12 січня 2024 року м. Львівсправа № 380/20968/23
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 71680,90 грн,-
ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (Відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати мені відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 08 вересня 2020 року по 29 серпня 2023 року включно, але не більш як за шість місяців;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на мою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 71680,90 грн (без утримання податків та обов'язкових платежів);
- стягнути на мою користь за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що проходив військову службу у Збройних Силах України, звільнений з військової служби у запас з посади заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 (яка є на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 ) та з 07 вересня 2020 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Станом на момент виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач не виплатив йому індексацію грошового забезпечення, яка була виплачена лише 29 серпня 2023 року в сумі 71680,90 грн на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2022 року у справі № 380/4911/22.
Позивач уважає, що оскільки відповідач не провів з ним під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, а здійснив такий лише 29 серпня 2023 року, виплативши індексацію грошового забезпечення, то він відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - також КЗпП України) має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки такого розрахунку (але не більш як за шість місяців), сума якого, визначена відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», з урахуванням принципу співмірності становить 71680,90 грн.
Зважаючи на вищенаведене, адміністративний позов просить задовольнити в повному обсязі.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що на відміну від спеціального законодавства, КЗпП України не регулює питання проходження військової служби. Положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також вказаний закон не містить відсильної норми про право військовослужбовця щодо отримання такої компенсації. Стверджує про відсутність у спірному випадку вини військової частини НОМЕР_1 як роботодавця позивача в розумінні статті 116 КЗпП України.
Відповідач зауважує, що з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, зобов'язання роботодавця виплатити заборгованість заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Відповідач відзначає, що на час звільнення позивача з військової служби спірна сума індексації грошового забезпечення йому ще не належала, що виключає відповідальність військової частини НОМЕР_1 , передбачену статтею 117 КЗпП України. На момент звільнення позивача з військової служби жодних заперечень, скарг щодо нарахованого грошового забезпечення від нього не надходило. Водночас із позовом до суду у справі № 380/4911/22 позивач свідомо звернувся зі значною затримкою.
Також відповідач звертає увагу на те, що до спірних правовідносин належить застосовувати поточну редакцію норми статті 117 КЗпП України.
Підсумовуючи вищенаведене, відповідач зазначає, що у межах спірних правовідносин він діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому в задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 11 вересня 2023 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 07 вересня 2020 року № 211 позивача 07 вересня 2020 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Військова частина НОМЕР_2 є на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2022 року у справі № 380/4911/22, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2023 року, визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2015 року та серпня 2016 року як базових місяців. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, з урахуванням виплачених сум.
На виконання вказаного рішення суду військова частина НОМЕР_1 29 серпня 2023 року виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 71680,90 грн, що підтверджується випискою з його карткового рахунку.
Позивач уважає, що оскільки виплату індексації грошового забезпечення відповідач у день його звільнення не провів, то він відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку (але не більше як за шість місяців), у зв'язку з чим звернуся до суду з цим позовом.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення з військової служби індексації грошового забезпечення.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року (далі - Положення № 1153) передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналіз викладених правових норм дає підстави дійти висновку, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.
Суд встановив, що позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 07 вересня 2020 року, натомість індексація грошового забезпечення виплачена йому відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2022 року у справі № 380/4911/22 29 серпня 2023 року.
Отже, станом на день виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі.
За змістом частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів статті 116 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.
Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Суд відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.
Суд відзначає, що нормами статей 116, 117 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
У разі ж невиконання такого обов'язку наступає, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України, відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Натомість частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
У той же час, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20.
Оскільки індексацію грошового забезпечення позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, то указана обставина свідчить про те, що при звільненні з військової служби відповідач не провів з позивачем повного розрахунку.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, згідно з якою на відповідача покладається обов'язок виплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.
Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що «… передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Виходячи з цього, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду».
Твердження відповідача про те, що на момент звільнення позивача з військової служби жодних заперечень, скарг щодо нарахованого грошового забезпечення від нього не надходило, а також, що у спірному випадку вина військової частини НОМЕР_1 як роботодавця позивача в розумінні статті 116 КЗпП України відсутня, суд до уваги не бере, оскільки позивач не надавав згоди на виключення його зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення до проведення з ним повного розрахунку відповідно до абзацу третього пункту 242 Положення № 1153, що виключало б вину відповідача у невиплаті на момент звільнення позивача з військової служби усіх належних йому сум та як наслідок звільняло від відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Покликання відповідача на те, що із позовом до суду у справі № 380/4911/22 позивач свідомо звернувся зі значною затримкою суд відхиляє, позаяк строки звернення до суду у вказаній справі не можуть бути предметом оцінки у цій справі.
Суд також ураховує, що стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив індексацію грошового забезпечення, то позивач відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, суд зазначає таке.
Період затримки розрахунку при звільненні повинен обчислюватися з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07 вересня 2020 року № 211 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 07 вересня 2020 року.
Остаточний розрахунок з позивачем проведено 29 серпня 2023 року.
Отже, період затримки розрахунку при звільненні у цій справі обчислюється з 08 вересня 2020 року по 28 серпня 2023 року (включно) та становить 1086 календарних дні.
Водночас суд бере до уваги те, що з 19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким викладено в новій редакції норму статті 117 Кодексу законів про працю України, а саме встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.
З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (29 серпня 2023 року) суд уважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». А тому з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців за затримку терміном 181 календарний день з 08 вересня 2020 року (перший день після звільнення) по 07 березня 2021 року (включно).
При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).
За змістом пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до наявної у матеріалах справи Довідки військової частини НОМЕР_1 від 07 вересня 2020 року № 10/3/1 про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії (надбавок, доплат, підвищень) для обчислення пенсії ОСОБА_1 за період з вересня 2018 року по серпень 2020 року, розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням (07 вересня 2020 року) становив 36292,25 грн (18146,25 грн за липень 2020 року та 18146,25 грн за серпень 2020 року).
Кількість календарних днів за липень - серпень 2020 року становить 62 дні.
Відтак середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становить 585,36 грн (36292,25 грн/62 календарних дні).
Період за час затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, з урахуванням норми статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», становить 181 календарний день.
Отже, сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаного правового регулювання і встановлених судом обставин, становить 105950,16 грн (585,36 грн х 181 календарний день).
Разом з тим надаючи правову оцінку розміру середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні, суд звертає увагу на таке.
У порівнянні із розміром присудженої позивачу індексації грошового забезпечення (71680,90 грн) визначену судом у цій справі суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (105950,16 грн) не можна вважати співмірною.
Суд відзначає, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отож, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Ураховуючи наведене, та, вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, Велика Палата Верховного Суду у постанові 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Згідно з пунктом 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц «для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009-2015 роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».
Згідно з даними, розміщеними на офіційному сайті Національного банку України, середньозважена облікова ставка за кредитами становила: з 08.09.2020 по 04.03.2021 (178 днів) - 6% річних; з 05.03.2021 по 15.04.2021 (41 день) - 6,5% річних; з 16.04.2021 по 22.07.2021 (97 днів) - 7,5% річних; з 23.07.2021 по 09.09.2021 (48 днів) - 8% річних; з 10.09.2021 по 09.12.2021 (90 днів) - 8,5% річних; з 10.12.2021 по 21.01.2022 (43 дні) - 9% річних; з 22.01.2022 по 02.06.2022 (132 дні) - 10% річних; з 03.06.2022 по 27.05.2023 (359 днів) - 25% річних; з 28.05.2023 по 28.08.2023 (включно) (93 дні) - 22% річних.
З огляду на розмір несвоєчасно виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення (71680,90 грн) приблизну оцінку розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами, можна розрахувати як розмір сум, які працівник, що недоотримав належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 43681,93 грн.
Розрахунок:
1) 6% річних/365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 08.09.2020 по 04.03.2021 (178 днів) в розмірі 71680,90 грн х 0,02% х 178 днів = 2551,84 грн);
2) 6,5% річних/365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 05.03.2021 по 15.04.2021 (34 дні) в розмірі 71680,90 грн х 0,02% х 34 дні = 487,43 грн);
3) 7,5% річних/365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 16.04.2021 по 22.07.2021 (97 днів) в розмірі 71680,90 грн х 0,02% х 97 днів = 1390,61 грн);
4) 8% річних/365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 23.07.2021 по 09.09.2021 (48 днів) в розмірі 71680,90 грн х 0,02% х 48 днів = 688,17 грн);
5) 8,5% річних/365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 10.09.2021 по 09.12.2021 (90 днів) в розмірі 71680,90 грн х 0,02% х 90 днів = 1290,26 грн);
6) 9% річних/365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 10.12.2021 по 21.01.2022 (43 дні) в розмірі 71680,90 грн х 0,02% х 12 днів = 172,03 грн);
7) 10% річних/365 днів року = 0,03% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 22.01.2022 по 02.06.2022 (132 дні) в розмірі 71680,90 грн х 0,03% х 132 дні = 2838,57 грн);
8) 25% річних/365 днів року = 0,07% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 03.06.2022 по 27.05.2023 (359 днів) в розмірі 71680,90 грн х 0,07% х 358 днів = 17963,23 грн);
9) 22% річних/365 днів року = 0,06% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 28.05.2023 по 28.08.2023 (включно) (93 дні) в розмірі 71680,90 грн х 0,06% х 93 дні = 3999,79 грн).
Загальна сума розміру ймовірних майнових втрат становить 43681,93 грн.
За таких обставин сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яку, на переконання суду, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача з урахуванням критеріїв співмірності становить 43681,93 грн.
Зважаючи на розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, суд з огляду на наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат розмір грошового відшкодування у сумі 43681,93 грн.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Підсумовуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що за таких обставин, у цій справі наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача за статтею 117 Кодексу законів про працю України за час затримки розрахунку при звільненні позивача грошового відшкодування у сумі лише 43681,93 грн.
Крім того, суд зазначає, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 Податкового кодексу України.
В підпункті 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Як видно із підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Відповідно до абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Ураховуючи те, що обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
За змістом частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до правил статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1073,60 грн. Оскільки вказана сума є мінімальною сумою за подання позову майнового характеру фізичною особою, то при частковому задоволенні позову вона не зменшується. Тому на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 1073,60 грн сплаченого за подання цього позову судового збору.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 71680,90 грн - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 вересня 2020 року по 29 серпня 2023 року, але не більш як за шість місяців.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 вересня 2020 року по 07 березня 2021 року (включно) в сумі 43681,93 грн.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) 1073,60 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 12 січня 2024 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна