Справа № 524/808/23 Номер провадження 22-ц/814/453/24Головуючий у 1-й інстанції Кривич Ж.О. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.
16 січня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Абрамова П.С.,
Суддів: Пікуля В.П., Одринської Т.В.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» адвоката Коваленка С.О. на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 31 травня 2023 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних
коротко змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції;
09.02.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» (ТОВ «Консалт Солюшенс») в особі уповноваженого представника звернулось до суду із вказаним позовом, прохаючи стягнути з відповідача 3 % річних за користування грошовими коштами за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 в розмірі 4 709,45 доларів США, що еквівалентно 172 217,99 грн за курсом НБУ станом на дату подачі позову.
В обґрунтування позову зазначено, що 22.08.2008 між ВАТ «Ерсте Банк» (Банк) (правонаступником якого є ПАТ «Фідокомбанк») та ОСОБА_1 (Позичальник) було укладено кредитний договір № 014/6211/2/21937, за яким Банк надав Позичальнику грошові кошти в сумі 60 400 доларів США строком до 21.08.2033.
В забезпечення вказаного договору 22.08.2008 між сторонами було укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О.В. за р. №12425, предметом якого є: однокімнатну квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу.
Заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 14.11.2013 у справі 524/4921/13-ц задоволено позов ПАТ «Ерсте Банк» та звернуто стягнення на предмет іпотеки по Договору іпотеки № 014/6211/2/21937 (з фізичною особою) від 22.08.2008, а саме: однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 22.08.2008 приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу за р. № 12422. Встановлено спосіб реалізації предмету іпотеки по Договору іпотеки № 014/6211/2/21937 (з фізичною особою) від 22.08.2008 шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження. Встановлено початкову ціну для реалізації предмету іпотеки по Договору іпотеки № 014/6211/2/21937 (з фізичною особою) від 22.08.2008 на рівні не нижче 90 відсотків ціни предмету іпотеки, яка буде встановлена суб'єктом оціночної діяльності в межах процедури виконавчого провадження. Кошти, отримані від реалізації предмету іпотеки по Договору іпотеки № 014/6211/2/21937 (з фізичною особою) від 22.08.2008 направити на погашення заборгованості ОСОБА_1 перед Публічним акціонерним товариством «Ерсте Банк» по Кредитному договору з фізичною особою № 014/6211/2/21937 від 22.08.2008 в розмірі 65 947 (шістдесят п'ять тисяч дев'ятсот сорок сім) доларів США 55 центів, з яких: заборгованість за кредитом - 59 004,31 дол. США; заборгованість по сплаті відсотків - 6 034,50 дол. США; пеня, нарахована за порушення строків повернення кредиту - 75,54 дол. США; пеня, нарахована за порушення строків сплати відсотків - 833,20 дол. США.
Згідно з протоколом ПАТ «Фідобанк» № 86/3 від 23.10.2013 надано дозвіл на добровільну реалізацію протягом двох місяців квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та є предметом іпотеки по Договору іпотеки за ціною не нижче 25 000 доларів США за межами аукціону та виконавчого провадження для часткового погашення заборгованості по кредитному договору № 014/6211/2/21937 від 22.08.2008.
На виконання вищевказаного рішення Банку 28.11.2013 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу іпотечного майна (квартири) за ціною 165 000 грн, однак вказаних коштів не було достатньо для погашення заборгованості, визначеної рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 14.11.2013 № 524/4921/13-ц, залишок складає 52 279,48 дол. США.
03.02.2021 між ПАТ «Фідобанк» та ТОВ «Консалт Солюшенс» було укладено договір № GL1N019277_205/1 про відступлення права вимоги. За змістом пункту 94 Додатку № 1 до договору № GL1N019277_205/1 від 03.02.2021 до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/6211/2/21937 від 22.08.2008.
Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 03.08.2022 змінено сторону стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 14.11.2013 № 524/4921/13-ц.
На підставі викладеного, позивачем, ТОВ «Консалт Солюшенс», зазначено, що як правонаступник кредитора, товариство набуло право вимоги до боржника ОСОБА_1 , у тому числі стягнення 3% річних у порядку ст. 625 ЦК України у загальній сумі 4 709,45 дол. США, нарахованих на суму боргу, що залишилась непогашеною після реалізації предмета іпотеки.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 31 травня 2023 року у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних - відмовлено.
коротко змісту вимог апеляційної скарги; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;
Із вказаним рішенням не погодився позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс», та оскаржив його в апеляційному порядку через уповноваженого представника.
В апеляційній скарзі прохали рішення місцевого суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог.
Вказували на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права та неврахування при вирішенні спору правових висновків Верховного Суду.
узагальнених доводів та заперечень інших учасників справи;
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 прохав рішення місцевого суду залишити без змін.
встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини; доводи, з якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;
Місцевим судом установлено, що 22.08.2008 між ВАТ «Ерсте Банк» (Банк) та ОСОБА_3 (Позичальник) укладено кредитний договір № 014/6211/2/21937, за яким Банк надав Позичальнику грошові кошти в сумі 60 400 доларів США строком до 21.08.2033.
В забезпечення виконання вказаного кредитного договору між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_3 було укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького нотаріального округу Ганночкою О.В. за № 12425. Відповідно до умов іпотечного договору предметом іпотеки була однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука від 14.11.2013 у справі 524/4921/13-ц позов ПАТ «Ерсте Банк» був задоволений. Звернуто стягнення на предмет іпотеки по Договору іпотеки № 014/6211/2/21937 (з фізичною особою) від 22.08.2008 року, а саме: однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 22.08.2008 приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О.В. за р. № 12422. Встановлено спосіб реалізації предмету іпотеки по Договору іпотеки № 014/6211/2/21937 (з фізичною особою) від 22.08.2008 шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження. Встановлено початкову ціну для реалізації предмету іпотеки по Договору іпотеки № 014/6211/2/21937 (з фізичною особою) від 22.08.2008 на рівні не нижче 90 відсотків ціни предмету іпотеки, яка буде встановлена суб'єктом оціночної діяльності в межах процедури виконавчого провадження. Кошти отримані від реалізації предмету іпотеки по Договору іпотеки № 014/6211/2/21937 (з фізичною особою) від 22.08.2008, а саме: однокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , направити на погашення заборгованості ОСОБА_1 , перед Публічним акціонерним товариством «Ерсте Банк» по Кредитному договору з фізичною особою № 014/6211/2/21937 від 22.08.2008 в розмірі 65 947 (шістдесят п'ять тисяч дев'ятсот сорок сім) доларів США 55 центів, з яких: заборгованість за кредитом - 59 004,31 дол. США, заборгованість по сплаті відсотків - 6 034,50 дол. США, пеня, нарахована за порушення строків повернення кредиту - 75,54 дол. США; пеня, нарахована за порушення строків сплати відсотків - 833,20 дол. США.
Згідно з протоколу ПАТ «Фідобанк» (який є правонаступником ПАТ «Ерсте Банк») № 86/3 від 23.10.2013 надано дозвіл на добровільну реалізацію протягом двох місяців квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що є предметом іпотеки по Договору іпотеки за ціною не нижче 25 000 доларів США за межами аукціону та виконавчого провадження для часткового погашення заборгованості по кредитному договору № 014/6211/2/21937 від 22.08.2008 року. Встановлено, що після надходження коштів, розірвати договір іпотеки вказаного майна, вилучити відповідний запис з реєстру іпотек, зняти заборону на відчуження зазначеного майна та продовжити примусове стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.
На виконання вказаного протоколу Договір іпотеки № 014/6211/2/21937 (з фізичною особою) від 22.08.2008 був розірваний, вилучено відповідний запис з реєстру іпотек та знято заборону на відчуження квартири, що належала ОСОБА_3 та проведена добровільна реалізація предмету іпотеки за адресою: АДРЕСА_1 , а саме 28.11.2013 був укладений договір купівлі-продажу іпотечного майна (квартири) між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ціною 165 000 грн, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького нотаріального округу Ганночкою О.В. за № 4696.
03.02.2021 між ПАТ «Фідобанк» (Банк) та ТОВ «Консалт Солюшенс» (Новий кредитор) було укладено договір № GL1N019277_205/1 про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Толочко Я.М. за № 28, за змістом пункту 1 якого Банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників, та/або заставодавців, та/або поручителів, зазначених у Додатку 1 до цього Договору, надалі за текстом Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки Боржників за кредитними договорами, та/або договорами поруки, та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень та додатків до них, згідно реєстру у Додатку № 1 до цього Договору.
Згідно з пунктом 2 договору № GL1N019277_205/1 від 03.02.2021 за цим договором Новий кредитор в день укладення цього Договору набуває усі права кредитора за Основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання Боржниками зобов'язань за Основними договорами, сплати Боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у Додатку № 1 до цього Договору, право вимагати сплати неустойок, пені, штрафів, передбачених Основними договорами, право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов'язань, права, що випливають із судових справ, виконавчих проваджень, право отримання коштів від реалізації заставного майна за Основними договорами.
За змістом пункту 94 Додатку № 1 до договору № GL1N019277_205/1 від 03.02.2021 року до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги до ОСОБА_3 за кредитним договором № 014/6211/2/21937 від 22.08.2008 в розмірі 1 352 127,96 грн, а саме: основний борг - 1 049 286,23 грн, відсотки 302 841,73 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд дійшов висновку, що ТОВ «Консалт Солюшенс» придбало прострочене право вимоги за кредитним договором № 014/6211/2/21937 від 22.08.2008 на підставі договору № GL1N019277_205/1 від 03.02.2021.
Після добровільної реалізації предмету іпотеки на підставі протоколу ПАТ «Фідобанк» № 86/3 від 23.10.2013, зобов'язання ОСОБА_3 за кредитним договором № 014/6211/2/21937 від 22.08.2008 стало натуральним зобов'язанням.
Суд вважає неспроможними доводи позивача про те, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до ст. 625 ЦК України, якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Підстави для припинення зобов'язання визначені у статтях 598-609 ЦК України. Разом з тим частина перша статті 598 ЦК України визначає, що зобов'язання може бути припинено і з підстав, визначених договором або законом, а отже, вказує на невичерпність переліку підстав припинення зобов'язання, наведених у ЦК України.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року справа № 522/1528/15-ц (ровадження № 14-67цс20) Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18). Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов'язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов'язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість.
Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Закон України «Про іпотеку» як акт цивільного законодавства визначає правові підстави для припинення не тільки іпотеки як додаткового зобов'язання, а й основного зобов'язання, що випливає з кредитного договору.
Статтею 36 зазначеного Закону передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Частина четверта статті 591 ЦК України містить загальне правило, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» встановлює спеціальне правило, яке підлягає переважному застосуванню.
Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» після звершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Норма права, яка міститься в зазначеній частині Закону, передбачає недійсність вимог іпотекодержателя, які можуть виникнути до боржника після будь-якого позасудового врегулювання, зокрема після звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, має обмежувальний характер регулювання, тому не може тлумачитися розширено.
Із цього випливає неможливість для кредитора вимагати виконання боржником основного зобов'язання в розмірі, який перевищує визначену суб'єктом оціночної діяльності вартість такого предмета іпотеки, якщо кредитор (іпотекодержатель) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання за цією ціною (оберненням його у свою власність).
У той же час виходячи з розуміння зобов'язання як правовідношення, у якому боржнику належить юридичний обов'язок вчинити певну дію на користь кредитора (або ж утриматися від її вчинення), а також і право кредитора вимагати від боржника виконання такого обов'язку, відсутність кореспондуючого праву обов'язку призводить до припинення існування між кредитором та боржником цього зобов'язання в цілому, тобто до припинення зобов'язання з підстав, визначених законом.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21) зазначила, що допускаючи можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, законодавець тим встановлює правило про те, що після завершення позасудового врегулювання, зокрема стягнення на предмет іпотеки, переданий боржником, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язанняє недійсними.
Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора.
Частина четверта статті 591 ЦК України додатково вказує, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, керуючись принципом свободи договору, сторони можуть відступити від положень як статті 36 Закону України «Про іпотеку», так і загальних положень ЦК України щодо реалізації предмета іпотеки.
Якщо такого відступу від положень цивільного законодавства не було здійснено за договором, кредитор не може вимагати виконання боржником основного зобов'язання після звернення стягнення та стягувати різницю між сумою зобов'язання та вартістю предмета іпотеки.
З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними в постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16- ц (провадження № 61-22462св18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137св19) про те, що в разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов'язання припиняється, оскільки за положеннями цього Закону всі наступні вимоги є недійсними.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду наголосила, що частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у відповідній редакції) вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов'язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим судом, заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 14.11.2013 у справі 524/4921/13-ц, що набрало законної сили, визначено спосіб задоволення вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 14.11.2013 у справі 524/4921/13-ц було виконано шляхом надання дозволу кредитором ПАТ «Фідобанк» на добровільну реалізацію предмету іпотеки на підставі протоколу ПАТ «Фідобанк» № 86/3 від 23.10.2013 та подальшого процесу (порядку) реалізації іпотечного майна.
З врахуванням вищезазначених норм матеріального права місцевий суд дійшов вірного висновку, що зобов'язання сторін за кредитним договором є припиненим, та що у позивача (як нового кредитора) не виникло права вимагати у боржника стягнення 3% річних за ст. 625 ЦК України, нарахованих на суму заборгованості за кредитним договором № 014/6211/2/21937 від 22.08.2008 (в тому числі, за період з 23.02.2019 по 23.02.2022).
Та обставина, що після реалізації предмету іпотеки відбулося неповне погашення розміру кредитної заборгованості, правильності висновків місцевого суду не спростовує.
Кредитор, надавши боржнику (який одночасно є іпотекодавцем) після ухвалення вищевказаного рішення суду право самостійно реалізувати предмет іпотеки, диспозитивно розпорядився своїми правами щодо способу реалізації предмету іпотеки та взяв на себе усі ризики щодо повного погашення боргу.
Висновки місцевого суду щодо належного виконання судового рішення, та що після завершення позасудового врегулювання будь які наступні вимоги іпотекодержателя до боржника щодо виконання основного зобов'язання боржником - фізичною особою є недійсними - є вірними.
Ані в ході розгляду справи місцевим судом, ані під час апеляційного перегляду справи позивачем не доведено, що в договорі іпотеки, кредитному договорі чи в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя містилися інші домовленості сторін щодо права кредитора (іпотекодержателя) вимагати від боржника (іпотекодавця) погашення боргу, що залишився після звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, у тому числі, нараховувати відсотки за невиконання грошового зобов'язання за ст. 625 ЦК України.
Долучені до матеріалів справи: копія заочного рішення від 14.11.2013, протокол засідання кредитного комітету від 23.10.2013, службова записка від 27.11.2013 та кредитний договір від 22.08.2008 не є тими доказами, які б доводили такі домовленості сторін.
Доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростували.
висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що рішення місцевого суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування - відсутні.
Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, підстави для відшкодування судових витрат, понесених скаржником під час апеляційного перегляду справи, - відсутні.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс», адвоката Коваленка С.О., - залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 31 травня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.
У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16 січня 2024 року.
Головуючий суддя П.С. Абрамов
Судді Т.В. Одринська
В.П. Пікуль