Справа №760/4513/22
2/760/1383/24
16 січня 2024 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого-судді - Букіної О.М.,
при секретарі - Щепановій І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1 , до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди завданої незаконним рішенням, -
У квітні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач-1) та ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позивач-2) звернулися до суду із позовом до Міністерства оборони України (далі - МО України, відповідач) у якій просили суд стягнути із відповідача на їх користь завдану моральну шкоду у розмірі по 250 000,00 грн. кожному.
Свої вимоги мотивують тим, що ОСОБА_3 є дружиною ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_5 ), а ОСОБА_2 є сином ОСОБА_4 .
Вказують, що ОСОБА_4 проходив службу Збройних Силах України (далі - ЗС України) та внаслідок проходження служби у останнього почалися проблеми із серцево-судинною системою, які привели до його смерті.
Зазначають, що відповідно до витягу протоколу Військово-лікарської комісії Центрального регіону (далі - ВЛК ЦР) № 365 від 28.11.2018, захворювання та причини смерті ОСОБА_4 пов'язанні із захистом Батьківщини.
Посилаються, що вони звернулися ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з метою отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Проте, 04.03.2019 комісія МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, протоколом №28 прийняла рішення про відмову у призначенні та виплаті позивачам одноразової грошової допомоги.
Зазначене змусило позивачів звертатись за захистом прав до суду.
Вказують, що у вересні 2019 позивачі подали позовну заяву до Вінницького окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування рішення комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги компенсаційних сум №28 від 04.03.2019 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги членам сім'ї померлого військовослужбовця ОСОБА_4 .
За наслідками судового розгляду, Вінницький окружний адміністративний суд 25.02.2020 ухвалив рішення у справі № 120/3150/19-а, яким позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, визнав протиправним та скасував рішення комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 28 від 04.03.2019, та зобов'язав МО України здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 одноразову грошову допомогу, пов'язану із смертю військовослужбовця ОСОБА_4 , виходячи із розмірів, визначених ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рівних частках кожному.
Вказують, що 09.09.2020 Сьомий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, якою апеляційну скаргу МО України залишив без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25.02.2020 залишив без змін.
Зазначають, що ухвалою Верховного Суду у справі № 120/3150/19-а від 02.11.2020 у відкритті касаційного провадження МО України відмовлено.
На думку позивачів, такі дії МО України призвели до затягування процесу відновлення їх порушеного права.
Вказують, що протягом майже двох років позивачі не могли отримати належну їм виплату.
Посилаються, що станом на час звернення до суду із позовом така виплата так і не була здійснена.
Позивачі звертають увагу на те, що весь цей час ми потерпали від нестачі коштів, відчували постійний стрес та стурбованість за результати розгляду справи.
Наголошують, що байдужість до членів сім'ї колишнього військовослужбовця, а також порушення службовими особами МО України Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013, спричинила позивачам сильні моральні страждання та зайві переживання.
В позові підсумовується, що внаслідок прийняття неправомірного рішення Міністерством оборони України, були порушені права позивачів, чим їм були заподіяні психологічні, моральні та душевні страждання, оскільки впродовж багатьох місяців вони чекала на рішення суду, відчувала постійний стрес через невизначеність, як наслідок почались проблеми з серцем та постійними головними болями.
Враховуючи зазначене, а також обсяг та тривалість душевних страждань завданих протиправними рішеннями Міністерства оборони, позивачі просять стягнути на їх користь моральну шкоду в розмірі по 250 000,00 грн. (на кожного з позивачів).
19.04.2022 на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу було передано до провадження судді Букіної О.М.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 27.04.2022 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачам строк для усунення недоліків.
29.09.2022 позивачами було подано до суду заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 07.10.2022 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
03.02.2023 відповідачем було подано до суду відзив на позовну заяву у якому останнє проти позовних вимог заперечує.
В обґрунтування заперечень проти позову вказує, що позивачами не доведено факту завдання їм моральної шкоди, розміру такої шкоди, а також протиправності дій відповідача.
Відповіді на відзив позивачами подано не було.
Оскільки, розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 проходив службу у ЗС України та внаслідок проходження служби у останнього почалися проблеми із серцево-судинною системою, які привели до його смерті (а.с. 19-21).
Відповідно до витягу протоколу Військово-лікарської комісії Центрального регіону № 365 від 28.11.2018, захворювання та причини смерті ОСОБА_4 пов'язанні із захистом Батьківщини (а.с. 13).
Позивачі звернулися до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
04.03.2019 комісія МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, протоколом №28 прийняла рішення про відмову у призначенні та виплаті позивачам одноразової грошової допомоги (а.с. 11).
У вересні 2019 позивачі подали позовну заяву до Вінницького окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування рішення комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги компенсаційних сум №28 від 04.03.2019 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги членам сім'ї померлого військовослужбовця ОСОБА_4 .
За наслідками судового розгляду, Вінницький окружний адміністративний суд 25.02.2020 ухвалив рішення у справі № 120/3150/19-а, яким позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, визнав протиправним та скасував рішення комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 28 від 04.03.2019, та зобов'язав МО України здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 одноразову грошову допомогу, пов'язану із смертю військовослужбовця ОСОБА_4 , виходячи із розмірів, визначених ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рівних частках кожному.
09.09.2020 Сьомий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, якою апеляційну скаргу МО України залишив без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25.02.2020 залишив без змін.
Ухвалою Верховного Суду у справі № 120/3150/19-а від 02.11.2020 у відкритті касаційного провадження МО України відмовлено.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду 25.02.2020 у справі № 120/3150/19-а було встановлено факт того, що ОСОБА_4 був чоловіком ОСОБА_1 та батьком ОСОБА_2 , а тому дані обставини судом визнаються доведеними у силу положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України.
Звертаючись з позовом у даній справі позивачі вказують, що внаслідок прийняття неправомірного рішення Міністерством оборони України, були порушені їх права, відновлення яких відбувалось через суд, у зв'язку з чим протягом майже двох років позивачі не могли отримати належної їм виплати, відчували постійний стрес та стурбованість за результати розгляду справи, чим їм були заподіяні психологічні, моральні та душевні страждання, які вони оцінюють у розмірі по 250 000,00 грн. (на кожного з позивачів).
Предметом позову у цій справі є вимога про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями посадових осіб МО України щодо несвоєчасного призначення і виплати членам сім'ї померлого військовослужбовця одноразової грошової допомоги.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, зазвичай, фізична особа.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (частина перша статті 5 КАС України).
Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України).
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або надання адміністративних послуг.
Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
З урахуванням наведеного до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (провадження № 12-58гс18) (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (провадження № 11-680апп18) (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18) (пункти 4.8-4.10), від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а (провадження № 11-1506апп18), від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (провадження № 11-79апп19) (пункти 18, 19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (провадження № 14-438цс19) (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (провадження № 14-440цс19) (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (провадження № 11-36апп19) (пункти 16, 17), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) (пункти 19-21)).
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
У пунктах 7.60-7.62 постанови від 09.02.2021 у справі № 520/17347/18 (провадження № 14-158цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «За правилами частини п'ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Аналіз положень частини п'ятої статті 21 КАС України та частини першої статті 19 КАС України у їх поєднані дозволяє виснувати, що юрисдикція спору про стягнення моральної шкоди із суб'єкта владних повноважень визначається як за правовою природою правовідносин, зокрема публічно-правових, так і у зв'язку з тим, чи пред'явлено позов про стягнення моральної шкоди в одному проваджені з вимогою про вирішення публічно-правового спору.
У випадку пред'явлення позову про відшкодування шкоди, у тому числі моральної, в іншому судовому проваджені такий спір підлягає розгляду за правилами цивільної або господарської юрисдикції, за виключенням випадку, якщо можливість об'єднання спорів у одне провадження в адміністративній юрисдикції не втрачена».
Подібні висновки викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 686/26849/21 (провадження № 61-8849св22).
Ураховуючи, що у справі, яка розглядається, між сторонами відсутній невирішений публічно-правовий спір щодо виплати одноразової допомоги, що підтверджується рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.02.2020 у справі № 120/3150/19-а (залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2020), яке набрало законної сили, а отже, втрачено можливість об'єднати вимогу про відшкодування моральної шкоди в одному провадженні з вимогою про вирішення публічно-правового спору, зазначений спір підлягає вирішенню за правилами цивільної юрисдикції.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вбачається, що неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов'язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.
Відповідно до статті 56 Конституції України, статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень незалежно від вини цих органів чи посадових осіб.
Вимога ефективності судового захисту, закріплена в національному законодавстві, перегукується з міжнародними зобов'язаннями України. Зокрема, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, є правопорушення, що включає такі складові елементи як необхідні умови притягнення до відповідальності: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Наявність цих умов у межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень незаконного рішення чи вчинення ними незаконний дій чи протиправної бездіяльності, так і докази спричинення йому шкоди, а також наявності причинного зв'язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.
Статтями 12, 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторони, суд не може збирати докази за власною ініціативою.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».
Установивши, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.02.2020 у справі № 120/3150/19-а, визнано протиправним та рішення комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 28 від 04.03.2019, та зобов'язав МО України здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 одноразову грошову допомогу, пов'язану із смертю військовослужбовця ОСОБА_4 , виходячи із розмірів, визначених ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рівних частках кожному, суд вважає, що факт протиправності дій МО України, в силу приписів частини четвертої статті 82 ЦПК України, не потребує доказування.
У практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Разом з тим, суд враховує, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому суд виходить з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст.ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 (провадження № К/9901/37372/18) у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування.
Крім того, що стосується її розміру, то відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Вирішуючи спір в частині визначення розміру заподіяної позивачу моральної шкоди, суд враховує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом. Наразі немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Тому будь-яка компенсація моральної шкоди може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Як вказано у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21):
«Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61?1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)».
Зважаючи на те, що у зв'язку з протиправними діями відповідача, позивачі були вимушені вчиняти дії з метою відновлення свого порушеного права, а також з огляду на суть та тривалість (близько 2-х років) порушення відповідачем прав позивачів, характер їх душевних страждань, суд, з урахуванням вимог розумності та справедливості, дійшов висновку про наявність підстави для стягнення на користь позивачів на відшкодування моральної шкоди по 20 000,00 грн.
При цьому, при розгляді даної справи суд також виходить з того, що тлумачення ч. 2 ст. 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду.
Верховний Суд у постанові від 16.11.2022 у справі № 591/387/21 (провадження № 61-17858св21) зробив висновок, що: кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. […] ухваливши правильне по суті судове рішення про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди на користь позивача, суди не звернули увагу, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів».
Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) (пункт 6.21).
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19):
«Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
Таким чином, спричинена позивачам моральна шкода підлягає стягненню за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання Казначейською службою з єдиного казначейського розрахунку.
Керуючись статтями 11, 15, 16, 23, 1167 ЦК України, статтями 3, 8, 9, 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1 , до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди завданої незаконним рішенням, задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ), 25 000,00 грн. (двадцять п'ять тисяч гривень) у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) 25 000,00 грн. (двадцять п'ять тисяч гривень) у рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позовних вимог, відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 16.01.2024.
Суддя: О.М.Букіна