15 січня 2024 рокусправа № 380/26669/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03.10.2023 у (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та невиплати йому підвищення пенсії, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 05.05.2018 із розрахунку 50 % мінімальної пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 05.05.2018, з урахуванням раніше виплачених сум, і проводити пожиттєво відповідні виплати, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу за час перебування у засланні ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з 17 грудня 1952 по 16 лютого 1960 року, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано відповідно до вимог статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити зарахування часу заслання ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з 17 грудня 1952 по 16 лютого 1960 року, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано до наявного стажу у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що на позивача розповсюджується дія Закону № 2325-VII і він, як особа, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, повинна отримувати підвищення до пенсії передбачене пунктом "г" статті 77 Закону № 1788-XII у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком. У зв'язку з наведеним позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з вимогою про здійснення перерахунку пенсії, однак отримав відмову.
Ухвалою від 20.11.2023 суддя відкрила спрощене провадження в адміністративній справі, відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подав відзив на позовну заяву від 07.12.2023 (вх. № 94263), у якому зазначає, що позивач не є ні репресованою особою, який зазнав репресій з мотивів та у формах, визначених Законом № 962 (зі змінами) якого в подальшому було реабілітовано, ні не є членом сім'ї репресованої особи, якого було примусово переселено на спецпоселення, оскільки на момент здійснення репресій у 1947 році не проживав з репресованою особою чи з членом сім'ї репресованої особи однією сім'єю і не був пов'язаний спільним побутом, оскільки народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Коркіно, Челябінської області, тобто через п'ять років після виселення його сім'ї. Просить у задоволенні позову відмовити.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подав відзив на позовну заяву від 27.11.2023 (вх. № 22707ел), у якому зазначає, що ОСОБА_1 додає до позову копію довідки від 25.02.1992 № 4/5-21068, яка видана управлінням внутрішніх справ Львівський обласний інформаційний центр про те, що ОСОБА_2 , 1902 р. н., ОСОБА_3 , 1926 р. н., ОСОБА_4 , 1942 р. н. 21.10.1947 із села Мельчиці, Городоцького/Рудківського району Львівської області за рішенням особливої наради при МДБ СРСР виселено на спецпоселення в Челябінську область, якого були звільнені 16.02.1960 року. Також позивач додає копію довідки № 4/5-9375 від 17.03.1992, виданої Управлінням міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, у яких зазначено, про те, що ОСОБА_5 , 1873 р. н., ОСОБА_6 , 1911 р. н., 21.10.1947 із с. Мельчиці, Городоцького/Рудківського району Львівської області за Постановою особливої наради при СРСР від 21.10.1947 виселені на спецпоселення в Челябінську область. 04.01.1958 судова колегія по кримінальних справах Верховного суду УРСР постановою відмінила постанову Особливої наради при МДБ СРСР від 10.02.1948 стосовно ОСОБА_5 (1873 р.н) і ОСОБА_6 (1911 р.н.) з закриттям провадження по справі і поверненням конфіскованого майна та його вартості на підставі ст. 3 Закону УРСР від 17.04.1991 № 962 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (в старій редакції). Цим Законом (в старій редакції) регулюється питання соціального захисту осіб, які з політичних мотивів зазнали репресій: поновлюються їхні права, встановлюється компенсація за незаконні репресії та пільги. У довідках нічого не зазначено про реабілітацію ОСОБА_1 , який народився у ІНФОРМАЦІЯ_1 році у місті Коркино, Челябінської області, також ці довідки є відсутні у матеріалах пенсійної справи, також інші документи про реабілітацію позивача згідно чинного законодавства відсутні. Відповідно до вищезазначеного, ОСОБА_1 не є ні репресованою особою, який зазнав репресій з мотивів та у формах, визначених Законом № 962 (зі змінами) якого в подальшому було реабілітовано, ні не є членом сім'ї репресованої особи, якого було примусово переселено на спецпоселення, оскільки на момент здійснення репресій у 1947 році не проживав з репресованою особою чи з членом сім'ї репресованої особи. Просить у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача подала відповіді на відзив від 28.11.2023 (вх. № 33771) та від 11.12.2023 (вх. № 95124), у яких зазначає що відповідні зміни до Закону № 962 вступили в дію 05.05.2018, в той час як на момент отримання позивачем статусу реабілітованого на підставі рішення Рішенням № 15 комісії з питань поновлення прав реабілітованих та соціального захисту жертв політичних репресій від 13.06.2013 та довідки про реабілітацію від 17.06.2013 р №01КР-вих-86, виданою Комісією з питань поновлення прав реабілітованих та соціального захисту жертв політичних репресій Львівської обласної ради вказаний Закон діяв в редакції від 29.11.2012. Тобто, відповідач порушив загальне правило щодо зворотної дії в часі закону, що погіршує становище особи, застосувавши до правовідносин із позивачем норму, яка була прийнята тоді, коли в ОСОБА_1 вже був відповідний статус реабілітованого.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подав заперечення, у яких зазначає, що у пенсійній справі позивача відсутні документи про визнання ОСОБА_1 реабілітованим або членом сім'ї, якого було примусово переселено, тому проводити перерахунок відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійні забезпечення" підстав немає.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на обліку у органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до довідки від 25.11.2009 № 13/66-2009, яка видана прокуратурою Челябінської області, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Коркіно Челябінської області. Згідно із свідоцтвом про народження: НОМЕР_2 , виданим 16 серпня 1958 року; міськбюро РАГС м. Коркіно, Челябинської області є сином гр.-на(ки) ОСОБА_6 , 1911 року народження, ОСОБА_7 , 1926 року народження, репресованого(й) ІНФОРМАЦІЯ_3 з с. Мельчиці Городецького району, Львівської області за Рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР вислані на спец поселення з конфіскацією майна в Челябинську область, реабілітованого(й) УВС Львівської області 17 березня 1993 і 23 лютого 1992 року (справки №№ 4/5-9375 і 4/5-21068 ). Відповідно до ст. 1.1 Закону Російської Федерації «Про реабілітацію же політичних репресій» ОСОБА_1 , так як перебував в неповнолітньому віці разом з репресованими за політичними мотивами батьками на спец поселенні признаний жертвою політичної репресії і реабілітований.
Згідно з архівною довідкою Управління внутрішніх справ Львівській області від 17.03.1992 № 4/5-9375 ОСОБА_5 , 1883 р.н., ОСОБА_6 , 1911 р.н., 21.10.1947 року виселені із села Мельчиці, Городоцького/Рудківського району Львівської області за постановю особливої наради при МДБ СРСР на спецпоселення в Челябінську область. 04.01.1958 судова колегія по кримінальних справах Верховного суду УРСР постановою відмінила постанову Особливої наради при МДБ СРСР від 10.02.1948 стосовно ОСОБА_5 (1873 р.н) і ОСОБА_6 (1911 р.н.) з закриттям провадження по справі і поверненням конфіскованого майна та його вартості на підставі ст. 3 Закону УРСР від 17.04.1991 № 962 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вищевказані особи реабілітовані.
ОСОБА_1 видано посвідчення серії НОМЕР_3 , відповідно до якого він має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою щодо проведення з 05.05.2018 перерахунку пенсії відповідно пункту "г" статті 77 Закону № 1788-XII та зарахування часу заслання у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області за принципом екстериторіальності розглянуло заяву та винесло рішення від 03.10.2023 № 913070190141про відмову у перерахунку пенсії.
У рішенні, зокрема, вказано, що з долучених документів, зокрема, свідоцтва про народження зазначено, що ОСОБА_1 не був примусово переселений, а народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Коркіно, Челябинської області, РСФСР. Оскільки не встановлено факт, щодо членів сім'ї батька/мати розпорядження в якому році і який населений пункт були примусово переселені, тому умови для перерахунку надбавки відсутні.
Вважаючи рішення відповідача протиправним та необґрунтованим, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" № 962-XII від 17.04.1991 (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) реабілітованими є особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Реабілітованими також є громадяни, засуджені за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (статтю 1 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2353-ХІІ).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 2325-VIII від 13.03.2018 (далі - Закон № 2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, змінено назву закону на "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні". Вказані зміни набули чинності 05.05.2018.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.
Як визначено статтею 1-1 цього Закону України репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Положеннями статті 13 Закону №962-ХІІ визначено, що потерпілими від репресій визнаються: 1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою; 2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29.04.1942 № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена; 3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов'язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.
Статтею 4 Закону № 962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Згідно з пунктом 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Згідно з пунктом "г" частини першої статті 77 Закону № 1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до пункту 6 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від № 654 від 16.07.2008 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі - 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону № 1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" № 966-XIV від 15.07.1999 застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону № 1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а.
Як встановлено в ході розгляду справи, зокрема, відповідно до довідки про реабілітацію від 17.06.20136 № 01КР-вих-86, позивач зазнав необґрунтованих політичних репресій - як член сім'ї репресованої з політичних мотивів родини, згодом реабілітованої.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , позивач має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Тому, позивач є особою, яка знаходилася на спецпоселенні з 17.12.1952 по 16.02.1960.
За таких обставин та з огляду на наведені вище норми, суд дійшов висновку про необґрунтованість та протиправність відмови відповідача у призначенні та виплаті позивачу підвищення пенсії згідно пункту "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 1-1 Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" визначено, що репресованою особою - є особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом;
вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР;
заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення;
члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю були пов'язані спільним побутом.
Ураховуючи положення статті 13 Закону № 962-ХІІ щодо переліку потерпілих від репресій осіб до яких зокрема віднесено дітей репресованої особи, в тому числі і тих, які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні очевидним є факт, що позивач в розумінні наведених вище норм вважається потерпілим від репресій, який народився у висланні в іншій місцевості з місця постійного проживання його батьків.
Отже, враховуючи те, що позивач перебував у висланні, а не засланні, і проживав разом зі своєю сім'єю, як член сім'ї на спецпоселенні, тому, позивач є дитиною члена сім'ї репресованої особи в розумінні Закону № 962-ХІІ із змінами, внесеними Законом №2325-VIII.
Тому, позивачеві пенсія має бути підвищена на 25, а не на 50 процентів мінімальної пенсії за віком, тобто як члену сім'ї, якого було примусово переселено.
З огляду на наведене позов підлягає до задоволення шляхом визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03.10.2023 № 913070190141 про відмову у перерахунку пенсії та зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом "г" статті 77 Закону № 1788-XII.
Стосовно дати, з якої позивачу має бути проведено перерахунок та виплату пенсії, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та приписів Порядку № 22-1, днем звернення за перерахунком пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами. Право на перерахунок пенсії реалізується особою на підставі власного волевиявлення шляхом подання до органу Пенсійного фонду України відповідної заяви.
Згідно із частиною 4 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною 3 статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться, зокрема, у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
Аналогічна норма міститься і в частині першій статті 84 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Суд встановив, що за перерахунком пенсії позивач звернувся до відповідача 27.09.2023 а тому перерахунок пенсії позивачу слід проводити з 01.10.2023.
Разом з цим, позовна вимога про зобов'язання відповідача проводити пожиттєво відповідні виплати, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано є передчасною та заявлена на майбутнє, в зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Щодо проведення перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону № 1788-XII суд зазначає, що з 05.05.2018 набув чинності Закон України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", яким внесено зміни, зокрема, у Закон України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні".
Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 962-XII, у редакції, чинній від 05.05.2018, реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Із порівняльного аналізу редакцій статті 6 вищевказаного Закону висновується, що частина перша статті 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років" із змінами внесеними Законом № 2325-VIII передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05.05.2018.
Відповідно до статті 58 Закону № 1788-XII громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Частиною 4 статті 4 Закону № 1058-IV зазначено, що депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні (період якого визначається з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень включно), період роботи на спецпоселенні зараховується до страхового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі.
Разом з тим, системний аналіз положень Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону № 962-ХІІ та Закону № 1058-IV дозволяє суду дійти висновку, що такими закріплено саме порядок обчислення стажу роботи (трудового стажу) для призначення пенсій, а оскільки обумовлений часовий проміжок позивач перебував у спецпоселенні на умовах вислання (а не заслання), а також з урахуванням того, що він був малолітньою особою, яка відповідно у цей період трудового стажу не набула, а тому правові підстави для пільгового обчислення періоду знаходження позивача на спецпоселенні відсутні.
Як наслідок, суд вважає помилковими доводи позивача про те, що позивач набув право на зарахування часу з 17.12.1952 по 16.02.1960 в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій відповідно до вимог статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та статті 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років".
Тому, позовна вимога про визнання протиправним рішення в частині зобов'язання відповідача здійснити зарахування часу заслання позивача з 17.12.1952 по 16.02.1960 до страхового стажу у потрійному розмірі задоволенню не підлягає.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати розподілити відповідно до вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, ЄДРПОУ 20987385), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016,ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03.10.2023 № 913070190141 про відмову у перерахунку пенсії.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 01.10.2023.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 1073,60 грн судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 15.01.2024.
Суддя Кедик М.В.