Справа № 344/19274/23
Провадження № 33/4808/68/24
Категорія ст.130 ч.3 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції Ковалюк І. П.
Суддя-доповідач Васильєв
12 січня 2024 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,
за участю захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 адвоката Боднарчука А.М.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Боднарчука А.М. на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2023 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП,-
Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2023 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративні стягнення у виді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять років з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності порушника. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 536 грн. 80 коп. судового збору.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , будучи особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за ст. 130 КУпАП, відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, за наступних обставин.
Так, 09 жовтня 2023 року о 22 год. 30 хв в м. Івано-Франківську по вул. Південний Бульвар, 41, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «BMW 525» н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота,, порушення координації руху, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'янінні водій, у встановленому законом порядку, як на місці зупинки за допомогою приладу Драгер, так і у медичному закладі, відмовився. Своїми діями порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, тим самим вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст.130 КУпАП.
В апеляційній скарзі захисник адвокат Боднарчук А.М. просить скасувати постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2023 року і провадження у справі закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
Вважає постанову суду незаконною та необґрунтованою.
Зокрема посилається на те, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б підтверджували факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, що свідчить про відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, навіть якщо особа перебувала у стані сп'яніння.
Крім того вказує, що до адміністративних матеріалів не додані постанови суду, які набрали законної сили про притягнення ОСОБА_1 двічі протягом року до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП. Вказані обставини унеможливлювали вирішення питання про наявність чи відсутність в діях ОСОБА_1 ознак складу правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП.
Звертає увагу на те, що в судовому засіданні суду першої інстанції він вказував на те. що йому невідомо про рішення судів, якими ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП та про те, чи вони оскаржувалися в апеляційному порядку.
Вважає, що суд не може прийняти у якості доказу вини ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення, оскільки відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.12.202 року у справі №524/5741/16-а, протокол є лише документом, що фіксує саме порушення, а не доказом вчинення такого. При цьому, інших належних та допустимих доказів вчинення адміністративного правопорушення працівниками поліції не надано та матеріали справи не містять.
На думку захисника, не є доказом винуватості ОСОБА_1 відеозапис з нагрудних камер працівників поліції, оскільки не містить запису про те, що ОСОБА_1 вийшов із водійського місця та закрив автомобіль, натомість видно, що ОСОБА_1 знаходиться біля автомобіля, який стоїть на тротуарі із вимкнутим двигуном. Висновок працівника поліції про те, що ОСОБА_1 керував автомобілем, бо мотор теплий, є тільки припущенням. На відеозапису ОСОБА_1 неодноразово повторює, що він не є водієм, це не його автомобіль і він ним не керував, однак суд це не взяв до уваги. Крім того, з відеозапису вбачається, що свідки, які викликали працівників поліції, на питання останніх, чи вони бачили, що ОСОБА_1 керував автомобілем, відповідають, що вони не можуть підтвердити сам факт керування, бо цього не бачили, а бачили тільки, що невідома їм особа ходила навколо автомобіля і щось кричала.
Вказує, що неправомірні дії працівників поліції щодо зупинки транспортного засобу не оскаржувалися, оскільки останні не зупиняли ОСОБА_1 .
Отже, працівниками поліції не доведено факту вчинення апелянтом адміністративного правопорушення та з матеріалів справи неможливо достовірно встановити даний факт, відтак і підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відсутні.
В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 не з'явився, хоча в установленому законом порядку повідомлявся про розгляд апеляційної скарги, не подав клопотання про відкладення розгляду справи та не підтвердив поважність причин щодо неможливості явки в судове засідання апеляційної інстанції.
Зі змісту доводів захисника адвоката Боднарчука А.М. вбачається, що ОСОБА_1 знає про розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, однак повністю довіряє йому представництво своїх інтересів в суді та не заперечує проти розгляду апеляційної скарги за його відсутності.
Апеляційний суд враховує, що особа, яка притягається до відповідальності та її захисник самостійно відповідно до принципу диспозитивності, вирішують питання щодо участі в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Разом з тим, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисника під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).
Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційному порядку оскаржується рішення, яким ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні правопорушення і в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у зв'язку з чим участь цієї особи в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що розгляд апеляційної скарги може бути проведений без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 .
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши доводи захисника адвоката Блднарчука А.М., апеляційний суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а постанову судді залишити без змін з наступних підстав.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з'ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.
При цьому, позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом як кримінально-правова санкція, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності».
Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення.
Перевіряючи вищевказані доводи апеляційної скарги, апеляційний суд, враховуючи недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року, вважає за необхідне здійснювати правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.
