Рішення від 15.01.2024 по справі 380/5964/23

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2024 рокусправа № 380/5964/23

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням доплати за період із 01.01.2016 по 25.05.2018 індексації грошового забезпечення та усіх щомісячних додаткових грошових винагород;

- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок і виплату одноразової грошової допомоги при звільненні позивачу з військової служби з урахуванням доплати з індексації грошового забезпечення за січень 2016 - травень 2018 років, з урахуванням раніше проведених виплат та із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004;

- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 25.05.2018, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, а також одноразової грошової допомоги при звільненні позивача з військової служби за весь час затримки такої виплати з 01 січня 2016 року по день їх фактичної виплати - відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невидання позивачу нового грошового атестату та довідки про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії (за 24 місяці військової служби перед звільненням) для обчислення пенсії відповідно до ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 № 393 зі змінами) із зазначенням індексації грошового забезпечення за 2016-2018 роки;

- зобов'язати відповідача видати новий грошовий атестат та нову довідку про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення позивача про розмір грошового забезпечення за 24 місяці перед звільнення з військової служби (з урахуванням індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 25.05.2018) для подання її до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою скерування до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області для здійснення перерахунку та виплати пенсії з 26.05.2018, направити їх до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для скерування до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області для здійснення перерахувати та виплати пенсії з 26.05.2018;

- стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки та невиплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати заборгованості грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій 28.02.2023, з 25.05.2018 по 28.02.2023 (із розрахунку 426,77 гривень в день за шість місяців) у розмірі 78098,91 гривень із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , з якої був звільнений у відставку за станом здоров'я та виключений зі списків військової частини з 07 травня 2018 року. Вказав, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.10.2021 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2022 у справі № 380/5094/21, а також рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.07.2021 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2021 у справі № 380/5020/21 відповідач 28.02.2023 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за січень 2016 - травень 2018 років та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки. Позивач повідомив, що виплата вказаних сум після звільнення його зі служби свідчить про несвоєчасність виплати грошового забезпечення, оскільки такі суми виплачені не у день виключення з особового складу частини, тому наявні підстави для стягнення середнього заробітку, а також компенсації втрати частини доходів. Крім того, стверджує, що у зв'язку з невиплатою індексації грошового забезпечення у період січень 2016 року - травень 2018 року, позивачу протиправно не враховано таку при виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні. Тому звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою від 30.03.2023 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 15.01.2024 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 31043 від 02.05.2023), у якому проти позову заперечив. В обґрунтування вказав, що позивачем пропущені встановлений ч. 2 та ч. 5 ст. 122 КАС України строки для звернення до адміністративного суду із позовом з питань проходження ним публічної служби. Зазначив, що позивача звільнено із військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25 травня 2018 року № 109. Стверджує, що позивачем до суду не подавалася і ніяким іншим способом не ініціювалося поновлення пропущеного ним строку звернення до адміністративного суду. Відповідач вказав, що вперше позивач звернувся із подібними позовними вимогами до військової частини НОМЕР_1 у адміністративних справах № 380/5020/21 та № 380/5094/21. Всі судові рішення військовою частиною НОМЕР_1 у адміністративних справах № 380/5020/21 та № 380/5094/21 виконані 28 лютого 2023 року. Позиція відповідача полягає у тому, що позивачу нічого не заважало позовні вимоги, які він заявляє у межах адміністративної справи, що розглядається, заявити в межах адміністративних справ № 380/5020/21 та № 380/5094/21, а також у тому, що оскільки позовні вимоги, що заявляються позивачем у справі, що розглядається, є похідними від позовних вимог, що вже розглянулися у минулому у адміністративних справах № 380/5020/21 та № 380/5094/21 адміністративним судом і судові рішення виконані відповідачем 28 лютого 2023 року, а після цієї дати позивач не вчинив на протязі місяця жодних активних дій для звернення до адміністративного суду, то є всі підстави вважати строк для звернення до адміністративного суду пропущеним без поважних причин. Просив залишити позов без розгляду.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу приписів частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Таким чином, КАС України передбачає, що строк звернення до суду може встановлюватися іншими спеціальними законами.

Суд враховує, що індексація як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.

Верховний Суд у постанові від 07.02.2022 по справі № 420/7697/21, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.

Правове становище осіб, які проходять військову службу, у тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці врегульовано спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, а в частині, яка не врегульована вказаним законодавством, - субсидіарно застосовуються норми Кодексу законів про працю України.

