79014,м.Львів, вул.Личаківська, 128
10.01.2024 Справа № 914/3348/23
Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали заяви ОСОБА_1 до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Твін Експерт», в сумі 5254685,82 грн.
у справі за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паблік Фінанс», м. Львів
про: банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Твін Експерт» (79067, м. Львів, вулиця Бескидська, будинок 41; ідентифікаційний код 39770434)
Суддя Артимович В.М.,
секретар судового засідання Лабай Х.А.
За участю представників:
від ТзОВ «Фінансова компанія «Паблік Фінанс»: Стасишин Р.М.
від боржника: не з'явився;
розпорядник майна: Плесканка О.В.
від ОСОБА_2 : Цястун Р.П.
від ОСОБА_1 : Жила В.С.
від ТзОВ «АГРО-ЕКО ХХІ»: Сергійчук Ю.В.
від СТзОВ «Зоря»: Сергійчук Ю.В.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паблік Фінанс» про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Твін Експерт» (79067, м. Львів, вулиця Бескидська, будинок 41; ідентифікаційний код 39770434).
Ухвалою суду від 14.11.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паблік Фінанс» про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Твін Експерт» (79067, м. Львів, вулиця Бескидська, будинок 41; ідентифікаційний код 39770434) прийнято до розгляду та призначено підготовче засідання суду на 22.11.2023.
Ухвалою суду від 22.11.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Твін Експерт» (79067, м. Львів, вулиця Бескидська, будинок 41; ідентифікаційний код 39770434); визнано вимоги кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паблік Фінанс» (ідентифікаційний код 40090917) в сумі 913300,00 грн заборгованості, 60300,00 грн. авансування винагороди арбітражного керуючого, 26840,00 грн. судового збору; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Твін Експерт» (ідентифікаційний код 39770434); введено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю «Твін Експерт» (ідентифікаційний код 39770434; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Плесканку Олега Володимировича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 1779 від 21.12.2016, поштова адреса: а/с 9859, м. Львів, 79038; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ); постановлено на офіційному веб-порталі судової влади України оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Твін Експерт» (ідентифікаційний код 39770434); призначено попереднє засідання суду.
На розгляд Господарського суду Львівської області від представника ОСОБА_1 адвоката Жили В.С. надійшла заява з грошовими вимогами до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Твін Експерт» в сумі 5254685,82 грн.
Обґрунтовуючи подану заяву з грошовими вимогами до боржника представник ОСОБА_1 покликається на те, що 19.08.2019 між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_3 , як позичальником, було укладено договір поворотної позики (далі за текстом договір позики»), згідно з яким позикодавець, в порядку і на умовах, визначених цим договором, зобов'язався надати позичальнику безвідсоткову позику в сумі 19 000 000,00 (дев'ятнадцять мільйонів) гривень 00 копійок, еквівалентній 752 475 (сімсот п'ятдесят дві тисячі чотириста сімдесят п'ять) доларів США, а позичальник - прийняти від позикодавця позику і повернути її у визначений цим договором строк.
Заявником констатується факт надання ним позичальникові позики на суму 19000000,00 грн., яка еквівалентна 752 475 доларів США, що підтверджується розпискою позичальника, виданою 19.08.2019.
Як також зазначається представником заявника, з покликанням на пункт 2.1. договору позики, сума позики підлягала поверненню не пізніше 01 липня 2020 року.
Разом з тим, 30.06.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду до договору позики, згідно з якою позикодавець зобов'язався до наданої раніше та неповернутої суми позики, додатково надати позичальникові поворотну позику на суму 53384400,00 гривень, що еквівалентна станом на цю дату 2000000 доларів США згідно офіційного курсу НБУ.
На підтвердження факту надання додатково в позику грошових коштів на суму 53 384 400 грн. заявником надається розписка позичальника від 30.06.2020.
Крім цього, представником заявником зазначається, що у зв'язку з вищенаведеним сторонами викладено п. 2.1. договору позики в новій редакції, згідно з якою сума позики в гривнях, еквівалент якої на дату повернення становитиме 2752475 доларів США, повертається позикодавцю до 15 вересня 2023 року.
Обґрунтовуючи наявність підстав для відповідальності боржника заявник грошових вимог покликається на те, що з метою забезпечення виконання позичальником взятого за договором позики зобов'язання, між ТОВ «Твін Експерт», як поручителем, та заявником, як кредитором, було укладено договір поруки від 19 серпня 2019 року (далі за текстом договір поруки).
Так, представником заявника зазначається, що згідно з пунктом 1 договору поруки, в редакції додаткової угоди від 30.06.2020 до цього договору, поручитель поручався перед ним за виконання ОСОБА_3 (позичальником), в повному обсязі, обов'язку за договором позики від 19.08.2019, а саме: повернення в термін до 15.09.2023 грошових коштів в гривні, еквівалент яких на дату повернення складатиме 2 752 475 доларів США.
Крім цього, представником заявника вказується, що відповідальність за виконання ОСОБА_3 (позичальником) обов'язку за договором позики забезпечувалася також іпотекою належного боржникові нерухомого майна (земельних ділянок площею 11,4016 га і 3,4016 га за адресою: АДРЕСА_1 та комплексу будівель загальною площею 40471,5 кв. м. за цією ж адресою) на підставі укладеного між ОСОБА_1 , як іпотекодержателем, та ТОВ «Твін Експерт», як іпотекодавцем, договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмируком О.В. за реєстр. № 2726 (далі за текстом іменується «договір іпотеки»).
Покликаючись на пункти 1.1. - 1.3. договору іпотеки представником заявника відзначалося, що даним договором забезпечувалося виконання зобов'язань позичальника щодо повернення ОСОБА_1 суми позики, сплати іншої заборгованості, платежів і санкцій, що передбачені та/або випливають з основного зобов'язання (договору позики), включаючи як зобов'язання, передбачені договором позики, так і будь-якими додатковими угодами про внесення до нього змін, в тому числі щодо розміру позики, пені, штрафу, строку дії договору позики, встановлення інших майнових санкцій за невиконання умов договору позики.
Представником заявника стверджується той факт, що сума позики не була повернута позичальником у строк та порядку, встановлені договором позики, а відтак, вказує на наявність умов для відповідальності поручителя за порушення зобов'язання позичальником.
Доводячи існування основного зобов'язання, а отже, юридичного значення правочинів щодо встановлення забезпечення, представник заявника покликається на те, що вказаний факт визнавався позичальником в наданій ним заяві від 22.08.2023, яка посвідчена державним нотаріусом Матіасом Драхслером та апостильована головою окружного суду у м. Відні.
Так, представником заявника звертається увага на те, що відповідно до змісту заяви позичальника від 22.08.2023 ним, зокрема, підтверджувалося існування грошового зобов'язання перед ОСОБА_1 у розмірі, еквівалентному 2 752 475 доларів США та пропонувалося останній задовольнити свої вимоги, в тому числі, за рахунок належного ТОВ «Твін Експерт» іпотечного майна.
Представником заявника зазначається, що в зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язання щодо повернення суми позики, яке забезпечувалося, зокрема, іпотекою належного ТОВ «Твін Експерт» нерухомого майна, між ОСОБА_1 та Товариством було укладено Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений 22.09.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бадаховим Ю.Н. за реєстр. № 1279 (далі за текстом іменується «договір про задоволення вимог»).
На підставі цього договору ОСОБА_1 набула у власність належне боржникові (ТОВ «Твін Експерт») іпотечне майно за ціною 95542375,00 грн., що визначена у звітах з експертної грошової оцінки, складених ТОВ «Оціночна компанія ТРК Груп» (суб'єктом оціночної діяльності).
В означений спосіб, як зазначається представником заявника, відбулося часткове погашення заборгованості ОСОБА_3 за договором позики на суму 95542375,00 грн., яка на дату погашення (22.09.2023) становила еквівалент 2612688,89 доларів США (офіційний курс станом на 22.09.2023: 1 долар США = 36,5686 гривень), тоді як загальна заборгованість за договором позики на цю дату складала 100654157,26 гривень, еквівалентних 2752475 доларів США.
Таким чином, представником заявника стверджується, що заборгованість ОСОБА_3 за договором позики, яка залишилася непогашеною після реалізації позасудового врегулювання, станом на 22.09.2023 становила 5249192,01 гривень, еквівалентних на цю дату 139786,108 доларів США за офіційним курсом НБУ.
Більше того, представником заявника зазначається, що у випадку забезпечення виконання основного зобов'язання декількома способами, основне зобов'язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог.
Враховуючи те, що виконання основного зобов'язання, крім договору іпотеки, забезпечувалося також договором поруки, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Твін Експерт», представником заявника заявлено до боржника грошових вимог на цій підставі в розмірі 5249317,82 гривень, еквівалентному на дату звернення із заявою 139 786,108 доларів США
Ухвалою суду від 28.12.2023 заяву представника ОСОБА_1 про грошові вимоги до боржника було прийнято до розгляду.
Арбітражний керуючий у повідомленні щодо розгляду заяви з грошовими вимогами до боржника (вих. №01-1/01/24 від 01.01.2024) визнав грошові вимоги в повному обсязі.
Представник боржника також повністю визнав грошові вимоги, про що письмово повідомив суд заявою від 09.01.2024.
Суд, проаналізувавши матеріали та з'ясувавши обставини справи, повно, всебічно і об'єктивно оцінивши докази, дійшов висновку, що грошові вимоги ОСОБА_1 слід визнати повністю, зважаючи на наступне.
Між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_3 , як позичальником, було укладено договір поворотної позики від 19 серпня 2019 року, згідно з яким позикодавець, в порядку і на умовах, визначених цим договором, зобов'язався надати позичальнику безвідсоткову позику в сумі 19000000,00 (дев'ятнадцять мільйонів) гривень 00 копійок, еквівалент якої за згодою сторін становив 752475 (сімсот п'ятдесят дві тисячі чотириста сімдесят п'ять) доларів США, а позичальник - прийняти від позикодавця позику і повернути її у визначений цим договором строк (п. 1.1. договору позики).
Позикодавець зобов'язувався передати позику одразу після підписання цього договору, шляхом передачі готівки “з рук Позикодавця в руки Позичальника”, на підтвердження чого позичальником мала бути видана розписка (п. п. 3.1. - 3.3. договору позики).
Судом встановлено, що з метою виконання зобов'язань за договором позики в цій частині, позикодавець передав позичальникові грошові кошти в сумі 19000000,00 грн., еквівалентній на цю дату 752475,00 доларів США згідно офіційного курсу НБУ, про що свідчить долучена до матеріалів заяви розписка позичальника від 19.08.2019, оригінал якої оглядався судом.
Відповідно до пункту 2.1. договору позики позичальник зобов'язувався не пізніше ніж 01 липня 2020 року повернути позикодавцеві суму позики в гривнях, що на дату повернення буде еквівалентом 752475 доларів США згідно офіційного курсу НБУ.
Як також встановлено судом та підтверджується наданими заявником доказами, 30.06.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду до договору позики.
У вступній частині вказаної додаткової угоди сторони констатували той факт, що станом на дату її укладення позичальник не виконав взяті на себе за договором позики зобов'язання щодо повернення суми позики в гривнях, еквівалентної 752475,00 доларів США, та погодили надання позичальникові додатково в якості поворотної позики грошових коштів у розмірі 53384400,00 гривень, еквівалентному станом на 30.06.2020р. 2000000 доларів США.
За означеного сторонами вирішено викласти пункт 1.1. договору позики в новій редакції, що передбачала надання позичальникові безвідсоткової поворотної позики в сумі 72384400,00 грн. та складалася з: суми раніше виданої поворотної позики в розмірі 19000000,00 гривень, еквівалентному за домовленістю сторін 752475 доларів США (пп. 1.1.1. договору позики); додаткової суми поворотної позики в розмірі 53384400,00 гривень, еквівалентному станом на дату надання 2000000 доларів США (пп. 1.1.2. договору позики).
Крім цього, сторони виклали в новій редакції пункт 2.1. договору позики, передбачивши, що поверненню позичальником в термін до 15 вересня 2023 року підлягає сума в гривнях, еквівалент якої на дату повернення становитиме 2752475,00 доларів США.
З огляду на це сторони виклали в новій редакції також і пункт 7.1. договору позики, встановивши обов'язок позичальника повернути позикодавцеві, в термін до 15 вересня 2023 року, еквівалент 2752475 доларів США згідно офіційного курсу НБУ на дату повернення.
