11 січня 2024 року
м. Київ
Справа № 910/5663/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого - Пєскова В.Г.,
суддів: Жукова С.В., Погребняка В.Я.,
за участю секретаря судового засідання - Багнюка І.І.,
за участю представників:
Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" - Мосійчук Я.І.,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сокур" - Дробота Д.М.,
Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" - Аністратенко О.О.,
Акціонерного товариства "Укртелеком" - Білоножка О.А.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" за вх. № 4692/2023,
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2023
у складі колегії суддів: Полякова Б.М. (головуючий), Грека Б.М., Отрюха Б.В.
та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.08.2022
у складі судді Паська М.В.
у справі № 910/5663/22
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сокур"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ"
про відкриття провадження у справі про банкрутство,
Вступ.
1. На розгляд суду поставлено питання щодо обґрунтованості відкриття провадження у справі про банкрутство. Особливостями цієї справи є те, що кредиторські вимоги ініціюючого кредитора випливають із обігу цінних паперів - іменних відсоткових звичайних облігацій, випущених у бездокументарній формі, зокрема складовими боргу визначено номінальну вартість облігацій, відсотковий дохід, пеню та інфляційні нарахування. При цьому ініціюючий кредитор свої вимоги підтверджував лише наявністю судових рішень про стягнення боргу з боржника, а апеляційним судом при перевірці обґрунтованості відкриття провадження у справі про банкрутство визнано преюдиційними обставини, встановлені у рішеннях суду про стягнення боргу.
Хронологія подій та опис обставин, встановлених судами.
2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сокур" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Сокур") звернулося до Господарського суду міста Києва з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" (далі - ТОВ "ЕСУ"), оскільки останнє неспроможне сплатити борг.
3. 14.07.2022 ухвалою Господарського суду міста Києва прийнято заяву до розгляду та призначено підготовче засідання суду на 09.08.2022.
Розгляд справи судами.
4. 09.08.2022 ухвалою Господарського суду міста Києва, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2023, серед іншого, відкрито провадження у справі № 910/5663/22 про банкрутство ТОВ "ЕСУ", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника. Визнано ТОВ "Фінансова компанія "Сокур" кредитором боржника на загальну суму 354 443 091,99 грн. Введено процедуру розпорядження майном боржника. Призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Касаткіна Д.М.
5. Судові рішення мотивовані тим, що грошові вимоги ініціюючого кредитора підтверджені судовими рішеннями, які набрали законної сили, і відповідно, обставини, які встановлені цими рішеннями, не доказуються при розгляді заяви ініціюючого кредитора у підготовчому засіданні, у якому беруть участь ініціюючий кредитор та боржник, стосовно яких встановлені обставини виникнення боргу, його розміру та підстав для стягнення цього боргу з боржника.
6. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що посилання одного з кредиторів боржника - Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на те, що арбітражний керуючий Касаткін Д.М. є заінтересованою особою у цій справі про банкрутство, оскільки виконує повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, ліквідатора) у справі № 904/4387/19 про банкрутство ТОВ "Український Рітейл", у справі № 904/3900/21 про банкрутство ДП "Спорт-Мастер" ПАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат", не підтверджує наявність обставин, визначених частиною третьою статті 28 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), та не доводить заінтересованість відносно боржника інших кредиторів у справі.
Крім того, вказані вище юридичні особи у справах про банкрутство, у яких приймав участь як розпорядник майна, та, в подальшому, ліквідатор Касаткін Д.М., не є заінтересованими особами відносно боржника в розумінні положень статті 1 КУзПБ.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ.
А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
7. 03.07.2023 (згідно з відміткою на поштовому конверті) Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 у справі № 910/5663/22; справу у скасованій частині направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
8. Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень у справі № 910/5663/22 Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" зазначає пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме:
- неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема, статей 34, 39 КУзПБ без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.09.2021 у справі № 911/2043/20, від 16.06.2022 у справі № 910/13242/21, від 16.02.2021 у справі № 911/2042/20, від 28.07.2022 у справі № 902/560/20, від 30.05.2023 у справі № 925/1075/22, від 02.03.2023 у справі № 910/2528/22, від 06.04.2023 у справі № 902/560/20, від 18.03.2021 у справі № 911/1922/20 та порушення судами норм процесуального права, зокрема, частини четвертої статті 75 ГПК України і статей 76, 77, 86 ГПК України без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 та у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20;
- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм абзацу 6 частити першої статті 1, частини третьої статті 28, частини восьмої статті 39, частини першої статті 61 КУзПБ, пункту 6 частини першої статті 3, частини другої та третьої статті 13 ЦК України у подібних правовідносинах.
