15 січня 2024 року м. ЧернівціСправа № 926/4488/23
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» м. Київ
до ОСОБА_1 смт. Кельменці, Чернівецької області
про стягнення 52426,61 грн.
Суддя Бутирський А.А.
при секретарі Вівчарюк І.Б.
Представники:
від позивача - Клименко Т.В. - представник (довіреність № 3 від 12.09.2023 р.)
від відповідача - не з'явився
СУТЬ СПОРУ: ТОВ «Бізнес Позика» м. Київ звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до ОСОБА_1 смт. Кельменці, Чернівецької області про стягнення з відповідача 52426,61 грн. заборгованості, з них: 30000,00 грн. основного боргу та 22426,61 грн. процентів, що виникли у результаті неналежного виконання відповідачем умов договору № 099815-КС-001 від 08.03.2021 р.
Ухвалою від 20.11.2023 р. відкрито провадження у справі, розгляд якої здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 12.12.2023 р.
12.12.2023 р. судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Бутирського А.А. на лікарняному, у зв'язку з чим ухвалою від 18.12.2023 р. розгляд справи призначено на 03.01.2024 р.
Ухвалою від 03.01.2024 р. розгляд справи відкладено на 15.01.2024 р.
Відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, відзив на позов не представив, хоча і був повідомлений про час і місце слухання справи належним чином. При цьому неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що між ним та відповідачем було укладено договір № 099815-КС-001 від 08.03.2021 р. про надання кредиту. У свою чергу відповідач не дотримався вимог договору, чим спричинив виникнення заборгованості. У позовній заяві позивач вказує на те, що на момент укладення згаданого договору відповідач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак на момент пред'явлення позову державну реєстрацію підприємницької діяльності відповідача припинено.
Розглянувши подані документи, дослідивши надані докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Позивач стверджує, що спір між сторонами виник щодо стягнення заборгованості, яка виникла у результаті неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору, який відповідач підписав як фізична особа-підприємець.
Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В обґрунтування заявлених вимог позивачем надано суду: копія Договору № 099815-КС-001 про надання кредиту від 08.03.2021 р.; копія Пропозиції укласти договір (оферта) №099815-КС-001 про надання кредиту від 08.03.2021 року; копія прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) щодо укладення згаданого Договору від 08.03.2021 року; копія Правил про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ "БІЗНЕС ПОЗИКА"; візуальна форма послідовності дій Клієнта, щодо укладення електронного Договору про надання кредиту №099815-КС-001 від 08.03.2021 в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на сайті www. my.bizpozyka.com; копія анкети клієнта.
Вказані документи надані як електронні докази.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 96 ГПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Так, згідно з п. 12, 23 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про електронні довірчі послуги" електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис; кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Отже, роздруківка електронного доказу не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень ч. 1 ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", тобто не може вважатися доказом, оскільки не містить електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.
Згідно з ч. 1-2 ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Частинами 3, 6 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
У ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, без накладеного електронного цифрового підпису електронний документ не може вважатися створеним і тому не може розглядатися судом як доказ.
Схожий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.12.2019 р. у справі № 922/788/19, від 19.01.2022 у справі №202/2965/19).
Водночас, позивачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, які підтверджували, що саме боржник підписав вказаний Договір шляхом накладення електронного цифрового підпису (у т.ч. роздруківка ЕЦП на паперовому носії договору, де вказано відповідний штрих-код та/або QR-код, із зазначенням ПІБ підписувача, №, дату нанесення, номер сертифіката підпису, тощо).
Як стверджує позивач, Договір № 099815-КС-001 про надання кредиту від 08.03.2021 р. був укладений шляхом направлення боржнику пропозиції (оферти) та прийняття її останнім за допомогою введення одноразового ідентифікатора G5444, відправлений йому через телекомунікаційну систему на номер телефону, зазначений в анкеті.
До заяви заявник додав правила про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям Товариством з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" від 2020 року (далі - Правила).
Відповідно до п. 1.4.1. Правил, акцепт - відповідь заявника про повне та безумовне прийняття пропозиції (оферти) кредитодавця укласти договір в електронній формі. Акцепт здійснюється в Інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця шляхом надсилання електронного повідомлення кредитодавцю, яке (таке електронне повідомлення) підписане шляхом використання Електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
При поданні заявки заявник зобов'язаний вказати повні, точні та достовірні особисті дані, що необхідні для прийняття кредитодавцем рішення про можливість надання кредиту. У разі використання електронної автентифікації заявника за допомогою його даних в банку, де він обслуговується (BANKID), заявник зобов'язаний перевірити актуальність, повноту та точність таких даних та несе відповідальність за їх дійсність, достовірність (п. 2.10 Правил).
Згідно із п.п. 3.1.1. Правил, після отримання заявником від кредитодавця повідомлення про прийняте рішення щодо можливості надання кредиту в особистому кабінеті заявника відображається оферта, яка є пропозицією у розумінні ч. 4 ст. 11 Закону України "Про електрону комерцію" та, відповідно до ч. 5 ст.11 Закону України "Про електрону комерцію", включає умови, викладені у цих правилах, які є невід'ємною частиною договору. Після отримання заявником оферти заявнику надсилається одноразовий ідентифікатор.
За приписами п.п. 3.1.4 Правил, відповідь заявника/позичальника, якому адресована пропозиція укласти договір про надання кредиту, про повне та безумовне її прийняття (акцепт) надається шляхом надсилання електронного повідомлення кредитодавцю, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України "Про електрону комерцію".
Позичальник отримує підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, у момент укладення договору (п.п. 3.1.5 Правил).
Згідно п.п. 3.1.6 Правил, укладаючи договір, кредитодавець та позичальник визнають усі документи (в тому числі договір про надання кредиту), підписані з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, еквівалентним за значенням (з точки зору правових наслідків) документам у письмовій формі, підписаним власноруч, що відповідає положенням ст.11 Закону України "Про електрону комерцію".
Відтак, згідно Правил, Договір міг бути укладений в електронній формі, шляхом його підписання з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Проте, належних, допустимих, достовірних доказів, які б підтверджували, що боржник підписав Договір з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором заявником до матеріалів заяви про видачу судового наказу не було долучено.
Натомість, в матеріалах заяви міститься: візуальна форма послідовності дій клієнта щодо укладення договору про надання кредиту, складена заявником самим в односторонньому порядку та підписана представником ТОВ "БІЗНЕС ПОЗИКА", в якій зазначено: 08.03.2021 року відправлено в смс-повідомленні на номер телефону клієнта одноразового ідентифікатора G5444; акцептування клієнтом 08.03.2021 року умов оферти, шляхом надсилання Товариству акцепту та підписання договору одноразовим ідентифікатором G5444 (дані в електронній формі у вигляді алфавітно цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти договір, та надсилаються іншій стороні цього договору); після укладення договору, Товариство 08.03.2021 року направило (розмістило) клієнту в ІТС підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа.
Отже, у вказаних візуальних формах послідовності дій клієнта заявник наводить ряд фактів, зокрема, щодо підписання Договору, відправлення боржнику одноразового ідентифікатора, ведення його боржником. Однак жодних доказів, які підтверджували надсилання боржнику одноразового ідентифікатора, його введення боржником, а отже підписання і укладення Договору позивачем надано не було.
За таких обставин справи у задоволенні позову слід відмовити, оскільки позивач не довів, що між сторонами існували правовідносини, пов'язані зі здійсненням господарської діяльності, а відтак у відповідача, як у фізичної особи-підприємця, не виникало зобов'язань перед позивачем.
Судові витрати віднести на позивача, з вини якого спір безпідставно доведено до розгляду судом.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 231, ст. ст. 129, 130, 233, 238, 240-241, 247, 250, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес Позика” м. Київ до ОСОБА_1 смт. Кельменці, Чернівецької області про стягнення 52426,61 грн. - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 17.01.2024 р.
Суддя А.А. Бутирський