Судом встановлено, що з метою виконання відповідних домовленостей позикодавцем 30.06.2020 додатково надано позичальникові в якості поворотної позики грошові кошти в розмірі 53384400,00 гривень, еквівалентному на цю дату 2000000 доларів США, про що свідчить долучена до матеріалів заяви розписка позичальника від 30.06.2020, оригінал якої оглядався судом.
Таким чином, судом констатується, що сторонами договору позики 30.06.2020 збільшено розмір позики на 53384400 гривень, еквівалентних на цю дату 2000000,00 доларів США згідно офіційного курсу НБУ, а також змінено строк повернення позики, встановивши, що така повертається до 15.09.2023 в тій сумі гривень, яка еквівалентна на дату повернення 2752475,00 доларів США згідно офіційного курсу НБУ.
Надаючи оцінку цим правовідносинам суд відзначає, що укладений між сторонами договір поворотної позики за своїм змістом та правовою природою є договором позики та підпадає під правове регулювання статей 1046-1051 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі №520/11358/15-ц (провадження №61-7539св21) зроблено наступний висновок: «тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Таким чином судом констатується, що надані заявником докази підтверджують факт укладення договору позики та засвідчують отримання позичальником від кредитора (заявника) грошових коштів, обумовлених цим договором.
У згадуваній вище постанові Верховний Суд також виснував, що «згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок».
Згідно з пунктами 3.4., 3.5. договору позики така повертається шляхом передачі готівки “з рук позичальника в руки позикодавця”. Підтвердженням повернення позики є передача позикодавцем розписки позичальникові та підписаний сторонами акт підтвердження повернення позики (додаток №2 до цього договору).
Водночас в частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, за умов наявності в нього боргового документа. Тобто наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18), від 07 серпня 2019 року у справі № 753/22661/14 (провадження № 61-10263св19), від 11 червня 2020 року у справі № 753/20532/14-ц (провадження № 61-46033св18), від 17 лютого 2021 року у справі № 233/4822/18 (провадження № 61-20667св19), від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19), від 01 вересня 2021 року у справі № 266/5745/18 (провадження № 61-7017св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 640/9165/19 (провадження № 61-14705св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18 (провадження № 61-12851св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 570/5689/16 (провадження № 61-258св21).
Судом встановлено, що на момент розгляду заяви з грошовими вимогами до боржника в заявника перебувають оригінали боргових розписок від 19.08.2019 та від 30.06.2020, виданих ОСОБА_3 про отримання сум позики, які оглянуто в судовому засіданні разом з усіма іншими оригіналами документів, долученими до вказаної заяви.
Так, судом також оглянуто оригінал заяви від 22 серпня 2023 року, наданої ОСОБА_4 (позичальником), що посвідчена державним нотаріусом Матіасом Драхслером, з проставлення апостиля голови окружного суду у Відні, запровадженого Гаазькою Конвенцією від 1961 року.
Згідно з положеннями Конвенції документ, на якому проставлено апостиль, не потребує ніякого додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці Конвенції (згода на обов'язковість Конвенції надана Законом України від 10.01.2002 «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів» та набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання з 22.12.2003).
За означеного вказана заява приймається судом як належний та допустимий доказ у справі, яким додатково підтверджуються наступні обставини: укладення договору позики від 19.08.2019 та додаткової угоди від 30.06.2020 до цього договору; передача позичальникові 19.08.2019 суми позики в розмірі 19000000 грн., еквівалентному 2752475 доларів США та 30.06.2020 - в розмірі 53384400 грн., еквівалентному 2000000 доларів США; невиконання позичальником станом на 22.08.2023 зобов'язань щодо повернення суми позики.
Таким чином, враховуючи наявність в заявника (кредитора) оригіналів боргових документів (розписок про отримання позики, виданих ОСОБА_3 19.08.2019 та 30.06.2020), а також враховуючи зміст заяви від 22.08.2023, наданої ОСОБА_3 , суд приходить до висновку про неналежне виконання останнім зобов'язання щодо повернення суми позики в порядку та строк, що визначені договором позики.
Разом з тим, судом відзначається, що грошові вимоги до боржника заявлені на підставі договору поруки від 19.08.2019, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Твін Експерт» (зі змінами та доповненнями, внесеними додатковою угодою від 30.06.2020 до цього договору).