9. При цьому скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій визнали вимоги ініціюючого кредитора без надання їм правового аналізу, підстав виникнення грошових вимог ініціюючого кредитора до боржника, їх характеру, без встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог.
Б. Доводи, викладені у відзивах на касаційну скаргу.
10. До Верховного Суду від розпорядника майна ТОВ "ЕСУ" арбітражного керуючого Касаткіна Д.М. та ТОВ "Фінансова компанія "Сокур" надійшли відзиви на касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", в яких з посиланням на правильність застосування судами норм права наведено прохання залишити цю касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій.
А. Щодо суті касаційної скарги.
11. Заслухавши присутніх у судовому засіданні учасників справи, розглянувши матеріали справи, здійснивши перевірку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.
12. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
13. Суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про достатність поданих ініціюючим кредитором доказів стосовно обґрунтованості та розміру заявлених грошових вимог, виходили з того, що грошові вимоги ініціюючого кредитора підтверджені судовими рішеннями, які набрали законної сили, і відповідно, обставини, які встановлені цими рішеннями, не доказуються при розгляді заяви ініціюючого кредитора у підготовчому засіданні, у якому беруть участь ініціюючий кредитор та боржник, стосовно яких встановлені обставини виникнення боргу, його розміру та підстав для стягнення цього боргу з боржника.
14. Зокрема, суд апеляційної інстанції вказав, що "відповідно до змісту заяви Ініціюючого кредитора останній просив визнати грошову заборгованість у розмірі 354 443 091,99 грн", яка підтверджена рішеннями Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 у справі № 910/32157/15 та від 18.07.2019 у справі № 910/6377/19.
Також судом апеляційної інстанції зазначено, що "частиною четвертою статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, право Ініціюючого кредитора вимагати від Боржника сплати номінальної вартості, відсоткового доходу, а також нараховувати та стягувати 3% річних та інфляційних втрат встановлено рішеннями господарського суду та не підлягає додатковому доведенню в силу положень частини четвертої статті 75 ГПК України.
Тобто, грошові вимоги Ініціюючого кредитора підтверджені судовими рішеннями, які набрали законної сили, і відповідно, обставини, які встановлені даними рішеннями, не доказуються при розгляді заяви Ініціюючого кредитора у підготовчому засіданні, у якому беруть участь Ініціюючий кредитор та Боржник, стосовно яких встановлені обставини виникнення боргу, його розміру та підстав для стягнення цього боргу з Боржника".
Фактично суд апеляційної інстанції послався на преюдиційність обставин, які встановлені при розгляді справ № 910/32157/15 та № 910/6377/19.
15. Судова колегія не погоджується з цими висновками та зазначає таке.
Стосовно права скаржника оскаржувати ухвалу про відкриття провадження у справі про банкрутство.
16. Так, скаржник - Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" - є конкурсним кредитором боржника у цій справі відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 09.02.2023.
17. Таким чином, Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" вправі оскаржувати ухвалу про відкриття провадження у цій справі, зважаючи на правовий висновок, викладений у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.07.2023 у справі № 915/1097/20.
18. Згідно з цим висновком, системний аналіз приписів статей 42, 254, 255 ГПК України та статей 1, 9, 45 КУзПБ дає підстави для висновку про те, що конкурсні кредитори, після набуття ними процесуального статусу учасника справи про банкрутство, не позбавлені права на оскарження ухвали про відкриття провадження у цій справі протягом розумного строку з дня визнання їх грошових вимог до боржника за умови поновлення господарським судом строку на апеляційне оскарження.
Стосовно обґрунтованості вимог ініціюючого кредитора.
19. Судова колегія відзначає, що процедура банкрутства щодо боржника переслідує публічний та приватний інтерес. Захист публічного інтересу, зокрема, знаходить свій вияв у недопущенні фіктивного банкрутства, а також недопущення доведення боржника до банкрутства.
20. Захист приватного інтересу, в свою чергу, полягає в максимальному задоволенні вимог кредиторів, відновленні платоспроможності боржника або його ліквідації та продажу його майна у ліквідаційній процедурі з метою погашення вимог кредиторів.
21. Отже, однією з основних функцій господарського суду під час провадження у справі про банкрутство є дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів.
22. При цьому провадження у справах про банкрутство характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб'єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного.
