ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
17 січня 2024 року Справа № 918/735/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.
секретар судового засідання Приступлюк Т.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Мороза Миколи Павловича
на рішення Господарського суду Рівненської області від 26.09.2023
(ухвалене у м. Рівному, повний текст складено 26.09.2023)
у справі № 918/735/23 (суддя Бережнюк В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика"
до фізичної особи - підприємця Мороза Миколи Павловича
про стягнення боргу 32 127 грн 99 коп.
Відповідно до ч.13 ст.8, ч. 10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця Мороза Миколи Павловича 32 127 грн 99 коп., з яких 24 737 грн 67 коп. прострочені платежі по тілу кредиту, 7 390 грн 32 коп. прострочені платежі по відсотках.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору №214337-КС-001 від 30.01.2021 про надання кредиту, а саме несвоєчасне повернення кредитних коштів позивачу.
Господарський суду Рівненської області рішенням від 26.09.2023 у справі № 918/735/23 позов задовольнив. Стягнув з фізичної особи-підприємця Мороза Миколи Петровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" заборгованість за кредитним договором №214337-КС-001 від 30.01.2021 в розмірі 32 127 грн 99 коп., з яких: прострочена заборгованість боргу (Кредиту) у розмірі - 24 737 грн 67 коп., прострочена заборгованість за процентами у розмірі - 7 390 грн 32 коп. та 2 147 грн. 20 коп. - витрат по сплаті судового збору.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач належним чином та в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання за договором, надавши ФОП Морозу М.П. кредитні кошти в розмірі 52 000 грн, однак, відповідач не повернув вказані кошти, не сплатив позивачу проценти за користування кредитом, у зв'язку із чим в останнього існує заборгованість по кредитному договору № 214337-КС-001 від 30.01.2021, а саме: заборгованість по кредиту у розмірі 24 737 грн 67 коп. та заборгованість за процентами у розмірі 7 390 грн 32 коп.
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 11, 509, 626, 628, 629, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України, ст. ст. 174, 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 3, 4 Закону України "Про електронний цифровий підпис", ст. ст. 5, 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", ст. ст. 3, 11, 12 Законом України "Про електронну комерцію".
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду звернувся фізична особа - підприємець Мороз Микола Павлович із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Рівненської області від 26.09.2023 у справі № 918/735/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована таким.
Про розгляд цієї справи ФОП Мороз Микола Павлович дізнався лише із сайту судової влади. Він не отримував ні позову з додатками, ні ухвали про відкриття провадження по справі із суду, оскільки працівники відділення Укрпошти у с.Велика Омеляна Рівненського району Рівненської області про наявність кореспонденції від ТОВ "Бізнес Позика" та із Господарського суду Рівненської області його не повідомляли.
10.09.2023 адвокатом укладено договір з ФОП Морозом М.П. про надання йому правової допомоги у цій справі, а 12.09.2023 представник звернулася до суду із клопотанням про ознайомлення із матеріалами справи.
Ураховуючи те, що суддя перебувала у відпустці, ухвалу про відкриття провадження у справі, а також позов з додатками представник відповідача, отримала лише 18.09.2023, які були надіслані мені на електронну адресу. Розгляд справи був призначений на 10:30 год. 26.09.2023.
Відповідно до ухвали суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 25.07.2023, відповідачу запропоновано було подати відповідно до ст.165 ГПК України відзив на позовну заяву і всі докази (які можливо доставити до суду), що підтверджують заперечення проти позову (у разі їх наявності); одночасно надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду до початку розгляду справи по суті в порядку спрощеного провадження.
Оскільки ухвалу про відкриття провадження у справі, а також позов з додатками представник відповідача, отримала лише 18.09.2023, 26.09.2023, до суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи, з тих підстав, що представнику недостатньо часу розробити свій розрахунок заборгованості, так як відповідач не погоджувався із заборгованістю.
Однак, суддею не взято до уваги таке клопотання та розглянуто справу, чим порушено право відповідача на подання відзиву на позов у передбачений законодавством 15-денний термін з дня вручення ухвали суду про відкриття провадження по справі, оскільки відповідач мав право до 03.10.2023 подати до суду відзив на позов з долученням своїх доказів.
Тому, необхідно дослідити розрахунок сплати коштів на виконання умов договору, який долучається до апеляційної скарги відповідачем по справі.
В позовній заяві та додатків до неї позивач вказує, що за надання кредиту нараховувалась комісія на загальну суму 13 400 грн, однак, таке нарахування комісії є незаконним, з тих підстав, що передбачене умовами кредитування нарахування комісії за кредитне обслуговування договору суперечить принципу розумності, справедливості та добросовісності, а тому вимоги банку в частині стягнення комісії є незаконними та не підлягають задоволенню.
Посилається на правові висновки, викладені Об'єднаною палатою Верховного Суду від 09.12.2019 в справі № 524/5152/15-ц.
Вказує, що відповідач не вважав за потрібне оспорювати договір, оскільки він є нікчемним в силу законодавства, а тому твердження суду про те, що кредитний договір відповідач у судовому порядку не оспорив, натомість отримав кредитні кошти, користувався ними та частково погашав заборгованість за кредитним договором, слід віднестися критично.
Кошти в сумі 13 400 грн (комісія банку), мають бути зараховані до основного боргу кредиту, у зв'язку з чим відповідачем подається до суду свій розрахунок сплати коштів, відповідно до якого ним переплачено ТОВ "Бізнес Позика" 35 235 грн 47 коп.
Тому, відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та незаконним, судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, неправильно установлено обставин, які мають значення для справи.
Позивач подав суду апеляційної інстанції відзив в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 26.09.2023 року у справі №918/735/23 залишити без змін, з таких підстав.
Національний банк України, який є державним регулятором ринку фінансових послуг в Україні, своєю Постановою від 11.02.2021 №16 затвердив "Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит". Такі правила передбачають правомірність встановлення Кредитодавцем супровідних послуг за кредитом в тому числі і комісії за надання кредиту.
Також, комісія за надання кредиту вказана в кредитному договорі який був підписаний відповідачем та Правилами надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям, з якими відповідача було ознайомлено, що свідчить про обізнаність останнього щодо включення комісії "за надання кредиту" до загальних витрат за споживчим кредитом.
Розрахунок заборгованості який зроблений відповідачем та доданий до апеляційної скарги не може бути взятим до уваги, виходячи з положень ч. 3 ст. 269 ГПК України: докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Однак, відповідачем разом із апеляційною скаргою не було надано належних доказів неможливості подання до суду першої інстанції власного розрахунку заборгованості.
Крім того, розрахунок відповідача не містить графи "сплачено комісії", що свідчить про те, що він зроблений в супереч умовам Кредитного договору та не відповідає дійсності.
У цій справі позивачем було надано більш вірогідні докази на підтвердження відповідності суми заборгованості та її складових умовам договору та нормам чинного законодавства, а ніж Відповідач, який на спростування цього факту не надав жодного належного та достатнього доказу.
За наведеного позивач вважає, що рішення суду першої інстанції є повністю законним, обґрунтованим та ухваленим з дотриманням норм процесуального та матеріального права, а отже не підлягає скасуванню.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 30.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" (далі - Кредитодавець) та фізичною особою - підприємцем Морозом Миколою Павловичем (далі - Позичальник) було укладено Договір № 214337-КС-001 про надання кредиту (далі - Договір; а. с. 15).
Відповідно до пункту 1 Договору, Кредитодавець надає Позичальнику грошові кошти в розмірі 52 000 грн на засадах строковості, поворотності, платності (надалі - Кредит), а Позичальник зобов'язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених цим Договором про надання кредиту та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям (надалі - Договір).
Сторонами відповідно до умов Договору кредиту погоджено, що кредит надається строком на 24 тижні; Процента ставка: в день 0,71129808, фіксована; Комісія за надання Кредиту (далі - Комісія): 2 600 грн; Загальний розмір наданого Кредиту: 52 000 грн; Термін дії Договору до 17.07.2021; Орієнтовна загальна вартість наданого Кредиту : 96 120 грн.
Пунктом 2 Договору передбачено, що протягом строку кредитування процентна ставка за Кредитом (проценти за користування кредитом) нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, із урахуванням дня видачі Кредиту та дня повернення Кредиту згідно графіку платежів.
Відповідно до п. 3 Договору встановлено графік платежів, які має здійснювати Позичальник для належного виконання умов Кредитного Договору.
Так, на виконання умов Договору ТОВ "Бізнес позика" видало ФОП Морозу М. П. кредит у розмірі 52 0000 грн, шляхом перерахування на банківську карту Позичальника № НОМЕР_1 , що підтверджується платіжними документами від 30.01.2021 (а. с. 35-36).
29.04.2021 між ТОВ "Бізнес позика" та фізичною особою - підприємцем Морозом Миколою Павловичем укладено Додаткову угоду № 1 від 29.04.2021 до Договору №214337-КС-001 про надання кредиту (далі - Додаткова угода № 1), шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України "Про електронну комерцію".
Відповідно до умов Додаткової угоди № 1 ТОВ "Бізнес позика" надає Позичальнику додатково кредит в сумі 27 000 грн. Комісія пов'язана з наданням додаткового кредиту 4 050 грн.
Позивач перерахував відповідачу вказані кошти в сумі 27 000 грн, що підтверджується наявним в справі платіжним дорученням № 27508 від 29.04.2021 (а. с. 37).
Також, між ТОВ "Бізнес позика" та фізичною особою - підприємцем Морозом Миколою Павловичем укладено Додаткову угоду № 2 від 29.09.2021 до Договору №214337-КС-001 про надання кредиту (Далі - Додаткова угода № 2), шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України "Про електронну комерцію".
Відповідно до умов Додаткової угоди № 2 ТОВ "Бізнес позика" надає Позичальнику додатково кредит в сумі 45 000 грн. Комісія пов'язана з наданням додаткового кредиту 6 750 грн.
Вказані кошти перераховані позивачем відповідачу, що підтверджується платіжним дорученням № 32260 від 29.09.2021 (а. с. 38).
В той же час, відповідач свої зобов'язання щодо повернення наданих грошових коштів в порядку та на умовах, передбачених Договором про надання кредиту здійснив частково.
Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором № 214337-КС-001 Позичальника Мороз Микола Павлович , Відповідач на виконання умов договору здійснив часткову оплату за Договором № 214337-КС-001 на загальну суму 237 874 грн 03 коп.
Також, згідно із розрахунком позивача станом на дату подання позовної заяви заборгованість Відповідача за кредитним Договором становила 32 127 грн 99 коп. з яких:
- заборгованість за отриманим та неповернутим кредитом в сумі 24 737 грн 67 коп.;
- заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за користування кредитом в сумі 7 390 грн 32 коп.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
За приписами частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За змістом п. 5 ч. 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до ч. 3-6 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 12 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію" врегульовано використання підпису в сфері електронної комерції, відповідно до якої якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з п. 6 ч. 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до п. 12 ч. 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" одноразовим ідентифікатором є алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Отже, підписання договору (електронного правочину) за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення сторонами такого договору.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, в якій суд, серед іншого, зауважив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
За приписами ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 статті 1054 ЦК України).
За приписами статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ст. 1049 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ч. 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Отже, за договором позики та кредитним договором обов'язку позикодавця (кредитодавця) передати позичальнику грошові кошти кореспондує обов'язок позичальника повернути позикодавцю (кредитодавцю) грошові кошти або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (при наданні позики), а також сплатити проценти, якщо це передбачено договором.
Таким чином, договір позики та кредитний договір вважаються виконаними в момент повернення позичальником грошових коштів, такої ж кількості речей того ж роду та такої ж якості (при наданні позики), а також сплати процентів, якщо це передбачено договором.
За наявними у справі доказами позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором, а саме: перерахував на банківську карту відповідача кредитні кошти.
Вище встановлено, що 30.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" та фізичною особою - підприємцем Морозом Миколою Павловичем (було укладено Договір № 214337-КС-001 про надання кредиту, а в подальшому сторонами укладалися додаткові угоди.
На виконання умов Договору та Додаткових угод № 1 та № 2 надав відповідачу грошові кошти в сумі 124 000 грн, а відповідач мав повернути вказані кошти та сплатити проценти, в розмірі узгодженому сторонами.
Щодо нарахування позивачем сум комісії за надання кредиту суд враховує таке.
Як встановлено вище, за умовами Договору та Додаткових угод № 1 та № 2 позивач за видачу кредитних коштів (за надання кредиту) нарахував комісію в загальному розмірі 13 400 грн.
Відповідач, з посиланням на правові висновки, викладені Об'єднаною палатою Верховного Суду в постанові від 09.12.2019 в справі № 524/5152/15-ц вказує, що умови правочинів щодо включення такої комісії за надання кредиту є нікчемними в силу закону.
Однак, такі доводи скаржника судом оцінюються критично, з таких підстав.
Об'єднана палата Верховного Суду в постанові від 09.12.2019 в справі № 524/5152/15-ц висловила такий висновок про застосування норми права: "Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Згідно з абзацем другим частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України Про банки і банківську діяльність (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Положення спірного кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною трерьою статті 55 Закону України Про банки і банківську діяльність , частиною четвертою статті 11 Закону України Про захист прав споживачів і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок
Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України "Про захист прав споживачів" (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України "Про споживче кредитування" № 1734- VIII від 15 листопада 2016 року.".
Тобто, вказаний висновок стосується, по перше споживчого кредиту, по друге такий кредит мав бути наданий в період після 16.10.2011 та до внесення до Закону України "Про захист прав споживачів" Законом України "Про споживче кредитування" № 1734- VIII від 15.11.2016.
Розглядаючи справу № 524/5152/15-ц Об'єднана палата Верховного Суду також виходила із положень Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168, які втратили чинність 10.06.2017.
В той же час, в справі № 918/735/23 кредит було надано 30.01.2021, такий кредит не був споживчим.
Отже враховуючи викладене, висновки, викладені Об'єднаною палатою Верховного Суду в постанові від 09.12.2019 в справі № 524/5152/15-ц не є релевантними до правовідносин у справі № 918/735/23.
Крім того, навіть у випадку надання споживчого кредиту у відповідності до чинної на момент укладення Договору Методики розрахунку загальної вартості кредиту для споживача, реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яка затверджена Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 20.07.2017 № 3238 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.08.2017 за № 1008/30876, загальні витрати за споживчим кредитом включають такі витрати споживача: проценти за користування споживчим кредитом; платежі за послуги кредитного посередника, що підлягають сплаті споживачем (за наявності); комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням споживчого кредиту, розраховані на дату укладення договору та є обов'язковими для укладення договору.
В подальшому, на зміну вказаної Методики, постановою Правління Національного банку України від 11.02.2021 № 16 затверджені Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила), відповідно до п. 4 яких Кредитодавець розраховує загальну вартість кредиту для споживача (далі - загальна вартість кредиту) у грошовому виразі згідно з методикою розрахунку загальної вартості кредиту для споживача, наведеною в додатку 1 до цих Правил.
Згідно із п. 1 додатку 1 Правил " Методика загальної вартості кредиту для споживача" загальна вартість кредиту для споживача розраховується в грошовому виразі за такою формулою: ЗВК = ЗРК + ЗВСК,
де ЗВК - загальна вартість кредиту;
ЗРК - загальний розмір кредиту, тобто сума коштів, які надані та/або можуть бути надані споживачу за договором про споживчий кредит;
ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту (уключаючи комісії за обслуговування кредитної заборгованості, юридичне оформлення та інші платежі), кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб [комісії за розрахунково-касове обслуговування банку, у якому відкритий рахунок кредитодавця (під час зарахування коштів у рахунок погашення споживчого кредиту), страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів та інших осіб, а також інші обов'язкові платежі], які сплачуються споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (крім платежів, що згідно із законодавством України не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом).
З додатку № 2 до Правил "Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит" вбачається, що небанківські фінансові установи України мають зазначити вартість кожної із супутніх послуг банку окремо. Так, у примітці до Таблиці зазначено, що інформація за кожним видом платежу має зазначатися в окремій колонці таблиці (у разі розширення переліку платежів перелік колонок має бути доповнений).
Суд звертає увагу, що така таблиця до видів платежів за кредитом, пов'язані із супровідними послугами, включає комісію кредитодавця за надання кредиту.
Більше того, як убачається із змісту Договору, Додаткових угоди № 1, №2, а саме із наведених в них графіків платежів, відповідач був ознайомлений із включенням до платежів сум комісій за надання кредиту, зміну умов Договору, а уклавши відповідні правочини погодився з їх розміром, взяв на себе зобов'язання із їх сплати.
Також, суд враховує, що за змістом положень статей 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідач при укладенні згаданих вище правочинів не був позбавлений права ініціювати зміни в умови договору, які на думку відповідача порушують його права.
Таким чином, позивач правомірно нарахував комісію за видачу кредиту, а протилежні доводи скаржника спростовуються викладеним.
Отже, за наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо підтвердження матеріалами справи належне виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за Договором.
Відповідно до п. 1, 2 кредитного договору, плата за користування Кредитом за цим Договором фіксована та становить 0,71129808 процентів. Протягом строку кредитування процентна ставка за Кредитом (проценти за користування кредитом) нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, із урахуванням дня видачі Кредиту та дня повернення Кредиту згідно графіку платежів.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості, апеляційний господарський суд не вбачає в ньому помилок.
При цьому, контррозрахунок відповідача , котрий долучений до апеляційної скарги не береться судом до уваги, оскільки в його основу покладено позицію відповідача щодо неправомірності нарахуванням позивачем сум комісій за видачу кредитних коштів.
Тому, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджено заборгованість відповідача по кредитному договору №214337-КС-001 від 30.01.2021 (заборгованість по кредиту у розмірі 24 737 грн 67 коп. та заборгованість за процентами у розмірі 7 390 грн 32 коп.), у зв'язку із чим позовні вимоги і підлягають задоволенню.
Також, суд зазначає, що звертаючись до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, відповідач вказує на те, що суд першої інстанції не надав можливості подати відзив.
За змістом ст. ст. 2, 7, 13 ГПК України основними засадами господарського судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін; правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 8, 9 ст. 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив підписується відповідачем або його представником. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами ст. 176 ГПК України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначається, зокрема, строк для подання відповідачем відзиву на позов.
З аналізу наведених норм вбачається, що строк встановлюється судом в ухвалі про відкриття про відкриття провадження у справі.
Як убачається із матеріалів справи Господарський суд Рівненської області ухвалою від 25.07.2023 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Справу призначив до слухання в засіданні на 15.08.2023 на 10:15 год. Запропонував сторонам, серед іншого, відповідачу подати суду у строк до 14.08.2023 відповідно до ст. 165 ГПК України відзив на позовну заяву і всі докази (які можливо доставити до суду), що підтверджують заперечення проти позову (у разі їх наявності); одночасно надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду до початку розгляду справи по суті в порядку спрощеного провадження (а. с. 52).
Вказана ухвала була надіслана відповідачу за адресою: 35360, Рівненська область, Рівненський район, с.Велика Омеляна, вул.Весняна, буд.20, однак повернулася до суду із відміткою "за закінченням терміну зберігання", яка була проставлена 04.08.2023 (а. с. 56-58).
При цьому, згідно із наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців юридична адреса відповідача: 35360, Рівненська область, Рівненський район, с.Велика Омеляна, вул.Весняна, буд.20 (а. с. 59-61).
Порядок вручення судових рішень встановлений ст.242 ГПК, згідно з п.5 ч.6 якої, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2018 у справі №800/547/17 та Верховного Суду, викладений у постановах від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20).
Посилання скаржника на те, що ухвалу суду він не отримав внаслідок дій відділення поштового зв'язку не приймаються, оскільки вони не підтверджені жодними доказами.
Крім того, твердження скаржника, викладені в апеляційній скарзі щодо обчислення строку на подання відзиву з моменту отримання ухвали представницею, не відповідають наведеним нормам процесуального законодавства, оскільки ухвала представниці не направлялася, а сама представниця - адвокат Мороз Л.С. лише з 10.09.2023 почала представляти інтереси позивача в цій справі (підтверджується ордером на надання правничої (правової) допомоги серії ВК № 1005103, котрий наявний в матеріалах справи на а. с. 68).
В цьому випадку пізнє отримання представником ухвали про відкриття провадження у справі, фактично є наслідком дій самого відповідача, який не отримував ухвали суду, не вчиняв дій щодо своєчасного залучення представника для представлення своїх інтересів.
Таким чином, ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження вважається врученою відповідачу 04.08.2023, а відзив мав бути поданий у встановлений судом строк - до 14.08.2023.
Твердження скаржника щодо початку обчислення строку на подання відзиву із дати отримання ухвали про відкриття провадження представником, в цьому випадку, є помилковими та не відповідають нормам процесуального законодавства.
Тому, на переконання суду апеляційної інстанції, неподання суду першої інстанції відзиву на позов є наслідком дій самого відповідача.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Рівненської області від 26.09.2023 у справі № 918/735/23 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Мороза Миколи Павловича - без задоволення.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається судом апеляційної інстанції без задоволення, а в ухвалі про відкриття апеляційного провадження суд на підставі ч. 5 ст. 262 ГПК України зупинив дію оскаржуваного рішення, то суд дійшов висновку про поновлення дії рішення Господарського суду Рівненської області від 26.09.2023 у справі № 918/735/23.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Мороза Миколи Павловича залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 26.09.2023 у справі №918/735/23 - без змін.
2. Поновити дію рішення Господарського суду Рівненської області від 26.09.2023 у справі № 918/735/23.
3. Справу № 918/735/23 надіслати Господарському суду Рівненської області.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Мельник О.В.