Водночас, порука є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов'язань, відтак, такий правочин щодо встановлення забезпечення матиме юридичне значення тільки тоді, коли має юридичну силу основне зобов'язання.
В цьому контексті судом звертається увага на те, що заявником доведено існування основного зобов'язання, а отже наявність юридичного значення правочину щодо встановлення забезпечення (договору поруки).
Оцінюючи наявність підстав для відповідальності боржника, як поручителя за зобов'язанням ОСОБА_3 щодо повернення грошових коштів за договором позики, а також розміру відповідальності боржника, судом встановлено наступне.
Рішенням власника (учасника) ТОВ «Твін Експерт» від 19.08.2019 №1908/1 в складі ОСОБА_3 , який володів часткою, що складала 100% статутного капіталу Товариства, вирішено виступити поручителем, зокрема перед ОСОБА_1 за виконання ОСОБА_3 зобов'язань за договором позики; уповноважено директора ТОВ «Твін Експерт» ОСОБА_3 на укладення та підписання з ОСОБА_1 від імені Товариства, зокрема договорів поруки та іпотеки.
За означеного між ОСОБА_1 , як кредитором, та ТОВ «Твін Експерт», як поручителем, було укладено договір поруки від 19.08.2019, згідно з яким поручитель поручався перед кредитором за виконання позичальником зобов'язань за договором позики.
Відповідно до змісту пункту 1 договору поруки в редакції додаткової угоди від 30.06.2020 до цього договору, порукою забезпечувалося виконання обов'язку позичальника в повному обсязі, а саме: повернення ним у термін до 15 вересня 2023 року суми позики у гривнях, еквівалентної на дату повернення 2752475 доларів США згідно офіційного курсу НБУ.
Пунктом 8 договору поруки встановлено, що такий вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє до моменту повного виконання зобов'язань за договором позики, або до настання одного з випадків, передбачених пунктом 6 даного договору поруки.
Крім цього, судом встановлено, що між ТОВ «Твін Експерт» (іпотекодавець) та ОСОБА_1 (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки, посвідчений 19.08.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмируком О.В. за реєстр. № 2726.
За умовами договору іпотеки ТОВ «Твін Експерт» виступило майновим поручителем ОСОБА_3 (позичальника) та з метою забезпечення виконання зобов'язань останнього за договором позики, передало в іпотеку ОСОБА_1 належне товариству нерухоме майно, а саме:
земельну ділянку площею 11,4016 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 3,4016 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; комплекс будівель загальною площею 40 471,5 кв. м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та розташований на вищезазначених земельних ділянках (п. 2.1. договору іпотеки).
У пункті 2.3. договору іпотеки сторони дійшли згоди щодо вартості предмета іпотеки, яка за їх домовленістю складала 54638224 грн., що відповідало його ринковій вартості згідно звіту про експертну оцінку, складеного станом на 18.08.2019 ТОВ «РІАЛ ЕКСПЕРТ» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №257/18 від 26.03.2018).
Судом відзначається, що в пункті 1.1. договору іпотеки сторонами викладено суть та строк виконання зобов'язань, забезпечених іпотекою, згідно з якими іпотекодержателем ( ОСОБА_1 ) надано в позику грошові кошти в розмірі 19000000,00 гривень, еквівалентному 2752475,00 доларів США, які підлягали поверненню у термін до 01 липня 2020 року.
Разом з тим, судом береться до уваги те, що вказані в пункті 1.1. договору іпотеки суть та строк виконання зобов'язань, викладалися сторонами станом на 19.08.2019 (дату укладення договору), тобто без урахування змін, внесених до договору позики додатковою угодою від 30.06.2020.
Водночас, у відповідності з пунктом 1.3. договору іпотеки ним, в тому числі, забезпечувалося виконання позичальником зобов'язань, передбачених, зокрема, додатковими угодами до договору позики про внесення до нього змін щодо розміру позики (виконання майбутніх зобов'язань).
Як було встановлено судом та зазначалося вище, додатковою угодою від 30.06.2020 до договору позики вносилися зміни щодо розміру позики, а саме: надання позичальникові до раніше виданої поворотної позики додатково грошових коштів в розмірі 53384400,00 гривень, еквівалентному станом на дату надання 2000000,00 доларів США.
