вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" січня 2024 р. Справа№ 910/10979/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
За участю секретаря судового засідання Місюк О.П.
та представників сторін:
позивача - Качман А.І.;
відповідача - не з'явилися.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2023
у справі №910/10979/23 (суддя - Людмила Шкурдова)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи"
про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом припинення (зняття) обтяження у вигляді застави рухомого майна.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" про усунення перешкод у користуванні власністю на автомобіль марки Volkswagen, модель Jetta 1.6, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , шляхом припинення (зняття) обтяження у вигляді застави рухомого майна.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна є запис №16819020 від 12.04.2018 про обтяження автомобіля марки Volkswagen, модель Jetta 1.6, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого є позивач відповідно до договору купівлі-продажу від 10.10.2014, укладеного з гр. ОСОБА_1 шляхом підписання заяви про приєднання до договору купівлі-продажу від 10.10.2014 та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 . Позивач стверджує, що обтяження вказаного автомобіля зареєстроване 12.04.2018 в межах забезпечення виконання договірних зобов'язань між відповідачем та ОСОБА_1 (боржником), у той час коли власником автомобіля був позивач, який не є стороною таких договірних відносин. Відтак, на думку позивача, внесення запису №16819020 до Державного реєстру обтяжень рухомого майна відбулося без достатніх правових підстав.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2023 відкрито провадження у справі №910/10979/23 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2023 у справі №910/10979/23 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в позові повністю.
Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи та порушено норми матеріального права.
В обґрунтування поданої скарги апелянт вказує, що обтяження автомобіля зареєстровано 12.04.2018 на підставі договору застави №300012_86322 від 19.03.2008, в межах забезпечення виконання умов кредитного договору №438 від 19.03.2008 укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи". При цьому, відповідно до умов договору застави №300012_86322 від 19.03.2008 ОСОБА_1 зобов'язався не відчужувати предмет застави у будь-якій спосіб та не обтяжувати його зобов'язаннями з боку третіх осіб. А отже, згідно положень ст. 16 Закону України «Про заставу» договір застави є чинним з моменту укладання.
Також у тексті апеляційної скарги відповідачем викладено заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду на підставі ч. 2 ст. 256 ГПК України.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" у справі №910/10979/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Перевіривши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", суддею-доповідачем виявлено недоліки такої скарги, а саме відсутність доказів сплати судового збору та доказів надсилання копії скарги Товариству з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс".
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 апеляційну скаргу у справі №910/10979/23 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.
Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 поновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2023 у справі №910/10979/23, зупинено дію оскаржуваного рішення, справу призначено до розгляду на 16.01.2024 та надано позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
21.12.2023 через підсистему «Електронний суд» Товариством з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" подано відзив на апеляційну скаргу, згідно якого позивач заперечує проти вимог апеляційної скарги, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги позивач вказує на правомірність рішення суду першої інстанції, оскільки станом на час набуття позивачем права власності на автомобіль 13.11.2014 в реєстрі обтяжень були відсутні відомості про обтяження, а запис про обтяження зареєстровано лише 12.04.2018, тобто майже через 4 роки після укладення договору купівлі-продажу від 10.10.2014, а тому позивач є добросовісним набувачем майна та відсутні підстави вважати збереження сили застави для нового власника майна.
Крім того позивач зауважує, що апеляційна скарга підписана не уповноваженою особою, позаяк з довіреності виданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на ім'я Стеценко М.В. від 22.12.2022 не вбачається, що повноваження з представництва інтересів відповідача надано саме адвокату Стеценко М.В.
Також 21.12.2023 представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" подано заяву про участь адвоката Качмар А.І. у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon".
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2023 задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" про участь у судовому засіданні 16.01.2023 у справі №910/10979/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
У призначене судове засідання 16.01.2024, яке відбулося в режимі відеоконференції, з'явився представник позивача, натомість, представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином. Представник позивача не заперечував щодо розгляду апеляційної скарги за відсутності скаржника.
Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
При цьому, відповідно до ч. 11 вказаної статті суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Разом з цим, як було зазначено вище, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" належним чином повідомлено про розгляд апеляційної скарги та не подавало до суду клопотань про відкладення розгляду справи. Отже, неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті. При цьому наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.
Окрім того, суд враховує, що за приписами ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України одним із завдань господарського судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Досліджуючи питання наявності підстав представництва адвокатом Стеценко М.В. інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" у даній справі, колегія суддів враховує наступне.
Згідно з п. 1 ч. 1 та ч. 3, 4 ст. 60 ГПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи; довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами; повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Статтею 131-2 Конституції України передбачено, що обов'язковою вимогою для здійснення представництва іншої особи у суді є те, що таке представництво може здійснювати виключно адвокат (за винятком випадків, встановлених законом).
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Частиною 1 ст. 26 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» закріплено перелік документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Частиною 3 ст. 26 вказаного Закону встановлено, що повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Північний апеляційний господарський суд констатує, що Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не встановлює, що в довіреності, виданій на ім'я фізичної особи - адвоката, обов'язково зазначається про те, що такий представник є саме адвокатом. Такі вимоги також відсутні в ГПК та ЦК, яким врегульовано питання представництва за довіреністю. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.10.2018 у справі №908/1101/17.
Тобто, у зазначеному аспекті важливим є, щоб особа, яка здійснює представництво за довіреністю, мала статус адвоката та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (ч. ч. 2, 3 ст. 244 ЦК України).
В даному випадку визначальним є те, що особа, яка здійснює представництво за довіреністю, має статус адвоката та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. При цьому довіреність визначає лише повноваження адвоката, межі наданих представникові прав та перелік дій, які він може вчиняти.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх повноважень адвокат Стеценко М.В. долучив до апеляційної скарги, зокрема, свідоцтво про право на заняття адвокатської діяльності серія ЧН №000438 від 17.08.2018, що підтверджує наявність у нього статусу адвоката, а також копію довіреності №154 від 22.12.2022 (яка була дійсна до 31.12.2023, а апеляційна скарга подана 13.11.2023).
Таким чином адвокат Стеценко Максим Владленович мав право підписувати апеляційну скаргу, тому твердження позивача в цій частині є безпідставними.
Крім того колегія суддів зазначає, що довіреність є підставою для представництва, ґрунтується на односторонньому волевиявленні особи, яку представляють і за своєю правовою природою є одностороннім правочином, на який поширюється презумпція його правомірності.
Довіреність №154 від 22.12.2022, яка видана на підтвердження повноважень адвоката Стеценко Максима Владленовича не визнавалась недійсною, не була скасована / відкликана, тому апеляційна скарга підписана повноваженим представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи".
При цьому Північний апеляційний господарський суд враховує, що форма не може превалювати над змістом. З'ясовуючи зміст довіреності, суд має виходити з її (довіреності) буквального та логічного змісту, з намірів особи, яка таку довіреність видала.
Водночас саме представник несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді (ст. 400-1 Кримінального кодексу України).
Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення по суті спору, заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити без змін оскаржуване рішення суду та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши думку представника позивача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 10.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" та фізичною особою ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу автомобіля марки Volkswagen, модель Jetta 1.6, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 шляхом підписання заяви про приєднання до договору купівлі-продажу, який розташований на офіційному сайті позивача.
10.10.2014 між сторонами підписано акт приймання-передавання автомобіля.
13.11.2014 автомобіль був зареєстрований за Товариством з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс", що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданим центром ДАІ 8009.
Згідно із витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №84492055 від 13.06.2023 з 12.04.2018 зареєстровано обтяження на автомобіль Volkswagen Jetta 1.6, рік випуску 2007, колір - сірий, тип - легковий седан - В, номер об'єкта WVWZZZ1KZ7M089423, номер державної реєстрації НОМЕР_4 . Підставою внесення запису вказано договір застави серія та номер 300012_86322, виданий 19.03.2008, видавник Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", боржник ОСОБА_1 , розмір основного зобов'язання 22889,00 дол США, строк виконання зобов'язання - 18.03.2015, термін дії обтяження - 03.04.2028.
На переконання позивача, дії відповідача, направлені на внесення відомостей про обтяження його майна, призвели до порушення законних прав та інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс", які полягають в обмеженні права користування його особистою власністю, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом про усунення перешкод у користуванні власністю на автомобіль марки Volkswagen, модель Jetta 1.6, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , шляхом припинення (зняття) обтяження у вигляді застави рухомого майна.
За результатами розгляду спору суд першої інстанції встановивши, що на момент придбання позивачем транспортного засобу у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості про його обтяження, а відтак позивач є добросовісним набувачем транспортного засобу, дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Північний апеляційний господарський суд погоджується з наведеною позицією суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі транспортних заходів визначають Закони України «Про заставу» (в редакції закону на час укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу), «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (в редакції закону на час укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу).
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про заставу» договір застави повинен бути укладений у письмовій формі.
Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України «Про заставу» застава рухомого майна може бути зареєстрована відповідно до закону.
Право застави транспортного засобу виникає з моменту укладення договору застави. Реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави (ч. ч. 1-2 ст. 16 Закону України «Про заставу»).
Частинами 1-2 статті 17 Закону України «Про заставу» унормовано, що заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.
Правові наслідки реєстрації обтяження визначено у ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», згідно з якою взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом (ч. 1).
За змістом ч. 2 ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.
За повідомленням скаржника, 19.03.2008 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" був укладений кредитний договір №438.
19.03.2008 з метою забезпечення позичальником своїх зобов'язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" між сторонами укладено договір застави транспортного засобу марки Volkswagen Jetta 1.6, номер шасі НОМЕР_1 , номер державної реєстрації НОМЕР_4 .
Відтак, на переконання скаржника, оскільки договір застави є чинним з моменту укладення, застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, а зобов'язання, яке було забезпечено транспортним засобом не виконано, позивач не довів настання обставин, які є підставою для припинення застави.
Однак колегія суддів вважає наведені доводи скаржника безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу від 10.10.2014 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості про обтяження цього майна, а тому до правовідносин між заставодавцем та обтяжувачем застосовується ч. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а до відносин між заставодавцем і покупцем - ч. 2 ст. 12 вказаного Закону.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» предмет обтяження, право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі відчуження предмета обтяження боржником він зобов'язаний негайно письмово повідомити про це обтяжувача, який протягом п'яти днів з дня отримання цього повідомлення повинен зареєструвати відповідні зміни у відомостях про обтяження згідно зі статтею 13 цього Закону.
Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.
Поряд з цим ст. 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» унормовано, що у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, відповідно до особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (далі - Державний реєстр) відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень. У разі передачі рухомого майна в забезпечення боржником, який не мав на це права, таке забезпечення є чинним, якщо в Державному реєстрі немає відомостей про попереднє обтяження відповідного рухомого майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами. Отже, перш ніж набути у власність обтяжену заставою рухому річ, набувач має можливість довідатися про наявність такого обтяження з публічного реєстру. Добросовісна особа, яка придбає рухому річ у власність, вправі покладатися на відомості про обтяження. Такий висновок цілком узгоджується із метою запровадження державної реєстрації обтяжень рухомого майна. У протилежному випадку функціонування державних реєстрів взагалі втрачає жодний сенс. За відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про зареєстровані обтяження особа, яка добросовісно покладалась на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких обтяжень, набуває право на таке рухоме майно вільним від незареєстрованих обтяжень.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.
В ситуаціях, коли йдеться про позбавлення права власності добросовісного набувача через помилку державного органу Європейський суд з прав людини послідовно стверджує, що «легалізація передачі права власності на квартиру шляхом процедури реєстрації, спеціально спрямованої на надання додаткової безпеки власнику титулу, відноситься до виключної компетенції держави. Оскільки численні регуляторні державні органи дозволили перехід права власності, то потреба виправити їх минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються» (рішення від 05.11.2002 у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», заява №36548/97, п. 58; рішення від 13.12.2007 у справі «Гаші проти Хорватії», заява №32457/05, п. 40; рішення від 11.06.2009 у справі «Трго проти Хорватії», заява №35298/04, п. 67; заява №63508/11, п. 67).
Відповідно до ст. 42 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» держателем Державного реєстру є уповноважений центральний орган виконавчої влади. Порядок ведення Державного реєстру визначає Кабінет Міністрів України. Статтею 43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначені підстави реєстрації відомостей про обтяження майна та припинення обтяжень.
Відомості про звернення стягнення на предмет обтяження згідно зі ст. 24 цього Закону реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб платників податків та інших обов'язкових платежів та посилання на звернення стягнення на предмет обтяження.
Статтею 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлений порядок внесення записів до Державного реєстру. Так, записи до Державного реєстру вносяться держателем або реєстраторами Державного реєстру протягом робочого дня, в який подано заяву обтяжувача. Моментом реєстрації обтяження є день, година та хвилина внесення відповідного запису до Державного реєстру, а моментом припинення реєстрації обтяження є день, година та хвилина реєстрації в Державному реєстрі відомостей про припинення обтяження.
Записи зберігаються в Державному реєстрі протягом п'яти років з моменту їх внесення. Обтяжувач має право в будь-який час подати заяву про припинення обтяження і подальше виключення запису або про продовження строку дії реєстрації на не більш як п'ятирічний строк.
Таким чином, відповідно до законодавства України застава зберігає свою силу для нового власника майна за умови наявності у Державному реєстрі відповідних відомостей про обтяження, які внесені до такого реєстру перед відчуженням боржником предмета застави. У протилежному випадку набувач вважається добросовісним і набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
Аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладений Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №333/6700/15-ц, від 11.09.2019 у справі №573/1105/17, від 25.11.2019 у справі №757/17150/17-ц, від 18.12.2019 у справі №619/4033/18, від 07.04.2020 у справі №761/48585/18, від 09.06.2021 у справі №643/1735/19, від 24.06.2021 у справі №757/4536/18, від 27.07.2022 у справі №601/1772/20.
За змістом положень ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Під час розгляду цієї справи встановлено, що на час укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу від 10.10.2014 та на момент перереєстрації транспортного засобу 13.11.2014 будь-які обмеження на такі дії були відсутні, автомобіль був перереєстрований з колишнього власника на позивача, видані нові номерні знаки та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.
З витягу з Державного реєстру, сформованого 13.06.2023 за №84492055, вбачається, що обтяження спірного автомобіля, як об'єкта обтяження, було внесено до реєстру 12.04.2018 за №16819020 на підставі договору застави транспортного засобу від 19.03.2008.
Тобто, обмеження було встановлено майже через чотири роки після укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу від 10.10.2014, протилежного матеріалами справи не встановлено та не доведено скаржником.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на момент придбання позивачем транспортного засобу у Державному реєстрі були відсутні відомості про його обтяження, а тому позивач набув право на таке рухоме майно вільним від незареєстрованих обтяжень та відповідно до ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відтак, наявні підстави для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" та визнання припиненим обтяження у вигляді застави рухомого майна, накладеного на автомобіль марки Volkswagen, модель Jetta 1.6, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Отже, не заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що Господарський суд міста Києва постановив оскаржуване судове рішення з порушенням норм матеріального права та за неповного встановлення обставин справи.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2023 у справі №910/10979/23 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" має бути залишена без задоволення.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.
Стосовно витрат позивача на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" просило суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат позивачем надано: додаток №4 від 29.11.2023 до договору про надання правничої допомоги №21/23 від 16.06.2023; акт надання послуг №224 від 29.11.2023; рахунок на оплату №078929 від 29.11.2023 на суму 5000,00 грн та платіжну інструкція від 04.12.2023 на суму 5000,00 грн.
