ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88000
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
"12" грудня 2023 р. м. Ужгород Справа №907/349/22
За позовом Керівника Ужгородської окружної прокуратури, м. Ужгород Закарпатської області в інтересах держави
до відповідача 1 Ужгородської міської ради, м. Ужгород Закарпатської області
до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестгруп К-3”, м. Ужгород Закарпатської області
з участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 Приватного акціонерного товариства “Модуль М”, м. Ужгород Закарпатської області
про визнання незаконним та скасування п. 1.8. рішення Ужгородської міської ради №406 від 07.09.2021 “Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок”; визнання недійсним Договору оренди землі б/н від 15.09.2021; скасування державної реєстрації права користування (оренди) на земельну ділянку з одночасним припиненням права користування (оренди),
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Іваниш Д.П.
представники:
Прокуратури - Нірода М.В., прокурор Ужгородської окружної прокуратури
Відповідача 1 - не з'явився
Відповідача 2 - Борсенко О.В., адвокат, ордер серії АО №1074382 від 21.11.2022
Третьої особи - не з'явився
Керівником Ужгородської окружної прокуратури, м. Ужгород Закарпатської області заявлено позов в інтересах держави до відповідача 1 Ужгородської міської ради, м. Ужгород Закарпатської області та до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестгруп К-3”, м. Ужгород Закарпатської області про визнання незаконним та скасування п. 1.8. рішення Ужгородської міської ради №406 від 07.09.2021 “Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок”; визнання недійсним Договору оренди землі б/н від 15.09.2021; скасування державної реєстрації права користування (оренди) на земельну ділянку з одночасним припиненням права користування (оренди).
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 30.06.2022 відкрито провадження у справі №907/349/22 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.08.2022. Явку уповноважених представників сторін у підготовче засідання визнано обов'язковою. Встановлено відповідачам строк для надання суду відзивів на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копій таких прокурору, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено прокурору строк для надання суду та відповідачам відповіді на відзиви в порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копій відзивів.
Ухвалами суду від 16.08.2022, 21.09.2022, 25.10.2022, 21.12.2022, 16.03.2023, 19.04.2023, 30.05.2023, 16.08.2023 та 07.09.2023 підготовчі засідання у справі відкладалися з підстав, наведених в ухвалах суду.
У підготовчих засіданнях 16.11.2022, 22.11.2022 та 15.02.2023 судом за участю уповноважених представників учасників процесу оголошувались перерви.
Ухвалою суду від 30.05.2023 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 залучено Приватне акціонерне товариство “Модуль М”, м. Ужгород Закарпатської області.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 03.10.2023 відмовлено в задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестгруп К-3”, м. Ужгород Закарпатської області б/н від 18.11.2022 (вх. №02.3.1-02/6322/22 від 18.11.2022) про призначення у справі №907/349/22 судової інженерно-технічної експертизи з питань землеустрою; закрито підготовче провадження у справі №907/349/22 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 15.11.2023. Явка уповноважених представників учасників процесу в судове засідання судом визнана на власний розсуд.
Ухвалою суду від 15.11.2023 судове засідання у справі №907/349/22 призначено на 12.12.2023.
Відповідач 1, будучи своєчасно і належним чином повідомленим про дату та час розгляду справи по суті, явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача 2 підтримав подану через підсистему “Електронний суд” заяву б/н від 11.12.2023 (вх. №02.3.1-02/8922/23 від 11.12.2023) про зупинення провадження в даній справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №925/1133/18. В обґрунтування необхідності вчинення судом означеної процесуальної дії представник відповідача 2 покликається на те, що предметом позову у справі №925/1133/18 є визнання незаконним і скасування рішення Черкаської міської ради, а також визнання недійсними змін до Договору оренди землі. Водночас при зверненні з позовом у зазначеній справі прокурор вказав, що є позивачем, оскільки Черкаська міська рада виступає одним із відповідачів, рішення якого оскаржується у зв'язку з недотриманням вимог земельного законодавства щодо зміни цільового призначення земельної ділянки водного фонду, що унеможливило звернення прокурора в інтересах цього органу за захистом порушених інтересів держави, адже цей орган сам їх і порушив. У свою чергу, попереднє (до подання позову) повідомлення прокурором уповноваженого органу про вчинення ним же правопорушення призвело б до поєднання в одній особі позивача та відповідача, що є неприйнятним. При цьому, як вказує представник відповідача 2, прокурор наголосив на відсутності органу державного контролю, до компетенції якого належить звернення до суду з позовами про скасування рішень органів місцевого самоврядування, внаслідок чого, власне, і виступив в інтересах держави в означеному спорі як самостійний позивач.
За твердженням представника відповідача 2, у справі №907/349/22, яка розглядається Господарським судом Закарпатської області, прокурор у позові наголошує, що Ужгородська міська рада як орган, уповноважений на захист інтересів держави у даних правовідносинах, не вжила заходів щодо припинення права користування спірною земельною ділянкою, у зв'язку з чим прокурор змушений звернутись за захистом інтересів держави до суду з позовом; крім того, Ужгородська міська рада в даному випадку сама ж допустила порушення вимог земельного законодавства, а отже повинна виступати відповідачем у справі, що процесуально позбавляє її можливості звернутись до суду в якості позивача.
Представник відповідача 2 звертає увагу, що в ухвалі від 09.11.2023 у справі №925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що господарські суди різних інстанцій, у тому числі й Велика Палата Верховного Суду, сформували у подібних правовідносинах досить суперечливу, а подекуди й взаємовиключну практику щодо наявності/відсутності підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, прокурор визначив одним із відповідачів, чим, власне, і обґрунтував відсутність такого органу у межах розгляду цієї справи.
Відтак, на переконання представника відповідача 2, в даному випадку об'єктивно наявними є підстави для застосування судом приписів п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України шляхом зупинення провадження у справі №907/349/22 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №925/1133/18.
Прокурор у судовому засіданні проти задоволення заяви представника відповідача 2 про зупинення провадження у даній справі усно заперечив.
Оцінюючи наведені представником відповідача 2 аргументи та положення законодавства в сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви представника відповідача 2 про зупинення провадження в даній справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №925/1133/18, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право, зокрема, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Пунктом 10 частини 2 статті 182 ГПК України встановлено, що у підготовчому засіданні суд, зокрема, вирішує заяви та клопотання учасників справи.
Статтею 194 ГПК України визначено, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Згідно із ч. 3 ст. 195 ГПК України, провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених п. 1-31 ч. 1 ст. 227 та п. 1 ч. 1 ст. 228 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1-31 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках: смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво (п. 1); необхідності призначення або заміни законного представника учасника справи (п. 2); перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (п. 3); звернення обох сторін з клопотанням про зупинення провадження у справі у зв'язку з проведенням медіації (п. 31).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 228 ГПК України передбачено, що суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що законодавець чітко встановлює строки для вчинення конкретних процесуальних дій, визначаючи їх, у тому числі, і певними стадіями судового процесу.
Водночас законодавець встановлює як межі і повноваження суду, так і розрізняє строки їх здійснення: - до закінчення підготовчого провадження; - до початку судового розгляду справи по суті; - на стадії розгляду справи по суті.
З урахуванням зазначеного, право суду на зупинення провадження у справі на стадії її розгляду по суті, виходячи з положень ч. 3 ст. 195 ГПК України, обмежується як вичерпним переліком підстав для такого зупинення, так і вчиненням цієї процесуальної дії на певній стадії судового процесу - на стадії її розгляду по суті.
Поряд із цим, слід відзначити, що ухвалою суду від 03.10.2023 було закрито підготовче провадження в даній справі та призначено її до судового розгляду по суті, тобто починаючи з 03.10.2023, суд має право зупинити провадження у справі виключно з підстав, встановлених пунктами 1-31 частини 1 статті 227 та пунктом 1 частини 1 статті 228 ГПК України, які розширеному тлумаченню не підлягають.
При цьому, вказана представником відповідача 2 підстава для зупинення провадження у даній справі, а саме, п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, не підпадає під випадки, встановлені положеннями ст. 195 ГПК України, та не дозволяє здійснити зупинення провадження в даній справі на стадії її розгляду по суті.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 ГПК України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
У даному контексті суд зауважує, що предметом позову у справі №925/1133/18 виступає визнання незаконним та скасування рішення Черкаської міської ради від 17.11.2016 №2-1367 “Про внесення змін до рішення Черкаської міської ради від 28.12.2005 №8-962” та визнання недійсними внесених цим рішенням змін до договору оренди землі. Водночас при зверненні з позовом у наведеній справі прокурор вказав, що є позивачем, оскільки Черкаська міська рада є одним з відповідачів, рішення якого оскаржується у зв'язку з недотриманням вимог земельного законодавства щодо зміни цільового призначення земельної ділянки водного фонду, що унеможливило звернення прокурора в інтересах цього органу за захистом порушених інтересів держави, адже цей орган сам їх і порушив. Попереднє (до подання позову) повідомлення прокурором уповноваженого органу про вчинення ним же правопорушення призвело б до поєднання в одній особі позивача та відповідача, що є неприйнятним. При цьому прокурор наголосив на відсутності органу державного контролю, до компетенції якого належить звернення до суду з позовами про скасування рішень органів місцевого самоврядування, внаслідок чого прокурор і виступив в інтересах держави в цьому спорі як самостійний позивач.
Тобто спірні правовідносини у справі №925/1133/18 виникли у зв'язку із наявністю незаконних дій органу місцевого самоврядування за обставин надання згоди на внесення змін до вже чинного договору оренди землi, що, у свою чергу, є вiдмiнним від обставин даної справи, в якій спір виник у зв'язку із прийняттям органом місцевого самоврядування - Ужгородською міською радою - рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної форми власності ТОВ “Інвестгруп К-3” за відсутності наданих для цього повноважень, визначених законом, а саме, із порушенням ст. 20, 66, 96, 120, 123, 134, 135 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 5, 25 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”, у зв'язку із чим прокурор, звернувшись до суду з цим позовом, наполягає на скасуванні оспорюваного рішення та, відповідно, визнанні недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного на підставі останнього.
Отже фактичні обставини у справі №925/1133/18 не є подібними до тих, що склалися між сторонами у даній справі; водночас такі мають різні предмети і підстави позову, зміст позовних вимог та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Враховуючи те, що в даній справі прокурор самостійно подав позов в інтересах держави, обґрунтувавши це відсутністю органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, підтвердження підстав такого представництва не потребує дотримання прокурором вимог, які встановлені для підтвердження підстав представництва у випадку звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, якщо цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист законних інтересів держави, a caме, вимог щодо обґрунтування прокурором бездіяльності компетентного органу та попереднього повідомлення такого суб'єкта про намір звернутися з позовом в інтересах держави.
З урахуванням вищенаведеного, суд не вбачає правових підстав для зупинення провадження в даній справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №925/1133/18, у зв'язку з чим відмовляє в задоволенні відповідного клопотання представника відповідача 2.
Крім того, слід зауважити, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування у стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі “Фрідлендер проти Франції”, рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі “Смірнова проти України”). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі “Красношапка проти України”).
Згідно із приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідача 1 та третьої особи за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами спору.