Порядок і строки звернення до суду з позовом щодо виплати належних сум грошового забезпечення спеціальне законодавство не містить.

Водночас, такий порядок встановлений КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд в рішенні № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року дійшов висновку про те, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати, якщо було порушено законодавство про працю, не було обмежено строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022, який набув чинності 19.07.2022, внесено зміни до діючого законодавства про працю.

Зокрема, частини 1-2 ст. 233 Кодексу законів про працю України викладені у такій редакції:

- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1);

- із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2).

Таким чином, частиною 2 ст. 233 КЗпП України встановлено тримісячний строк звернення до суду з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

При цьому варто врахувати Прикінцеві Положення КЗпП України, де у п. 1 визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Так, відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12.03.2020 на усій території України карантин.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500) дію карантину продовжено до 31.07.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено продовжити на всій території України дію карантину з 1 серпня до 31 серпня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 № 760 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету міністрів України" установлено продовжити на всій території України дію карантину з 1 серпня до 31 жовтня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.10.2020 № 956 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 р. № 641" установлено продовжити на всій території України дію карантину до 31 грудня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" до 28.02.2021 встановлено карантин та запроваджено локдаун з 08.01.2021 по 24.01.2021 включно.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 № 104 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" установлено продовжити на всій території України дію карантину до 30 квітня 2021 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.04.2021 № 405 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" установлено продовжити на всій території України дію карантину до 30 червня 2021 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2021 № 611 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" установлено продовжити на всій території України дію карантину до 31 серпня 2021 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.2021 № 855 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" установлено продовжити на всій території України дію карантину до 01 жовтня 2021 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2021 № 981 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" установлено продовжити на всій території України дію карантину до 31 грудня 2021 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.12.2021 № 1336 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» установлено продовжити на всій території України дію карантину до 31 березня 2022 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 229 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 і від 29 червня 2021 р. № 677" установлено продовжити на всій території України дію карантину до 31 травня 2022 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 630 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України щодо запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено продовжити на всій території України дію карантину до 31 серпня 2022 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2022 № 928 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" установлено продовжити на всій території України дію карантину до 31 грудня 2022 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 № 1423 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" установлено продовжити на всій території України дію карантину до 30 квітня 2023 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" установлено продовжити на всій території України дію карантину до 30 червня 2023 року.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих положень КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Відтак суд критично оцінює доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі обставини справи.

Наказом командувача повітряних сил Збройних Сил України від 07 травня 2018 року № 187, майора ОСОБА_1 , заступника начальника комендатури - начальника тилу 108 авіаційної комендатури повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Повітряних Сил Збройних Сил України, звільнено з військової служби у відставку за пунктом «б» (за станом здоров'я).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25 травня 2018 року за № 109, майора ОСОБА_1 , заступника начальника комендатури - начальника тилу, звільнено наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 07 травня 2018 року за № 187 у відставку за пунктом «б» (за станом здоров'я).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.10.2021 у справі № 380/5094/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 25 травня 2018 року, відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 25 травня 2018 року включно відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2022 у справі № 380/5094/21 апеляційні скарги представника адвоката Матяшука Владислава Костянтиновича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , та Військової частини НОМЕР_2 задоволено частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.10.2021 в адміністративній справі № 380/5094/21 змінено в частині мотивів часткового задоволення позову, а також виклавши резолютивну частину рішення суду в наступній (новій) редакції:

«Позов представника адвоката Матяшука Владислава Костянтиновича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016р. по 25.05.2018р.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 25.05.2018р., з врахуванням січня 2008 року (для періоду з 01.01.2016р. по 28.02.2018р.) та березня 2018 року (для періоду з 01.03.2018р. по 25.05.2018р.) як базових місяців для розрахунку (як місяців, з яких починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення), із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затв. постановою КМ України № 44 від 15.01.2004р., із вирахуванням виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.».

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.07.2021 у справі № 380/5020/21 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.05.2018.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2021 у справі № 380/5020/21 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 задоволено частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2021 року у справі № 380/5020/21 скасовано в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.05.2018, та в цій частині ухвалити нове рішення.

Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.05.2018.

В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2021 року у справі № 380/5020/21 залишено без змін.

На виконання вищевказаних судових рішень відповідач нарахував і виплатив 28.02.2023 позивачу 105130,15 грн, що підтверджується скріншотом з платіжної інструкції по картковому рахунку позивача та копією платіжної інструкції № 85 від 27.02.2023, яка надана відповідачем до відзиву.

