповідачу строк для подання заяви з запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, передбаченої приписами частини 4 статті 250 ГПК України - 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановлено відповідачу строк для подання суду (за бажанням) клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін - 15 днів з дня вручення даної ухвали; роз'яснено сторонам, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач може подати в строк для подання відзиву, позивач разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву (частина 7 статті 252 ГПК України).
Ухвала, яка направлялась відповідачу за адресою: вул. Будька, 47, м. Гадяч, Полтавська область, 37300, повернулась без вручення адресату з відміткою "адресат відсутній".
Також, ухвала Господарського суду Полтавської області про відкриття провадження у цій справі була розміщена в Єдиному Державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України. Загальний доступ до судових рішень на офіційному вебпорталі судової влади України забезпечення з дотриманням вимог статті 7 цього Закону. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
При цьому суд зазначає, що відповідно до відомостей з ЄДР станом на час подання позову місце реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмолпром" - вул. Будька, 47, м. Гадяч, Полтавська область, 37300.
Відповідач у встановлений судом строк не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів. Клопотання про продовження строку на подання відзиву в матеріалах справи відсутнє.
Факт неотримання відповідачем кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.
Згідно з частиною 9 статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Станом на дату прийняття рішення відзив від відповідача також не надійшов.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Рішення виноситься суддею з урахуванням строку перебування у тривалій відпустці.
Відповідно до частини 2 статті 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізоформ" (позивач) у позові вказує, що ним було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Техмолпром" товар, згідно видаткових накладних: № 8881 від 13.12.2016 на суму 44 802,13 грн; №194 від 16.01.2017 на суму 17 391,60 грн; № 4419 від 15.06.2017 на суму 31 715,46 грн; № 4423 від 15.06.2017 на суму 16 695,94 грн., всього на загальну суму 110 605,13 грн.
В позовній заяві позивач зазначає, що у нього відсутні вищевказані підписані сторонами видаткові документи, оскільки були знищені, про що свідчать надані акти.
Як вказує позивач, відповідно до домовленостей, досягнутих сторонами, позивач здійснив поставку товару, а відповідач прийняв товар, поставлений згідно вищевказаних видаткових накладних на загальну суму 110 605,13 грн.
Відповідач, визнаючи існування свого боргу та факт отримання вищевказаного товару, в свою чергу, за поставлений товар оплату здійснив частково, на загальну суму 39 116,24 грн, прострочена заборгованість за отриманий товар становить 71 488,89 грн.
На думку позивача обов'язок по оплаті поставленого товару виникає у відповідача безпосередньо із самого факту поставки.
На підтвердження поставки відповідачу товарів позивач надав сформовані ним у Єдиному реєстрі податкових накладних: податкові накладні № 156 від 16.01.2017 на суму 17 391,60 грн, № 7778 від 21.12.2016 на суму 44 802,13 грн, № 3714 від 15.06.2017 на суму 16 695,94 грн, № 3711 від 15.06.2017 на суму 31 715,46 грн, та квитанції про їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с. 48-50, 55-58) що, на думку позивача, підтверджує виконання ним перед відповідачем своїх зобов'язань в повному обсязі.
Позивач надав копію претензії від 10.01.2023 до відповідача щодо несвоєчасної оплати заборгованості поставлений товар, без доказів її направлення відповідачу, та акт звірки розрахунків, без підписів та печаток сторін.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду із позовною заявою про стягнення з відповідача 71 488,89 грн основного боргу, 63 460,68 грн інфляційних, 13 244,77 грн 3 % річних та 127 790,99 грн пені.
При вирішенні спору судом враховано наступне.
Згідно з частиною 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
Статтями 626, 627 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).
Згідно статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Статтею 208 ЦК України передбачено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. Разом з тим, за статтею 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Тобто, недодержання простої письмової форми, якщо такий наслідок прямо не передбачений законом, не тягне за собою недійсність правочину, а лише позбавляє сторони права у разі виникнення спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків.
Порядок вчинення та укладання правочинів щодо надання послуг регулюється главою 63 ЦК України.
Частиною 1 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Поставка товару є господарською операцією. У зв'язку з чим, на суб'єктів підприємницької діяльності поширюється обов'язок вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність до уповноважених осіб.
Усі господарські операції, відображаються в бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування.
Частиною 1, 2 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 1 зазначеного Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. До таких документів слід віднести, зокрема, акт про надання послуг, акт виконання робіт.
Первинні документи є підтвердженням вчинення певної господарської операції надання послуги.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно статті 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.
У свою чергу, колегія суддів КГС ВС України у Постанові від 13.10.2020 №910/4050/17 зазначила, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.
Крім того, обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору, первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.
У вищезазначеній справі № 910/4050/17 колегія суддів КГС ВС України звернула увагу на таке, що особа, яка хоче довести факт надання послуг, покладається обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а саме - надання послуг замовнику на виконання умов договору.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин, покладає тягар доказування на сторони й не зобов'язує суд вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Обставина підлягає доказуванню так, щоб задовольнити стандарт переваги більш вагомих доказів, коли висновок про існування обставини на підставі поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Обставина вважається доведеною, якщо докази на її підтвердження є більш вірогідними, ніж докази на її спростування; питання про вірогідність доказів суд вирішує за своїм внутрішнім переконанням, будучи зобов'язаним оцінювати докази, щоб дійти висновку, що факти справи скоріше мали місце, аніж не були. (ВС 02.10.2018 №910/18036/17, 23.10.2019 №917/1307/18, 18.11.2019 №902/761/18, 04.12.2019 №917/2101/17, ВПВС від 18.03.2020 №129/1033/13-ц).
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 76, частина 1 статті 77 ГПК України).
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 13 ГПК України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Первісних бухгалтерських документів, які б підтверджували факт поставки товару на заявлену у позові суму позивач суду не надав.
В позовній заяві позивач зазначає, що у нього відсутні підписані сторонами видаткові документи № 8881 від 13.12.2016 на суму 44 802,13 грн; №194 від 16.01.2017 на суму 17 391,60 грн; № 4419 від 15.06.2017 на суму 31 715,46 грн; № 4423 від 15.06.2017 на суму 16 695,94 грн., всього на загальну суму 110 605,13 грн.
Надані позивачем податкові накладні та квитанції про їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних, були сформовані позивачем у односторонньому порядку. Отже, вказані податкові накладні не є належними доказами укладення між позивачем та відповідачем угоди про надання послуг, узгодження сторонами виду цих послуг та їх вартості.
Вказані податкові накладні не підписані керівником відповідача та не посвідчені печаткою цього Товариства, тому вони не були визнані судом доказом набуття цивільних зобов'язань відповідачем. Зі змісту поданих позивачем податкових накладних неможливо встановити, хто саме від імені відповідача погодив таку істотну умову договору як ціна послуг.
Суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, згідно з яким акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.
Наданий позивачем акт звірки взаєморозрахунків (а.с. 53-54) не підписаний ні позивачем, ні відповідачем, тому він не підтверджує схвалення чи визнання відповідачем заявлених у ньому послуг та вказану вартість цих послуг.
Позивач вказує, що підтвердженням факту виконання робіт та надання послуг а також їх визнання відповідачем є здійснення часткової оплати товару відповідачем, однак відповідні документи в матеріалах справи відсутні.
З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині суми основного боргу та нарахованих 3% річних, інфляційних та пені.
Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись статтями 232, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.
Рішення підписано 18.01.2024.
Суддя Погрібна С.В.