про повернення позовної заяви
16 січня 2024 року м. Рівне №460/28654/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 553 від 03.06.2022 «Про виплату додаткової винагороди за травень 2022» у частині пункту 5 наказу про включення ОСОБА_1 до додатку № 5;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої абзацом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» № 168 від 28.02.2022, за період з 01.05.2022 по 30.05.2022;
зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового i начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану», за період з 01.05.2022 по 30.05.2022.
Ухвалою суду від 29.12.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
12.01.2024 через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Обґрунтовуючи причини пропуску строку звернення до адміністративного суду представник позивача зазначає, що позивач ознайомився із спірним наказом лише 05.10.2023, який був надісланий військовою частиною НОМЕР_1 на адвокатський запит від 25.09.2023. Зауважує, що згідно з довідкою № 3755 від 02.10.2023 у період з 28.02.2022 по 30.05.2022 та з 01.06.2022 по 28.09.2022 позивач брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України. Крім того, у період з 08.06.2023 ОСОБА_1 перебував на лікуванні, разом з тим отримував психологічну підтримку протягом серпня-жовтня 2023 року. Звертає увагу суду, що виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалась хаотично та суми, що належали до виплати перераховувались декількома частинами. З огляду на наведене, зазначає, що саме ці обставини стали причиною невчасного звернення з адміністративним позовом до суду та просить суд поновити пропущений строк.
Надаючи правову оцінку та досліджуючи поважність зазначених позивачем причин пропуску строку на звернення до суду в межах аргументів наведених у заяві, суд зазначає наступне.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналізуючи зміст статті 122 КАС України, очевидним є те, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відтак, законодавством регламентовано місячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінування учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
У постанові від 05.02.2020 у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.
Суд зауважує, що предметом цього спору є законність наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 553 від 03.06.2022 «Про виплату додаткової винагороди за травень 2022» на підставі якого позивача позбавлено відповідної виплати за відмову виконувати законні вимоги командира, відтак спір між сторонами виник з приводу проходження позивачем військової служби у складі військової частини НОМЕР_1 . Вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити цю додаткову винагороду є похідними від вимоги щодо оскарження наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 553 від 03.06.2022.
Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького окладу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" встановлено, що на період дії воєнного стану, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно пункту 3 розділу XVІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 (далі - Порядок) виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов'язків.
Відповідно до пунктів 8, 9 розділу XXXIV цього Порядку виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини, при цьому накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
Пунктом 2 розділу І Порядку передбачено, що премія є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, а додаткова винагорода на період дії воєнного стану належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 8 розділу І Порядку визначено, що грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 26.02.2022 по 03.10.2022 проходив військову службу за призовом по мобілізації, що підтверджено відповідними записами у військовому квитку серії НОМЕР_2 . від 23.04.2007.
Отже, починаючи з березня 2022 року йому виплачувалася винагорода в розмірі від 30 000 грн до 100 000 грн щомісячно в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у відповідних діях та заходах, крім травня 2022 року, тобто крім того місяця, у якому ОСОБА_1 вчинив військове адміністративне правопорушення, що стало підставою для не виплати додаткової винагороди за травень 2022 року.
Варто зауважити, що додаткова винагорода є щомісячним платежем, а тому, про припинення її виплати позивач повинен був дізнатися, отримавши грошове забезпечення за місяць, в якому було вчинене військове адміністративне правопорушення.
Вчинення військового адміністративного правопорушення відбулося 27 травня 2022 року, що зафіксовано у протоколі А1008 № 260, до якого позивачем було надано пояснення.
У заяві про поновлення строку звернення до суду позивач зазначає, що відповідач не довів до його відома наказ № 553 від 03.06.2023, з таким наказом позивач ознайомився лише 05.10.2023, який був надісланий листом у відповідь на адвокатський запит.
Втім, такі доводи позивача є хибними, оскільки, у пункті 18 наказу № 553 від 03.06.2023 зазначено "Наказ довести до особового складу в частині, що його стосується".
Відповідно до пункту 15 Порядку № 260, до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, зазначені у пункті 2 цього розділу, які: відмовились виконувати бойові накази (розпорядження),- за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника).
Твердження позивача про те, що виплата йому грошового забезпечення здійснювалась хаотично, суд оцінює критично, оскільки в матеріалах справи міститься картка особового рахунку військовослужбовця за 2022 рік, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 отримував додаткову винагороду у такому розмірі: березень - 33214,29 грн; квітень - 70241,94 грн; травень - 100000 грн; червень - відомості відсутні, винагорода не отримана; липень - 100000 грн; серпень - 100000 грн; веересень - 95483,87 грн; жовтень - 93000 грн; листопад - 2903,23 грн.
Відтак, отримавши грошове забезпечення разом із виплатою додаткової винагороди у сумі 100000 грн у одному місяці, та у значно меншому розмірі, тобто без цієї винагороди, у наступному місяці, позивач повинен був дізнатися, що стало підставою для позбавлення його додаткової винагороди.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що отримання позивачем оспорюваного наказу у відповідь на адвокатський запит не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
З приводу посилань позивача на виписки із медичної карти амбулаторного хворого та епікризи із медичної картки стаціонарного хворого, відповідно до яких позивач у період з 08.06.2023 по 30.06.2023, 25.08.2023 по 04.09.2023, 11.10.2023 по 20.10.2023, 15.11.2023 по 24.11.2023 перебував на лікуванні (отримав травму в побуті) та отримував психологічну підтримку у центрі психосоціальної допомоги протягом серпня-жовтня 2023, як на підставу для поновлення строку звернення до суду, то такий не береться судом до уваги, оскільки позивачем не наведено об'єктивних обставин, які б не дозволяли йому звернутися до суду у місячний строк починаючи саме з 03.10.2022.
Судом встановлено, що 03.10.2022 на підставі наказу командира військової частини ОСОБА_1 було звільнено у запас згідно пункту 2 підпункту "г" частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (у зв'язку з наявністю матері із числа осіб з інвалідністю другої групи).
Отже суд не заперечує, що в період з 28.02.2022 по 03.10.2022 позивач брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, наведена обставина дійсно створила позивачу об'єктивні перешкоди звернутися до суду із позовною заявою у визначений законом строк. Однак позивачем не наведено інших об'єктивних обставин, підтверджених належними доказами, які б не дозволяли йому звернутися до суду у місячний строк починаючи з 03.10.2022 (виключення зі всіх списків особового складу військової частини) по 08.06.2023 (початок перебування на лікуванні), а твердження, на які позивач посилається у своїй заяві не стосуються зазначеного періоду, тому не можуть вважатись поважними для поновлення такого строку, відтак суд дійшов висновку, що клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду задоволення не підлягає.
Не переконливими є доводи про те, що укладення договору про надання правової допомоги між Адвокатським об'єднанням "Скорпіон" та ОСОБА_1 було відтерміновано до 29.11.2023, оскільки ордер про надання правничої допомоги містить інші відомості, зокрема: адвокат Осіпова Г.В. надає правничу допомогу ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги від 29.08.2023, тому представнику позивача слід зазначити вагомі причини, які завадили їй звернутися з цим позовом в інтересах позивача з дотриманням строку звернення до адміністративного суду починаючи з моменту укладення такого договору, а не лише 27 грудня 2023 року.
Суд зазначає, що позивач, необґрунтовано не дотримуючись встановленого законодавством порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, отже нереалізація цього права залежить від волевиявлення особи позивача та/або його представника, який уповноважений діяти від його імені. Триваюча пасивна поведінка позивача не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у нього можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
В свою чергу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/20314/20 (постанова від 02.12.2021), досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Відповідно до частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
З урахуванням положень статей 122, 161 КАС України обов'язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на позивача.
Суд звертає увагу позивача, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами. Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
За висновками Європейського суду з прав людини, загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16.12.1992 у справі «Хаджіанастасіу проти Греції», пункти 32-37).
При цьому очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 07.09.1999 у справі «Йодко против Литви» (Jodko v. Lithuania).
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Загалом, при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи Волчлі проти Франції, ТОВ Фріда проти України).
Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Представником позивача не наведено об'єктивних обставин, які б не дозволяли позивачу звернутися до суду у визначений законодавством строк, а твердження, на які позивач посилається у своїй заяві від 12.01.2024, не можуть вважатись поважними для поновлення такого строку.
За правилами пунктів 1 та 9 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо: позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України, у разі не подання особою заяви у зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Оскільки судом не встановлено підстав для поновлення строку звернення до суду, позовну заяву необхідно повернути позивачу.
Керуючись статтями 169, 241, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні клопотання представника позивача про поновлення пропуску строку звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій і додані до неї документи повернути позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складений 16 січня 2024 року
Суддя Ольга ПОЛІЩУК