23. З огляду на положення процесуального закону, у справах позовного провадження господарський суд, здійснюючи правосуддя, обмежений принципами диспозитивності та змагальності сторін, водночас у справах про банкрутство судовий контроль є невід'ємною складовою цього провадження. Зокрема, форми такого контролю можуть бути різними, направленими на регулювання процедур банкрутства, спрямованими, наприклад, на перевірку обґрунтованості відкриття провадження у справах про банкрутство (як у цій справі), недопущення фіктивного банкрутства, визначення розміру грошових вимог конкурсних кредиторів, належність формування ліквідаційної маси, дотримання порядку переходу до наступних процедур банкрутства тощо. Цим переслідується мета захисту публічного і приватного інтересів у процедурах банкрутства, про що йшлося вище.
24. Згідно з частиною другою статті 8 КУзПБ право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор.
25. Частинами першою, другою статті 34 КУзПБ унормовано, що заява про відкриття провадження у справі про банкрутство подається кредитором або боржником у письмовій формі та повинна містити зокрема, виклад обставин, що є підставою для звернення до суду; перелік документів, що додаються до заяви, а також відомості про розмір вимог із зазначенням окремо розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті. До заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство додаються докази сплати судового збору, крім випадків, коли згідно із законом судовий збір не підлягає сплаті; довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, якщо заяву підписано представником; докази авансування винагороди арбітражному керуючому трьох розмірів мінімальної заробітної плати за три місяці виконання повноважень; докази надсилання боржнику копії заяви і доданих до неї документів.
26. Наявність боргу при ініціюванні справи про банкрутство підтверджується доказами у відповідному обсязі, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором. Доказами на підтвердження наявності боргу можуть бути, зокрема, судові рішення, господарські правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Такими доказами можуть бути, зокрема, банківські виписки, платіжні доручення, видаткові накладні, довідки, листи, протоколи, та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань.
27. За змістом частини першої статті 35 КУзПБ у разі відсутності підстав для відмови у прийнятті, залишення без руху або для повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство господарський суд приймає заяву до розгляду, про що не пізніше п'яти днів з дня її надходження постановляє ухвалу, в якій, серед іншого, зазначається дата проведення підготовчого засідання суду. Також ухвалою про прийняття заяви про відкриття провадження у справі господарський суд має право вирішити питання про зобов'язання заявника, боржника та інших осіб надати суду додаткові відомості, необхідні для вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство.
28. Порядок відкриття провадження у справі про банкрутство регламентований статтею 39 КУзПБ.
29. Відповідно до частин першої-п'ятої статті 39 КУзПБ перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з'ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом. Неявка у підготовче засідання сторін та представника державного органу з питань банкрутства, а також відсутність відзиву боржника не перешкоджають проведенню засідання. У підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов'язані з розглядом справи. Якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов'язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов'язання та погасити заборгованість. У разі якщо до господарського суду до дня підготовчого засідання надійшло кілька заяв і одна з них прийнята судом до розгляду, інші ухвалою господарського суду приєднуються до матеріалів справи і розглядаються одночасно. У разі визнання вимог заявника необґрунтованими господарський суд оцінює обґрунтованість вимог інших заяв кредиторів, приєднаних до матеріалів справи, і вирішує питання про відкриття провадження у справі у порядку, передбаченому цією статтею. За результатами розгляду заяви про відкриття провадження у справі та відзиву боржника господарський суд постановляє ухвалу про: відкриття провадження у справі; відмову у відкритті провадження у справі.
30. Отже, завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є перевірка обґрунтованості вимог ініціюючого кредитора на предмет (1) наявності між заявником і боржником грошового зобов'язання в розумінні абзацу 5 частини першої статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства; (2) встановлення наявності спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження; (3) встановлення обставин задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання у справі.
31. За таких обставин, на думку Верховного Суду, обов'язком ініціюючого кредитора є надання суду достатніх належних доказів існування непогашеного грошового зобов'язання боржника перед кредитором з метою виключення у майбутньому розумних сумнівів інших кредиторів боржника в обґрунтованості відкриття провадження у справі про банкрутство (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 904/3251/20, від 16.06.2022 у справі № 910/13242/21).
32. Тож важливим питанням при відкритті провадження у справі про банкрутство є питання обґрунтованості кредиторських вимог ініціюючого кредитора, за заявою якого відкривається провадження у справі.
33. Використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника і відкриття на підставі такої заборгованості провадження у справі про банкрутство. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також порушує права боржника у справі про банкрутство.
34. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20).
35. Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі № 911/2043/20 також зазначив, що з моменту відкриття провадження у справі банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (аналогічний за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 918/420/16 та в низці постанов Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах про банкрутство).
36. Тому, з огляду на важливі правові наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство, які, крім заявника та боржника, стосуються невизначеного кола осіб - потенційних кредиторів боржника, ухваленню відповідного рішення суду має передувати системний аналіз обставин, пов'язаних із правовідносинами, з посиланням на які заявник обґрунтовує свої вимоги до боржника, на підставі поданих доказів. Лише після з'ясування та перевірки таких обставин суд може встановити обґрунтованість вимог кредитора до боржника, а також наявність чи відсутність спору про право у цих правовідносинах, як передумови для відкриття провадження у справі (постанова Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/2042/20).
37. Отже, звернення кредитора до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство по суті є реалізацією кредитором права на судовий захист власних майнових прав за відсутності належного виконання грошового зобов'язання боржником. У зв'язку з цим, кредитор повинен надати суду докази на підтвердження наявності у нього права, яке підлягає захисту, та навести обставини, що є підставою для звернення до суду.
38. При цьому, на господарський суд покладається обов'язок перевірки обґрунтованості вимог ініціюючого кредитора та з'ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство, що, враховуючи принцип дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів, має здійснюватися судом незалежно від погодження боржником із заявленими вимогами чи, навпаки, пасивної процесуальної поведінки боржника у вигляді неподання ним відзиву на заяву про відкриття відповідного провадження.
39. Розглядаючи кредиторські вимоги, суд має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати, чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (див. висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 909/146/19, від 27.02.2020 у справі № 918/99/19, від 29.03.2021 у справі № 913/479/18).
40. Стосовно доведення обґрунтованості грошових вимог кредитора, який ініціює провадження у справі про банкрутство (стаття 39 КУзПБ), колегія суддів покликається до висновків, викладених у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2023 у справі № 904/10560/17.
41. "Відповідно до статті 129-1 Конституції України, "судове рішення є обов'язковим до виконання".
Вислів "є обов'язковим до виконання" означає, що рішення суду є обов'язковим до виконання тими особами чи органами, які відповідно до судового рішення зобов'язані вчинити певні дії (сплатити гроші, передати майно тощо).
Таким чином, судове рішення є обов'язковим до виконання відповідачем, щодо якого винесене судове рішення.
Утім, інша сторона у справі - позивач, не зобов'язана виконувати судове рішення ухвалене на її користь. Зокрема, позивач вправі не ініціювати порушення виконавчого провадження, а якщо боржник добровільно запропонує виконання, може не прийняти його.
Випадки обов'язковості судового рішення для сторін у справі слід відрізняти від випадків, коли прийняття судового рішення є тим юридичним фактом, з яким (безпосередньо або сукупно з іншими юридичними фактами юридичного складу) закон пов'язує виникнення певних обов'язків у інших осіб чи органів, посадових осіб, зокрема щодо виконання судового рішення.
Водночас, слід мати на увазі, що для виникнення подібних обов'язків в інших осіб чи органів, посадових осіб є спеціальна на це вказівка закону.
З викладеного випливає, що судові рішення, ухвалені судами на користь певних кредиторів проти боржника, не є обов'язковими ані для інших кредиторів, ані для суду, який розглядає справу про банкрутство.
При цьому, суд, який розглядає справу про банкрутство, не зв'язаний судовими рішеннями, ухваленими судами проти боржника, відтак може відхилити вимоги, підтверджені судовим рішенням.
Посилання на рішення суду, яке набрало законної сили, про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за оспорюваним у межах справи про банкрутство договором не заважає розгляду таких заперечень, адже у справі про банкрутство беруть участь особи, які не брали участі у розгляді справи в позовному провадженні, та вирішуються питання, які не були предметом розгляду під час позовного провадження.
Вказане вище не стосується законодавчо визначеного обов'язку доведення безспірності грошових вимог кредитора, який ініціює провадження у справі про банкрутство.
При цьому, судова палата вважає необхідним зазначити, що під час розгляду заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів (окрім кредиторів, ініціюючих провадження у справі про банкрутство), рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору, не є обов'язковим, а при його наявності оцінюється судом поряд з іншими доказами, а саме первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно/господарсько-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором".
42. Аналізуючи викладене вище, судова колегія вважає за необхідне вказати, що неодноразово Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду висловлювалась позиція стосовно підвищеного стандарту доказування вимог кредитора у справі про банкрутство.
Колегія суддів зауважує, що висновок суду апеляційної інстанції про преюдиційність встановлених судами обставин існування боргу перед кредитором (кредиторами) є передчасним, оскільки згідно з частиною п'ятою статті 75 ГПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що судове рішення, ухвалене у справі, ні за яких обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 09.112021 у справі № 466/8649/16-ц).
Так, Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" не брало участі у справах № 910/32157/15 та № 910/6377/19, судовими рішеннями в яких ініціюючий кредитор підтверджував наявність боргу у боржника.
Слід зауважити, що, як правило, конкурсний кредитор не бере участь у справах стосовно встановлення існування боргових зобов'язань боржника перед ініціюючим кредитором, а відтак цей конкурсний кредитор вправі спростовувати обставини, встановлені стосовно боржника чи ініціюючого кредитора рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили. Цього не було враховано судами першої та апеляційної інстанцій та не проаналізовано інші докази, що свідчать/могли свідчити про цивільно/господарсько-правові відносини сторін та підтверджують/спростовують заборгованість боржника перед кредитором, на чому наполягав скаржник у цій справі.
43. Крім того, особливістю цієї справи є те, що кредиторські вимоги випливають із обігу цінних паперів - іменних відсоткових звичайних облігацій, випущених у бездокументарній формі. А відповідно ці відносини регулюються положеннями Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки".
44. Так, згідно з підпунктом а) пункту 5 частини 3 статті 3 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" облігації підприємств відносяться до боргових цінних паперів, тобто цінних паперів, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання.
45. Частиною першою статті 7 цього закону унормовано, що облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.
46. Таким чином, аби дійти висновку про визнання вимог, що випливають з відносин обігу облігацій, судам слід переконатися у тому, чи є кредитор на дату заявлення вимог у справі про банкрутство власником відповідних облігацій.
47. Зокрема, Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" наполягало на тому, що у цій справі в контексті судового контролю судами не досліджувались виписка з рахунку Ініціюючого кредитора в пінних паперах (належний та допустимий доказ підтвердження прав за цінними паперами згідно вимог чинного законодавства), а також не встановлювалась наявність умов Основного договору (за яким Ініціюючий кредитор набув прав кредитора), які б встановлювали зобов'язання ТОВ "ЕСУ" виплатити номінальну вартість облігацій та відсотковий дохід за облігаціями.
48. Так само Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" стверджувало про залишення поза увагою судів питання стосовно добросовісної поведінки ініціюючого кредитора з огляду на заінтересованість (пов'язаність) його з боржником та застосування в результаті встановлення обставин справи положень частини третьої статті 28 КУзПБ через призму існування/відсутності реального чи потенційного конфлікту інтересів, що не знайшло відображення у постанові суду апеляційної інстанції.
49. Статтею 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
50. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
51. Вказані вимоги судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних ухвали та постанови не були дотримані, а тому доводи скаржника знайшли своє підтвердження під час касаційного провадження.
52. Оскільки належний розгляд судом заяви ініціюючого кредитора про відкриття провадження у цій справі має наслідком встановлення обставин та надання вичерпної оцінки доводам учасників справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції відповідно до вимог статті 300 ГПК України, то судова колегія вважає за необхідне скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції на стадію підготовчого засідання для вирішення питання стосовно наявності підстав для відкриття провадження у цій справі.
53. Зважаючи, що справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, колегія суддів вважає передчасним надавати відповідь на доводи касаційної скарги стосовно відсутності висновків Верховного Суду з питань застосування норм права, поставлених скаржником у касаційній скарзі. Це також суперечитиме частині другій статті 316 ГПК України
Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
54. Судова колегія вважає, що допущені процесуальні порушення, перераховані вище, є такими помилками, які не забезпечили справедливого розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. Відтак, судові рішення, прийняті з порушенням норм процесуального права щодо обґрунтованості судового рішення, не можуть вважатися такими, що відповідають приписам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про право на справедливий суд, а тому підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
55. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, надати оцінку доводам і запереченням усіх учасників справи та вирішити питання обґрунтованості вимог заявника та наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог закону.
В. Розподіл судових витрат.
56. Виходячи з приписів статті 129 ГПК України, суд вирішує питання про розподіл судових витрат у разі, якщо справа вирішується по суті. У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Таким чином, оскільки постановою Верховного Суду у цій справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, то в цьому випадку касаційним судом справа по суті не вирішувалась, а тому і відсутні підстави для розподілу судових витрат.
На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" за вх. № 4692/2023 задовольнити.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 у справі № 910/5663/22 скасувати, справу № 910/5663/22 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Пєсков
Судді С. Жуков
В. Погребняк