Позивач вважає, що з урахуванням рішень суду у справах № 380/5094/21, № 380/5020/21 у нього виникло право на перерахунок грошової допомоги при звільненні зі служби із урахуванням індексації та на включення такої до грошового атестату та довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абз. 8 п. 7 постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992. Крім того вважає, що наявні підстави для нарахування і виплати йому компенсації втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 25.05.2018, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки та одноразової грошової допомоги, а також на стягнення з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки та невиплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати заборгованості, відтак звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992.

Згідно з ч. 1 ст. 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Абзацом 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-XII від 03.07.1991 (далі - Закон № 1282-XII).

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону № 1282-XII, індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначено постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок № 1078).

Пунктом 2 Порядку № 1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, серед іншого, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (п. 5 Порядку № 1078).

Згідно з пп. 2 п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до ст. 9 Закону № 2011-XII, постанови Кабінету Міністрів «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» України № 704 від 30.08.2017 наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Аналогічні норми містяться у п. 1 розділу XXXII Порядку № 260.

Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) визначено виплатити одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 за 21 календарний рік.

Як зазначив позивач, при нарахуванні та виплаті вказаної допомоги відповідач не врахував при її обчисленні індексацію грошового забезпечення. Вказана обставина не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Таким чином, при проведенні розрахунку цієї допомоги як базу для її нарахування відповідачем використано грошове забезпечення ОСОБА_1 , що не включало індексацію грошового забезпечення. Вказана обставина визнається сторонами.

На виконання рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.10.2021 у справі № 380/5094/21 (з урахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2022) позивачу у лютому 2023 року проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення в сумі 83625,21 грн, що також підтверджується копію розрахунку індексації грошового забезпечення за 2016-2018 роки.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 29.04.2020 у справі № 240/10130/19, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховується судом, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Ураховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, колегія суддів у вищевказаній постанові дійшла висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону № 2017-ІІІ, Закону № 1282-ХІІ, та Порядку № 1078.

Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 03.04.2019 у справі № 638/9697/17.

У вказаній вище постанові Верховний Суд також наголосив, що такий висновок не суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої в постанові від 06.02.2019 у справі № 522/2738/17, оскільки питання індексації не було предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у справі № 522/2738/17.

Отже, сума індексація повинна включатися до складу грошового забезпечення військовослужбовця, з якого розраховується грошова допомога при звільненні.

При звільненні ОСОБА_1 із військової служби та розрахунку суми одноразової грошової допомоги відповідачем вказаного зроблено не було з тієї причини, що відповідач протиправно не нараховував та не виплачував ОСОБА_1 у період за січень 2016 - травень 2018 років індексації грошового забезпечення.

Зазначені обставини встановлено судовими рішеннями у справі № 380/5094/21 між тими ж сторонами та відповідно до статті 78 КАС України такі не підлягають доказуванню.

У лютому 2023 року на виконання рішення суду це порушення прав позивача було усунуто шляхом нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення у сумі 83625,21 грн.

За наведених обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням виплаченої індексації грошового забезпечення.

За таких обставин суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача в цій частині позовних вимог є прийняття судом рішення про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу грошової допомоги при звільнені з урахуванням індексації грошового забезпечення та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні шляхом включення до складу грошового забезпечення для її обчислення суми індексації грошового забезпечення та виплатити перераховану суму з урахуванням раніше проведених виплат.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невидання позивачу нового грошового атестату та довідки про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії (за 24 місяці військової служби перед звільненням) для обчислення пенсії відповідно до ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 № 393 зі змінами) із зазначенням індексації грошового забезпечення за 2016-2018 роки та зобов'язання відповідача видати новий грошовий атестат та нову довідку про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення позивача про розмір грошового забезпечення за 24 місяці перед звільнення з військової служби (з урахуванням індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 25.05.2018) для подання її до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою скерування до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області для здійснення перерахунку та виплати пенсії з 26.05.2018, направити їх до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для скерування до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області для здійснення перерахувати та виплати пенсії з 26.05.2018 суд зазначає таке.

Згідно з нормами ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09.04.1992 (далі - Закон № 2262-ХІІ) перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку. Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону. Перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах цього Закону, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських.

Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 45 від 13.02.2008 (далі - Порядок № 45).

Відповідно до п. 4 Порядку № 45 перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону. Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Частинами 2, 3 ст. 51 Закону № 2262-ХІІ визначено, що перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.

Перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 750/9785/16-а, від 20.11.2019 у справі № 127/6228/16-а та від 31.03.2021 у справі № 428/11102/16-а, індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому індексація є невід'ємною складовою частиною сум, для розрахунку пенсії військовослужбовцям. Ураховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист.

Сторонами не заперечується, що суми індексації грошового забезпечення не включено до довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 (зі змінами) № 350/489/47/559ПС від 03.08.2018.

З огляду на дискреційність повноважень відповідача в частині визначення розміру складових грошового забезпечення, належним способом захисту порушеного права, який відповідатиме змісту спірних правовідносин у цій частині, буде визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невключення до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій для обчислення пенсії позивача сум індексації грошового забезпечення та зобов'язання відповідача скласти і видати ОСОБА_1 довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 (зі змінами) із включенням до складу (розміру) грошового забезпечення отриманих позивачем сум індексації грошового забезпечення.

При цьому, суд звертає увагу, що саме у довідці про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії зазначаються відомості щодо розміру додаткових видів грошового забезпечення, тому у задоволенні вимоги позивача про внесення відповідної інформації до грошового атестата слід відмовити.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки та невиплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати заборгованості грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій 28.02.2023, з 25.02.2018 по 28.02.2023 (із розрахунку 426,77 гривень в день за шість місяців) у розмірі 78098,91 гривень із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004, суд зазначає таке.

Як встановлено судом наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25 травня 2018 року за № 109, майора ОСОБА_1 , заступника начальника комендатури - начальника тилу, звільнено наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 07 травня 2018 року за № 187 у відставку за пунктом «б» (за станом здоров'я).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.10.2021 у справі № 380/5094/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 25 травня 2018 року, відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016р. по 25.05.2018р.

Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 25.05.2018р., з врахуванням січня 2008 року (для періоду з 01.01.2016р. по 28.02.2018р.) та березня 2018 року (для періоду з 01.03.2018р. по 25.05.2018р.) як базових місяців для розрахунку (як місяців, з яких починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення), із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затв. постановою КМ України № 44 від 15.01.2004р., із вирахуванням виплачених сум.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.07.2021 у справі № 380/5020/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2021 у справі № 380/5020/21 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2021 року у справі № 380/5020/21 скасовано в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.05.2018, та в цій частині ухвалити нове рішення.

За приписами ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі № 200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20, від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Згідно зі ст. 116 цього Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Закріплені у цих статтях норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Період затримки розрахунку при звільненні це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

У цій справі позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, що встановлено судовими рішеннями у справах № 380/5094/21, № 380/5020/21, які набрали законної сили, просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.05.2018 по 28.02.2023.

При цьому військова частина провела фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати спірної індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України.

Оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд приходить висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної індексації та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 100).

Згідно з абз. 1 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п. 8 розділу IV Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».

Згідно з п. 7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено виплатою індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки 28.02.2023, а не при виключенні останнього із списків частини 25.05.2018, то строк затримки розрахунку складає 1739 днів.

Разом з тим, враховуючи внесені у ст. 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022), військова частина НОМЕР_1 повинна виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 26.05.2018 року (наступний день після звільнення з військової служби) по 26.11.2018 року (184 дні).

При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

При розгляді цієї справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, у постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999, у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18) та висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 щодо застосування принципу співмірності з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03.04.2019 у справі № 662/1626/17, від 17.01.2019 у справі № 2-1579/11; у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, від 24.07.2019 у справі № 805/3167/18-а, від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а, від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20.

Відповідно до довідки про доходи № 350/402/233/ПС від 23.03.2021, яка видана військовою частиною НОМЕР_1 та відповідно до картки особового рахунку позивача за 2018 рік, копія якої міститься в матеріалах прави за два останні повні місяці позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у такому розмірі: 12790,77 грн за березень 2018 року та 12790,77 грн за квітень 2018 року, що за два місяці становить 25581,54 грн. Відтак середньоденна заробітна плата становить 419,37 грн (за останні 2 місяці - 25581,54 грн / 61 календарний день за останні два повні місяці - березень та квітень 2018 року).

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 105130,15 грн / 729284,43 грн (сума виплаченої індексації / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,14. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 419,37 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,14 х 184 (календарних дні затримки розрахунку, з урахуванням змін, внесених у ст. 117 КЗпП України) = 10802,97 грн.

