про відмову у відкритті касаційного провадження
15 січня 2024 року
м. Київ
справа №300/2278/23
адміністративне провадження № К/990/44145/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Тацій Л.В. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області
на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року
у справі №300/2278/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо неврахуванні з 14 лютого 2022 року при обчисленні розміру її пенсії за нормами Закону України "Про державну службу" довідок про заробітну плату від 11 лютого 2022 року №69, №70, №71, №72, №73, №74, №75, №76, виданих Чернелицькою селищною радою Коломийського району Івано-Франківської області, а також архівних довідок №М-120/01-15 та №М-121/01-15 від 04 січня 2022 року;
- зобов'язати відповідача здійснити з 14 лютого 2022 року перерахунок та виплату пенсії за віком відповідно до вказаного Закону на підставі зазначених довідок про складові заробітної плати.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року, адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, щодо неврахування при обчисленні розміру пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про державну службу" довідок про заробітну плату від 11 лютого 2022 року №69, №70, №71, №72, №73, №74, №75 та №76, виданих Чернелицькою селищною радою.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 14 лютого 2022 року, перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про державну службу" з урахуванням довідок про складові заробітної плати від 11 лютого 2022 року №69, №70, №71, №72, №73, №74, №75 та №76, виданих Чернелицькою селищною радою, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалено стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн та 3500,00 грн витрат на правову допомогу.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 27 грудня 2023 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося через систему "Електронний суд" з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №300/2278/23, які передбачені частиною четвертою та п'ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-а та постановах Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року у справі №300/1018/20, від 01 грудня 2020 року у справі №300/1255/20; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Однак, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
В свою чергу, відповідач, як на підставу касаційного оскарження, покликається на те, що сума, яку позивач просила стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, не є співмірною із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг). Суди попередніх інстанцій при вирішенні справи не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-а.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц Суд зазначив, що при визначенні суми відшкодування особі витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 Верховний Суд дійшов висновку, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (як то: квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав акт приймання-передачі виконаної роботи від 25 квітня 2023 року, відповідно до якого адвокатом вчинено наступні дії: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань - 1 година, вартість 500,00 грн, аналіз наданих клієнтом документів та проведення їх правового аналізу щодо перспективи та стратегії у справі, аналіз судової практики - 1,5 години, вартість 750,00 грн, вивчення предмета доказування та характеру спірних правовідносин, встановлення обставин справи, які підлягають доказуванню, збирання та аналіз відповідних доказів - 1,5 години, вартість 750,00 грн, підготовка та складання позовної заяви - 3 години, вартість 1500,00 грн.
Суди першої та апеляційної інстанцій, врахувавши предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, дійшли висновку, що витрати на професійну правову допомогу в розмірі 3500,00 грн є співмірними, обґрунтованими, пропорційними та підтвердженими належними доказами.
На думку колегії суддів застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм статей 132, 134 КАС України щодо визначення співмірності витрат на правничу допомогу не суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16.
Водночас доводи, викладені скаржником у касаційній скарзі, щодо незастосування судами першої та апеляційної інстанції висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-а, зводяться до переоцінки доказів, наданої судами першої та апеляційної інстанції, та ґрунтуються на незгоді з висновками судів попередніх інстанцій щодо їхньої оцінки.
Варто зауважити, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів", а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що висновки Восьмого апеляційного адміністративного суду, на які він посилається у касаційній скарзі, не є обов'язковими для врахування судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки відповідно до статті 242 КАС України обов'язковими для врахування судами є тільки висновки Верховного Суду та Верховного Суду України.
По суті спору підстав касаційного оскарження Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не наводить.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а передбачені статтею 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником належним чином не обґрунтовані у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічного висновку стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності дійшов Верховний Суд в ухвалах від 05 липня 2021 року у справі №380/8267/20, від 29 серпня 2022 року у справі №420/11295/21, від 15 березня 2023 року у справі №560/15672/21.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд, -
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року у справі №300/2278/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя -доповідач Я.О. Берназюк
Судді Л.В. Тацій
В.М. Шарапа