вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" січня 2024 р. Справа№ 916/2564/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення та виклику учасників справи) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсоніндустріалпарк»
на рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2023
у справі №916/2564/22 (суддя Колесник Р.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техкомплект»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсоніндустріалпарк»
про визнання грошових коштів надлишково сплаченими та стягнення 77 619,98 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Техкомплект» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсоніндустріалпарк» (далі по тексту - відповідач) про визнання грошових коштів у сумі 77 619,98 грн, перерахованих відповідачу за платіжним дорученням №2028 від 30.11.2020 надлишково сплаченими та стягнення з відповідача на користь позивача 77 619,98 грн надлишково сплачених грошових коштів, 4 962,00 грн судового збору та інших судових витрат, розмір яких буде підтверджений у порядку, передбаченому частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі більшому, ніж обумовлено умовами Договором поставки №09/06/20-6377 від 09.06.2020 (далі по тексту - Договір).
Господарський суд Одеської області ухвалою від 31.01.2023 задовольнив клопотання відповідача про передачу справи №916/2564/22 за підсудністю; справу №916/2564/22 передав на розгляд до Господарського суду Київської області, оскільки відповідач 03.10.2022 змінив юридичну адресу, що підтверджується відомостями з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Господарський суд Київської області рішенням від 03.10.2023 провадження у справі №916/2564/22 в частині вимог про визнання грошових коштів у сумі 77 619,98 грн, перерахованих позивачем відповідачу за платіжним дорученням від 30.11.2020 №2028, надлишково сплаченими коштами закрив; позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Техкомплект» задовольнив повністю; стягнув з відповідача на користь позивача 77 619,98 грн безпідставно набутих коштів та 2 481,00 грн судового збору.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимога позивача про визнання грошових коштів у сумі 77 619,98 грн, перерахованих відповідачу за платіжним дорученням №2028 від 30.11.2020 надлишково сплаченими фактично є вимогою про встановлення судом факту, що має юридичне значення та не стосується захисту права цивільного, не призводить до поновлення порушеного права позивача, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення, а тому суд першої інстанції закрив провадження у справі в цій частині на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України).
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь 77 619,98 грн надлишково сплачених грошових коштів, то суд першої інстанції визнав таку вимогу обґрунтованою та доведеною, з огляду на те, що Договір припинив свою дію, внаслідок виконання сторонами своїх зобов'язань, що дає підстави для висновку про відсутність у відповідача правових підстав для збереження грошових коштів у сумі 77 619,98 гривень, які були надмірно перераховані позивачем, а тому такі кошти підлягаю поверненню позивачу відповідачем на підставі положень статті 1212 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України).
Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2023 у справі №916/2564/22 скасувати в частині задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 77 619, 98 грн безпідставно набутих коштів та 2 481,00 грн судового збору, прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що перераховані позивачем грошові кошти не є безпідставно набутими, так як вони були перераховані на підставі Договору, а тому до спірних правовідносин не підлягає застосуванню положення статті 1212 ЦК України. Крім того, відповідач вказує на порушення позивачем умов Договору щодо строків вивезення обладнання.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсоніндустріалпарк» на рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2023 у справі №916/2564/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Ходаківська І.П., Демидова А.М.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 26.10.2023 витребував з Господарського суду Київської області матеріали справи №916/2564/22; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсоніндустріалпарк» на рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2023 у справі №916/2564/22.
Матеріали справи №916/2564/22 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 16.11.2023.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 20.11.2023 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсоніндустріалпарк» на рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2023 у справі №916/2564/22; апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсоніндустріалпарк» на рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2023 у справі №916/2564/22 призначив до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно письмового відзиву на апеляційну скаргу позивач просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача, а рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2023 у справі №916/2564/22 залишити без змін.
11.12.2023 від відповідача на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла відповідь на відзив, сформована 11.12.2023 у підсистемі «Електронний суд». Аналогічного змісту відповідь на відзив надійшла засобами поштового зв'язку на адресу Північного апеляційного господарського суду 03.12.2023.
Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, відповіді на відзив, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
09.06.2020 між позивачем (Покупцем) та відповідачем (Постачальником) укладено Договір, за умовами п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник передає у власність Покупцеві, а Покупець приймає «Дробоструминна камера (Cabilux PC-CL 1343)», Інв. № 64922 технічні дані та характеристики якої містяться у паспорті на виріб, що є частиною експлуатаційно-технічної документації від 2016 року, в комплекті з двома спеціальними візками і рейками для візка (надалі іменується Обладнання) (а.с. 7-12).
Умови цього Договору викладені сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення торгових термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року), які застосовуються з урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього Договору, а також тих особливостей, які випливають із умов цього Договору (п. 1.3 Договору).
Ціна на Обладнання, яке поставляється Постачальником, є вільною ринковою ціною на даний вид Обладнання, з урахуванням зносу, узгоджена Сторонами на дату розгляду заявки Покупця і вказується в рахунку-фактурі, прийнятого до оплати Покупцем, який є невід'ємною частиною цього Договору (п. 2.1 Договору).
Згідно із п. 2.2. Договору вартість Обладнання, зазначеного в рахунку-фактурі, прийнятого до оплати Покупцем, складає 2 234 442,00 грн з ПДВ, що еквівалентно 84 000 доларів США.
Відповідно до п. 2.3. Договору вартість Обладнання передбачена п. 2.2. цього Договору розраховується виходячи з курсу гривні до долару США встановленого НБУ на дату виставлення рахунку та сплачується з використанням національної валюти гривні, в безготівковій формі, шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.
Порядок оплати визначено у пункті 2.4 Договору та здійснюється наступним чином: (підпункт 2.4.1. Договору) попередню оплату у розмірі 20% вартості обладнання протягом того ж банківського дня, в якому Покупець отримав виставлений Постачальником рахунок; (підпункт 2.4.2. Договору) остаточну оплату у розмірі 80% вартості Обладнання протягом 45 календарних днів з дня зарахування на поточний рахунок Постачальника. У разі, якщо на день зарахування на поточний рахунок Постачальника, грошові кошти в національній валюті гривні надійшли в еквіваленті меншому ніж 84 000 доларів США, Покупець зобов'язується здійснити доплату в національній валюті гривні протягом одного банківського дня.
Пунктом 2.5. Договору визначено, що Сторони мають право за домовленістю вносити зміни в порядок, форму та види здійснення розрахунків за цим Договором, уклавши Додаткову угоду до діючого Договору.
Згідно п. 3.1. Договору Покупець за свій рахунок зобов'язаний протягом 45 календарних днів з дня зарахування попередньої оплати на рахунок Постачальника здійснити демонтаж, розбирання та пакування Обладнання за його місцезнаходженням на території Постачальника за адресою: м. Херсон, вул. Тираспільська, 1.
Обладнання повинно бути отримане Покупцем в повному обсязі протягом десяти робочих днів з дня зарахування коштів згідно з п.п. 2.4.2 або 3.2. Договору на розрахунковий рахунок Постачальника (пункт 3.3. Договору).
За умовами пунктів 3.4., 3.5. Договору доставка здійснюється транспортом Покупця і за його рахунок. Обладнання постачається на умовах EXW м. Херсон, згідно правил Інкотермс 2010 (доставка здійснюється транспортом Покупця за його рахунок).
Порядок приймання обладнання по якості та кількості визначено розділом 4 Договору.
Відповідно до умов п. 5.1.2. Договору у разі порушення Покупцем умов п. 3.3 Договору він сплачує на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості обладнання, за кожен день прострочення.
За змістом пункту 8.2. Договору термін дії договору закінчується на дату повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Позивач на виконання умов Договору та на підставі рахунку №313 від 01.07.2020 перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у загальному розмірі 2 446 888,40 грн, що підтверджується копіями наявних у матеріалах справи платіжних доручень від 13.07.2020 №308 на суму 46 888,40 грн (а.с. 13), від 16.07.2020 № 360 на суму 100 000,00 грн (а.с. 14); від 04.08.2020 № 584 на суму 300 000,00 грн (а.с. 15); від 09.10.2020 № 1377 на суму 1 000 000,00 грн (а.с. 16), від 30.11.2020 № 2028 на суму 1 000 000,00 грн (а.с. 17).
Згідно видаткової накладної від 09.02.2021 № 50 (а.с. 18) відповідач передав, а позивач отримав Обладнання на суму 2 369 268,42 грн.
Позивач листом б/н, б/д (а.с. 19) звернувся до відповідача з вимогою про повернення надлишково перерахованих коштів у сумі 77 619,98 грн, сплачених згідно платіжного доручення від 30.11.2020 № 2028 на виконання умов Договору (а.с. 19).
На вказаний лист відповідач надіслав позивачу повідомлення від 10.12.2020 №01-41 (а.с. 20-21), в якому вказував на факт прострочення з боку Покупця зобов'язання щодо оплати товару, враховуючи ту обставину, що рахунок на оплату виставлено 01.07.2020, а перша оплата здійснена покупцем 13.07.2020. Посилаючись на порушення Покупцем строків оплати, Постачальник зазначив, що на підставі умов пп. 5.1.1. п. 5.1. Договору застосував до Покупця санкції передбачені ст. 625 ЦК України, нарахувавши 3% річних за користування чужими грошовими коштами у сумі 29 287,00 гривень, розрахунок яких здійснено від суми 2 391 480,00 грн за період з 04.07.2020 по 30.11.2020. Як зазначено у повідомлені з суми переплати (77 619,98 грн) буде утримано 29 287,00 гривень, а залишок суми у розмірі 48 332,98 гривень буде перераховано найближчим часом на рахунок покупця.
Позивач звернувся до відповідача із претензією від 23.06.2021 № 085 (а.с. 22-24), в якій не погодився з викладеними у повідомленні обставинами та зазначив, що дії Постачальника є незаконними, а тому вимагав невідкладно повернути грошові кошті у сумі 77 619,98 грн, зазначивши що: 1) грошові кошти у сумі 77 619,98 грн перераховано на рахунок Постачальника помилково, а не на підставі зобов'язань за Договором, тому є безпідставно набутим майном; 2) незрозумілою є обставина визначення бази для нарахування 3% річних, коли як загальна вартість товару як за умовами Договору, так і згідно видаткової накладної становить 2 369 268,42 грн, визначення періоду для розрахунку 3% річних, а також неврахування під час розрахунку часткових оплат здійснених позивачем.
У відповідь на вказану претензію відповідач відповіддю від 27.07.2021 № 01-15 (а.с. 26-27) повідомив позивача про низку порушень умов Договору як Покупцем за Договором під час його виконання, а тому покупцю нараховано 3% річних та пеню передбачену п.п. 5.1., 5.1.2., 5.2. Договору, вказавши, що відповідно до п. 3.3. Договору граничною датою отримання обладнання згідно умов договору є 15.12.2020, при цьому остаточний розрахунок здійснено 30.11.2020, проте, Покупцем будь-яких дій спрямованих на отримання обладнання до 15.12.2020 вчинено не було. Позивачем отримало обладнання 09.02.2021, а тому відповідач здійснив нарахування пені за несвоєчасне отримання обладнання у розмірі 43 620,49 грн, за період з 15.12.2020 по 09.02.2021.
Спір виник через те, що позивач на виконання умов Договору перерахував відповідачу грошові кошти на суму 2 446 888,40 грн, тоді як вартість товару за Договором становить 2 369 268,42 грн, отже, 77 619,88 грн є надлишково перерахованою сумою. Враховуючи відмову відповідача повернути вказані грошові кошти позивач у судовому порядку просить стягнути з відповідача 77 619,88 грн як безпідставно набуті.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У статті 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (частини 1, 3 статті 179 ГК України).
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Частинами 1 та 2 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до положень статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Відповідно до частини 1 статті 664 ЦК України визначено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Судом встановлено і зазначене сторонами не спростовано, що позивачем перераховано відповідачу на виконання умов Договору та на підставі рахунку №313 від 01.07.2020 грошові кошти у загальному розмірі 2 446 888,40 грн, що підтверджується копіями наявних у матеріалах справи платіжних доручень від 13.07.2020 №308 на суму 46 888,40 грн (а.с. 13), від 16.07.2020 № 360 на суму 100 000,00 грн (а.с. 14); від 04.08.2020 № 584 на суму 300 000,00 грн (а.с. 15); від 09.10.2020 № 1377 на суму 1 000 000,00 грн (а.с. 16), від 30.11.2020 № 2028 на суму 1 000 000,00 грн (а.с. 17).
Згідно видаткової накладної від 09.02.2021 № 50 (а.с. 18) відповідач передав, а позивач отримав Обладнання на суму 2 369 268,42 грн, таким чином, розмір суми переплати складає 77 619,98 грн.
Суд апеляційної інстанції, з урахуванням положень статті 269 ГПК України, звертає увагу, що рішення суду першої інстанції у даній справі оскаржується лише відповідачем в частині задоволених позовних вимог, тоді як в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання грошових коштів у сумі 77 619,98 грн, перерахованих позивачем відповідачу за платіжним дорученням від 30.11.2020 №2028, надлишково сплаченими коштами, рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2023 у справі №916/2564/22 не оскаржується, а тому в цій частині не підлягає апеляційному перегляду.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Системний аналіз положень статей 11, 177, 202, 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.
Таким чином, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.
Виключенням є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв'язку з зобов'язанням (правочином), але не відповідно до його умов. Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.08.2021 у справі №913/371/20.
Таким чином, враховуючи сплату позивачем на користь відповідача грошових коштів у розмірі 2 446 888,40 грн, що підтверджується копіями наявних у матеріалах справи платіжних доручень від 13.07.2020 №308 на суму 46 888,40 грн (а.с. 13), від 16.07.2020 № 360 на суму 100 000,00 грн (а.с. 14); від 04.08.2020 № 584 на суму 300 000,00 грн (а.с. 15); від 09.10.2020 № 1377 на суму 1 000 000,00 грн (а.с. 16), від 30.11.2020 № 2028 на суму 1 000 000,00 грн (а.с. 17) та не заперечується відповідачем, отримання позивачем від відповідача Обладнання, обумовленого Договором, на суму 2 369 268,42 грн згідно видаткової накладної від 09.02.2021 № 50 (а.с. 18) відносно чого сторони не заперечують, сплачені позивачем грошові кошти у розмірі 77 619,98 грн не можуть вважатися сплаченими позивачем відповідачу на підставі Договору, а тому підлягають стягненню з відповідача на користь позивача як безпідставно набуті грошові кошти відповідно до положень статті 1212 ЦК України.
За таких обставин, суд першої інстанції підставно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на корить позивача 77 619,98 грн безпідставно набутих коштів.
Доводи апелянта про допущене позивачем порушення умов Договору в частині несвоєчасної сплати та порушення строків отримання позивачем Обладнання, як підстави для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, з огляду на наступне.
Умовами Договору Сторони погодили, що обладнання повинно бути отримане Покупцем в повному обсязі протягом десяти робочих днів з дня зарахування коштів згідно з п.п. 2.4.2 або 3.2. Договору на розрахунковий рахунок Постачальника (пункт 3.3. Договору); доставка здійснюється транспортом Покупця і за його рахунок. Обладнання постачається на умовах EXW м. Херсон, згідно правил Інкотермс 2010 (доставка здійснюється транспортом Покупця за його рахунок) (п.п. 3.4., 3.5. Договору); у разі порушення умов Договору, Сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та чинним законодавством України (п. 5.1. Договору); у разі порушення Покупцем умов п. 3.3 Договору він сплачує на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості обладнання, за кожен день прострочення (п. 5.1.2 Договору).
За приписами статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).
З наявного у матеріалах даної справи листування між учасниками справи вбачається, що відповідач згідно повідомлення від 10.12.2020 №01-41 (а.с. 20-21) самостійно визначив, що грошові кошти у розмірі 29 287,00 грн будуть ним утримані в якості 3 % річних, які ним нараховані позивачу на підставі частини 2 статті 625 ЦК України на суму 2 391 480,00 грн за період з 04.07.2020 по 30.11.2020, а залишок суми у розмірі 48 332,98 гривень буде перераховано найближчим часом на рахунок покупця.
В подальшому, відповідач відповіддю від 27.07.2021 № 01-15 (а.с. 26-27) повідомив позивача про нарахування останньому пені за несвоєчасне отримання обладнання у розмірі 43 620,49 грн, за період з 15.12.2020 по 09.02.2021.
Такі дії відповідача, на переконання суду апеляційної інстанції, не ґрунтуються на приписах Закону, зокрема пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК Україна, яка визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 цієї статті, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Такі засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
При цьому, як вірно звернув увагу суд першої інстанції, відповідач не звертався до позивача із претензією щодо належного виконання умов Договору (своєчасна оплата, отримання Обладнання в обумовлені Договором строки) або з позовними вимогами у порядку визначеному положеннями ГПК України щодо стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання позивачем умов Договору.
Крім того, матеріали даної справи містять лист позивача №004 від 18.01.2021 (а.с. 39-40) про передачу оплаченого товару, з якого вбачається, що позивач позбавлений можливості другий місяць поспіль отримати оплачений товар.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2023 у справі №916/2564/24 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача).
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсоніндустріалпарк» на рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2023 у справі №916/2564/22 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2023 у справі №916/2564/22 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Херсоніндустріалпарк».
4. Матеріали справи №916/2564/22 повернути до Господарського суду Київської області.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова