вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" січня 2024 р. Справа№ 925/572/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Мальченко А.О.
Козир Т.П.
Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,
За участю представників сторін
від позивача - Плаха О.В.,
від відповідача - Войцеховський М.Ю.,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно"
на рішення Господарського суду Черкаської області 20.09.2023 (повний текст рішення складено 02.10.2023)
у справі № 925/572/23 (суддя Васянович А.В.)
За позовом Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно"
до Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради
про стягнення 13 847 584 грн 34 коп., -
У 2023 році Приватне акціонерне товариство "Черкаське хімволокно" звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради про стягнення 13 847 584 грн. 34 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання та не компенсував позивачу 13 463 655 грн. 30 коп. вартості втрат теплової енергії позивача у теплових мережах відповідача, яка поставлялася споживачам відповідача.
Рішенням Господарського суду Черкаської області 20.09.2023 року в задоволення позовних вимог відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в даному випадку вже після припинення дії договору позивач зайняв іншу позицію щодо розміру компенсації йому втрат під час транспортування теплової енергії мережами відповідача. Також місцевий господарський суд погодився з доводами відповідача, що після припиненні дії договору у відповідача не виникло нових зобов'язань перед позивачем за цим договором.
Не погодившись із прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Черкаське хімволокно" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області 20.09.2023 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, без повного і всебічного з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення даного спору, та внаслідок невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи. Зокрема скаржник зазначає, що в складі тарифів на транспортування теплової енергії, крім прямих витрат на транспортування теплової енергії відповідача, закладені також і витрати на компенсацію втрат тепла теплопостачальної організації. При цьому, як стверджує скаржник чинним законодавством прямо встановлено обов'язок відповідача компенсувати позивачу витрати, пов'язані з виробництвом теплової енергії, що втрачається в теплових мережах відповідача.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2023 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Козир Т.П., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно" на рішення Господарського суду Черкаської області 20.09.2023 року та витребувано з Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/572/23.
06.11.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №925/572/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно" на рішення Господарського суду Черкаської області 20.09.2023 року у справі №925/572/23 та призначено її розгляд на 17.01.2024 року.
06.12.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
16.01.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли доповнення до апеляційної скарги.
17.01.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, а саме докази понесення судових витрат на професійну правничу допомогу.
В судовому засіданні 17.01.2024 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, у 2020 році між відповідачем, як теплотранспортуючою організацією, та Позивачем, як теплопостачальною організацією, виник спір щодо умов Договору на транспортування теплової енергії №100-ТР/2 від 29.05.2020 року, який було передано на вирішення господарського суду.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 12.01.2021 року у справі №925/822/20, яке набрало законної сили 20.12.2021 року, договір на транспортування теплової енергії №100-ТР/2 від 29.05.2020 року було визнано укладеним в редакції, запропонованій відповідачем. (т.1, а.с. 7-26, 19-26).
Рішення Господарського суду Черкаської області від 12.01.2021 року у справі №925/822/20 набрало законної сили 20.12.2021 року.
Згідно п. 1.1. Договору №100-ТР/2 від 29.05.2020 року комунальне підприємство теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради (теплотранспортуюча організація) зобов'язується надати послуги по транспортуванню теплової енергії приватному акціонерному товариству "Черкаське хімволокно" (теплопостачальна організація) по теплових мережах, які перебувають на балансі теплотранспортуючої організації, а теплопостачальна організація зобов'язується оплатити на умовах, передбачених цим договором послуги по транспортуванню теплової енергії.
Пунктом 1.3. Договору №100-ТР/2 від 29.05.2020 року визначено, що до обсягу теплової енергії, яка транспортується за цим договором входить також обсяг теплової енергії, що постачається за договором про постачання теплової енергії, укладеного між сторонами.
Відповідно до п. 2.1. Договору №100-ТР/2 від 29.05.2020 року теплопостачальна організація зобов'язана до 25 числа місяця, наступного за звітним, за тарифом встановленим Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - НКРЕКП) провести оплату за надані послуги по транспортуванню теплової енергії, яка постачається населенню, бюджетним установам, іншим споживачам та релігійним організаціям на умовах, передбачених цим договором.
Пунктом 2.5 Договору №100-ТР/2 від 29.05.2020 року передбачено, що теплопостачальна організація зобов'язується надавати теплотранспортуючій організації інформацію щодо об'ємів протранспортованої теплової енергії мережами теплотранспортуючої організації, спожитої споживачами в розрізі кожної будівлі у звітному періоді до 5 числа місяця, наступного за звітним, у вигляді довідки сформованої за показами вузлів комерційного обліку споживачів теплопостачальної організації (які прийняті на абонентський облік відповідно до вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання") та нормами споживання в розрізі кожної будівлі в звітному періоді, підписаною головою правління або уповноваженою особою.
Згідно з п.2.7 Договору №100-ТР/2 від 29.05.2020 року після закінчення поточного календарного місяця, але не пізніше 10 (десятого) числа наступного місяця, теплопостачальна організація зобов'язана надати теплотранспортуючій організації для підписання накладну прийому-передачі фактичних витрат теплової енергії для компенсації втрат теплової енергії теплопостачальної організації у теплових мережах теплотранспортуючої організації, розраховану відповідно до п. 4.3 даного договору. Зазначена накладна є підставою для проведення розрахунків між сторонами.
Відповідно до пункту 3.13. Договору №100-ТР/2 від 29.05.2020 року теплотранспортуюча організація зобов'язана надавати до 8 числа місяця наступного за звітним теплопостачальній організації у вигляді довідки підписаної директором або уповноваженою особою теплотранспортуючої організації розрахунок обсягу теплової енергії для компенсації втрат теплової енергії теплопостачальної організації у теплових мережах теплотранспортуючої організації по групам споживачів за звітний місяць.
Обсяг теплової енергії для компенсації втрат теплової енергії теплопостачальної організації у теплових мережах теплотранспортуючої організації розраховується наступним чином:
1. на ділянках тепломережі, обладнаних приладами обліку на вхід в мережу теплотранспортуючої організації визначається як різниця між показниками приладу комерційного обліку на межі балансової належності між сторонами договору та сумарних показників комерційних приладів обліку всіх споживачів теплопостачальної організації до яких транспортування теплової енергії здійснювала теплотранспортуюча організація на цій ділянці мережі плюс розрахунковий обсяг теплової енергії, що виставлений до сплати теплопостачальною організацією споживачам, які не мають комерційного приладу обліку (чи комерційний прилад обліку непрацездатний);
2. на ділянках тепломережі, не обладнаних приладами комерційного обліку на межі балансової належності між сторонами договору обсяг теплової енергії для компенсації втрат теплової енергії теплопостачальної організації у теплових мережах теплотранспортуючої організації по групам споживачів визначається шляхом - ділення вартості витрат на теплову енергію для компенсації втрат теплової енергії теплопостачальної організації у теплових мережах теплотранспортуючої організації на тариф теплопостачальної організації на виробництво теплової енергії по категоріям споживачів, що затверджений постановою НКРЕКП.
В свою чергу, вартість витрат на теплову енергію для компенсації втрат теплової енергії теплопостачальної організації (позивача) у теплових мережах теплотранспортуючої організації (відповідача) визначається шляхом множення об'ємів теплової енергії, спожитої споживачами теплопостачальної організації в звітному періоді (відповідно до даних довідки, передбаченої п. 2.5 цього договору) на затверджені НКРЕКП для теплотранспортуючої організації витрати на теплову енергії для компенсації втрат теплової енергії теплопостачальної організації у теплових мережах теплотранспортуючої організації (як складова частина структури тарифу на транспортування теплової енергії теплопостачальної організації у тепловими мережами теплотранспортуючої організації, що затверджена постановою НКРЕКП).
Відповідно до п. 3.2. Договору №100-ТР/2 від 29.05.2020 року теплотранспортуюча організація зобов'язана до 25 числа місяця, наступного за звітним, оплатити теплопостачальній організації фактично використану теплову енергію для компенсації втрат теплової енергії теплопостачальній організації у теплових мережах теплотранспортуючої організації за встановленими тарифами НКРЕКП теплопостачальній організації на виробництво теплової енергії за категоріями споживачів.
Пунктом 4.3. Договору №100-ТР/2 від 29.05.2020 року передбачено, що вартість витрат теплової енергії для компенсації втрат теплової енергії теплопостачальної організації у теплових мережах теплотранспортуючої організації визначаються шляхом множення обсягу теплової енергії, визначеного у довідці згідно п. 3.13 даного договору на тариф на виробництво теплової енергії теплопостачальної організації (по категоріям споживачів), затверджений для теплопостачальної організації чинною постановою НКРЕКП, яка діяла протягом терміну надання послуг з транспортування теплової енергії.
Пунктом 4.8. Договору №100-ТР/2 від 29.05.2020 року встановлено, що оплата витрат на теплову енергію для компенсації втрат теплової енергії в теплових мережах теплотранспортуючої організації проводяться щомісяця, шляхом перерахування теплотранспортуючою організацією грошових коштів на розрахунковий рахунок теплопостачальної організації.
Також з матеріалів справи вбачається, що 29.05.2020 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про постачання теплової енергії №54-Т, відповідно до якого позивача зобов'язується поставити відповідачу теплову енергії (товар) для надання в подальшому відповідачем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для споживачів відповідача, а відповідач прийняти і оплатити поставлену теплову енергію (Товар). (т.1, а.с. 27-34).
Пунктом 1.1. Договору №54-Т від 29.05.2020 року встановлено, що постачання теплової енергії здійснюється позивачем до місця передачі теплової енергії відповідача - вводи зовнішніх інженерних мереж до об'єктів споживачів відповідача.
Крім того, пунктом 5.1.5. Договору №54-Т від 29.05.2020 року визначено, що відповідач протягом 5 днів з моменту підписання даного договору зобов'язаний надати письмово позивачу розрахунок технологічних втрат теплової енергії (затверджених НКРЕКП) на ділянках теплових мереж відповідача від межі балансової належності теплових мереж сторін до межі продажу теплової енергії - вводів зовнішніх інженерних мереж об'єктів споживачів відповідача, яким надаються послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води відповідачем з використання теплової енергії поставленої позивачем за даним договором.
25.11.2022 року позивач направив відповідачу лист №1023 "Про припинення дії договору", яким запропонував припинити дію договору про транспортування з 01 січня 2023 року та врегулювати правовідносини, що виникатимуть у процесі діяльності сторін у майбутньому, шляхом укладення нового договору. (т.1, а.с. 199).
25.11.2022 року між сторонами було укладено Угоду про припинення дії договору №100-ТР/2 від 29.05.2020 року на транспортування теплової енергії з 01.01.2023 року. (т.1, а.с. 200).
20.01.2023 року позивач листом вих. №56 направив відповідачу накладну прийому-передачі витрат теплової енергії для компенсації теплової енергії, яка була втрачена за період 01.01.2020 року - 31.12.2022 року під час транспортування теплової енергії споживачам відповідача у відповідності до Договору №100-ТР/2. (т.1, а.с. 165-171).
03.03.2023 року відповідач листом №11/434 повідомив позивача про відсутність підстав для погодження, підписання та оплати накладних прийому-передачі теплової енергії. (т.1, а.с. 208-209).
Отже, спір у даній справі на думку позивача виник у зв'язку з тим, що оскільки п.1.3 Договору №100-ТР/2 від 29.05.2020 року до обсягу теплової енергії, яка транспортується відповідачем, також включено обсяг теплової енергії, яка ним купується за договором поставки, то останній має також компенсувати позивачу вартість енергії, що була втрачена під час її транспортування відповідачем до споживачів відповідача.
Місцевий господарський суд відмовляючи у задоволенні позовних вимог встановив, що протягом дії Договору №100-ТР/2 від 29.05.2020 року позивач, в порушення умов п. 2.7, не виконував свій обов'язок та не направляв (не надавав) відповідачу для підписання накладну (накладні) прийому-передачі фактичних витрат у теплових мережах Відповідача, проте, після припинення дії Договору №100-ТР/2 від 29.05.2020 року позивач, зайняв іншу позицію щодо розміру компенсації йому втрат під час транспортування теплової енергії мережами відповідача, що суперечить принципу venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), однак після припиненні дії Договору №100-ТР/2 від 29.05.2020 року у відповідача не могло виникати нових зобов'язань перед позивачем за цим договором.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, погоджується з даним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Отже, з апеляційної скарги вбачається, що обов'язок відповідача компенсувати позивачу витрати, пов'язані з виробництвом теплової енергії, що втрачається в теплових мережах відповідача, виникає не з Договору про транспортування, як вважав суд першої інстанції, а з чинного законодавства, а саме п. 40 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги». (далі - порядок №869).
Водночас, як вірно було встановлено судом першої інстанції пунктом 40 порядку №869 передбачено, що до інших витрат повної собівартості, що включаються до тарифів на транспортування теплової енергії, належить решта прямих витрат (крім зазначених у пунктах 35 і 39 цього Порядку), загальновиробничі витрати, що включаються до виробничої собівартості, адміністративні витрати, інші операційні витрати, витрати на відшкодування втрат та фінансові витрати, що плануються для включення до тарифів на транспортування теплової енергії відповідно до цього Порядку. Витрати на збут не плануються.
У разі коли виробництво і транспортування теплової енергії здійснюється окремими ліцензіатами, виробнику теплової енергії компенсуються витрати, пов'язані з виробництвом теплової енергії, що втрачається в теплових мережах (з урахуванням понаднормативних втрат).
Відповідна компенсація здійснюється згідно з договором між виробником теплової енергії та суб'єктом господарювання, що здійснює транспортування теплової енергії, за рахунок тарифу на транспортування теплової енергії.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Положеннями ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що виходячи із змісту п. 40 Порядку №869 зобов'язання щодо компенсації виникає саме на підставі договору, компенсація здійснюється спеціальному суб'єкту правовідносин - виробнику теплової енергії, компенсація здійснюється спеціальним суб'єктом правовідносин - транспортувальником теплової енергії, компенсація здійснюється за рахунок тарифу на транспортування теплової енергії.
Вказаного вище скаржником в апеляційній скарзі спростовано не було.
Також місцевий господарський суд звернув увагу, що п.п.4 п.4.2 глави 4 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 25 червня 2019 року №1174 регулює питання планування витрат, що включаються до повної собівартості транспортування теплової енергії та жодним чином не визначає, яке зобов'язання виникає у відповідача по відношенню до позивача.
Отже, колегія суддів звертає увагу скаржника, що ані зазначені п.40 Порядку №869, ані п.п.4.2 п.4.2 глави 4 Порядку №1174 не містять приписів про наявність у відповідача господарського зобов'язання щодо компенсації витрат, яке випливає з цих нормативно-правових актів.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи окремого договору про компенсацію витрат, пов'язаних з виробництвом теплової енергії, що втрачається в теплових мережах між виробником теплової енергії та суб'єктом господарювання, що здійснює транспортування теплової енергії укладено не було, однак дане питання сторони врегулювали в Договорі №100-ТР/2 від 29.05.2020 року, що був укладений в судовому порядку та на момент звернення позивача до суду з даним позовом припинив свою дію ща домовленістю сторін.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Стаття 175 Господарського кодексу України встановлює, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частина 2 вказаної статті вказує, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Зокрема, як було вище зазначено Договором №100-ТР/2 від 29.05.2020 року було узгоджено договірний механізм компенсації вартості теплової енергії позивача, втраченої у тепломережі відповідача, а саме спочатку відповідач розраховує обсяг теплової енергії позивача, втраченої при її транспортуванні до споживачів позивача, і відображає такий обсяг у довідці, яку до 8 числа місяця, наступного за звітним, надає позивачу (п.3.13 Договору №100-ТР/2), на підставі отриманої довідки позивач здійснює розрахунок вартості втраченої теплової енергії шляхом множення обсягу теплової енергії, визначеного у довідці, на тариф на виробництво теплової енергії, установлений для кожної категорії споживачів позивача (п.4.3. Договору №100-ТР/2), розраховану вартість втраченої теплової енергії позивач відображає у накладній прийому-передачі, яку до 10 числа місяця, наступного за звітним, надає відповідачу для підписання (п.2.7 Договору №100-ТР/2).
При цьому, відповідно до п. 3.2. Договору №100-ТР/2 від 29.05.2020 року підписана відповідачем накладна є підставою для компенсації позивачу втраченої теплової енергії, яку відповідач повинен оплатити до 25 числа місяця, наступного за звітним.
Відтак, колегія суддів зазначає, що обсяг теплової енергії, доставленої до споживачів відповідача (а не позивача) у процесі транспортування покупної теплової енергії не міг і не мав бути врахований під час розрахунку відповідачем обсягу втраченої теплової енергії, вартість якої підлягала в компенсації за рахунок тарифу відповідача.
В свою чергу, відповідач належним чином здійснював розрахунок обсягу втраченої теплової енергії згідно порядку, визначеного п.3.1.3 Договору №100-ТР/2 від 29.05.2020 року, надавав такий розрахунок у формі довідки позивачу, який, у свою чергу, формував накладні, своєчасно оплачені відповідачем.
Жодних порушень договірних зобов'язань відповідачем не було допущено, оскільки Договір №100-ТР/2 від 29.05.2020 року не передбачав механізму визначення обсягу втраченої теплової енергії позивача у процесі її транспортування до споживачів відповідача, а відтак компенсація вартості цієї теплоенергії не була узгоджена між позивачем та відповідачем.
При цьому, місцевий господарський суд вірно врахував, що 20.01.2023 року, тобто вже після припинення дії договору №100-ТР/2 від 29.05.2020 року супровідним листом №56 направив відповідачу накладну прийому-передачі витрат теплової енергії для компенсації втрат теплової енергії приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно" у теплових мережах комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради за період 01 січня 2020 року - 31 грудня 2022 року в частині відшкодування втрат теплової енергії, яка поставлялась споживачам відповідача.
Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив, що позивач в порушення умов п.2.7 договору №100-ТР/2 від 29.05.2020 року під час його дії не виконував свій обов'язок та не направляв (не надавав) відповідачу після закінчення поточного календарного місяця, але не пізніше 10 (десятого) числа наступного місяця для підписання накладну (накладні) прийому-передачі фактичних витрат теплової енергії для компенсації втрат теплової енергії теплопостачальної організації у теплових мережах теплотранспортуючої організації", розраховану відповідно до п. 4.3 даного договору при постачанні теплової енергії споживачам відповідача.
В той же час, колегія суддів бере до уваги, що договір №100-ТР/2 від 29.05.2020 року був розірваний за згодою сторін, а відтак зобов'язання сторін, в тому числі щодо направлення накладних, їх підписання та оплати, припинились з 01.01.2023 року.
Відповідно до ч. 2, ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
При цьому, як передбачено умовами договору №100-ТР/2 від 29.05.2020 року саме ці накладні могли бути підставою для проведення розрахунків між сторонами.
В той же час, матеріали справи містять накладні на відшкодування вартості витрат на теплову енергію для компенсації втрат теплової енергії ПрАТ «Черкаське хімволокно» в теплових мережах КПТМ «Черкаситеплокомуненерго», які підписані позивачем. (т.1, а.с. 130-164).
Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції, позивач з урахуванням умов п.1.3, п. 2.7 №100-ТР/2 від 29.05.2020 року не був позбавлений можливості (у разі якщо позивач вважав, що поставка теплової енергії відповідачу, як покупцю товару мала ту саму правову природу в розумінні п.3.13 договору, що і поставка теплової енергії та її транспортування відповідачем "споживачам позивача") включити до цих накладних для розрахунку та відшкодування втрат ті об'єми теплової енергії, що купував відповідач за договором поставки, проте, під час дії договору позивач відповідні накладні не складав та компенсації не вимагав.
Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно" на рішення Господарського суду Черкаської області 20.09.2023 року у справі №925/572/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області 20.09.2023 року у справі № 925/572/23 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/572/23.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 17.01.2024 року.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді А.О. Мальченко
Т.П. Козир