Так, судове рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття судом провадження його не було закрито або ухвалено незаконним складом суду.
Зокрема, підлягає обов'язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.
Суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП, з огляду на таке.
Згідно з ч. 3 ст. 130 КУпАП дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є адміністративним правопорушенням і тягнуть за собою адміністративну відповідальність.
Суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП, доводиться матеріалами справи про адміністративне правопорушення: даними, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД № 419433 від 09.10.2023 року, направленні на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного сп'яніння, акті огляду на стан алкогольного сп'яніння, рапорті поліцейського взводу 1 роти 1 БУПП в Івано-Франківській області рядового поліції В.Бедрій, довідці, складеній інспектором ВАП УПП в Івано-Франківській області О.Корнутою, даними відеоматеріалів з нагрудних камер працівників поліції.
Так, згідно даних протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №419433 від 09.10.2023, 09 жовтня 2023 року о 22 год. 30 хв в м. Івано-Франківську по вул. Південний Бульвар, 41, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «BMW 525» н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації руху, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'янінні водій, у встановленому законом порядку, як на місці зупинки за допомогою приладу Драгер, так і у медичному закладі, відмовився. Своїми діями порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, тим самим вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст.130 КУпАП. (а.с. 1).
Протокол складений уповноваженою особою - поліцейським взводу 1 роти 1 ВУПП в Івано-Франківській області ДПП рядовим поліції Бедрій В.П., з заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний уповноваженою на те особою.
Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що транспортний засіб марки «BMW 525» н.з. НОМЕР_1 , належить ОСОБА_2 .
Від ознайомлення зі змістом протоколу, надання письмових пояснень по суті порушення та отримання копії протоколу ОСОБА_1 відмовився.
Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень.
Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов'язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи»
Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»):
Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом.
Зокрема, апеляційний суд звертає увагу на те, що у вказаному протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не висловив заперечення щодо керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння та не надав змістовних пояснень стосовно обставин, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення та які вимагали від нього надати певні пояснення.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.
Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Таким чином, доводи апелянта з приводу неналежності як доказу протоколу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 є необґрунтованими, їм надано належну правову оцінку за результатом апеляційного дослідження, в ході якого апеляційним судом не встановлено порушень вимог статей 254, 255, 256 КУпАП. Протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст. 256 КУпАП і не містить недоліків, які б свідчили про істотне порушення права на захист ОСОБА_1 .
При цьому, даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутого звинувачення, з правами та обов'язками, які передбачені законом.
Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом.
Так, з оглянутих відеозаписів вбачається, що обставин, які б свідчили про існування передумов для відмови ОСОБА_1 від надання письмових пояснень, не було: працівники поліції діяли в межах службових повноважень, незаконного тиску, примушувань до надання пояснень, тощо не було. На думку апеляційного суду, обставини, за яких було складено протокол про адміністративне правопорушення, чітко вимагали письмових пояснень ОСОБА_1 щодо підозри, яку було висунуто йому працівниками поліції, однак останній розпорядився процесуальними правами на власний розсуд та відмовився від надання письмових пояснень по суті порушення у відповідній графі протоколу. При цьому, процесуальна поведінка ОСОБА_1 була спрямована на намагання ускладнити працівникам поліції виконання ними своїх обов'язків при оформленні матеріалів справи про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики ЄСПЛ у тому разі коли недотримання обов'язку повідомити у встановленому законом порядку про обвинувачення, трапилось з вини обвинуваченого, то він не може стверджувати про порушення прав сторони захисту (Ердоган проти Туреччини, Камбел і Фелл проти Сполученого Королівства)
Сукупність вищевказаних обставин свідчить про те, що ОСОБА_1 , як особі, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.130 КУпАП, була забезпечена реальна можливість ознайомитися зі змістом висунутого обвинувачення з метою організації ефективного захисту своїх інтересів.
До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «ПНЦ ІФ», складене 09.10.2023 року 22 год. 25 хв., у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці. Від огляду водій відмовився (а.с. 4).
Відповідно до акту огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, огляд водія ОСОБА_1 необхідно було провести у зв'язку з виявленими в останнього ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці. Водій від огляду за допомогою Alcotest Drager 6810 №0457- відмовився (а.с. 3).
