ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.01.2024Справа № 910/16987/23
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" (01054, місто Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 13/2, літера Б; ідентифікаційний код 33880354)
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Оазіс Парк" (03039, м. Київ, вул. Ізюмська, буд. 5-Б; ідентифікаційний код 44369067)
2) Фізичної особи-підприємця Вовка Олександра Михайловича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксі Рент" (03110, м. Київ, вул. Пироговського, буд. 19, корпус 4; ідентифікаційний код 43400158)
4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксі Таксі" (03110, м. Київ, вул. Пироговського, буд. 19, корпус 4; ідентифікаційний код 40300986)
про солідарне стягнення 657 314,23 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оазіс Парк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксі Рент", Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксі Таксі" та Фізичної особи-підприємця Вовка Олександра Михайловича про солідарне стягнення суми заборгованості за договором фінансового лізингу № 220117-15/ФЛ-Ю-А від 17.01.2022 у розмірі 657 314,23 грн, з яких: 51 971,21 грн - прострочена заборгованість за лізинговими платежами, 19 364,32 грн - проценти річних, 24 983,20 грн - пеня, 549 775,59 грн - неустойка за несвоєчасне повернення об'єкту лізингу та 11 219,91 грн - штраф за неподання відомостей про стан та адресу базування об'єкту лізингу.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 09.11.2023 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
13.11.2023 та 14.11.2023 від позивача через систему Електронний суд надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.
30.11.2023 до відділу діловодства суду від відповідача-4 надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що ТОВ «Оксі Таксі» не отримувало відповідну до змісту позову вимогу від ТОВ «Бест Лізинг», адресу місцезнаходження не змінювало.
04.12.2023 до відділу діловодства суду від відповідача-3 надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що ТОВ «Оксі Рент» не отримувало відповідну до змісту позову вимогу від ТОВ «Бест Лізинг», адресу місцезнаходження не змінювало.
04.12.2023 до відділу діловодства суду від відповідача-2 надійшов відзив на позову заяву, у якому зазначено, що ФОП Вовк О.М. не отримував відповідну до змісту позову вимогу від ТОВ «Бест Лізинг», адресу місцезнаходження не змінювало.
07.12.2023 через підсистему «Електронний суд» від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що у ТОВ «Оазіс Парк» відсутня фінансова можливість сплатити значний борг через те, що автомобілі вилучені лізингодавцем через одностороннє припинення ним договорів фінансового лізингу у травні 2022 року, лізингові автомобілі були єдиним засобом ведення господарської діяльності. Враховуючи обставини відсутності прибуткової господарської діяльності, відповідач-1 вважає надмірним фінансовим обтяженням покладення на нього штрафу та неустойки за несвоєчасне повернення об'єкту лізингу. В частині нарахування 24% річних просить суд зменшити розмір процентів річних до 3% та просив суд стягнути 2 420,54 грн. - 3 % річних, 51 971,21 грн - простроченої заборгованості за лізинговими платежами та 12 491,60 грн - пені (50%).
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
17.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (далі - позивач, лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оазіс Парк» (далі відповідач-1, лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №220117-15/ФЛ-Ю-А (далі - договір лізингу).
Згідно з п. 4 договору лізингу об'єктом лізингу є автомобіль Peugeot 301 загальною вартістю 373 997,00 грн.
Відповідно до п.5.1. договору строк лізингу складає 48 місяців. Максимальний термін передачі, з врахуванням положень Додатку «Загальні умови» 25.02.2022.
Відповідач-1 зобов'язувався здійснювати платежі згідно з Додатком «Графік сплати лізингових платежів» та інших умов договору та чинного законодавства (п. 7 договору лізингу).
За умовами п. 1.1 Загальних умов Договору лізингу, що є додатком до договору, Лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування Об'єкт (надалі - «Об'єкт лізингу»), найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість, вартість і загальна вартість якого на момент укладення Договору наведені в Додатку «Специфікація» (надалі - «Специфікація»), а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти Об'єкт лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору. По закінченню строку лізингу, до лізингоодержувача переходить право власності на Об'єкт лізингу згідно умов цього Договору (за виключенням випадків, передбачених Договором та/або законодавством). Найменування фінансової операції: фінансовий лізинг.
Даний договір відповідно до пункту 10.1 Загальних умов Договору набирає чинності (вважається укладеним) після його підписання сторонами (в тому числі обов'язкового підписання сторонами додатків «Загальні умови Договору», «Специфікація», «Довідка», «Акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності на об'єкт лізингу», «Графік сплати лізингових платежів», «Технічний асістанс», «Поняття нормального зносу», «Акт огляду (Типова форма)» до договору).
Відповідно до положень п.2.2 Загальних умов Договору лізингу усі платежі за Договором Лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати у Число сплати, в національній валюті України (гривні) відповідно до Графіку та Загальних умов, а також інших положень цього Договору (зокрема, з врахування коригування згідно п.2.2.1 Загальних умов Договору лізингу) та/або чинного законодавства шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця. Лізингові платежі включають: платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості Об'єкта лізингу; винагороду (комісію) Лізингодавцю за отриманий у лізинг Об'єкт лізингу з врахуванням коригування, вказаного в пунктах 2.2.1, 2.7-2.9, 3.5 Загальних умов Договору лізингу.
Лізингоодержувач зобов'язувався сплачувати лізингові платежі відповідно до п.2.1.7, згідно з яким число сплати - це число (порядковий номер дня у відповідному календарному місяці) сплати чергових лізингових платежів кожного календарного місяця, яке визначається згідно п.2.1.7.1 Загальних умов Договору.
Відповідно до п.2.1.7.1 Загальних умов Договору лізингу числом сплати є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання двадцяти календарних днів до дати підписання Акту (Наприклад: дата підписання Сторонами Акту - 04 лютого 2021 року. Черговий лізинговий платіж 1-го періоду лізингу сплачується 24 лютого 2021 року. Наступні чергові лізингові платежі - кожного 24 числа календарного місяця протягом усього строку лізингу). В разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці (наприклад, якщо числом сплати є 31-ше число, а у календарному місяці 30-ть днів), платіж сплачується в останній робочий день відповідного календарного місяця.
Згідно з п.2.1.6. Загальних умов Договору лізингу акт - це акт приймання-передачі об'єкту лізингу в лізинг.
Відповідно до п.2.1.8. Загальних умов Договору лізингу період лізингу - це період строку лізингу, який дорівнює 1 (одному) місяцю. Перший період лізингу починається з дати підписання Акту.
Згідно з п.2.4 Загальних умов Договору лізингу, якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або ін.) день, то Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити такий платіж не пізніше останнього робочого дня, який передує такому вихідному (святковому та ін.) дню.
Відповідно до п.3.4. загальних умов Договору лізингу приймання лізингоодержувачем об'єкта лізингу в лізинг оформлюється шляхом складання акту. Підписання відповідачем-1 акту підтверджує в т.ч. належну якість, комплектність, справність об'єкту лізингу і відповідність об'єкта лізингу вимогам лізингоодержувача та умовам договору.
На виконання умов договору лізингу №220117-9/ФЛ-Ю-А позивач придбав та передав в користування відповідача-1 легковий автомобіль седан Peugeot, моделі 301, 2021 року випуску, номер кузова (шасі, рами, заводський) НОМЕР_2 , а відповідач-1 прийняв об'єкт лізингу в користування, що підтверджується актом від 18.01.2022 приймання-передачі об'єкта лізингу в користування за договором №220117-15/ФЛ-Ю-А від 17 січня 2022 року, який складений та підписаний обома сторонами, скріплений печатками підприємств.
Відповідно до п.2.2. акту приймання-передачі комплект державних реєстраційних номерів, які отримані відповідачем-1: КА 6074 НМ.
Оскільки акт приймання-передачі об'єкта лізингу був підписаний сторонами 18.01.2022, то з врахуванням п.2.1.7.1. Загальних умов Договору лізингу Лізингоодержувач зобов'язаний був сплачувати чергові лізингові платежі 07 числа кожного місяця, а саме: 07 лютого 2022 року; 07 березня 2022 року; 07 квітня 2022 року; 07 травня 2022 року; 07 червня 2022; 07 липня 2022 р. і т.д., в розмірі, визначеному в Графіку сплати лізингових платежів (з врахування коригування згідно п.2.2.1 Загальних умов Договору лізингу), тобто: періоди лізингу №1 - 07.02.2022р.; №2 - 07.03.2022р., №3 - 07.04.2022р., №4-07.05.2022р., №5 -07.06.2022р. і т.д.
Проте, відповідач-1 не виконав належним чином свої зобов'язання за договором лізингу, а саме не здійснив наступний лізінговий платіж, внаслідок чого з 07.03.2022 року по 10.05.2022 року виникла заборгованість в сумі 51 971,21 грн. Відповідачем-1 даний факт не заперечується, доказів оплати зазначеної суми до суду не надано.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. (ч. 2 ст. 509 ЦК України)
За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, який є належною підставою для виникнення у його контрагентів кореспондуючих прав і обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне володіння та користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Згідно з частиною 1 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов'язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об'єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 5 цього Закону.
Пунктом 3 частини 2 статті 21 Закону України «Про фінансовий лізинг» на лізингоодержувача покладено обов'язок своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі.
Статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу.
До складу лізингових платежів включаються:
1) сума, що відшкодовує частину вартості об'єкта фінансового лізингу;
2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об'єкт фінансового лізингу;
3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором.
Протягом строку дії договору фінансового лізингу розмір лізингових платежів може бути змінено у випадках та порядку, передбачених таким договором.
З метою виконання лізингодавцем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу щодо оплати товарів, виконання робіт тощо лізингодавець має право отримати від лізингоодержувача авансовий платіж, що підлягає сплаті відповідно до умов договору фінансового лізингу. Авансовий платіж не є залученими коштами лізингодавця, а є складовою лізингових платежів за договором фінансового лізингу, що відшкодовує частину вартості об'єкта фінансового лізингу.
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Судом вище встановлено, що між позивачем та відповідачем-1 укладено договір фінансового лізингу №220117-15/ФЛ-Ю-А від 17.01.2022, відповідно до якого на підставі акту прийому-передачі позивачем було передано в платне користування, а відповідачем-1 прийнято предмет лізингу.
Так, сторони погодили в п. 6.1.1. загальних умов договору, що лізингодавець має право в односторонньому порядку змінити умови цього договору в таких випадках: лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 60 календарних днів з дня настання строку платежу, встановленого в цьому договорі.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, з метою забезпечення зобов'язань відповідача-1 за Договором лізингу, 17.01.2022 року між позивачем, відповідачем-1 та фізичною особою-підприємцем Вовком Олександром Михайловичем (надалі - відповідач-2, поручитель-1) був укладений договір поруки №220117-8/П, (надалі - Договір поруки - 1).
Відповідно до п.2 договору поруки-1 поручитель-1 зобов'язується солідарно з відповідачем-1 відповідати перед позивачем за виконання відповідачем-1 усіх грошових зобов'язань за договором лізингу №220117-15/ФЛ-Ю-А від 17.01.2022 в повному обсязі, а саме: за сплату Позивачу лізингових платежів у встановлені договором строки та за сплату Позивачу санкцій (неустойки, штрафів, пені, інших санкцій), процентів річних, збитків та усіх інших витрат та виплат, сплата яких покладається на відповідача-1 відповідно до умов Договору лізингу та/або чинного законодавства України.
Згідно з п.3 договору поруки-1 при невиконанні або неналежному виконанні відповідачем-1 зобов'язань за договором лізингу, виконання яких забезпечується цим Договором, Поручитель і боржник будуть відповідати перед Кредитором солідарно, тобто Кредитор має право на власний розсуд зажадати виконання зобов'язань та Контрактом як від Боржника, так і від Поручителя окремо, так і від Боржника та Поручителя одночасно, як в повному обсязі, так і в частині боргу.
Відповідно до п. 4 договору поруки-1 у випадку невиконання або неналежного виконання Боржником зобов'язання, виконання якого забезпечується цим Договором, Поручитель окремо, повинен виконати таке зобов'язання перед Кредитором за Боржника протягом 3-х (трьох) робочих днів з дня отримання відповідної вимоги/вимог від Кредитора. Сторони досягали згоди про те, що в разі неотримання Поручителем вимоги Кредитора (в т.ч,, але цим не обмежуючись, якщо: Поручитель змінив адресу зазначену в Договорі та письмово не повідомив про це Кредитора, або вимога Кредитора повернута Кредитору (в т.ч., але цим не обмежуючись, у зв'язку з зазначенням неповної адреси (якщо адреса у такому вигляді була зазначена Поручителем у цьому Договорі або у подальшому письмовому повідомленні Поручителя про зміну адреси), або відсутністю Поручителя за адресою направлення вимоги, або відмовою від отримання вимоги, або закінченню терміну зберігання поштовим відділенням поштового відправлення тощо), вважається, шо строк виконання Поручителем свого обов'язку за цим Договором настав протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту направлення Кредитором відповідної вимоги на адресу Поручителя, зазначену в цьому Договорі (якщо про іншу адресу в подальшому Поручитель письмово цінним листом або нарочно не повідомив Кредитора).
Згідно з п.11 договору поруки-1 договір набирає чинності з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.
17.01.2022 року між позивачем, відповідачем-1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оксі Рент» (надалі - відповідач-3, Поручитель -2) був укладений договір поруки №220117-9/П, (надалі - Договір поруки - 2).
Відповідно до п.2 договору поруки-2 поручитель-2 зобов'язується солідарно з відповідачем-1 відповідати перед позивачем за виконання відповідачем-1 усіх грошових зобов'язань за договором лізингу №220117-15/ФЛ-Ю-А від 17.01.2022 в повному обсязі, а саме: за сплату Позивачу лізингових платежів у встановлені договором строки та за сплату Позивачу санкцій (неустойки, штрафів, пені, інших санкцій), процентів річних, збитків та усіх інших витрат та виплат, сплата яких покладається на Відповідача-1 відповідно до умов Договору лізингу та/або чинного законодавства України.
Згідно з п. 3 договору поруки-2 при невиконанні або неналежному виконанні відповідачем-1 зобов'язань за договором лізингу, виконання яких забезпечується цим Договором, поручитель і боржник будуть відповідати перед Кредитором солідарно, тобто Кредитор має право на власний розсуд зажадати виконання зобов'язань та Контрактом як від Боржника, так і від Поручителя окремо, так і від Боржника та Поручителя одночасно, як в повному обсязі, так і в частині боргу.
Відповідно до п. 4 договору поруки-2 у випадку невиконання або неналежного виконання Боржником зобов'язання, виконання якого забезпечується цим Договором, Поручитель окремо, повинен виконати таке зобов'язання перед Кредитором за Боржника протягом 3-х (трьох) робочих днів з дня отримання відповідної вимоги/вимог від Кредитора. Сторони досягали згоди про те, що в разі неотримання Поручителем вимоги Кредитора (в т.ч,, але цим не обмежуючись, якщо: Поручитель змінив адресу зазначену в Договорі та письмово не повідомив про це Кредитора, або вимога Кредитора повернута Кредитору (в т.ч., але цим не обмежуючись, у зв'язку з зазначенням неповної адреси (якщо адреса у такому вигляді була зазначена Поручителем у цьому Договорі або у подальшому письмовому повідомленні Поручителя про зміну адреси), або відсутністю Поручителя за адресою направлення вимоги, або відмовою від отримання вимоги, або закінченню терміну зберігання поштовим відділенням поштового відправлення тощо), вважається, шо строк виконання Поручителем свого обов'язку за цим Договором настав протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту направлення Кредитором відповідної вимоги на адресу Поручителя, зазначену в цьому Договорі (якщо про іншу адресу в подальшому Поручитель письмово цінним листом або нарочно не повідомив Кредитора).
Згідно з п.11 договору поруки-2 договір набирає чинності з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.
17.01.2022 року між позивачем, відповідачем-1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оксі Таксі» (надалі - відповідач-4, Поручитель -3) був укладений договір поруки №220117-10/П, (надалі - Договір поруки - 3).