Враховуючи вказані зміни до договору позики, поверненню позичальником в термін до 15 вересня 2023 року остаточно підлягала сума в гривнях, еквівалент якої на дату повернення становитиме 2752475,00 доларів США.
За означеного суд приходить до висновку, що договором іпотеки забезпечувалося виконання позичальником зобов'язань за договором позики в редакції додаткової угоди від 30.06.2020 до цього договору, тобто повернення в термін до 15.09.2023 грошової суми в гривнях, еквівалентної на дату повернення 2752475,00 доларів США.
При цьому, у разі невиконання або неналежного виконання боржником ( ОСОБА_3 ) умов основного зобов'язання (договору позики), іпотекодержатель ( ОСОБА_1 ) був вправі задовольнити свої вимоги за основним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (п. 5.1. договору іпотеки).
Пунктом 5.2. договору іпотеки передбачалося, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в цьому договорі, зокрема в розділі VI («Позасудове врегулювання та застереження про задоволення вимог іпотекодержателя»).
У пункті 6.3. договору іпотеки сторони дійшли згоди про те, що іпотекодержатель ( ОСОБА_1 ), у разі порушення іпотекодавцем (ТОВ «Твін Експерт») зобов'язань за основним зобов'язанням, задовольняє забезпечену іпотекою вимогу на свій розсуд або шляхом набуття права власності на предмет іпотеки або шляхом набуття права продажу від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі - покупцеві.
Судом встановлено, що враховуючи невиконання позичальником умов основного зобов'язання, між ОСОБА_1 та ТОВ «Твін Експерт» було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений 22.09.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бадаховим Ю.Н. за реєстр. № 1279.
Згідно пункту 2 договору про задоволення вимог іпотекодавець (ТОВ «Твін Експерт») передав, а іпотекодержатель ( ОСОБА_1 ) прийняв у власність належне іпотекодавцю нерухоме майно, що було предметом за договором іпотеки: земельні ділянки площею 11,4016 га та 3,4016 га, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та комплекс будівель і споруд за цією ж адресою.
Прийняття іпотекодержателем у власність зазначеного нерухомого майна (предмета іпотеки) відбулося за ціною 95542375,00 гривень, що відповідала звітам з експертної грошової оцінки цього майна, складеним ТзОВ «Оціночна компанія ТРК Груп» (сертифікат субєкта оціночної діяльності № 503/2023 від 04.09.2023), тобто за ціною, встановленою суб'єктом оціночної діяльності як то передбачалося договором іпотеки.
Приймаючи вказаний договір про задоволення вимог в якості доказу погашення заборгованості за основним зобов'язанням, суд керується змістом ст. 204 ЦК України, яким презюмується правомірність правочину.
Водночас, презумпцію правомірності правочину слід розуміти так, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) - див. постанову Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 344/2483/18.
Керуючись цим суд приходить до висновку, що в означений спосіб відбулося погашення заборгованості за договором позики на суму 95542375,00 гривень, яка станом на дату такого погашення (22.09.2023) складала еквівалент 2612688,89 доларів США (офіційний курс станом на 22.09.2023: 1 долар США = 36,5686 гривень), тоді як загальний розмір заборгованості за договором позики на цю дату складав 100654157,26 гривень, еквівалентних 2752475 доларів США згідно офіційного курсу НБУ.
Вищенаведене дозволяє суду констатувати, що в означений спосіб відбулося часткове погашення заборгованості за договором позики, тобто звернення стягнення не потягло повного задоволення вимог кредитора, так як після його реалізації залишалася частина позики в розмірі 5249192,01 гривень, еквівалентному на цю дату 139786,11 доларів США за офіційним курсом НБУ.
Надаючи оцінку наявності підстав для відповідальності боржника за вказаною частиною позики, що залишилася непогашеною після звернення стягнення на іпотечне майно, судом зазначається наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності (спеціального майнового права) іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність або спеціальне майнове право на нього за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності (ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»).
Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов'язання: 1) боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя; 2) боржником - юридичною особою або фізичною особою - підприємцем є дійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку»)
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦК України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 13.03.2012 у справі № 5-рп/2012 вказано, що згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абз. 5 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 03.10.1997 №4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважав, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням ЦК України не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки ЦК України є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 цього кодексу.
З урахуванням викладеного, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 зроблено такий правовий висновок: якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України, містять однопредметні норми, що мають різний зміст, то пріоритетними є норми ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як зазначалось, згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч.1 ст. 598 ЦК України). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні договорів, насамперед інтересів кредитора, у главі 49 ЦК України визначено види забезпечення виконання зобов'язання. Інститут забезпечення виконання зобов'язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов'язань. Тобто у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов'язання притягуються разом із боржником і треті особи, зокрема поручителі.
ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 ЦК України).
Забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати самостійно.
З урахуванням вимог ст. 6 та ч. 1 ст. 627 ЦК України щодо свободи договору, відсутності обмежень щодо множинності та способів забезпечення зобов'язання, способами забезпечення Договору позики у цьому випадку є передача в іпотеку земельних ділянок та інших об'єктів нерухомого майна, а також порука.
Так, чинне законодавство не обмежує право кредитора забезпечити належне виконання боржником основного зобов'язання декількома видами забезпечення. Забезпечувальне зобов'язання є додатковим (акцесорним), а не альтернативним основному. Реалізація особою права на захист певним способом не може залежати від застосування нею інших способів правового захисту.
Системний аналіз змісту наведених правових норм дає підстави для висновку, що їхнє обмежене тлумачення у вигляді припинення основного зобов'язання внаслідок звернення стягнення на один із предметів забезпечення за наявності інших забезпечень та, при цьому, неповному задоволенні вимог кредитора є несумісним з призначенням інституту забезпечення виконання зобов'язань, його правовою природою і сутністю та суперечить принципам розумності, пропорційності і рівності сторін, адже фактично позбавляє юридичного сенсу законодавчі приписи, якими передбачено право кредитора забезпечити виконання основного зобов'язання за рахунок кількох предметів іпотеки та інших способів забезпечення зобов'язання відповідно до умов кредитних договорів у разі, якщо можливість реалізації таких способів забезпечення не вичерпана.
У разі якщо належне виконання основного договору забезпечувалося різними способами чи їх сукупністю, застосування вимог ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» щодо недійсності наступних вимог кредитора можливе лише у разі реалізації кредитором своїх прав за усіма такими договорами забезпечення, якщо можливість їх реалізації не втрачена, оскільки у протилежному випадку звернення стягнення на один із предметів іпотеки унеможливлює забезпечення виконання зобов'язання за допомогою інших способів забезпечення та протирічить принципу свободи договору та рівності сторін.
Отже у випадку забезпечення виконання основного зобов'язання декількома способами, основне зобов'язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022р. у справі № 910/17048/17.
Оскільки, як зазначалося вище, звернення стягнення не потягло до припинення основного зобов'язання, суд приходить до висновку про наявність у кредитора ( ОСОБА_1 ) права, що ґрунтується на нормах ЦК України, стягнути частину позики, що залишилася непогашеною після звернення стягнення, зокрема, з боржника (ТОВ «Твін Експерт») на підставі укладеного з ним договору поруки.
Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Аналіз положень статті 553 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем передбачена умова (порушення зобов'язання боржником) та наслідок настання такої умови (поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником). При цьому, договір поруки прямо залежить від основного договору та його умов. Відтак, договір поруки як акцесорне зобов'язання - це передбачені положеннями закону та/або договором гарантії, які стимулюють належне задоволення вимог кредитора.
Такі висновки узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, в якій суд не лише звернув увагу на те, що порука є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов'язань, але й зазначив, що такі правочини щодо встановлення забезпечення матимуть юридичне значення тільки тоді, коли мають юридичну силу основні зобов'язання.
Крім того, порука, як зобов'язання, має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати самостійно або як альтернатива основному (такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17).
Відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Судом відзначається, що укладеним між сторонами договором поруки не встановлено додаткової (субсидіарної) відповідальність поручителя, а передбачено солідарну разом з боржником відповідальність поручителя перед кредитором (п. 2 договору поруки).
Частиною першою статті 543 ЦК України встановлено, що в разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
За таких обставин кредитор, керуючись статтею 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред'явити вимогу до боржника та поручителя разом чи окремо, в повному обсязі чи частково. Відтак, в силу солідарного обов'язку боржника з поручителем перед кредитором, останній має право вибору на звернення до боржника та поручителя разом чи до будь-кого з них окремо. Таким чином, пред'явлення кредитором грошових вимог в повному обсязі окремо до боржника (поручителя), узгоджується з приписами статті 543 ЦК України.
Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 545/1014/15-ц.
Системний аналіз зазначеного та положень статей 553, 554, 555, 1046 - 1049 ЦК України у їх взаємозв'язку із положеннями 45 - 47 КУзПБ, дає підстави для висновку про те, що з метою доведення обґрунтованості кредиторських вимог заявлених, в тому числі, на підставі договору поруки, кредитор повинен довести наявність таких обставин: укладення договору поруки; неналежне виконання зобов'язань боржником за основним договором або надати докази того, що строк за виконанням основного зобов'язання настав; обґрунтований розрахунок заборгованості (в тому числі за відсотками, пенею тощо), а також інші докази в обґрунтування заявлених кредиторських вимог до поручителя.
Враховуючи вищенаведене судом констатується, що кредитором доведено укладення між ним та боржником договору поруки; поширення відповідальності поручителя (боржника) за невиконання зобов'язань за основним договором (договором позики від 19.08.2019); невиконання боржником зобов'язань за основним договором на непогашену після звернення стягнення суму, еквівалентну 139786,11 доларів США.
Оцінюючи наявність підстав для визначення кредитором грошових вимог в національній валюті за курсом грошового еквівалента у відповідній іноземній валюті, що встановлений НБУ на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника, судом відзначається наступне.
Змістом укладеного договору позики підтверджується обставина вираження грошового зобов'язання за цим договором в грошовій одиниці України - гривні, проте сторони визначили його грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, що допускається приписами статті 524 ЦК України.
Так, відповідно до змісту статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до змісту договору позики в редакції додаткової угоди від 30.06.2020, поверненню позичальником підлягала сума позики в гривнях, еквівалент якої на дату повернення мав становити 2752475,00 доларів США згідно офіційного курсу НБУ.
Аналогічні умови містить також договір поруки, встановлюючи, що поручитель за цим договором поручився перед кредитором за зобов'язанням позичальника щодо повернення суми позики в гривнях, еквівалент якої на дату повернення становитиме 2752475,00 доларів США згідно офіційного курсу НБУ на цю дату.
Вказані умови договорів узгоджуються зі змістом статті 533 ЦК України, яка закріплює наступні загальні положення виконання грошового зобов'язання: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Подібне регулювання при визначенні складу і розміру грошових вимог кредиторів, що заявляються до боржника, закріплене в статті 45 КУзПБ.
Зокрема в частині другій статті 45 КУзПБ визначено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
З урахуванням цього суд приходить до висновку, що звернення кредитора з грошовими вимогами до боржника на непогашену після звернення стягнення суму 5249317,82 грн., еквівалентну на дату звернення 139786,11 доларів США за офіційним курсом НБУ, є обґрунтованим, так як узгоджується з положеннями ст. ст. 524, 533 ЦК України, ст. 45 КУзПБ.
Згідно зі статтею 1 КУзПБ грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.
За визначенням цієї ж статті 1 КУзПБ кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника. При цьому, кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника, визначаються як конкурсні кредитори.
Пунктом 1 частини першої статті 64 КУзПБ встановлено, що в четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою.
Враховуючи підтвердження кредитором обставин існування в боржника грошового зобов'язання відповідно до цивільно-правового правочину, що виникло до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання якого не забезпечено заставою майна боржника (така припинилися внаслідок звернення стягнення), суд приходить до висновку про визнання заявлених грошових вимог на загальну суму 5254685,82 грн., які підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів ТОВ «Твін Експерт» (ідентифікаційний код 39770434), з яких: 5368,00 грн. (судовий збір) - перша черга; 5249317,82 грн. (заборгованість) - четверта черга.
Керуючись ст. ст. 2, 45, 122, 133 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Грошові вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) визнати в сумі 5254685,82 грн., які підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю «Твін Експерт» (79067, м. Львів, вулиця Бескидська, будинок 41; ідентифікаційний код 39770434), з яких: 5368,00 грн. (судовий збір) - перша черга; 5249317,82 грн. (заборгованість) - четверта черга.
2. Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 235 ГПК України.
3. Ухвала може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст ухвали складено 18.01.2024.
Суддя Артимович В.М.