Крім того, у матеріалах справи містяться: договір про надання правничої допомоги №21/23 від 16.06.2023; ордер на надання правничої (правової) допомоги серія ВС №1246709 від 05.12.2023; копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ЛВ №001513 від 12.06.2019 Качмар А.І.
Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
У відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Так, на підставі долучених до матеріалів справи документів, Північним апеляційним господарським судом встановлено наступне.
16.06.2023 між Фізичною-особою підприємцем адвокатом Качмар А.І. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" укладено договір про надання правничої допомоги №21/23, відповідно до умов якого адвокат взяв на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором та додатками до нього, а клієнт зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.
За правову допомогу клієнт сплачує адвокату винагороду в розмірі, визначеному в додатках та актах (п. 5.1 договору).
Згідно додатку №4 від 29.11.2023 до договору про надання правничої допомоги №21/23 від 16.06.2023, адвокат приймає доручення клієнта та бере на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу у суді апеляційної інстанції у справі №910/10979/23 (п. 1).
Вартість послуг становить 5000,00 грн, які клієнт зобов'язаний оплатити протягом 3 робочих днів з дати підписання цього додатку та отриманого рахунку (п. 2).
29.11.2023 між Фізичною-особою підприємцем адвокатом Качмар А.І. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" складено акт надання послуг №224 на суму 5000,00 грн.
Відповідно до акту, виконавцем були виконані наступні роботи (надані послуги): супровід справи №910/10979/23 в суді апеляційної інстанції.
Також в акті зазначено, що замовник претензій по об'єму, якості та строках виконання робіт (надання послуг) не має.
04.12.2023 позивачем було сплачено на користь Фізичної-особи підприємця адвоката Качмар А.І. грошові кошти у розмірі 5000,00 грн, про що свідчить платіжна інструкція.
Матеріалами справи підтверджується, що в процесі розгляду справи в апеляційній інстанції інтереси позивача представляла адвокатка Качмар А.І. ордер на підставі ордеру про надання правничої допомоги серія ВС №1246709 від 05.12.2023, яка подавала відзив на апеляційну скаргу та брала участь в судовому засіданні.
Таким чином, подані позивачем документи щодо наданих послуг на професійну правничу допомогу адвоката, в рамках розгляду спору у даній справі в суді апеляційної інстанції, є належними і допустимими доказами в підтвердження обставин реальності понесених стороною витрат, визначених ст. 126 ГПК України.
Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Відповідачем (апелянтом) не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів невідповідності заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу критерію реальності адвокатських витрат, не наведено належних обґрунтувань неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу адвоката із складністю справи та виконаною адвокатом роботою, необхідності та підстав їх зменшення, тощо.
Таким чином, оскільки ціна наданих адвокатом послуг (гонорар) була узгоджена ним з позивачем у визначеному сторонами розмірі, а надані Товариством з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" документи в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судових витрат, а також з огляду на відсутність вмотивованого клопотання відповідача про зменшення розміру судових витрат, наявні підстави вважати, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи, належним чином доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів, на підставі перевірки відповідності заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, а також приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для спору, поведінку позивача під час розгляду спору, дійшла висновку про дотримання вимог стосовно співмірності витрат із виконаних адвокатом робіт (наданих послуг). А тому, виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності судових витрат, враховуючи всі аспекти даної справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача та стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з апеляційним розглядом справи, у розмірі 5000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2023 у справі №910/10979/23 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2023 у справі №910/10979/23.
4. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи".
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (04655, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 21, код ЄДРПОУ 35326253) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" (49126, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, проспект Праці, буд. 2 Т, код ЄДРПОУ 34410930) витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн (п'ять тисяч гривень).
6. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
7. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.
Повний текст постанови складено 18.01.2024.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко