про відмову у відкритті провадження у справі
17 січня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/619/23
Суддя Гирили І.М.
розглянув позовну заяву б/н від 11.01.2024 (вх. № 31 від 12.01.2024) третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідача - Кременецько - Почаївського державного історико - архітектурного заповідника, вул. Козубського, 6, м. Кременець, Тернопільська область, 47003, про визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на кімнату №89, площею 19, 00 кв.м, яка розташована в будівлі сестринського корпусу - блок №1 (корпус келій, 1760 року) за адресою: АДРЕСА_1 .
у справі №921/619/23
за первісним позовом Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника, вул. Козубського, 6, м. Кременець, Тернопільська область, 47003
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерство культури та інформаційної політики України, вул. І. Франка, 19, м. Київ, 01601
до відповідача Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ, вул. Дубенська, 2, м. Кременець, Тернопільська область, 47003
про зобов'язання повернути майно
за зустрічним позовом Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ, вул. Дубенська, 2, м. Кременець, Тернопільська область, 47003
до відповідача Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника, вул. Козубського, 6, м. Кременець, Тернопільська область, 47003
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство культури та інформаційної політики України, вул. І. Франка, 19, м. Київ, 01601
про визнання недійсним Договору №5 від 03.09.2018 про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю
Без виклику учасників справи
Встановив:
В провадженні Господарського суду Тернопільської області знаходиться справа №921/619/23 за первісним позовом Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство культури та інформаційної політики України, до відповідача - Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ, про зобов'язання Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ повернути Кременецько-Почаївському державному історико-архітектурному заповіднику державне нерухоме майно - приміщення пам'ятки архітектури національного значення - Комплекс споруд Богоявленського монастиря (Богоявленський собор, 1760 р., Корпус келій, 1760 р., Дзвіниця, XX ст.), загальною площею 3 218, 0 кв. м, охоронний номер 1591 Н, реєстровий № 26024191.18.АААДДЛ151, розміщене за адресою: вул. Дубенська, 2, м. Кременець Тернопільської області, шляхом вивільнення зайнятих приміщень та підписання відповідного Акту приймання - передачі, та за зустрічним позовом Свято - Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ, до відповідача - Кременецько - Почаївського державного історико - архітектурного заповідника, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство культури та інформаційної політики України, про визнання недійсним Договору №5 про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю, укладений 03.09.2018 між Кременецько-Почаївським державним архітектурним заповідником та Свято-Богоявленським жіночим монастирем УПЦ.
Хід розгляду справи, процесуальні дії суду, клопотання та заяви учасників процесу відображені у відповідних ухвалах суду. Зокрема, у підготовчому засіданні 12.01.2024, яке відбулось за участі повноважного представника відповідача за первісним позовом/ позивача за зустрічним позовом та третьої особи, у справі № 921/619/23 судом оголошено перерву до 10:30 год. 26.01.2024, про що постановлено та занесено до протоколу судового засідання відповідну ухвалу.
Поряд із цим, 12.01.2024 відділом діловодства Господарського суду Тернопільської області зареєстровано в межах справи №921/619/23 позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_1 до відповідача - Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника, про визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на кімнату № НОМЕР_1 , площею 19, 00 кв.м, яка розташована в будівлі сестринського корпусу - блок №1 (корпус келій, 1760 року) за адресою: АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилається на приписи ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України. Стверджує, що з 06.08.2010 і по цей час вона постійно проживає у кімнаті №89 будівлі сестринського корпусу - блок №1 (корпус келій, 1760 року) за адресою: АДРЕСА_1 .
Розглянувши позовну заяву б/н від 11.01.2024 (вх. № 31 від 12.01.2024) третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_1 у справі №921/619/23, суд встановив таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін.
Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (ч. 1 ст. 4 ГПК України).
Ст. 125 Конституції України встановлено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Ч. 1-3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що місцевий суд є судом першої інстанції і здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом. Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Юрисдикцію та повноваження господарських судів, порядок здійснення судочинства у господарських судах визначає та встановлює Господарський процесуальний кодекс України (ст. 1 ГПК України).
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів визначена ст. 20 ГПК України.
Так, п. 1, 3-4, 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19.
При цьому у вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір господарськими, потрібно керуватися ознаками, наведеними у ст. 3 Господарського кодексу України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства суди розглядають у порядку цивільного судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
При визначенні юрисдикційності спору слід враховувати, що критеріями розмежування між цивільною та іншими юрисдикціями є, по-перше, суб'єктивний склад сторін, однією з яких у спорі є здебільшого фізична особа; по-друге, характер спору про право (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами інших видів судочинства).
Слід зазначити, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019, справа №755/10947/17, провадження N 14-435цс18).
Тобто, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників справи та характер спірних правовідносин (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі N 688/2940/16-ц).
Згідно з ч. 1 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 49 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача.
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства, зважаючи на те, що позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, що надійшла на адресу суду 12.01.2024, подана ОСОБА_1 як фізичною особою; що позовні вимоги обґрунтовані добросовісним та безперервним володінням нерухомими майном (кімнатою № НОМЕР_1 будівлі сестринського корпусу - блок №1 (корпус келій, 1760 року) за адресою: АДРЕСА_1 , у якій ОСОБА_1 проживає з 06.08.2010, а, відповідно, наявністю у неї права на звернення до суду з позовом про визнання права власності за набувальною давністю, суд прийшов до висновку, що даний спір ні за суб'єктним складом, ні за характером спірних правовідносин не відноситься до юрисдикції господарського суду.
П. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу.
До ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді.
Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (ч. 3-4, 6 ст. 175 ГПК України).
Наведена норма права підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб'єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.06.2019 у справі № 908/1568/18 (п. 15).
Враховуючи наведене, у відкритті провадженні у справі слід відмовити, оскільки заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
На виконання приписів п. 6 ч. 1 ст. 175 ГПК України суд роз'яснює, що відповідно до положень ст. 19 ЦПК України даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства та віднесений до юрисдикції місцевих загальних судів.
На підставі наведеного, керуючись ст. 1, 4, 20, 45, 49, 175, 232-235 ГПК України, господарський суд
1. Відмовити у відкритті провадження за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_1 у справі №921/619/23.
2. Роз'яснити ОСОБА_1 , що розгляд даної позовної заяви відноситься до юрисдикції загальних судів.
3. Ухвала набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 235 ГПК України та підлягає оскарженню в апеляційному порядку відповідно до ст. 256- 257 ГПК України.
4. Копію ухвали та позовні матеріали на 6 (шести) аркушах направити ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повний текст ухвали складено 17.01.2024
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Суддя І.М. Гирила