Прокурор просить суд задоволити позов у повному обсязі, покликаючись на незаконність п. 1.8. прийнятого відповідачем 1 - Ужгородською міською радою - рішення №406 від 07.09.2021 “Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок”, на підставі якого відповідачу 2 - Товариству з обмеженою відповідальністю “Інвестгруп К-3” - передано в користування земельну ділянку площею 2,5847 га (кадастровий номер: 2110100000:70:001:0129) за адресою: вул. Миколи Бобяка, 15 “ж”, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 на умовах укладеного між відповідачами у справі Договору оренди землі б/н від 15.09.2021.
За твердженням прокурора, ТОВ “Інвестгруп К-3”, маючи у власності нежитлове приміщення площею всього 50,8 кв.м., отримало в оренду земельну ділянку для його обслуговування загальною площею 25 847 кв.м., що у 508 разів більше, ніж площа приміщення, і вказана обставина, у свою чергу, свідчить про явну неспівмірність площі нерухомого майна та отриманої без жодних конкурсних процедур земельної ділянки для його обслуговування.
За таких обставин, прокурор наголошує на порушенні відповідачем 1 при прийнятті оспорюваного рішення вимог ст. 134, 135 Земельного кодексу України, оскільки отримання в оренду земельної ділянки комунальної власності у розмірах, що значно перевищують площу забудови, передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів.
Крім того, як стверджує прокурор, всупереч приписам ч. 1, 3 ст. 66 Земельного кодексу України, до Ужгородської міської ради жодних обґрунтувань відповідно до державних норм і проєктної документації щодо необхідної площі землі для обслуговування приміщення площею всього 50,8 кв.м. не подавалось, і матеріали проєкту із землеустрою аналогічно таких не містять, а відведення земельної ділянки здійснювалось без урахування черговості освоєння.
Прокурор звертає увагу, що згідно з графічними матеріалами проведеної в рамках досудового розслідування №42019071030000176 від 13.12.2019 земельно-технічної експертизи від 21.08.2021, контури земельної ділянки, сформованої для передачі ТОВ “Інвестгруп К-3”, виходять за межі землекористування території ПрАТ “Модуль”, що відчужив об'єкт нерухомості, а тому, на переконання прокурора, при передачі земельної ділянки в оренду порушено також вимоги ст. 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України.
Прокурор наголошує, що при прийнятті оспорюваного рішення відповідачем 1 не дотримано приписів ст. 20, 96, 123 Земельного кодексу України та ст. 5, 25 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”, оскільки з даних технічного звіту зі співставлення графічної частини генерального плану міста Ужгород, затвердженого рішенням Ужгородської міської ради №313 від 04.06.2004, та контурів земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:70:001:0129 вбачається, що частина означеної земельної ділянки відведена за рахунок земель, які відповідно до умовних позначень відносяться до інших територій.
Таким чином, на думку прокурора, прийняття спірного рішення Ужгородською міською радою без внесення і затвердження змін до генерального плану міста Ужгород суперечить чинному законодавству України, свідченням чого є обставини, встановлені рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.05.2021 у справі №260/1830/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2021, в частині, зокрема, незаконності рішення відповідача 1 про надання ТОВ “Інвестгруп К-3” дозволу на розробку проєкту із землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки з подальшою її передачею в оренду.
Наведені обставини в сукупності прокурор вважає підставою для скасування п. 1.8. рішення Ужгородської міської ради №406 від 07.09.2021 “Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок” та водночас, посилаючись на факт укладення відповідачами Договору оренди землі б/н від 15.09.2021 з метою реалізації вищезгаданого незаконного рішення органу місцевого самоврядування, наголошує на необхідності визнання такого правочину недійсним.
Крім того, прокурор вказує на те, що визнання недійсним оспорюваного договору оренди земельної ділянки тягне за собою скасування державної реєстрації відповідного речового права з одночасним його припиненням.
В обґрунтування підстав для звернення до суду та наявності фактичного порушення інтересів держави прокурором вказано наступне.
За приписами ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно із ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Прокурор зазначає, що відповідно до ст. 5 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” та положень постанови Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є центральним органом виконавчої влади, до повноважень якої, згідно зі ст. 6 цього Закону, належить здійснення контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.
За твердженням прокурора, органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різних функції, а саме: 1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; 2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.
Водночас прокурор звертає увагу на те, що спірна земельна ділянка не є земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у цьому випадку не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгеокадастр правом звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у даній справі.
Крім того, прокурор наголошує, що Ужгородська міська рада, яка також уповноважена на захист інтересів держави як представник влади на місці, сама ж допустила порушення вимог земельного законодавства, а отже повинна виступати в даному випадку відповідачем у справі, що процесуально позбавляє її можливості звернутись до суду в якості позивача.
Покликаючись на те, що Ужгородська міська рада як орган, уповноважений на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, не вжила заходів щодо припинення права користування спірною земельною ділянкою відповідачем 2, прокурор зазначає про необхідність його звернення до суду з даним позовом в інтересах держави.
Представник відповідача 1 - Ужгородської міської ради - на адресу суду надіслав відзив на позовну заяву б/н, б/д (вх. №02.3.1-02/3716/22 від 20.07.2022), в якому, на противагу доводів прокурора, вказує на те, що ТОВ “Інвестгруп К-3” як особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель комунальної власності за проєктом землеустрою щодо її відведення, звернулося з відповідним клопотанням до Ужгородської міської ради.
Із посиланням на приписи ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України представник відповідача 1 зауважує, що підставою для відмови в наданні такого дозволу могла бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а відтак, Ужгородська міська рада діяла на підставі та у спосіб, який не суперечив чинному законодавству України.
На переконання представника відповідача 1, визнання недійсним спірного договору та позбавлення відповідача 2 як добросовісного орендаря земельної ділянки, який не вчинив жодних порушень при укладенні договору, лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку державного органу, призведе до непропорційного втручання у право ТОВ “Інвестгруп К-3” на мирне володіння своїм майном та порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Представник відповідача 1 звертає увагу, що згідно із п. 2 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, не підлягають продажу на земельних торгах земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в даних правовідносинах представник відповідача 1 наголошує, що 03.05.2022 в порядку ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурором було повідомлено Ужгородську міську раду про порушення вимог земельного законодавства при передачі в користування ТОВ “Інвестгруп К-3” земельної ділянки та зобов'язано проінформувати Ужгородську окружну прокуратуру про вжиті заходи на захист інтересів держави в особі територіальної громади міста Ужгорода. Як стверджує представник відповідача 1, у відповідь на зазначене повідомлення Ужгородська міська рада зазначила про те, що жодні інтереси держави чи будь-які права третіх осіб вона не порушила при прийнятті оскаржуваного рішення; водночас жодних повідомлень від Ужгородської окружної прокуратури до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області не надходило.
В поданих через канцелярію суду поясненнях б/н від 12.10.2022 (вх. №02.3.1-02/5416/22 від 13.10.2022) представник відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестгруп К-3” - зазначає, що ПрАТ “Модуль М” було постійним користувачем земельної ділянки загальною площею 12 га в м. Ужгород по вулиці Бабяка, 15, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії Б №076204, до її поділу на окремі земельні ділянки з кадастровими номерами 2110100000:70:001:0129, 2110100000:23:001:0080, 2110100000:23:001:0081, 2110100000:23:001:0082, 2110100000:23:001:0083, 2110100000:23 :001:0084.
За твердженням представника відповідача 2, рішенням Господарського суду Закарпатської області від 25.10.2010 у справі №4/58 відмовлено в задоволенні позову Прокуратури міста Ужгорода до ВАТ “Модуль” про припинення права користування земельною ділянкою по вул. Бобяка, 15.
Представник відповідача 2 звертає увагу, що п. 2.9. рішення Ужгородської міської ради Закарпатської області №1768 від 14.11.2019 “Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок” Товариству з обмеженою відповідальністю “Інвестгруп К-3” надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості площею 2,6000 га по вул. М. Бобяка, 15 “ж”, і в подальшому, відповідачем 2 замовлено такий проєкт, котрий розробило Товариство з обмеженою відповідальністю “Центр проектів”.
Як наголошує представник відповідача 2, актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об'єкту - земельної ділянки - №403-ДК/273/АП/09/01/-20 від 08.04.2020, складеним Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, а також висновком експерта №16065/20-41/22003-22007/20-14 від 15.09.2020 встановлено, що проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:70:001:0129 та рішення Ужгородської міської ради Закарпатської області №1768 від 14.11.2019 в частині п. 2.9. в цілому відповідають вимогам земельного законодавства, чинного на дату їх прийняття та складання.
За твердженням представника відповідача 2, пунктом 1.8. рішення Ужгородської міської ради №406 від 07.09.2021 затверджено ТОВ “Інвестгруп К-3” проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,5847 га (кадастровий номер 2110100000:70:001:0129) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівельної та іншої промисловості по вул. Миколи Бобяка, 15 “ж” та передано її в оренду строком на 5 років, у зв'язку з чим і було укладено Договір оренди землі від 15.09.2021.
Представник відповідача 2 зауважує, що прокурор в обґрунтування необхідності захисту порушених, на його думку, інтересів держави та підстав для звернення до суду посилається на порушення відповідачем вимог земельного та містобудівного законодавства і відсутність органу, який мав би здійснювати захист інтересів держави у цих правовідносинах, однак відповідні твердження є помилковими, оскільки забезпечення законності (дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними і фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття й реалізації права на землю) на відповідній території є завданням саме Держгеокадастру.
Представник відповідача 2 також вказує на те, що прокурор у позові стверджує про “явну неспівмірність” площі нерухомого майна та наданої в оренду земельної ділянки, але не зазначає жодного нормативного акту, який би визначав таку співрозмірність.
На переконання представника відповідача 2, долучений прокурором до позовної заяви висновок експерта №СЕ-19/107-21/5452-ЗТ від 25.08.2021 не є належним та допустимим доказом у даній справі, оскільки матеріали останньої не містять рішення (вироку) суду у кримінальній справі щодо кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42019071030000176.
У поданих через канцелярію суду письмових поясненнях б/н від 26.07.2023 (вх. №02.3.1-02/5369/23 від 02.08.2023) представник третьої особи - Приватного акціонерного товариства “Модуль М” - зазначає про те, що аргумент прокурора про явну неспівмірність між площею належного на праві власності нерухомого майна та площею земельної ділянки є суб'єктивною оцінкою останнього, яка, по-перше, не ґрунтується на нормах права, а по-друге, не враховує категорію землі та цільове призначення земельної ділянки, яка надана для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.
На переконання представника третьої особи, до компетенції прокурора не входить аналіз та визначення потреб товариства у земельній ділянці та її розмірах, тобто, по суті, прокурор втручається в законну діяльність, з одного боку, товариства, яке самостійно організовує власну господарську діяльність, визначається з напрямами та умовами її провадження, а з іншого боку, - в компетенцію органу місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження щодо розпорядження землями комунальної власності.
Представник третьої особи наголошує на тому, що прокурор пов'язує недійсність оспорюваного рішення Ужгородської міської ради з порушенням вимог ст. 134, 135 Земельного кодексу України, внаслідок надання в оренду поза конкурсом земельної ділянки комунальної власності у розмірах, що значно перевищують площу розміщеного на ній нерухомого майна, разом з тим, норми Земельного кодексу України, на які прокурор покликається як на правову підставу позову, не встановлюють правил визначення співмірності між нерухомим майном, розміщеним на земельній ділянці, та самим розміром земельної ділянки.
За твердженням представника третьої особи, приписами ч. 2 ст. 134 3емельного кодексу України передбачено, що не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, а відтак, за фактичних обставин справи, положення ст. 135 3емельного кодексу України, які унормовують порядок проведення земельних торгів, не підлягають застосуванню.
