Справа № 369/11733/23
Провадження №2-з/367/7/2024
Іменем України
17 січня 2024 року м. Ірпінь
Ірпінський міський суд Київської області в складі:
головуючого судді Третяк Я.М.,
за участю секретаря судового засідання Люліної О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Садовського В'ячеслава Петровича про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, визнання майна спільною сумісною власністю, розподіл спільного нажитого майна, встановлення батьківства, стягнення аліментів,
У провадженні Ірпінського міського суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, визнання майна спільною сумісною власністю, розподіл спільного нажитого майна, встановлення батьківства, стягнення аліментів.
09 січня 2024 року представник позивача подав заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та заборонити вчиняти певні дії з цим майном до вирішення майнового спору стосовно розподілу спільно нажитого майна між позивачем та відповідачем; накласти арешт на автомобіль марки SEAT LEON 2008 року випуску номерний знак НОМЕР_1 та заборонити вчиняти певні дії до вирішення майнового спору стосовно розподілу спільно нажитого майна між позивачем та відповідачем; зобов'язати ОСОБА_3 надати можливість проживати ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у квартирі за адресою АДРЕСА_1 , до вирішенні майнового спору стосовно розподілу спільно нажитого майна між позивачем та відповідачем; заборонити іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання та скасувати заяву в ДТЕК від ОСОБА_3 про відключення від електропостачання квартири за адресом АДРЕСА_1 , та поновити електропостачання до вищезазначеної квартири до прийняття рішення по справі.
В обґрунтування поданої заяви зазначив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подала до Ірпінського міського суду Київської області позовну заяву до свого чоловіка ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, визнання майна спільною сумісною власністю, розподіл спільно нажитого майна, встановлення батьківства, стягнення аліментів.
Вказує, що до спільно нажитого майна, стосовно якого існує майновий спір, відноситься однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , та автомобіль марки SEAT LEON, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 . Наголошує, що відповідач, усвідомлюючи, що вищезазначене майно заявлене для розподілу у судовому порядку, вже вдався до дій, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, а саме: при особистій зустрічі відповідач повідомив позивачу, що перепише на позивача ( ОСОБА_1 ) квартиру в обмін на швидке розлучення через ЗАГС та умовляв її приховати відомості про наявну дитину. Однак вона не погодилась і попросила, спочатку оформити на неї або на їх сина однокімнатну квартиру, щоб вони не опинилися в період воєнного стану на вулиці, а після цього пообіцяла надати згоду на розлучення. 22.07.2023 відповідач приїхав з позивачем до нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевкова О.В. за адресою: м. Київ, вул. Успішна, 28В, надав ксерокопії всіх документів на вищезгадану квартиру, але зробив вигляд, що забувся отримати довідку про прописаних у квартирі, і при позивачеві домовився з нотаріусом, що в понеділок-вівторок він знову приїде з позивачем та з усіма документами та переоформить на позивача вищезазначену квартиру. Але маючи на меті заволодіння часткою квартири, яка належить їм на праві спільної сумісної власності відповідач продовжив та удосконалив свої протиправні дії, залучивши свою матір ОСОБА_3 . Разом останні, діючи незаконно та бажаючи позбавити позивача частки квартири (половина якої потенційно належить позивачу), не ставлячи її до відома, 25.07.2023 відповідач та ОСОБА_3 прибули до приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Нельзіна І.М. та оформили безоплатний договір дарування від відповідача на ОСОБА_3 , приховавши від нотаріуса наявність неповнолітньої дитини, яка проживає в цій квартирі ( ОСОБА_4 11 років) та надавши завідомо хибні відомості про те, що в момент оформлення права власності на вищезгадану квартиру відповідач не з ким не підтримував шлюбні відносини, та приховавши те, що квартира була набута в період фактичного шлюбу (на той час вони вже більше 8 років проживали разом, мали спільну дитину та вели спільне господарство).
У свою чергу відповідач почав переховуватися від позивача та весь час казав, що не може приїхати та переоформити квартиру тому, що важко захворів. Його матір ОСОБА_3 , за попередньою змовою з відповідачем, також підтвердила хибні дані, хоча була дуже добре обізнана, що позивач з її сином вже більше 10 років проживає разом однією сім'єю в цій квартирі та має спільну дитину. Вона час від часу приїздила до них, приймала активну участь в їхньому житті та житті онука, а останній рік взагалі проживала спершу разом з онуком та позивачем у Болгарії, а пізніше, по поверненню в Україну, на поверх нижче від вищезгаданої спірної квартири і кожен день спілкувалася з позивачкою та онуком, тривалий час роблячи вигляд, що вона не знає, що квартира вже давно на неї переоформлена.
Зазначає, що відповідач та його матір - ОСОБА_3 , продовжуючи свої незаконні дії та наміри, оформивши квартиру на останню, згодом розмістили об'яву на порталі ОЛХ про продаж вищезазначеної квартири, де вказали телефон відповідача ( НОМЕР_2 ) з позначкою «собственник», що підтверджує фіктивність договору дарування вищезгаданої квартири на ОСОБА_3 та умисел відповідача покращити своє матеріальне становище за рахунок шахрайських дій та позбавити свою дружину - позивача - на її частку в спільно нажитому майні.
Після того, як позивач дізналася, що квартиру вже переоформлено та виставлено на продаж, вона звернулася до ОСОБА_3 з проханням надати їй можливості дожити в цій квартири з сином до кінця навчального року (дитина ходить до школи) та запропонувала дочекатися рішення суду по цьому питанню. На що ОСОБА_3 в смс надала їй строк у три дні, щоб вона виїхала, бо вони продають квартиру. Після відмови позивача виїхати, ОСОБА_3 , як нова власниця квартири, поїхала в ДТЕК та написала заяву, що вона планує виїхати за кордон та просить відключити квартиру від електропостачання, що і було зроблено. ОСОБА_3 відключила квартиру від електропостачання з метою позбавити позивача можливості проживати в цій квартирі (квартира опалюється електрикою).
Наголошує, що відповідач, разом із документами на квартиру, сховав в невідомому позивачу місті автомобіль марки SEAT LEON, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , та відмовляється повернути його.
Враховуючи наведене, просить задовольнити заяву та вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на вищезазначене майно.
Дослідивши письмові докази, подану заяву про забезпечення позову та матеріали позовної заяви, суд приходить до наступного висновку.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно дост.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує, зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Таким чином, порушене, невизнане, оспорювань право особи буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
У п. 4 Постанови Пленуму ВСУ від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
З матеріалів справи встановлено, що позивачем заявлені наступні позовні вимоги: встановити факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без оформлення шлюбу на протязі 9 років (з квітня 2022 року по вересень 2020 року) між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати майно, яке було придбане під час перебування у фактичних шлюбних відносинах, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіль марки SEAT LEON, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 (орієнтовна вартість 1 110 000, 00 грн., орієнтовна вартість автомобіля 222 000,00 грн.) - спільною сумісною власністю, згідно ст.60 СК України, ч.2 ст.65 СК України, ч.3 ст.61 СК України, ч.1 ст.69 СК України, ч.1,2 ст.71 СК України, ст.74 СК України; провести розподіл майна, що є спільною сумісною власністю, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіля марки SEAT LEON, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , згідно ч.1 ст.69 СК України, ч.1,2 ст. 71 СК України, ч.1,2 ст. 74 СК України, з урахуванням інтересів дитини - ОСОБА_4 ; встановити батьківство ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_4 (2012 року народження), згідно ст. 128 СК України; призначити ОСОБА_2 аліменти у розмірі 10 000 (десять) тисяч гривень на утримання його сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно ч.1,2 ст. 184 СК України; зобов'язати відповідача надати до суду правовстановлюючі документи на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіля марки SEAT LEON, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 .
Враховуючи те, що між сторонами серед іншого виник спір щодо розподілу спірного майна, представник позивач вказує на те, що відповідач вживає всіх заходів, щоб позбавити суд можливості розділити спільне майно та вживає всіх заходів для подальшого незаконного відчуження спірного майна.
За загальним правилом забезпечення позову може стосуватися не будь-якого майна, а лише того, право на яке стверджується відповідними доказами.
Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову представник позивача просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та заборонити вчиняти певні дії з цим майном до вирішення майнового спору стосовно розподілу спільно нажитого майна між позивачем та відповідачем; накласти арешт на автомобіль марки SEAT LEON, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 ,І та заборонити вчиняти певні дії до вирішення майнового спору стосовно розподілу спільно нажитого майна між позивачем та відповідачем.
Суд відмічає, що відповідачем у справі є ОСОБА_2 , проте з долучених до заяви про забезпечення позову доказів не вбачається, що відповідач ОСОБА_2 є власником спірного майна.
Окрім цього, відповідно до долученої представником позивача копії інформаційної довідки № 5004160234870-12606900155 з інформаційної системи «Опендатабот» вбачається, що власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 на підставі договору дарування, серія та номер: 1220, виданого 25.07.2023 приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Нельзіною І.М.
Разом з тим, як зазначено вище, такий вид забезпечення позову як накладення арешту застосовується в майнових спорах і необхідними умовами для вжиття такого забезпечувального заходу є, насамперед, належність цього майна відповідачу. У свою чергу, ОСОБА_3 не є відповідачем у вказаній справі, до неї позивачем не заявлено жодної вимоги.
При цьому, вимоги про зобов'язання ОСОБА_3 надати можливість проживати ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у квартирі за адресою АДРЕСА_1 , до вирішенні майнового спору стосовно розподілу спільно нажитого майна між позивачем та відповідачем; заборону особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання та скасування заяви в ДТЕК від ОСОБА_3 про відключення від електропостачання зазначеної квартири та поновлення електропостачання не можуть бути засобом забезпечення в даному випадку, оскільки по суті є самостійними позовними вимогами.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Аналіз норм ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.
Відповідно до усталеної прецедентної практики ЄСПЛ, напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reason ablerelationship of proportionality between the means employed and the aims pursued).
ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principle of proportionality) «справедливої рівноваги (балансу)» (fair balance) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.
«Справедлива рівновага» не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.
Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individual and excessive burden).
Враховуючи викладене, такий вид забезпечення позову в частині вимог, що стосуються квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідає принципу правомірного втручання в право особи на мирне володіння своїм майном.
Окрім того, з наданих суду матеріалів, які додані до заяви про забезпечення позову та безпосередньо до позовної заяви, не вбачається, що відповідач вчиняє або уповноважений на вчинення будь-яких дій, спрямованих на відчуження спірного автомобіля марки SEAT LEON, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який належить позивачу ОСОБА_1 з метою ухилення від виконання майбутнього рішення суду.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення відповідачем недобросовісних дій без наведення відповідного обґрунтування та надання доказів на підтвердження зазначених обставин також не свідчить про необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову.
За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Проаналізувавши аргументи заявника щодо застосування відповідного заходу забезпечення позову, надані до суду докази, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки відповідних належних та допустимих доказів ймовірного утруднення виконання рішення у даній справі, суд з наведених аргументувань заявника та наданих доказів суд не знаходить.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 149-159, 260, 353, 354 ЦПК України, суд
В задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Садовським В'ячеславом Петровичем, про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, визнання майна спільною сумісною власністю, розподіл спільного нажитого майна, встановлення батьківства, стягнення аліментів - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на її апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу було подано протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: Третяк Я.М.