Отже, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу в розмірі 10802,97 грн, відтак позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки) за період із 26.05.2018 по 26.11.2019 у розмірі 10802,97 грн.

Щодо вимог позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 25.05.2018, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, а також одноразової грошової допомоги при звільненні позивача з військової служби за весь час затримки такої виплати з 01 січня 2016 року по день їх фактичної виплати - відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, суд зазначає таке.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-ІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 6 Закону № 2050-ІІІ, компенсацію виплачують за рахунок:

власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян;

коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Частиною першою статті 7 Закону № 2050-ІІІ визначено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі, сума індексації грошових доходів громадян.

Аналіз статті 1 Закону № 2050-ІІІ дає підстави дійти висновку, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Аналогічної позиції дотримується й Верховний Суд у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 804/2994/18, у якій вказано, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Як встановив суд, 28.02.2023 відповідачем було нараховано та виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки в сумі 105130,15 грн.

Отже, оскільки індексація грошового забезпечення та компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій належить до доходу, який позивач одержує на території України і який не має разового характеру, та враховуючи те, що відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з порушенням строків виплати, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Крім того, суд звертає увагу на те, що Верховний Суд, розглядаючи справу № 240/11882/19, вказав, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Аналогічна правова позиція уже висловлювалася Верховним Судом у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 822/1110/16, від 20 грудня 2019 року у справі № 822/1731/16, від 13 березня 2020 року у справі № 803/1565/17.

При цьому суд звертає увагу відповідача на те, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її отримання відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Таким чином, відповідач порушив строки виплати позивачу індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем, а тому позивач набула права на виплату компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність, яка полягала у не нарахуванні та не виплаті позивачу компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з січня 2015 року по 28.02.2023, а відтак з метою належного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з січня 2015 року по 28.02.2023 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

При цьому, оскільки суми одноразової грошової допомоги при звільненні позивача з військової служби з урахуванням індексації грошового забезпечення позивачу ще на нараховані та не виплачені, то в цій частині підстави для нарахування і виплати компенсації втрати частини доходів відсутні.

Щодо компенсації при виплаті спірних сум грошового забезпечення сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (далі - Порядок № 44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідно до пунктів 4 та 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

На підставі аналізу вказаних положень суд зазначає, що Порядок № 44 до виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не застосовується, оскільки зазначена виплата не пов'язана з виконанням позивачем обов'язків служби, а відтак не підпадає під випадки виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які визначені зазначеним Порядком.

Аналогічного висновку дійшов Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 11.03.2020 у справі № 1.380.2019.005305.

Вказані висновки також підлягають застосуванню щодо компенсації сум ПДФО на суми компенсації втрати частини доходів.

Таким чином вимога позивача про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення та компенсації втрати частини доходів із одночасною компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб задоволенню не підлягає.

При цьому, при виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням суми індексації грошового забезпечення, відповідачу слід компенсувати позивачу суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, доказів понесення ним інших судових витрат матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги при звільнені з урахуванням індексації грошового забезпечення.

3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні шляхом включення до складу грошового забезпечення для її обчислення суми індексації грошового забезпечення та виплатити перераховану суму з урахуванням раніше проведених виплат, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

4. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії ОСОБА_1 сум індексації грошового забезпечення.

5. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 скласти і видати ОСОБА_1 довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 (зі змінами) із включенням до складу (розміру) грошового забезпечення отриманих позивачем сум індексації грошового забезпечення.

6. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки) за період із 26.05.2018 по 26.11.2019 у розмірі 10802 (десять тисяч вісімсот дві) грн 97 коп.

7. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з січня 2015 року по 28.02.2023.

8. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з січня 2015 року по 28.02.2023 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

9. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

10. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.П. Качур

Попередній документ

116329505

Наступний документ

116329507

Інформація про рішення:

№ рішення:	116329506
№ справи:	380/5964/23
Дата рішення:	15.01.2024
Дата публікації:	18.01.2024
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Львівський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (28.08.2024)
Дата надходження:	08.03.2024

Учасники справи:

головуючий суддя:

ГІНДА ОКСАНА МИКОЛАЇВНА

суддя-доповідач:

ГІНДА ОКСАНА МИКОЛАЇВНА

КАЧУР РОКСОЛАНА ПЕТРІВНА

суддя-учасник колегії:

МАТКОВСЬКА ЗОРЯНА МИРОСЛАВІВНА

НІКОЛІН ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