Представник третьої особи зазначає, що право користування земельною ділянкою по вул. Миколи Бобяка, 15 в м. Ужгороді належить ПрАТ “Модуль М” (Державний акт на право користування землею серії Б №076204), що підтверджено рішенням Господарського суду Закарпатської області від 25.10.2010 у справі №4/58 за позовом пpoкypopа міста Ужгорода про припинення права користування земельною ділянкою.
Представник третьої особи звертає увагу, що ПрАТ “Модуль М” нотаріальною заявою від 05.02.2019 фактично погодило надання дозволу ТОВ “Інвестгруп К-3” на розробку проєкту землеустрою щодо земельної ділянки, розташованої по вул. Миколи Бобяка, 15 “ж”, для обслуговування набутого нерухомого майна.
Представник третьої особи вважає, що висновок експерта №СЕ-19/107-21/5452-ЗТ від 25.08.2021 з матеріалів незавершеного кримінального провадження не є належним та допустимим доказом, оскільки йому не надавалася оцінка судом за наслідками розгляду кримінальної справи; крім того, в матеріалах даної господарської справи знаходяться докази, які спростовують висновок експерта, на який покликається прокурор, а саме, акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об'єкту - земельної ділянки - №403-ДК/273/АП/09/01/-20 від 08.04.2020, складений Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, а також висновок експерта №16065/20-41/22003-22007/20-14 від 15.09.2020, якими встановлено відповідність проєкту землеустрою вимогам земельного законодавства.
За твердженням представника третьої особи, висновок експерта, на який покликається прокурор, датований 25.08.2021, а спірне рішення Ужгородської міської ради прo затвердження проєкту землеустрою прийнято пізніше - 07.09.2021, і вказане, у свою чергу, ставить під обґрунтований сумнів те, що предметом дослідження експерта була та ж сама земельна документація, котра була затверджена оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування.
Крім того, на думку представника третьої особи, звернувшись до суду з даним позовом, прокурор перебрав на себе функції іншого державного органу - Держгеокадастру, оскільки забезпечення законності (дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства і встановленого порядку набуття й реалізації права на землю) на відповідній території є завданням саме Держгеокадастру.
ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ
Прокурор через канцелярію суду подав відповідь на відзив відповідача 1 №07.53-104-5022ВИХ-22 від 11.08.2022 (вх. №02.3.1-02/4131/22 від 12.08.2022), в якому, серед іншого, вказує на те, що порушення відповідачами вимог земельного законодавства в частині ухилення від проведення земельних торгів при передачі земельної ділянки у користування доводиться і самими намірами здійснити забудову спірної земельної ділянки багатоквартирними житловими будинками шляхом зміни цільового використання земельної ділянки із земель промисловості на землі житлової та громадської забудови одразу ж після отримання земельної ділянки у користування.
На переконання прокурора, Ужгородська міська рада зобов'язана була відмовити відповідачу 2 у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, натомість, незважаючи на наявні порушення закону, органом місцевого самоврядування відповідний проєкт затверджено.
Прокурор вважає, що ним у позовній заяві вірно зазначено про відсутність у органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру повноважень щодо звернення з позовами до суду з метою оскарження рішення Ужгородської міської ради для усунення порушень земельного законодавства, із огляду на що прокурор набув статусу позивача, і жодної згоди чи клопотань до вищенаведених державних органів перед зверненням до суду не потребується.
Як стверджує прокурор, оскаржуваним рішенням відповідача 1, прийнятим без проведення земельних торгів, та укладеним на його виконання договором порушено інтереси держави щодо охорони земельних ресурсів, їх раціонального та ефективного використання з максимально вигідним економічним результатом, що утруднює належне виконання державою своїх соціально-економічних функцій.
В поданих через канцелярію суду додаткових поясненнях №07.53-104-5885ВИХ-22 від 21.09.2022 (вх. №02.3.1-02/4887/22 від 21.09.2022) прокурор зазначає про те, що частина земельної ділянки, яка передана в користування відповідачу 2 та є предметом даного спору, до її відведення перебувала на підставі Державного акту на право постійного користування серії Б №076204 від 1985 року на праві постійного користування ПрАТ “Модуль М”.
Прокурор звертає увагу, що докази формування земельної ділянки частково за рахунок землекористування ПрАТ “Модуль М”, яке відчужило об'єкт нерухомості відповідачу 2, містяться у проведеній земельно-технічної експертизі від 21.08.2021 у рамках досудового розслідування за №42019071030000176 від 13.12.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358, ч. 1 ст. 364 та ч. 1 ст. 191 Кримінального кодексу України.
Водночас прокурор зауважує, що рішенням Ужгородської міської ради №422 від 07.09.2021 право постійного користування земельною ділянкою колишнього заводу “Ужгородприлад” (правонаступником якого є ПрАТ “Модуль М”) площею 12 га на підставі Державного акту серії Б №076204 припинено.
В поданій через канцелярію суду відповіді на відзив відповідача 2 №07.53-104-6828ВИХ-22 від 24.10.2022 (вх. №02.3.1-02/5659/22 від 24.10.2022) прокурор, серед іншого, вказує на те, що як під час проведення експертного дослідження з питань землеустрою, так і під час проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства, на які посилається представник ТОВ “Інвестгруп К-3”, досліджувалось питання виключно процедури формування документації із землеустрою станом на час дослідження, без надання оцінки порушень вимог земельного законодавства при прийнятті Ужгородською міською радою рішення щодо передачі земельної ділянки в оренду. Більше того, на думку прокурора, жоден висновок експерта та службової особи контролюючого органу не змінює вимоги законодавства та повинен оцінюватись насамперед з урахуванням всіх доводів учасників справи та наявних у справі доказів.
Прокурор зазначає також і про те, що звертаючись з даним позовом до суду, він чітко вказав, що первинним суб'єктом місцевого самоврядування та суб'єктом права комунальної власності є територіальна громада. Водночас із огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним із співвідповідачів, незаконних рішень, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки.
У поданих через канцелярію суду поясненнях №07.53-107-6913ВИХ-23 від 06.09.2023 (вх. №02.3.1-02/6151/23 від 06.09.2023) прокурор, серед іншого, зауважує, що розмір території, необхідної для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, залежить від численної кількості факторів, які повинні бути враховані у проєктній документації з урахуванням відповідних державних норм.
При цьому, як стверджує прокурор, конструкція ч. 3 ст. 66 Земельного кодексу України свідчить про те, що така проєктна документація повинна бути розроблена та затверджена в установленому порядку до надання земельної ділянки у користування чи у власність для вказаних цілей, адже саме на її підставі визначається розмір відповідної земельної ділянки.
Прокурор звертає увагу, що на спірній земельній ділянці знаходиться виключно одне приміщення під літерою Р загальною площею 50,8 кв.м., а саме, градирня, водночас жодних обґрунтувань на підставі державних норм і проєктної документації при прийнятті рішення щодо надання в оренду земельної ділянки площею 25 847 кв.м. для обслуговування відповідного нерухомого майна площею 50,8 кв.м. до Ужгородської міської ради не подавалось та матеріали проєкту із землеустрою не містять, а відведення земельної ділянки здійснювалось без урахування черговості освоєння.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Товариство з обмеженою відповідальністю “Інвестгруп К-3” (відповідач 2 у справі) є власником нерухомого майна - будівлі літ. Р, загальною площею 50,8 кв.м., яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Бобяка Миколи, будинок 15 “ж”.
Право власності на вказаний об'єкт нерухомості зареєстровано 04.01.2019 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехманом О.А. на підставі акту приймання - передачі нерухомого майна б/н від 21.12.2018, підписаного між ТОВ “Інвестгруп К-3” та ПрАТ “Модуль М” (третьою особою у справі).
В подальшому, 07.09.2021 ІХ сесією VIII скликання Ужгородської міської ради (відповідачем 1 у справі) було прийнято рішення №406 “Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок”, пунктом 1.8. якого вирішено затвердити Товариству з обмеженою відповідальністю “Інвестгруп К-3” (відповідачу 2 у справі) проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,5847 га (кадастровий номер 2110100000:70:001:0129) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по вул. Миколи Бобяка, 15 “ж” та передати її в оренду строком на 5 років.
На підставі вищевказаного рішення між територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради (орендодавцем, відповідачем 1 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальність “Інвестгруп К-3” (орендарем, відповідачем 2 у справі) було укладено Договір оренди землі б/н від 15.09.2021 (далі - Договір), пунктом 1 якого встановлено, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості в м. Ужгороді, вул. Миколи Бобяка, 15 “ж”. Кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:70:001:0129.
Згідно із п. 2, 3 Договору, в оренду передається земельна ділянка площею 2,5847 га. На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: згідно землевпорядної документації розміщено будівлю літ. Р загальною площею 50,8 кв.м.
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 2021 рік становить 24 875 669,74 грн згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого відділом в Ужгородському районі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області №494/0/419-21 від 08.09.2021 (п. 5 Договору).
Відповідно до п. 8 Договору, строк дії Договору 5 років. Після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір використати переважне право на укладання договору оренди землі на новий строк.
Пунктом 17 Договору визначено, що цільове призначення земельної ділянки: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.
За змістом п. 19 Договору, передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проєкту її відведення. Згідно рішення ІХ сесії міської ради VIII скликання від 07.09.2021 №406 (пункт 1.8.) затверджено ТОВ “Інвестгруп К-3” проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,5847 га по вул. Миколи Бобяка, 15 “ж” для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості та надано її в оренду строком на 5 років.
Передача земельної ділянки орендарю здійснюється одночасно з підписанням акту її приймання - передачі (п. 21 Договору).
15.09.2021 сторонами підписано акт приймання - передачі земельної ділянки, відповідно до якого орендарю передано в оренду земельну ділянку площею 25 847 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Миколи Бобяка, 15 “ж”.
На переконання прокурора, рішення Ужгородської міської ради №406 від 07.09.2021 прийняте з порушенням вимог ст. 66, 120, 123, 134, 135 Земельного кодексу України, а також ст. 377 Цивільного кодексу України, оскільки передача в оренду спірної земельної ділянки була здійснена відповідачем 1 без проведення земельних торгів; крім того, без належного обґрунтування останнім в оренду надано земельну ділянку площею неспівмірно більшою від площі, яку займає розташована на ній нерухомість відповідача 2.
За таких обставин, прокурор вказує на наявність підстав для визнання незаконним та скасування п. 1.8. рішення Ужгородської міської ради №406 від 07.09.2021 “Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок”, визнання недійсним Договору оренди землі б/н від 15.09.2021 та скасування державної реєстрації права користування (оренди) відповідача 2 на земельну ділянку з одночасним припиненням відповідного права останнього.
ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 3 ст. 24 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Частиною 5 статті 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування й оренду.
Згідно ч. 5 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Таким чином, орган місцевого самоврядування, його виконавчий комітет, міський голова (в межах їх компетенції) у спірних правовідносинах реалізують права власника майна, що перебуває у комунальній власності, щодо володіння, користування та розпорядження таким майном на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством України.
Згідно зі ч. 1 ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
За змістом ч. 10 статті 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси..
Пунктами “а”, “в” ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад, а також надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України).
За приписами ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Частиною 1 статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: - надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; - формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 134 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно із ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Згідно із принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже відповідно до зазначених правових норм, власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована (пункти 51 та 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №921/158/18).
