Провадження № 22-ц/803/312/24 Справа № 171/2647/21 Суддя у 1-й інстанції - Парфьонов Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Канурна О. Д.
15 січня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Канурної О.Д.,
суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лазорко Роман Йосифович, на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У листопаді 2021 року позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернувся до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2022 року справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, направлено до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області для розгляду за підсудністю, за останнім відомим місцем реєстрації відповідачки.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачка ОСОБА_1 10 квітня 2009 року звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н від 10 квітня 2009 року.
При укладенні договору сторони керувались ч. 1 статті 634 ЦК України.
Відповідачка при підписанні Анкети - заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана нею Заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг.
У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором відповідачка станом на 27 жовтня 2021 року має заборгованість у загальному розмірі 15643,61 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 755,86 грн., заборгованість за нарахованими відсотками - 14637,75 грн., нарахована пеня - 250,00 грн.
При цьому позивач зазначає, що не вимагає від відповідачки погашення всієї суми заборгованості та зазначає, що просить стягнути на його користь лише частину боргу у загальному розмірі 15393,61 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 755,86 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 14637,75 грн., витрати по сплаті судового збору.
Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2022 року позов Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 10 квітня 2009 року, яка утворилась станом на 27 жовтня 2021 року у розмірі 15393,61 грн., яка складається з: 755,86 грн. - заборгованості за кредитом; 14637,75 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лазорко Р.Й., 04 квітня 2023 року подала заяву про перегляд заочного рішення суду та ухвалою суду від 11 квітня 2023 року у поновленні строку на подання заяви про перегляд заочного рішення представнику ОСОБА_1 - адвокату Лазорко Р.Й. було відмовлено. Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Лазорко Р.Й. про перегляд заочного рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2022 року у цивільній справі № 171/2647/21 за позовом акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишено без розгляду.
Ухвала Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2023 року оскаржувалась ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лазорко Р.Й. в апеляційному порядку та постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року ухвала Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2023 року скасована і справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Новомосковського міськрайнного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Лазорко Романа Йосифовича про перегляд заочного рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2022 року залишено без задоволення.
15 серпня 2023 року відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лазорко Р.Й., подала апеляційну скаргу на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2022 року, в якій просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк», стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на її користь судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 3405,00 грн. та витрати на професійну правову допомогу в розмірі 7000,00 грн., обґрунтовуючи це тим, що позивач на підтвердження заборгованості надав суду довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на імя відповідача, довідку про видані кредитні картки, копію Анкети-заяви позичальника, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, однак апелянт вважає такі документи односторонніми документами позивача, які відповідно повністю залежать від волевиявлення і дій однієї сторони (позивача), а тому не можуть вважатися належними та допустимими доказами підтвердження боргу.
Також апелянт зазначає, що в силу ч.1,2 ст. 207 ЦК України та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, такі документи не можна розцінювати як частину кредитного договору, оскільки подані позивачем Умови та правила надання банківських послуг не містять підпису позичальника, що свідчить про його необізнаність з істотними умовами договору, а у заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг відсутні домовленості сторін щодо процентів та штрафних санкцій, що зумовлює підстави вважати, що при укладанні договору АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», поклавши на слабшу сторону - споживача, невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
За таких обставин апелянт вважає, що нарахування відсотків в сумі 14637,75 грн. на підставі Умов та правил надання банківських послуг є безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.
Разом з цим апелянт зазначає, що в силу ч.1 ст. 1050 ЦК України та висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, позивач не підтвердив належними доказами надання кредиту відповідачці, всупереч чого суд першої інстанції вважав встановленим надання відповідачці кредитних коштів позивачем та виконання ним умов договору. Позивачем не надавалось суду першої інстанції первинних документів, оформлених відповідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», адже видача коштів є господарською операцією, а первинні бухгалтерські документи, як то платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо, фіксують здійснення такої операції банком.
Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, а також і виписка, не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій сторони позивача, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, що судом першої інстанції не було взято до уваги.
Також апелянт зазначає, що відповідачеві надано кредитну картку на підставі заяви від 10 квітня 2009 року, де кінцевий термін становить травень 2012 року, що є строком дії договору. Апелянт вважає, що позивач пропустив строк звернення з цим позовом до суду, оскільки звернувся з позовом лише у листопаді 2021 року, однак причини такого пропуску строку не зазначав та поновити його не просив.
Відповідачка ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» на підставі зазначених вище обставин.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 серпня 2023 року справу витребувано у суду першої інстанції, яка надійшла до суду 30 серпня 2023 року.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 вересня 2023 року відкрито провадження у даній справі та надано сторонам строк для надання відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року справу призначено до розгляду в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи.
07 вересня 2023 року позивач - АТ КБ «Приватбанк», скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що 10 квітня 2009 року ОСОБА_1 підписала Заяву № б/н, якою приєдналась до Умов та правил надання банківських послуг, тим самим уклала договір, який, у відповідності до ст. 634 ЦК України, є договором приєднання. За умовами цієї Заяви відповідачка погодилася на укладання договору з позивачем, враховуючи Умови та правила надання банківських послуг, розміщених на офіційному сайті банку. За висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, а відповідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 07 березня 2018 року у справі № 755/18246/15-ц, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, позичальник приєднався до договору приєднання та погодився з його умовами, при цьому такі Умови та правила є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис позичальника під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та правила були чинними під час укладення договору.
Позивач зазначає, що договір, укладений між позивачем та відповідачкою, повністю відповідає вимогам чинного законодавства, а, в силу ст. 526, 530, 610, 612, 629, 1048, 1049, 1050 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами та повинен виконуватись належним чином у строк, передбачений для сплати чергових щомісячних платежів, чого відповідачка не здійснила. Доказів неотримання кредитних карток відповідачкою не надано та не спростовано доводів позивача щодо користування кредитним лімітом та отриманням кредитних карток.
З наданої Банком виписки по картковому рахунку підтверджується, що відповідачка користувалась коштами на картці та не виконала обов'язок з повернення цих коштів, як це передбачав Графік платежів. Протягом тривалого часу відповідачка користувалась кредитними коштами, здійснюючи часткове їх погашення, що свідчить про погодження її з Умовами та правилами надання банківських послуг та у відповідності до довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка підписана самою ОСОБА_1 .
Крім того, в Анкеті-заяві від 10 квітня 2009 року зазначені основні умови кредитування, розмір кредитного ліміту та розмір відсоткової ставки, а встановлення кредитного ліміту на картку підтверджується довідкою банку.
Доводи представника відповідачки щодо застосування строку позовної давності є помилковими, оскільки в суді першої інстанції такого клопотання відповідачем не заявлялось, а в апеляційного суду відсутні підстави для розгляду цього питання, враховуючи не розгляд його судом першої інстанції.
Також Банк заперечує проти стягнення судових витрат у вигляді витрат на професійну правову допомогу, оскільки послуги адвоката є об'єктивно завищеними, необґрунтованими за справу невеликої складності та розмір витрат не відповідає принципам розумності та критеріям реальності адвокатських витрат, що зумовлює підстави для стягнення таких витрат судом.
За таких обставин АТ КБ «Приватбанк» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Як вбачається з ч. 3 вказаної вище статті, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лазорко Р.Й., задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 1 статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 10 квітня 2009 року між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем укладено кредитний договір шляхом підписання Анкети-заяви позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у «ПриватБанку», згідно з умовами якого було відкрито картковий рахунок на ім'я відповідачки.
У вказаній Анкеті-заяві зазначено, що позичальник ознайомлений та згодний з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які були надані позичальнику для ознайомлення у письмовій формі. Своїм підписом позичальник підтвердила факт отримання інформації про кредитування у «Приватбанку».
На підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, позивач надав суду довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ім'я ОСОБА_1 , довідку про видані кредитні картки, копію Анкети-заяви позичальника; Витяг з Умов та правил надання банківських послуг.
Банк свої зобов'язання за договором виконав, надавши позичальнику кредитні картки на які було встановлено кредитний ліміт.
У порушення умов кредитного договору відповідачка свої зобов'язання належним чином не виконувала, допустила прострочення повернення кредиту, що підтверджується випискою по особовому рахунку та розрахунком заборгованості. Внаслідок порушення відповідачем зобов'язань зі своєчасного погашення заборгованості за кредитом, станом на 27 жовтня 2021 року за нею утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 15393,161 грн, яка складається з наступного: 755,86 грн - заборгованість за кредитом; 14637,75 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом. Отже, відповідачем були порушені умови договору щодо своєчасного погашення заборгованості та сплати обумовлених договором платежів.
Доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лазорко Роман Йосифович, про те, що документи, якими позивач підтверджує заборгованість є односторонніми документами позивача, які відповідно повністю залежать від волевиявлення і дії однієї сторони, а тому не можуть вважатися належними та допустимими доказами підтвердження боргу, є безпідставними, виходячи з наступного.
Як вбачається із частини 1 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з частиною 3 вказаної вище статті, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як вбачається із частини 2 вказаної вище статті, ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до частини 2 вказаної вище статті, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 3 вказаної вище статті передбачено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Як вбачається із частини 1 статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частиною 2 вказаної вище статті, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається із частини 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як вбачається із частини 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідачкою також була підписана Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду, в якому відповідачка ОСОБА_1 особистим підписом підтвердила ознайомлення з основними умовами кредитування з використанням кредитної картки, а саме: тип кредитної лінії; процентна ставка в межах та поза межами пільгового періоду; у тому числі: розмір комісії та інше (а.с. 26).
Також матеріали справи містять банківську виписку, з якої вбачається, що відповідачка не лише використовувала кредитні кошти, а й здійснювала платежі на часткове погашення заборгованості, у тому числі на погашення нарахованих відсотків за користування кредитом (а.с. 16 -22).
Доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лазорко Роман Йосифович, про те, що розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (позивача), є безпідставними, оскільки частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачка ОСОБА_1 свого розрахунку в якості заперечень на позовну заяву до суду не надала.
Доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лазорко Роман Йосифович, про те, що відповідачка вважає, що о позовної заяви позивача про стягнення боргу необхідно застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовної заяви, оскільки згідно Заяви від 10.04.2009 року відповідачці було надано кредитну карту терміном дії три роки, а саме кінцевий термін становить травень 2012 року, є безпідставними з наступних підстав.
Частиною 1 статті 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Як вбачається із частини 1 статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до довідки Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» ОСОБА_2 08.11.2019 року було змінено кредитний ліміт (а.с. 23).
Із Виписки за договором б/н за період 13.02.2008 - 29.10.2021 року вбачається, що 15.01.2019 року відповідачка ОСОБА_1 здійснювала поповнення карткового рахунку (а.с. 16), тобто користувалася карткою.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і обгрунтовано у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права дійшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача.
На підставі викладеного вище, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2022 року і задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лазорко Роман Йосифович немає.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лазорко Роман Йосифович залишити без задоволення.
Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді О.Д.Канурна
Т.В. Космачевська
О.В.Халаджи