ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.01.2024Справа № 910/16580/23
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
За позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 )
до Держави України в особі Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6; ідентифікаційний код: 37567646)
про стягнення 1000000,00 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
25.10.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича з вимогами до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що у зв'язку із порушенням колегією суддів прав гарантованих Конституцією України, при розгляді справи №459/777/16-ц, йому було завдано моральну шкоду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 позовну заяву Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 30.10.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 відкрито провадження у справі №910/16580/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав.
При цьому, про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/16580/23 відповідач повідомлявся належним чином шляхом надсилання ухвали суду до електронного кабінету відповідача, що підтверджується інформацією з бази «Діловодство спеціалізованого суду».
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Згідно з ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За таких обставин, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/16580/23.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича звернулося до Червоноградського міського суду Львівської області з позовом про стягнення з Держави України в особі Державної казначейської служби України моральної шкоди у розмірі 1000000,00 грн. (справа №459/777/16-ц).
Позов у справі №459/777/16-ц обґрунтовано тим, що у зв'язку з порушенням органом державної влади - Сокальським районним судом прав, гарантованих ст.ст. 8, 40, 55, 56 Конституції України, шляхом постановлення незаконної ухвали від 01.07.2014 у справі №454/1850/14-ц, в результаті чого суддя Сокальського районного суду грубо порушив конституційні права, гарантовані ст.ст. 8, 40, 55, 56 Конституції України, позивачу було завдано моральну шкоду в результаті незаконних дій судді Сокальського районного суду Львівської області, що спричинило приниження честі, гідності, ділової репутації. Зокрема, на обґрунтування позову позивач послався на те, що 01.07.2014 у справі №454/1850/14-ц суддя Сокальського районного суду Львівської області виніс ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження по цивільній справі за позовною заявою Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до Прокуратури Львівської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, внаслідок протиправних дій. Вважає дану ухвалу незаконною, оскільки така не грунтується на вимогах законності, верховенства права, винесена з порушенням Конституції України та законів України. Вказує, що вказану вище ухвалу, ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14.10.2014 року, скасовано та справо направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття провадження. Стверджує, що внаслідок порушення норм Конституції України та норм ЦПК України позивачу було спричинено моральні страждання, які полягали у приниженні честі, гідності, ділової репутації, порушено нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активної підприємницької діяльності, та порушено нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активного громадського життя, порушено стосунки з оточуючими людьми, так як всі родичі та знайомі глузують, кажучи, що усі його вимоги незаконні, якщо він не може доказати свою правоту в судах.
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 05.10.2017 у справі №459/777/16-ц відмовлено у позові Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича, стягнуто з Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на користь Державної судової адміністрації України судовий збір в сумі 1378,00 грн.
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 21.12.2017 у справі №459/777/16-ц рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05.102017 у справі №459/777/16-ц залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 11.12.2019 рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05.102017 та постанову Апеляційного суду Львівської області від 21.12.2017 у справі №459/777/16-ц скасовано; закрито провадження у справі №459/777/16-ц (у зв'язку з тим, що спір підвідомчій господарським судам).
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує, що для відновлення попереднього стану він вимагає для відшкодування моральної шкоди суму в 1000000,00 грн тому, що на підставі вимог ст. 56 Конституції України дане право на відшкодування моральної шкоди гарантовано і на підставі вимог ст.22,64 Конституції України дане право не може бути обмежене адже основний принцип органів державної влади це виконання вимог законів і в даному випадку колегія суддів Апеляційного суду Львівської області в складі: Приколоти Т.І., Мікуш Ю.Р., Павлишин О.Ф. не виконали своїх обов'язків, порушили присягу і грубо порушили права, гарантовані ст.40,55,56 Конституції України, та підтвердили видання для виконання явно злочинне розпорядження про стягнення з позивача судового збору в сумі 1378,00 грн, що підтверджується постановою Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі №459/777/16-ц та постановою Верховного Суду від 30.10.2019 року у справі №454/1101/16-ц.
Позивач зазначає, що нормою ст.56 Конституції України Фермерському господарству Бурки Віталія Володимировича гарантоване право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійснені ними своїх повноважень. Дане право наступає тільки у випадку незаконності рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, їх посадових і службових осіб при здійснені ними своїх повноважень і дані обставини повинні спонукати органи державної влади, посадові і службові особи даних органів діяти тільки в межах своїх повноважень та не порушувати норми законів та права гарантовані Конституцією України.
Грубе порушення норми ст.40,55,56,60 Конституції України та норми ЦПК України з боку колегії суддів Апеляційного суду Львівської області в складі: Приколоти Т.І., Мікуш Ю.Р., Павлишин О.Ф., що підтверджується постановою Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі №459/777/16-ц та постановою Верховного Суду від 30.10.2019 року у справі №454/1101/16-ц, це свідоме глузування працівників органів державної влади України тому, що суддям було відомо, що по даній справі не стягується судовий збір, і позивачем було надано відповідні докази, але колегія суддів, зловиживаючи своїм службовим становищем, підтвердила видання для виконання явно злочинного розпорядження про стягнення з фермерського господарства судового збору в сумі 1378,00 грн, в результаті чого фермерському господарству було спричинено моральну шкоду, яка полягала у приниженні ділової репутації, у зв'язку з порушенням прав, було порушено нормальні ділові зв'язки через неможливість продовження активної підприємницької діяльності для забезпечення діяльності фермерського господарства, порушено стосунки з оточуючими людьми так як всі родичі та знайомі глузують, стверджуючи, що фермерське господарство не знає норм чинного законодавства, не веде свою діяльність в межах закону, адже кожне рішення суду, яке відмовляє в задоволенні вимог фермерського господарства, говорить, що вимоги фермерського господарства незаконні.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів є як відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.
Згідно зі ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статі. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Згідно з ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ч. 6 ст. 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Зі змісту наведених правових норм вбачається, що зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач має довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Аналогічної позиції притримується і Консультативна рада європейських суддів у висновку № 11 (2008) «Щодо якості судових рішень», де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до ЄСПЛ.
У Висновку №3 (2002) Щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності Консультативна рада європейських суддів зазначила, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Верховний Суд у постановах від 03.02.2021 року у справі №454/192/17 (провадження №61-14315св19), від 22.04.2020 у справі №454/3206/16-ц (провадження №61-1013св19), від 25.04.2019 у справі №757/25713/16-ц (провадження №61-18012св18), від 10.01.2018 у справі №454/1642/16-ц (провадження №61-1091св17) дійшов висновку, що застосування положення частини 6 ст. 1176 Цивільного кодексу України можливе лише у випадку, коли предметом позову є дії чи бездіяльність суду, які не пов'язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.
Отже, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Вищевказаному кореспондують положення ч. 11 ст. 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими передбачено, що держава відповідає за шкоду, завдану судом, на підставах та в порядку, встановлених законом.
Зміст вказаної норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
Отже, незгода позивача з постановою Апеляційного суду Львівської області від 21.12.2017 у справі №459/777/16-ц, якою залишено без змін рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05.102017 у справі №459/777/16-ц, яким стягнуто з Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на користь Державної судової адміністрації України судовий збір в сумі 1378,00 грн., не може бути покладена в обґрунтування позову в даній справі.
Крім того, у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди, завданої юридичній особі, господарський суд в кожному конкретному випадку повинен з'ясовувати, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяні йому втрати немайнового характеру та чим (якими доказами) він обґрунтовує розмір відшкодування такої шкоди, що підлягає стягненню.
Так, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Однак, позивач не надав будь-яких доказів того, що постановою Апеляційного суду Львівської області від 21.12.2017 у справі №459/777/16-ц, якою залишено без змін рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05.102017 у справі №459/777/16-ц, йому завдано будь-яку шкоду, зокрема моральну; в чому саме виразилась така шкода.
Щодо самого розміру заявленої позивачем моральної шкоди в сумі 1000000,00 грн., то і в цій частині позивач не обґрунтував своєї вимоги, не надав розрахунку чи критеріїв, з яких він виходив при визначенні заявленої до стягнення суми.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позову Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000000,00 грн.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судовий збір покладається на позивача у зв'язку з відмовою у позові (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. У позові відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Спичак