Виходячи із системного аналізу положень ч. 2 ст. 124 та абзацу 2 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації існуючих об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.
Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об'єктів надмірного тягаря, пов'язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об'єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об'єктів.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі №922/443/20.
Як зазначалось судом попередньо, на спірній земельній ділянці, переданій в оренду ТОВ “Інвестгруп К-3” на підставі п. 1.8. рішення Ужгородської міської ради №406 від 07.09.2021 “Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок”, знаходиться нерухоме майно - будівля літ. Р, загальною площею 50,8 кв.м., набута відповідачем 2 у власність внаслідок підписання між ним та ПрАТ “Модуль М” акту приймання - передачі нерухомого майна б/н від 21.12.2018.
З наведеного випливає, що відповідач 2 мав право звернутися до відповідача 1 з метою формування та отримання в користування без проведення земельних торгів виключно земельної ділянки для обслуговування та експлуатації належного йому на праві власності об'єкта нерухомого майна, розташованого на такій земельній ділянці.
Натомість, як вбачається зі змісту п. 1.8. рішення Ужгородської міської ради №406 від 07.09.2021 “Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок” та умов укладеного між відповідачами Договору оренди землі б/н від 15.09.2021, спірну земельну ділянку надано ТОВ “Інвестгруп К-3” не для обслуговування розташованого на ній об'єкта нерухомого майна, а для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.
Водночас заслуговує на увагу й те, що площа переданої в оренду відповідачу 2 земельної ділянки (25 847 кв.м.) майже у 509 разів перевищує площу належного останньому на праві власності об'єкта нерухомості (50,8 кв.м.).
У даному контексті суд відзначає, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки в будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням.
У постанові від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що отримання в оренду земельної ділянки в розмірах, що значно перевищують площу належної відповідачу будівлі, для нового будівництва передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134,135 Земельного кодексу України.
Суд також звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №922/1323/20, згідно з якою види використання земельної ділянки у межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно у межах вимог, встановлених законом щодо використання земель цієї категорії з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою (частина 5 статті 20 Земельного кодексу України). Тобто, визначаючи вид використання земельної ділянки, органи державної влади і органи місцевого самоврядування можуть зазначати у таких випадках вид її використання саме для обслуговування будівель та споруд, а не для будівництва, зокрема, шляхом зазначення відповідних обмежень при прийнятті відповідних рішень про надання земельної ділянки у власність або користування та/або укладення відповідних договорів.
Водночас як вбачається із п. 17 укладеного між відповідачами Договору оренди землі б/н від 15.09.2021, цільове призначення спірної земельної ділянки - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.
Враховуючи наведене, суд погоджується із правовою позицією прокурора та зазначає, що можливість отримання земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів передбачена чинним земельним законодавством з метою розміщення та обслуговування об'єктів нерухомого майна, які вже перебувають у власності особи, яка звертається до органу місцевого самоврядування із проханням надати їй земельну ділянку в оренду.
Відведення ж нової земельної ділянки в оренду для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості не відповідає меті, яка може бути виключенням щодо проведення земельних торгів, відповідно до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України.
З урахуванням вищенаведеного в сукупності, суд доходить до висновку про обґрунтованість і підставність заявлених прокурором позовних вимог у частині визнання незаконним та скасування п. 1.8. рішення Ужгородської міської ради №406 від 07.09.2021 “Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок”, із огляду на що такі підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо заявлених прокурором вимог про визнання недійсним Договору оренди землі б/н від 15.09.2021, укладеного між територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальність “Інвестгруп К-3”, і скасування державної реєстрації права користування (оренди) відповідача 2 на спірну земельну ділянку з одночасним припиненням права користування (оренди), суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
При цьому, суперечність договору актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним договором (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного договору всупереч змісту чи суті правовідносин сторін.
Частиною 1 ст. 6 Закону України “Про оренду землі” визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України “Про оренду землі”, укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.
Водночас волевиявлення органів місцевого самоврядування при виконанні своїх функцій, у тому числі щодо розпорядження майном шляхом укладення правочинів, повинно відповідати чинному законодавству. Воля територіальної громади, як власника, може виражатися лише в таких діях відповідного органу, які відповідають вимогам закону та інтересам територіальної громади.
Беручи до уваги той факт, що на підставі незаконного рішення Ужгородської міської ради №406 від 07.09.2021 “Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок” між відповідачами у справі укладено Договір оренди землі б/н від 15.09.2021, останній підлягає визнанню недійсним як похідний правочин від оскаржуваного рішення, у зв'язку з чим заявлені прокурором вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Разом з тим, відповідно до ст. 11 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Абзацами 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” встановлено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Беручи до уваги те, що вимога прокурора про скасування державної реєстрації права користування (оренди) Товариства з обмеженою відповідальність “Інвестгруп К-3” на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:70:001:0129, площею 2,5847 га, з одночасним припиненням відповідного речового права є похідною від вимог про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним договору, така аналогічно підлягає до задоволення.
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді суд зазначає наступне.
За приписами ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до частини 1 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що держава може вступати в цивільні (господарські) та адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає в цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цих правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Отже поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).
Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначала, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №761/3884/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).
Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру” встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абз. 1 - 3 ч. 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”).
Згідно ч. 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу влади, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону №1697-VII, застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.
Із урахуванням того, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Звертаючись до суду з позовом у даній справі, прокурор обґрунтовує необхідність захисту інтересів держави тим, що в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади міста та надання в користування земельної ділянки із земель комунальної власності орган місцевого самоврядування - Ужгородська міська рада - всупереч інтересам територіальної громади прийняла незаконне рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, порушивши встановлений вимогами земельного законодавства порядок. Відтак, на переконання прокурора, Ужгородська міська рада має бути співвідповідачем у даній справі, водночас оскільки в межах спірних правовідносин відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, то саме прокурор звертається до суду як позивач. Державний орган виконавчої влади, який здійснює контроль у сфері земельних відносин, - Держгеокадастр, за твердженням прокурора, не наділений законом правом на звернення до суду з позовом про скасування рішень органу місцевого самоврядування, оскільки спірна земельна ділянка не є землею сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу.
За змістом приписів ст. 14 Конституції України та ч. 2 ст. 1 Земельного кодексу України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Згідно із ч. 1 - 3 ст. 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону (ч. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України).
Матеріалами справи підтверджено, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю, водночас до повноважень Ужгородської міської ради (відповідача 1) у земельних відносинах належить розпорядження землями територіальної громади міста, надання у користування земельної ділянки із земель комунальної власності, тобто здійснення функцій у відносинах з надання земельної ділянки у користування.
У рішенні “Рисовський проти України” від 20.10.2011 Європейський суд з прав людини зазначав про принцип “належного урядування”, який, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
Європейський суд з прав людини аналогічно звертав увагу і на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі “Менчинська проти Росії” (Menchinskaya v. Russia).
За твердженням прокурора, необхідність захисту інтересів держави в даній справі полягає в необхідності захисту територіальної громади міста Ужгород, яка відповідно до статті 13 Конституції України є власником землі та інших природних ресурсів, адже передача спірної земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів призводить до втраченої можливості отримати максимально великий розмір орендної плати у разі продажу права оренди на земельних торгах.
При цьому, прокурором подано позов для усунення помилки, допущеної, на його думку, самим органом місцевого самоврядування при наданні земельної ділянки в оренду, тобто при здійсненні його власних функцій у земельних відносинах, правильно вказавши, що Ужгородська міська рада, яка не вчинила дій для виправлення допущеного порушення, у такій справі має бути відповідачем. Водночас інший орган, який відповідно до чинного законодавства здійснює функції з розпорядження землями територіальної громади, відсутній.
Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом (частина 2 статті 188 Земельного кодексу України).
Преамбулою до Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.
За визначенням, наведеним у ст. 1 цього Закону, охорона земель - система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Відповідно до абз. 1, 2, 4 ст. 2 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель”, основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є, зокрема, забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.
Згідно із п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.06.2021 у справі №925/929/19 зробила висновок про те, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. При цьому Велика Палата Верховного Суду не погодилась із доводами прокурора про те, що органи Держгеокадастру не наділені правом звернення до суду з відповідними позовними вимогами.
Водночас у даній справі спірні правовідносини стосуються права користування земельною ділянкою, в якому територіальна громада міста Ужгорода є учасником цивільних відносин та стороною спору. Територіальна громада здійснює свої цивільні права та обов'язки через орган місцевого самоврядування в межах його компетенції, встановленої законом, - Ужгородську міську раду, замість якої і діє прокурор, а не в межах відносин, зазначених у статті 1 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель”, у зв'язку з чим доводи представників відповідача 1, 2 та третьої особи про те, що прокурор у даному випадку перебрав на себе повноваження органів Держгеокадастру судом оцінюються критично.
Аналогічних правових висновків притримується і Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.07.2022 у справі №910/5201/19.
За наведених обставин, беручи до уваги те, що право користування спірною земельною ділянкою, набуте відповідачем 2 всупереч суспільним інтересам і на підставі незаконного рішення, характеризується дефектом волі, то звернення прокурора до суду в інтересах держави є обґрунтованим і свідчить про наявність виключних підстав, спрямованих на відновлення законності при вирішенні суспільно - значимого питання щодо порядку і правомірності розпорядження земельною ділянкою комунальної власності.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідачі та третя особа доказів на спростування викладених прокурором обставин суду не надали, а їх аргументи не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та положеннях законодавства.
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідачів порівну у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 7443 грн (по 3721,50 грн із кожного) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України
1. Відмовити в задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестгруп К-3”, м. Ужгород Закарпатської області б/н від 11.12.2023 (вх. №02.3.1-02/8922/23 від 11.12.2023) про зупинення провадження у даній справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №925/1133/18.
2. Позов задоволити повністю.
3. Визнати незаконним та скасувати п. 1.8. рішення Ужгородської міської ради №406 від 07.09.2021 “Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок” в частині затвердження Товариству з обмеженою відповідальність “Інвестгруп К-3” проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:70:001:0129), площею 2,5847 га, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по вул. Миколи Бобяка, 15 “ж” з подальшою передачею в оренду.
4. Визнати недійсним Договір оренди землі б/н від 15.09.2021, укладений між територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальність “Інвестгруп К-3”.
5. Скасувати державну реєстрацію права користування (оренди) Товариства з обмеженою відповідальність “Інвестгруп К-3” на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:70:001:0129, площею 2,5847 га, з одночасним припиненням права користування (оренди).
6. Стягнути з Ужгородської міської ради, пл. Поштова, будинок 3, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 33868924) на користь Закарпатської обласної прокуратури, вул. Коцюбинського, будинок 2а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 02909967) суму 3721,50 грн (Три тисячі сімсот двадцять одна гривня 50 коп) на відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестгруп К-3”, вул. О. Радіщева, будинок 1а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88018 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 42716094) на користь Закарпатської обласної прокуратури, вул. Коцюбинського, будинок 2а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 02909967) суму 3721,50 грн (Три тисячі сімсот двадцять одна гривня 50 коп) на відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
8. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
9. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
У зв'язку із перебуванням судді Пригари Л.І. у відпустці з 18.12.2023 по 21.12.2023, та з 25.12.2023 по 10.01.2024 включно, повне судове рішення складено та підписано 17.01.2024.
Суддя Пригара Л.І.