Відповідно до п.3 договору поруки-3 поручитель-3 зобов'язується солідарно з відповідачем-1 відповідати перед позивачем за виконання відповідачем-1 усіх грошових зобов'язань за договором лізингу №220117-15/ФЛ-Ю-А від 17.01.2022 в повному обсязі, а саме: за сплату Позивачу лізингових платежів у встановлені договором строки та за сплату Позивачу санкцій (неустойки, штрафів, пені, інших санкцій), процентів річних, збитків та усіх інших витрат та виплат, сплата яких покладається на Відповідача-1 відповідно до умов Договору лізингу та/або чинного законодавства України.
Згідно з п.4 договору поруки-3 при невиконанні або неналежному виконанні відповідачем-1 зобов'язань за договором лізингу, виконання яких забезпечується цим Договором, поручитель і боржник будуть відповідати перед Кредитором солідарно, тобто Кредитор має право на власний розсуд зажадати виконання зобов'язань та Контрактом як від Боржника, так і від Поручителя окремо, так і від Боржника та Поручителя одночасно, як в повному обсязі, так і в частині боргу.
Відповідно до п. 5 договору поруки-3 у випадку невиконання або неналежного виконання Боржником зобов'язання, виконання якого забезпечується цим Договором, Поручитель окремо, повинен виконати таке зобов'язання перед Кредитором за Боржника протягом 3-х (трьох) робочих днів з дня отримання відповідної вимоги/вимог від Кредитора. Сторони досягали згоди про те, що в разі неотримання Поручителем вимоги Кредитора (в т.ч,, але цим не обмежуючись, якщо: Поручитель змінив адресу зазначену в Договорі та письмово не повідомив про це Кредитора, або вимога Кредитора повернута Кредитору (в т.ч., але цим не обмежуючись, у зв'язку з зазначенням неповної адреси (якщо адреса у такому вигляді була зазначена Поручителем у цьому Договорі або у подальшому письмовому повідомленні Поручителя про зміну адреси), або відсутністю Поручителя за адресою направлення вимоги, або відмовою від отримання вимоги, або закінченню терміну зберігання поштовим відділенням поштового відправлення тощо), вважається, шо строк виконання Поручителем свого обов'язку за цим Договором настав протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту направлення Кредитором відповідної вимоги на адресу Поручителя, зазначену в цьому Договорі (якщо про іншу адресу в подальшому Поручитель письмово цінним листом або нарочно не повідомив Кредитора).
Згідно з п.12 договору поруки-3 договір набирає чинності з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.
Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Статтею 530 ЦК України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Беручи до уваги вищенаведене, а також враховуючи, що загальна сума основного боргу відповідача-1 зі сплати лізингових платежів за Договором у розмірі 51 971,21 грн. підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач-1 на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної суми заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» про стягнення означеної суми грошових коштів, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати щомісячних лізингових платежів за Договором, позивач також просить суд стягнути з відповідача 24 % річних у розмірі 19 364,32 грн, нараховані на відповідні суми основного боргу за кожним щомісячним платежем відповідно до Графіку лізингових платежів у період з 08.03.2022 року по 25.10.2023 року, згідно з наданим Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» розрахунком.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити відсотки річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання на суму проценти річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку проценти річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Суд звертає увагу на те, що сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.
Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.
Так, пунктом 2.7 Загальних умов Договору визначено, що у разі, якщо лізингоодержувач прострочить сплату лізингових платежів, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України сторони погодили, що лізингодавець має право нарахувати, а лізингоодержувач зобов'язується сплачувати 24 (двадцять чотири) проценти річних від простроченої суми, протягом всього періоду існування простроченої заборгованості.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, відповідач-1, підписуючи договір лізингу №220117-9/ФЛ-Ю-А від 17.01.2022 та скріплюючи його печаткою, мав усвідомлювати зміст цього пункту, тим більше, що цей пункт передбачає саме обов'язок відповідача-1, а не право позивача.
Сторони, визначаючи умови договорів та підписуючи їх не повинні відноситись до тієї чи іншої дії, як формальної, оскільки всі умови є обов'язковими до виконання в силу вимог Закону.
Суд зазначає, що проценти річні, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу.
Враховуючи наведене, суд відмовив відповідачу-1 у задоволенні клопотання про зменшення процентів річних.
Оскільки нараховані позивачем суми 24 % річних у розмірі 19 079,44 грн є арифметично правильними та відповідають приписам чинного законодавства, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг», у зв'язку із чим, такі вимоги підлягають задоволенню.
Позивачем, також, заявлено до стягнення 24 983,20 грн - пені та 549 775,59 грн - неустойки за невчасне повернення об'єкту лізингу.
Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафними санкціями у Господарському кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 ГК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до п. 7.1.1 Загальних умов Договору за порушення обов'язку з своєчасної сплати платежів, передбачених даним договором та/або чинним законодавством України, лізингоодержувач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочення, та відшкодовує всі збитки, завдані цим лізингодавцю, понад вказану пеню. Сторони домовились, що нарахування такої пені за прострочення сплати платежів припиняється через 12 місяців від дня, коли сплата мала відбутися.
За умовами пункту 7.1.2 Загальних умов Договору, якщо лізингоодержувач та/або інші особи, яким об'єкт лізингу може бути надано лізингоодержувачем у тимчасове користування, не повернули об'єкт лізингу або повернули його невчасно, зокрема у випадках вилучення об'єкта лізингу відповідно до даного договору або чинного законодавства України, лізингоодержувач сплачує на вибір лізингодавця: неустойку у розмірі подвійної суми лізингового платежу, який необхідно було сплатити лізингоодержувачу в останньому періоді лізингу, який передує періоду невиконання лізингоодержувачем обов'язку по поверненню об'єкта лізингу, в розрахунку за кожен день такого невиконання - за весь час невиконання; або лізингоодержувач сплачує лізингодавцю договірну санкцію (неустойку) у розмірі 1 (один) відсоток остаточної загальної вартості об'єкта лізингу, за кожен день прострочення повернення об'єкта лізингу.
При цьому судом встановлено, відповідач-1, порушуючи умови Договору, на підставі п.6.6.1 договору, що кореспондується з ч. 4 ст. 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» позивач листом № 1327 від 02.05.2022 повідомив відповідача-1 про розірвання Договору фінансового лізингу №220117-15/ФЛ-Ю-А.
В якості доказу, що підтверджує надіслання на адресу відповідача-1 повідомлення про відмову від договору, позивач до позовної заяви долучив копії опису вкладення в цінний лист від 02.05.2022 та накладну №0303800840484 від 02.05.2022, у зв'язку з чим відповідач-1 належним чином повідомлений про відмову від вказаного договору та його розірвання.
Крім того, листом № 1327 від 02.05.2022 позивач зазначив про необхідність повернути у строк до 11.05.2022 Об'єкт лізингу.
Проте, відповідач-1 у визначений в повідомленні строк предмет лізингу позивачу не повернув.
Згідно Акту прийому-передачі предмета лізингу від 06.10.2022 позивачем прийнято предмет лізингу, а саме - автомобіль Peugeot 301, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 у непрацездатному стані. Відповідно до вказаного акту Відповідач-1 в особі представника - директора Вовка Олександра Михайловича від підписання акту відмовився.
Водночас, відповідач-1 у відзиві на позовну заяву звернув увагу, що зазначений акт не підписував, дату передачі об'єкта лізингу сторонами не зафіксовано.
Проте, означене твердження відповідача-1 не береться судом до уваги та не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків повернення об'єкта лізингу, оскільки судом встановлено відсутність у матеріалах справи доказів повернення Об'єкта лізингу у визначений відповідно до п. 6.6.2 договору лізингу спосіб. Також відсутні докази вжиття відповідачем-1 будь-яких заходів щодо повернення об'єкту лізингу в період з 11.05.2022 по 06.10.2022.
Суд зазначає, що виходячи з механізму нарахування штрафних санкцій, неустойка у розмірі подвійної суми лізингового платежу, яка визначена в пункті 7.1.2 загальних умов договору у розмірі 549 775,59 грн за своєю правовою природою є штрафом.
Перевіривши розрахунки пені та неустойки за невчасне повернення об'єкту лізингу, судом встановлено, що вказані розрахунки здійснено правильно, визначені позивачем періоди нарахування та база нарахування є обґрунтованими, а вимога про стягнення пені у розмірі 24 983,20 грн та 549 775,59 грн - неустойки за невчасне повернення об'єкту лізингу підлягають задоволенню в повному обсязі.
Разом з тим, відповідач-1 у відзиві на позовну заяву просив зменшити розмір пені до 50 %, посилаючись на те, що це є достатньою сумою пені за невиконання формальної вимоги позивача, що не призвело до будь-яких збитків або будь-яким негативним чином вплинула на виконання відповідачем-1 інших умов договору.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).
Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 2 ст. 233 ГК України передбачено, що якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, визначаючи умови та розмір штрафів за порушення зобов'язань у договорі лізингу №220117-15/ФЛ-Ю-А від 17.01.2022, сторони реалізували право на саморегулювання правовідносин між ними, зокрема, щодо відповідальності сторони у разі порушення умов договору.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер (висновки викладені у постанові ВС у складі КГС № 918/116/19 від 04.02.2020).
Враховуючи вищевикладені обставини, норми чинного законодавства, та те, що жодних доказів, які б підтверджували скрутне матеріальне становище відповідача-1 до матеріалів справи не долучено, не доведено поважність причин невиконання договірних зобов'язань перед позивачем, винятковості обставин та достатніх обґрунтованих підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, невикористання об'єкту лізингу за спірним договором та відповідно неотримання доходу, враховуючи баланс інтересів сторін справи, а також те, що за даних обставин таке зменшення нівелюватиме саме значення пені, як відповідальності за порушення договірного зобов'язання, що має на меті захист прав та інтересів позивача у зв'язку з порушенням його права на повернення у визначені строки об'єкту лізингу, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені.
Доказів виконання зобов'язання відповідачами 1, 2, 3,4 перед позивачем суду не надано.
За таких обставин, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідачі не подали суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.
Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оазіс Парк» (03039, місто Київ, вулиця Ізюмська, будинок 5-Б, ідентифікаційний код 44369067), Товариства з обмеженою відповідальністю «Оксі Рент» (03110, місто Київ, вулиця Пироговського, будинок 19, корпус 4, ідентифікаційний код 43400158), Товариства з обмеженою відповідальністю «Оксі Таксі» (03110, місто Київ, вулиця Пироговського, будинок 19, корпус 4, ідентифікаційний код 40300986) та Фізичної особи-підприємця Вовка Олександра Михайловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (01054, місто Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 13/2, літера Б, ідентифікаційний код 33880354) 51 971 (п'ятдесят одна тисяча дев'ятсот сімдесят одна) грн 21 коп. - прострочену заборгованість за лізинговими платежами, 19 364 (дев'ятнадцять тисяч триста шістдесят чотири) грн 32 коп. - 24 % річних, 24 983 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят три) грн 20 коп. - пені, 549 775 (п'ятсот сорок дев'ять тисяч сімсот сімдесят п'ять) грн 59 коп. - неустойки за невчасне повернення об'єкту лізингу.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оазіс Парк» (03039, місто Київ, вулиця Ізюмська, будинок 5-Б, ідентифікаційний код 44369067) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (01054, місто Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 13/2, літера Б, ідентифікаційний код 33880354) 2 464 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн 93 коп. витрат по сплаті судового збору.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оксі Рент» (03110, місто Київ, вулиця Пироговського, будинок 19, корпус 4, ідентифікаційний код 43400158) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (01054, місто Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 13/2, літера Б, ідентифікаційний код 33880354) 2 464 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн 93 коп. витрат по сплаті судового збору.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оксі Таксі» (03110, місто Київ, вулиця Пироговського, будинок 19, корпус 4, ідентифікаційний код 40300986) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (01054, місто Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 13/2, літера Б, ідентифікаційний код 33880354) 2 464 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн 93 коп. витрат по сплаті судового збору.
6. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Вовка Олександра Михайловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (01054, місто Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 13/2, літера Б, ідентифікаційний код 33880354) 2 464 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн 93 коп. витрат по сплаті судового збору.
7. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 17.01.2024
Суддя І.О. Андреїшина