Провадження № 22-ц/803/1339/24 Справа № 184/1071/23 Суддя у 1-й інстанції - Томаш В. І. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
16 січня 2024 року м.Кривий Ріг
справа № 184/1071/23
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання Юрченко Г.О.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на заочне рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2023 року, яке ухвалено суддею Томаш В.І. у м. Покров Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 19 вересня 2023 року,
В травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору частково недійсним.
В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що він є клієнтом АТ КБ «Приватбанк» з 28 березня 2018 року. З цієї дати позивач користується банківським рахунком, відкритим за його заявою.
19 березня 2019 року позивач звернувся до відповідача з метою отримання кредиту та підписав відповідну заяву № б/н від 19 березня 2019 року. Позивач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт.
З виписки по своєму банківському рахунку позивач дізнався, що з його рахунку було автоматично списані платежі як щомісячна комісія за обслуговування картки, в тому числі і за рахунок кредитних коштів.
Позивач вважає, що умови укладеного з відповідачем кредитного договору, якими передбачено його обов'язок платити на користь банку кошти за обслуговування кредитної карти є незаконними, не відповідають вимогам справедливості та суперечать вимогам чинного законодавства у сфері захисту прав споживачів. При цьому, банк, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, взагалі не вказав, за які саме послуги, що надаються позивачу, сплачується ця комісія і протягом дії Договорів жодних додаткових та супутніх послуг не надавав. Умови кредитних договорів щодо сплати позичальником щомісяця комісії за обслуговування банком кредитної заборгованості є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності наслідком такої домовленості є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків, що шкодить саме позивачу, який отримавши кредит, має сплатити банку за додаткові та супутні послуги за обслуговування кредиту суму, що перевищує розмір наданого банком кредиту та відсотків за користування ним, тобто суму виконання основного зобов'язання.
Таким чином, оскільки комісія, яка нараховується відповідачем щомісячно на загальну суму кредиту на день видачі, встановлена за обслуговування кредиту без зазначення у договорах обґрунтування, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, вірним є висновок про те, що такі умови є незаконними та несправедливими, а договір в цій частині має бути визнано недійсним.
Отже, дії відповідача при укладанні спірного договору суперечили вимогам чинного законодавства України, а саме Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», а відтак наявні підстави для визнання окремих положень кредитного договору № б/н від 19 березня 2019 року недійсними з моменту їх укладення, а також, як наслідок, зобов'язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості по поточному договору і зарахувати вже сплачені позивачем кошти за обслуговування кредиту в рахунок погашення основного боргу (кредиту).
Заочним рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано доводи позивача про те, що умови укладеного з відповідачем кредитного договору, якими передбачено його обов'язок платити на користь банку кошти за обслуговування кредитної карти є незаконними, не відповідають вимогам справедливості та суперечать вимогам чинного законодавства у сфері захисту прав споживачів. При цьому, банк, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, взагалі не вказав, за які саме послуги, що надаються позивачу, сплачується ця комісія і протягом дії Договорів жодних додаткових та супутніх послуг не надавав. Умови кредитних договорів щодо сплати позичальником щомісяця комісії за обслуговування банком кредитної заборгованості є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності наслідком такої домовленості є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків, що шкодить саме позивачу, який отримавши кредит, має сплатити банку за додаткові та супутні послуги за обслуговування кредиту суму, що перевищує розмір наданого банком кредиту та відсотків за користування ним, тобто суму виконання основного зобов'язання.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на переконання представника відповідача, апеляційну скаргу представника позивача - залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача АТ КБ «ПриватБанк» - Бистрова С.А. в режимі відеоконференції, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги представника позивача та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін,перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, з наступних підстав.
За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 19 березня 2019 року звернувся до відповідача з метою отримання кредиту та підписав відповідну заяву № б/н від 19 березня 2019 року. Позивач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт.
Відповідно до копії паспорту кредиту, яка підписана позивачем, за обслуговування карткового рахунку споживачем щомісячно сплачується комісія, відповідно до виду картки (а.с.54).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про визнання положення в частині встановленні комісії за обслуговування карткового рахунку є необґрунтованими, оскільки при укладенні кредитного договору від 19 березня 2019 року позичальнику ОСОБА_1 було відомо про встановлений розмір комісії за обслуговування рахунку, про що свідчить його підпис в паспорті кредиту від 19 березня 2019 року та відповідне встановлення комісії за обслуговування рахунку повністю відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування».
Колегія суддів погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, однак не може погодитись з мотивами відмови в задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Згідно з абзацем другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України № 3795-VI від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Виходячи зі змісту вказаних норм, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц дійшла висновку про те, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено номативно-правовими актами.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що положення спірного кредитного договору про сплату позичальником на користь банку щомісячної комісії за обслуговування картки є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: «кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15,16 ЦК України).
Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України).
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
Недійсність правочину, який порушує публічний порядок встановлена законом і цей правочин є нікчемним, тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту прав.
З огляду на вищевказане, положення спірного кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісії за обслуговування картки є нікчемними, а тому позовна вимога ОСОБА_1 про визнання його недійсним не є належним способом захисту його прав.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що в Паспорті споживчого кредиту, підписаному відповідачем ОСОБА_1 19 березня 2019 року, зазначено, що ця інформація зберігає чинність та є актуальною з 19 березня 2019 року до 03 квітня 2019 року та умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та можуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів. Крім того, в Паспорті споживчого кредиту, підписаному відповідачем ОСОБА_1 19 березня 2019 року, зазначено сім видів кредитних карток з різними розмірами щомісячної комісії за обслуговування картки, в той час як АТ КБ «ПриватБанк» не надав суду доказів щодо типу виданої відповідачу ОСОБА_1 кредитної картки (а.с.58).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову, оскільки позовна вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним положення кредитного договору в частині встановлення щомісячної комісії за обслуговування картки не є належним способом захисту його прав.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог.
В іншій частині рішення суду має бути залишено без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2023 року змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору частково недійсним, виклавши їх в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16 січня 2024 року.
Головуючий:
Судді: