79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
11.01.2024 Справа № 914/2464/23 місто Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Гриб І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Івано-Франківської міської ради, місто Івано-Франківськ, Івано-Франківська область
до відповідача Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, місто Львів
про скасування рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 63/27-р/к від 22.06.2023 року про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу у справі №63/2-03-59-2022.
За участю представників:
від позивача: Бахур Н.В. - представник (повноваження відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в порядку самопредставництва); присутня в режимі відеоконференції;
від відповідача: Оленюк С.Л. - представник (повноваження відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в порядку самопредставництва), присутній в залі судових засідань №3 у приміщенні Господарського суду Львівської області.
Процес.
У провадженні Господарського суду Львівської області знаходиться справа за позовом Івано-Франківської міської ради до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про скасування рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 63/27-р/к від 22.06.2023 року про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу у справі №63/2-03-59-2022.
Ухвалою від 21.08.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 18.09.2023.
Хід розгляду справи викладено у наявних в матеріалах ухвалах суду та відображено протоколах судових засідань.
Ухвалою від 13.11.2023 суд постановив закрити підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 07.12.2023.
Ухвалою суду від 07.12.2023 судове засідання по розгляду справи по суті відкладено на 11.01.2024.
Представник позивача в судове засідання 11.01.2024 для розгляду справи по суті з'явився, позов підтримав з підстав викладених у позовній заяві, просив його задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання 11.01.2024 для розгляду справи по суті з'явився, проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві, просив відмовити у його задоволенні.
Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.
У судовому засіданні 11.01.2024 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору та правова позиція сторін.
Позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач при прийнятті рішення неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи; не довів обставини, які мають значення для справи і які визнано встановленими; висновки викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи; при розгляді справи відповідачем порушено і неправильно застосовано норми як матеріального, так і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення.
Позивач просить суд визнати незаконним та скасувати рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.06.2023 63/27-р/к “Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції”.
Позиція відповідача.
Відповідач заперечення проти позову виклав у відзиві, зокрема зазначив, що рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.06.2023 63/27-р/к “Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції” містить виклад фактологічних та правових обставин, необхідних для відмови в задоволенні позову в повному обсязі (пункт 33 описово - мотивувальної частини рішення колегії містить перелік комунальних підприємств, засновником яких є позивач; пункти 34, 35 описово - мотивувальної частини рішення колегії містять інформацію про наявність більш як 300 суб'єктів господарювання (з наведенням прикладів), які не мають такого привілейованого становища, як комунальні підприємства).
Встановлення позивачем пільг зі сплати земельного податку підприємствам комунальної форми власності призводить до заощаджень ними коштів, які вони не змогли б заощадити за звичайних ринкових умов, тобто без втручання органу місцевого самоврядування. Тобто, комунальні підприємства позивача здобувають переваги над іншими суб'єктами господарювання не завдяки власним досягненням, а внаслідок дії рішення № 252 та рішення № 102, що створює нерівні умови в конкуренції.
Норма статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визнає порушенням законодавства про захист економічної конкуренції вказані в ній дії (бездіяльність) не лише в разі призведення ними до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції, а й у разі можливості такого призведення. Сама собою наявність відповідної можливості є достатньою підставою для кваліфікації дій (бездіяльності) відповідного органу за статтею 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Оскаржуване рішення відповідачем прийнято на достатньо великий часовий проміжок, у рамках якого така можливість була і є наявна.
Покладення в основу позову факту часу, як кваліфікуючої ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене абзацом частини другої статті 15 Закону України «Про захист економічної конвенції» не відповідає змісту норми права та фактичним обставинам справи (листування щодо непогодження та погодження проекту рішення, яке розпочалось з 05.05.2021, початок 20.10.2022 розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у якій прийнято рішення колегії, тощо).
Тобто, вчиняючи певні дії (ухвалюючи відповідні рішення) органам місцевого самоврядування у межах своїх повноважень (дискреційних повноважень) повинні враховувати положення статті 25 Господарського кодексу України, сприяти розвитку конкуренції не допускаючи порушення антимонопольного законодавства. Позивач, приймаючи рішення № 252 та № 102-25 не дотримався статті 25 Господарського кодексу України. Отже, в рішенні відповідача, дії позивача відповідно кваліфіковано як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене абзацом 7 частини другої статті 15 Закону України «Про захист економічної конвенції».
Враховуючи вищенаведене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Судом встановлено.
Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради листом від 05.05.2021
№ 1541/01-18/03в (вх. Відділення № 63-01/1774 від 05.05.2021) відповідно до Положення про порядок погодження з органами Антимонопольного комітету України рішень органів влади, органів адміністративно-господарського управління та контролю, органів місцевого самоврядування щодо демонополізації економіки, розвитку конкуренції та антимонопольного регулювання (затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 01.04.1994 № 4-р, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 20 квітня 1994 року за № 78/287, з відповідними змінами та доповненнями) надіслав до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на погодження проект рішення Івано-Франківської міської ради «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2022 рік» (далі - проект рішення).
Пунктом 6 Переліку пільг для фізичних та юридичних осіб, що наведений у додатку 2 до проекту рішення, передбачено пільги зі сплати земельного податку в розмірі 100 відсотків суми податкового зобов'язання за рік для підприємств, установ та організацій, засновниками яких є органи місцевого самоврядування міста Івано-Франківська, за умови, що частка комунальної власності в них становить 100%.
Для підприємств іншої форми власності, які діють на однакових товарних ринках (здійснюють діяльність за однаковими видами економічної діяльності), тобто є конкурентами вищевказаних комунальних підприємств, такі пільги проектом рішення не передбачені.
Встановлення пільг зі сплати земельного податку для комунальних підприємств, засновниками яких є орган місцевого самоврядування, положеннями ПКУ не передбачено.
Відповідач листом від 17.05.2021 № 63-02/2644 повідомив позивача
про не погодження проекту рішення у зв'язку з тим, що дії позивача в частині
встановлення пільг у розмірі 100 відсотків суми податкового зобов'язання за рік для підприємств, установ, організацій, засновником яких є органи місцевого самоврядування міста Івано-Франківська, за умови, що частка комунальної власності в них становить 100 відсотків, можуть містити ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого абзацом 7 частини 2 ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, які полягають у наданні окремим суб'єктам господарювання пільг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що може призвести до спотворення конкуренції.
Позивач листом від 21.05.2021 № 1541/01-18/03-в повторно надав до відповідача на погодження проект рішення, в якому пільги для підприємств, установ, організацій, засновником яких є органи місцевого самоврядування міста Івано-Франківська не передбачались.
Листом від 27.05.2021 № 63-02/2904 відповідач повідомив позивача про погодження зазначеного Проекту рішення.
В ході моніторингу рішень органів місцевого самоврядування встановлено, що позивачем прийнято рішення від 08.07.2021р. № 252-11 «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2022 рік» (далі - рішення № 252-11), яким передбачено пільги зі сплати земельного податку в розмірі 100 відсотків суми податкового зобов'язання за рік для підприємств, установ та організацій, засновниками яких є органи місцевого самоврядування міста Івано-Франківська, за умови, що частка комунальної власності в них становить 100 відсотків (пункт 8 Переліку пільг для фізичних та юридичних осіб Додатку 2 до рішення).
Позивач рішенням № 252-11, не врахувавши надані відповідачем зауваження
до Проекту рішення, встановив пільги зі сплати земельного податку фізичним та
юридичним особам, передбачені Податковим кодексом України, та водночас звільнив від сплати земельного податку суб'єктів господарювання комунальної форми власності в розмірі 100 відсотків від суми податкового зобов'язання за рік.
Рішенням позивача від 10.06.2022р. № 102-25 (далі - рішення № 102-25)
встановлені ставки та пільги зі сплати земельного податку на території Івано-Франківської міської територіальної громади на 2023 рік, яким передбачено пільги зі сплати земельного податку для підприємств, установ та організацій, засновниками яких є органи місцевого самоврядування Івано-Франківської міської ради, в розмірі 100 відсотків суми податкового зобов'язання за рік. Проект зазначеного рішення позивачем на погодження до відповідача не подавався.
3 метою з'ясування обставин справи відповідачем надіслано Головному управлінню Державної податкової служби в Івано-Франківській області вимогу про надання інформації від 04.04.2023 № 63-02/760.
Листом від 18.04.2023 №4952/5/09-19-04-01-05 (вх№ 63-01/786 від 25.04.2023) Головне управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області надало перелік комунальних підприємств, засновниками яких є позивач, для яких здійснювалось пільгове оподаткування зі сплати земельного податку у 2022 та 2023 році.
З метою встановлення суб'єктів господарювання, що є конкурентами зазначених вище комунальних підприємств, відповідач листом від 08.09.2022 № 63-02/1709 звернулося до Головного управління статистики в Івано-Франківській області.
Згідно з інформацією Головного управління статистики в Івано-Франківській області (від 26.09.2022 № 63-01/1105) на території Івано-Франківської об'єднаної територіальної громади станом на 01.01.2022 зареєстровані та здійснювали діяльність суб'єкт господарювання, що є конкурентами комунальних підприємств, перелік яких додано.
22.06.2023 Адміністративна колегія Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийняла рішення №63/27-р/к “Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції”.
Відповідно до резолютивної частини рішення адміністративна колегія Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України постановила:
1. Визнати дії Івано-Франківської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 33644700, місцезнаходження: 76004, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Грушевського, 21), які полягають у встановленні рішенням від 08.07.2021 № 252-11 на 2022 рік пільг зі сплати земельного податку у розмірі 100 відсотків для комунальних підприємств, засновниками яких є органи місцевого самоврядування міста Івано-Франківська, тоді як для підприємств іншої форми власності, які діють на відповідних товарних ринках, тобто є конкурентами, такі пільги не передбачені, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 статті 50, абзацом сьомим частини другої статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, які полягають у наданні окремим суб'єктам господарювання пільг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що може призвести до спотворення конкуренції.
2. Визнати дії Івано-Франківської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 33644700, місцезнаходження: 76004, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Грушевського, 21), які полягають у встановленні рішенням від 10.06.2022 № 102-25 на 2022 рік пільг зі сплати земельного податку у розмірі 100 відсотків для комунальних підприємств, засновниками яких є органи місцевого самоврядування м. Івано-Франківська, тоді як для підприємств іншої форми власності, які діють на відповідних товарних ринках, тобто є конкурентами, такі пільги не передбачені, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 статті 50, абзацом сьомим частини другої статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, які полягають у наданні окремим суб'єктам господарювання пільг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що може призвести до спотворення конкуренції.
3. Зобов'язати Івано-Франківську міську раду припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, в двох місячний термін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач при прийнятті рішення неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи; не довів обставини, які мають значення для справи і які визнано встановленими; висновки викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи; при розгляді справи відповідачем було порушено і неправильно застосовано норми як матеріального, так і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення.
Позивач просить суд визнати незаконним та скасувати рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.06.2023 63/27-р/к “Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції”.
При прийнятті рішення суд виходить з наступного.
Згідно з абзацом 2 статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції» державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму, здійснення заходів, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється, у тому числі, органами місцевого самоврядування.
Частина друга статті 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначає, що органи місцевого самоврядування зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.
Тобто, виконання органами місцевого самоврядування зобов'язання щодо сприяння розвитку конкуренції та не вчинення будь-яких дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію, здійснюється шляхом створення умов, за яких здобуття суб'єктами господарювання переваг над іншими суб'єктами господарювання здійснюється завдяки власним досягненням. Здійснення таких заходів забезпечує реалізацію державної політики у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму. Однак, недотримання зазначених засад може призводити до спотворення конкуренції та, відповідно, до нездійснення органами місцевого самоврядування заходів, які сприяють розвитку конкуренції.
Відповідно до пункту 3 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю.
Згідно з приписами частини першої статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь - які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно - господарського управління та контролю, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
Відповідно до абзацу сьомого частини другої статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно - господарського управління та контролю є надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
Як встановлено судом, рішенням адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.06.2023 № 63/27-р/к “Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції” (надалі - рішення) визнано, що Івано-Франківська міська рада рішеннями від 08.07.2021 № 252-11 «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2022 рік» та від 10.06.2022 № 102-25 «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку» встановила на 2022 та 2023 роки пільги зі сплати земельного податку для підприємств, установ та організацій, засновниками яких є органи місцевого самоврядування Івано-Франківської міської ради, в розмірі 100 відсотків суми податкового зобов'язання за рік, що призвело до надання зазначеним юридичним особам, які здійснюють свою діяльність на одних ринках з суб'єктами господарювання інших форм власності, кращих можливостей для господарювання та, як наслідок, ставить підприємства комунальної форми власності у привілейоване становище порівняно з конкурентами. Тобто, комунальні підприємства здобувають переваги над іншими суб'єктами господарювання не завдяки власним досягненням, а внаслідок дії рішення органу місцевого самоврядування, що створює нерівні умови в конкуренції. За результатами розгляду справи № 63/2-03-59-2022 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, дії Івано-Франківської міської ради визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 статті 50, абзацом сьомим частини другої статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, які полягають у наданні окремим суб'єктам господарювання пільг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що може призвести до спотворення конкуренції.
Пунктом 6 Переліку пільг для фізичних та юридичних осіб, що наведений у Додатку 2 до Проекту рішення, передбачались пільги зі сплати земельного податку в розмірі 100 відсотків суми податкового зобов'язання за рік для підприємств, установ та організацій, засновниками яких є органи місцевого самоврядування міста Івано-Франківська, за умови, що частка комунальної власності в них становить 100 %.
Для підприємств іншої форми власності, які діють на однакових товарних ринках (здійснюють діяльність за однаковими видами економічної діяльності), тобто є конкурентами вищевказаних комунальних підприємств, такі пільги Проектом рішення не були передбачені.
Відповідач, листом від 17.05.2021 № 63-02/2644 повідомив позивачу про не погодження проекту рішення у зв'язку з тим, то дії позивача в частині встановлення пільг у розмірі 100 відсотків суми податкового зобов'язання за рік для підприємств, установ, організацій, засновником яких є органи місцевого самоврядування міста Івано - Франківська, за умови, що частка комунальної власності в них становить 100 відсотків, можуть містити ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого абзацом 7 частини другої статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, які полягають у наданні окремим суб'єктам господарювання пільг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що може призвести до спотворення конкуренції.
Листом від 21.05.2021 № 1541/01-18/03-в виконавчий комітет міської ради повторно надав відповідачу на погодження проект рішення, в якому пільги для підприємств, установ, організацій, засновником яких е органи місцевого самоврядування міста Івано-Франківська не передбачались.
Відповідач, листом від 27.05.2021 № 63-02/2904 повідомив позивача про погодження вищезазначеного проекту рішення.
Всупереч вищенаведеному позивач прийняв рішення від 08.07.2021 № 252-11 «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2022 рік» (далі - рішення № 252-11), яким передбачено пільги зі сплати земельного податку в розмірі 100 відсотків суми податкового зобов'язання за рік для підприємств, установ та організацій, засновниками яких є органи місцевого самоврядування міста Івано - Франківська за умови, що частка комунальної власності в них становить 100 відсотків (пункт 8 Переліку пільг для фізичних та юридичних осіб додатку 2 до рішення).
Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Податкового кодексу України визначено, що податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципах:
рівності усіх платників перед законом, недопущення будь - яких проявів податкової дискримінації;
забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;
нейтральності оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платників податків.
Статтею 282 Податкового кодексу України визначений виключний перелік юридичних осіб, яким передбачено пільги щодо сплати земельного податку.
Приписами статті 282 Податкового кодексу України не передбачено встановлення пільг зі сплати земельного податку для комунальних підприємств, засновниками яких є орган місцевого самоврядування.
Тобто, відповідно до рішенням ради № 252-11 встановлено пільги зі сплати земельного податку фізичним та юридичним особам, передбачені Податковим кодексом України, та водночас звільнила від сплати земельного податку суб'єктів господарювання комунальної форми власності в розмірі 100 відсотків від суми податкового зобов'язання за рік.
Рішенням Івано-Франківської міської ради від 10.06.2022 № 102-25 (далі - рішення № 102-25) проект якого на погодження до відповідача не подавався, встановлені ставки та пільги зі сплати земельного податку на території Івано - Франківської міської територіальної громади на 2023 рік, яким передбачено пільги зі сплати земельного податку для підприємств, установ та організацій, засновниками яких є органи місцевого самоврядування Івано-Франківської міської ради, в розмірі 100 відсотків суми податкового зобов'язання за рік.
Враховуючи вищенаведене, встановлення позивачем пільг зі сплати земельного податку підприємствам комунальної форми власності призводить до заощаджень ним коштів, які вони не змогли б заощадити за звичайних ринкових умов, тобто без втручання органу місцевого самоврядування. Тобто, комунальні підприємства позивача здобувають переваги над іншими суб'єктами господарювання не завдяки власним досягненням, а внаслідок дії рішеннь № 252-11 та № 102-25, що створює нерівні умови в конкуренції.
Норми статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визнає порушенням законодавства про захист економічної конкуренції вказані в ній дії (бездіяльність) не лише в разі призведення ними до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції, а й у разі можливості такого призведення.
Відповідно до зазначеної у рішенні відповідача норми права, антиконкурентними діями органів місцевого самоврядування, зокрема, є дії органів місцевого самоврядування, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
Дана норма (у сукупності з нормою пункту 3 статті 50 статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції») визнає порушенням законодавства про захист економічної конкуренції вказані в ній дії не лише в разі призведення ними до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції, а й у разі можливості такого призведення.
Суд зазначає, що наявність відповідної можливості була достатньою підставою для кваліфікації дій позивача як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого абзацом 7 частини другої статті 15 та пунктом 3 статті 50 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Суд звертає увагу на те, що посилання позивача на факт часу, як кваліфікуючу ознаку порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене абзацом частини другої статті 15 Закону України «Про захист економічної конвенції» не відповідає змісту норми права та фактичним обставинам справи (листування щодо непогодження та погодження проекту рішення, яке розпочалось з 05.05.2021, початок 20.10.2022 розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у якій прийнято рішення Колегії, тощо).
Як встановлено судом, позивачу необхідно виконувати зобов'язання, зазначені у статті 25 Господарського кодексу України, а саме не приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності. Тобто, вчиняючи певні дії (ухвалюючи відповідні рішення) органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень (дискреційних повноважень) повинні враховувати положення статті 25 Господарського кодексу України сприяти розвитку конкуренції, не допускаючи порушення антимонопольного законодавства. Однак позивач, приймаючи рішення № 252-11 та № 102-25 не дотримався статті 25 Господарського кодексу України.
На думку суду, оскаржуване позивачем рішення прийняте відповідачем з врахуванням сукупності норм законодавства про захист економічної конкуренції.
За результатом дослідження наявних у матеріалах справи доказів, доводів і тверджень сторін у справі, суд дійшов висновку про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач належним чином дослідив всі обставини та правомірно зробив висновки про порушення позивачем вимог законодавства про економічну конкуренцію.
Відповідач, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, правомірно прийняв рішення згідно з яким дії Івано-Франківської міської ради визнано порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене абзацом 7 частини 2 статті 15 та пунктом 3 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи в сукупності, суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв у межах своїх дискреційних повноважень, у порядок та спосіб, встановлений законом; висновки, викладені у рішенні, відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими.
Наведені обставини у сукупності свідчать про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Слід зазначити, що представник відповідача в судовому засіданні 11.01.2024 крім заперечень наведених у відзиві, зазначив додатково про те, що позов від імені Івано-Франківської міської ради подано Департаментом правової політики Івано-Франківської міської ради. Доказів наявності повноважень Департаменту правової політики Івано-Франківської міської ради звертатись з позовом в інтересах Івано-Франківської міської ради позивачем не надано.
З приводу вищенаведеного суд зазначає наступне.
Подаючи відзив на позов відповідач викладає у ньому свої заперечення проти позову. Заперечуючи проти позову, відповідач не лише захищається, але й створює умови для якісної роботи суду, допомагає встановити характер спірних правовідносин, закон, який їх регулює, факти, які необхідно встановити і які лежать в основі вимог і заперечень, коло осіб, що мають брати участь у справі. Таким чином, подаючи відзив, відповідач має викласти у ньому усі свої заперечення. Вимоги щодо змісту, форми та порядку подання відзиву на позов визначені статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.
У відзиві відповідач не зазначав про те, що позов від імені Івано-Франківської міської ради подано Департаментом правової політики Івано-Франківської міської ради та відсутність повноважень в останнього.
Суд звертає увагу на те, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Враховуючи вищенаведене, зважаючи на те, що відповідач не довів на стадії розгляду справи по суті, що не заперечив проти вказаної обставини з підстав, що не залежали від нього, суд не досліджує вказану обставину та не надає їй оцінку.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування “вірогідності доказів” на відміну від “достатності доказів”, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення позову. Наведені відповідачем заперечення з огляду на положення статей 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України спростовують позовні вимоги. Отже позов не підлягає до задоволення.
Розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в сумі 2 684,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 835 від 08.08.2023.
В силу статті 129 Господарського процесуального кодексу України, сплачений позивачем судовий збір слід покласти на останнього.
Керуючись статтями 2, 18, 73-79, 86, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 18.01.2024.
Суддя Сухович Ю.О.