15 січня 2024 рокусправа № 380/13074/23
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 та зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна ОСОБА_1 з вимогами :
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 року по 15.09.2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2016- 2020 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.2020 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 року по 15.09.2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2016-2020 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року №704, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати у належному розмірі грошового забезпечення з 30.01.2020 року по 15.09.2020 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, з 30.01.2020 по день її фактичної виплати - відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що виплачене грошове забезпечення нараховувалося та виплачувалося йому з розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а не з грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), обчисленого з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Ухвалою суду від 14 червня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Відповідач подав до суду відзив в якому проти позову заперечує та в обґрунтування зазначає, що пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (до 24.02.2018) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Вказує, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мiнiмуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Ухвалою суду від 15.01.2024 відмовлено в залишенні позову без розгляду.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та
встановив:
ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді техніка групи регламенту радіоелектронного обладнання технічно-експлуатаційної частини військової частини НОМЕР_1 .
Звільнено з військової служби за пп. "к" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, так які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.09.2020 року №198 позивач виключений із списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.
Згідно листа Військової частини № НОМЕР_1 від 15.05.2023 №71/1/323, протягом 2020 року грошове забезпечення позивача нараховувалося та виплачувалося відповідачем із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Позивач звернувся до суду з даним позовом, оскільки нарахування грошового забезпечення відповідач здійснював у заниженому розмірі, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За змістом частини другої статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
В силу пункту 10 Постанови № 704, ця постанова набирає чинності з 01 березня 2018 року.
За первинною редакцією пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
За загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв'язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв'язку з нормою, в даному випадку п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.
Відтак, застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми постанови КМУ №704, пункт 4 якої має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103).
Пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Із наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Отже, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.
Таким чином, з 29 січня 2020 року виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Суд при вирішенні даного спору також бере до уваги висновки Верховного Суду зроблені у постанові від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21 (адміністративне провадження № К/9901/37717/21), зокрема пункт 62, а саме:
"(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.".
Тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням (та похідних від них розмірів грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань та одноразової грошової допомоги у зв'язку із звільненням з військової служби) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік згідно Законів України Про Державний бюджет України на відповідний рік).
Стосовно постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, а саме щодо внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704", було скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 травня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України (Рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп) також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у часі, доцільно зробити висновок, що суд під час розгляду справи має застосовувати той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення відповідних спірних правовідносин.
Суд вказує, що Постанова № 481 набрала чинності з 20 травня 2023 року. При цьому, жодним із положень Постанови № 481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів.
Також у вказаній Постанові № 481 не розкрито зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування сталої величини (1762 гривень) для розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб до 20 травня 2023 року (дня набрання чинності Постанови № 481).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За обставинами цієї справи, підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача виникли у зв'язку із набранням чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 та зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року.
Отже, зважаючи на відсутність в Постанові № 481 приписів про її застосування з іншої дати, ніж дати набрання чинності, у суду відсутні підстави для її застосування до спірних правовідносин та позбавлення позивача права на перерахунок грошового забезпечення, набутого ним до набрання чинності цією Постановою.
Суд наголошує, що положення пункту 4 Постанови КМУ №704, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, діяли станом на січень 2020 року.
Враховуючи зазначене, суд вважає протиправними дії відповідача щодо не проведення позивачу перерахунку грошового забезпечення на підставі п. 4 Постанови № 704 в редакції від 30.08.2017, тому належним способом відновлення порушення права позивача буде саме зобов'язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 15.09.2020 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2016- 2020 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням виплачених сум.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати у належному розмірі грошового забезпечення з 30.01.2020 року по 15.09.2020 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, з 30.01.2020 по день її фактичної виплати - відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ).
Відповідно до ст.1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі ст.2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати/грошового забезпечення). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом ст.7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
З матеріалів справи встановлено, що позивач не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати страхових виплат індексації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, оскільки доказів протилежного матеріали справи не містять.
При цьому, відповідач не відмовляв позивачу своїм рішенням у виплаті відповідної компенсації.
З огляду на те, що у цій справі позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, тому право позивача ще не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення його до суду з такими вимогами є передчасним.
Аналогічна правова позиція щодо спірних правовідносин викладена Верховним Судом у постанові від 04 травня 2022 у справі №200/14472/19-а.
Разом з тим, суд зазначає, що 31.05.2017 Кабінет Міністрів України посилив соціальний захист військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу, які звільняються зі служби, а також членів їх сімей та вніс зміни до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2017 року №375 “Про внесення змін до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових нагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу”, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового та начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум ПДФО з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Таким чином, нарахування та виплату позивачу слід проводити з врахуванням п.2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Таким чином, за сукупністю наведених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, при цьому докази понесення інших судових витрат позивачем не надано, підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 року по 15.09.2020 грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2016- 2020 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням виплачених сум.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 15.01.2024
СуддяКоморний Олександр Ігорович