Згідно долученого до матеріалів справи рапорту взводу 1 роти 1 БУПП в Івано-Франківській області рядового поліції В.Бедрій вбачається, що 09.10.2023 року патрулюючи в складі екіпажу «Ясень-103» спільно з старшим лейтенантом поліції Левик Т.П., на службовий планшет отримали виклик про те, що водій чорного BMW вчинив ДТП та має явні ознаки алкогольного сп'яніння. Прибувши на місце події виявили ДТП та водія, який перебував у п'яному вигляді з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме ОСОБА_1 . Керував тз BMW 525 н.з НОМЕР_1 , водій не впорався з керуванням внаслідок чого заїхав на узбіччя де пошкодив даний тз. На водія складено протокол за ч.3 ст.130, ст..124, ч.5 ст.126 КУпАП, винесено адмін. Постанову серії ЕАТ 7906709, складено схему ДТП та відібрано пояснення у свідків. (а.с. 7).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вказаний рапорт працівника поліції за своїм правовим змістом є службовим документом, яким поліцейський інформує керівництво про законність своїх дій. Разом з тим, дані вищевказаного рапорту працівника поліції повністю узгоджуються з іншими матеріалами справи в частині послідовності дій працівників поліції, щодо оформлення ними протоколу про адміністративне правопорушення.
Крім того, апеляційним судом були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер інспекторів патрульної поліції, якими підтверджується факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом (а.п. 10).
Зокрема, на відеозаписі зафіксовано, що коли патрульні поліцейські прибули на виклик, то ОСОБА_1 вийшов з водійського місця автомобіля та закрив двері. Автомобіль знаходився на узбіччі, де проводились будівельні роботи та містив пошкодження.
На вищевказаному відеозапису зафіксовано, що свідки вказують, що не бачили як автомобіль рухався, а викликали поліцейських, оскільки вказаний чоловік щось кричав і кидав в них цеглою. Працівник поліції перевірив автомобіль та встановив, що мотор автомобіля був теплий, що призвело до висновку, що вищевказаний транспортний засіб незадовго до цього використовувався за призначенням. Водій не висловлював заперечення щодо факту керування транспортним засобом, однак стверджував, що працівники поліції його не зупиняли. Водій поводив себе зухвало, зневажливо та висловлюється нецензурною лексикою. Під час спілкування з ОСОБА_1 у поліцейського виникла підозра, що водій перебуває в стані алкогольного сп'яніння, у зв'язку з чим водію транспортного засобу було запропоновано пройти огляд на визначення стану сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі. Водій ОСОБА_1 в категоричній формі відмовився пройти такий огляд як на місці зупинки, так і в медичному закладі. Водієві роз'яснено його права. Після чого працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 130 КУпАП.
Суд апеляційної інстанції вважає, що відеозапис є вичерпно інформативним, носить безсторонній характер, позбавлений упередження та суб'єктивного ставлення, а відтак надає можливість повно та об'єктивно дослідити обставини правопорушення, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку учасників подій.
Зокрема, апеляційний суд звертає увагу на те, що відеозапис містить дані, які дозволяють прийти до висновку, що автомобіль марки BMW 525 державний номерний знак НОМЕР_1 дійсно використовувався в якості транспортного засобу ОСОБА_1 та під час проїзду через будівельний майданчик потрапив у дорожньо-транспортну пригоду.
Відеозапис отриманий у встановленому законом порядку і здійснений працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем з ознаками алкогольного сп'яніння, на законну вимогу патрульних поліцейських пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння за допомогою спеціального приладу на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі, та повністю доводить вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення правопорушника до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Порядок проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння визначений ст. 266 КУпАП, приписами Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом від 09 листопада 2015 року № 1452/735, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1413/27858 (далі - Інструкції), та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 (далі - Порядку).
Відповідно до п. 2 Розділу І Інструкції огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 266 КУпАП огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Аналогічні приписи містить Інструкція.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що за приписами ч. 2 ст. 266 КУпАП під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису і лише в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків.
Апеляційний суд вважає, що працівниками поліції було правомірно та у відповідності до вимог КУпАП зафіксовано відмову водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі.
Таким чином доводи апелянта щодо неналежності відеозапису, є неспроможними, оскільки не спростовують правильність встановлених судом фактичних обставин.
У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Згідно з ч. 3 ст. 130 КУпАП дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є адміністративним правопорушенням і тягнуть за собою адміністративну відповідальність.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що для настання адміністративної відповідальності, не має значення причина відмови особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції за виключенням обставин, які встановлені ст.17 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп'янінням щодо її бажання проходити огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку.
Факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою технічного засобу поліцейським або в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.
Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв'язку з обов'язком водія транспортного засобу пройти відповідний медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння.
Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов'язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп'яніння.
Разом з тим, відмова від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку є порушенням вимог п. 2.5 ПДР України та утворює склад правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.
З матеріалів справи вбачається, що поліцейським було дотримано вимог закону, та за наявності підстав вважати, що ОСОБА_1 , як водій транспортного засобу, перебуває у стані алкогольного сп'яніння, йому було запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння на місці події та в закладі охорони здоров'я, однак ОСОБА_1 відмовився від проходження такого огляду, про що свідчать дані долучених до матеріалів провадження акту огляду, направлення на огляд та дані відеозапису. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає безпідставними доводи апелянта стосовно того, що працівниками поліції була порушена процедура проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння у відповідності до вимог закону.
Відтак вимога працівників поліції пройти огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння була аргументованою, вмотивованою та ґрунтувалась на правових підставах. Доводи апелянта щодо неправомірності дій патрульних поліцейських безпідставні та спростовані наявними в матеріалах справи доказами.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп'янінням щодо її бажання проходити огляд на стан алкогольного сп'янінням у встановленому законом порядку.
Крім того, під час апеляційного розгляду захисником долучено до матеріалів справи копію постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2024 року, якою скасовано постанову Івано-Франківського міського суду від 29 листопада 2023 року щодо ОСОБА_1 , провадження у справі закрито на підставі ст. 247 п. 1 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Зі змісту мотивувальної частини судового рішення вбачається, що апеляційний суд виходив з того, що внаслідок дорожньої пригоди неправомірними діями не було заподіяно шкоду іншим транспортним засобам, оскільки було пошкоджено тільки транспортний засіб, який перебував у володінні ОСОБА_1 . Апеляційний суд зазначив, що диспозиція ст.124 КУпАП передбачає, що наслідком автопригоди має бути нанесення пошкоджень автомобілям (не менше двох) або має бути пошкоджено інше чуже майно , зокрема дорожні знаки, бордюри тощо. Апеляційний суд вказав, що в «діях ОСОБА_1 є ознаки пред'явленого правопорушення, але його вину не підтверджено у встановленому законом порядку». Вищевказані висновки суду не спростовують факт причетності ОСОБА_1 до вчинення автопригоди внаслідок якої було пошкоджено транспортний засіб марки «BMW 525» н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 ..
Таким чином, вищевказані висновки апеляційного суду не спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо доведеності вини у вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП, оскільки вказаним рішення не встановлені обставини, які мають преюдиціальне значення для розгляду цього провадження.
Також в апеляційних доводах захисник не погоджується з кваліфікацією дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 130 КУпАП, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про повторне протягом року вчинення ОСОБА_1 будь-якого з порушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Разом з тим, згідно з довідкою, складеною інспектором ВАП УПП в Івано-Франківській області О.Корнутою, ОСОБА_1 12.04. 2023 року керував ТЗ з ознаками наркотичного сп'яніння. Відносно останнього складено протокол ААД № 140320 про адміністративне правопорушення за ст. 130 ч. 1 КУпАП, та рішенням Івано-Франківського міського суду № 344/6898/23 від 11.07.2023 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 гривень та позбавлення права керування транспортним засобом терміном на 1 рік; 30.03.2023 року керував ТЗ з ознаками наркотичного сп'яніння. Відносно останнього складено протокол ААД №190759 про адміністративне правопорушення за ст. 130 ч. 1 КУпАП, та рішенням Надвірнянського міськрайонного суду № 348/841/23 від 27.06.2023 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 гривень та позбавлення права керування транспортним засобом терміном на 1 рік (а.с. 8).
Згідно з ч. 3 ст. 130 КУпАП дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять років та з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності порушника, або адміністративний арешт на строк п'ятнадцять діб з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять років та з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності порушника.
Апеляційний суд вважає, що висновок судді суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується дослідженими доказами, що узгоджуються між собою, та яким суд надав належний аналіз і оцінив їх у сукупності, в тому числі на предмет того, чи вони отримані з дотриманням встановленого законом порядку та передбаченим способом, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, є належними та допустимими.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 130 КУпАП, за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп'яніння пов'язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров'я громадян.
При обранні ОСОБА_1 адміністративного стягнення судом враховано характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, та накладено адміністративне стягнення у відповідності до вимог ст. 33 КУпАП в межах безальтернативної санкції ч. 3 ст. 130 КУпАП, що є достатнім для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.
Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.
З огляду на наведене, підстав для скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст. 294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу захисника адвоката Боднарчука А.М. залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2023 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв