10 січня 2024 року
м. Київ
cправа № 905/3/21 (905/2296/21)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Картере В.І., Погребняка В.Я.,
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,
за участю представників:
ГУ ДПС у Донецькій області - Палагути С. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.01.2023
та рішення Господарського суду Донецької області від 02.11.2022
у справі № 905/3/21 (905/2296/21)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Вістек»
до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області
в межах справи № 905/3/21
про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Вістек».
В провадженні Господарського Донецької області перебуває справа №905/3/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Вістек» (далі - ПрАТ «Машинобудівний завод «Вістек», боржник, позивач), в межах якої боржник звернув з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області (далі - ГУ ДПС у Донецькій обставі, Управління, відповідач):
- про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Донецькій області № 9560/05-99-07-12 від 02.09.2021 частково на суму встановлення завищення собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) на суму 2 063 183,00 грн, що призвело до встановлення завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток;
- про зобов'язання ГУ ДПС у Донецькій області здійснити відповідні коригування відомостей в картці особового рахунку платника ПрАТ "Машинобудівний завод "Вістек".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не погоджується з висновками, зробленими в акті перевірки, за наслідками якої прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, оскільки господарські операції, які визнані контролюючим органом як нереальні, повністю підтверджуються первинними документами з купівлі товарів та використання останніх у власній господарській діяльності позивача. Окрім того, позивач спростовує висновки відповідача щодо закупівлі позивачем феромарганцю за ціною вищою ніж ціна постачання ідентичного товару.
Відповідач у поданому відзиву на позовну заяву заперечує проти задоволення позову посилаючись на правильність висновків перевірки та порушення позивачем норм податкового законодавства, що призвело до прийняття податкового повідомлення - рішення, оспорюваного позивачем. Разом з відзивом, відповідачем подані копії результатів опрацювання зібраної податкової інформації від 15.11.2018 №1015/05-99-14-11/40164805 щодо ТОВ «ТД «ЗСС» та узагальненої податкової інформації від 20.09.2019 № 000022/05-99-05-11-37890733 щодо ТОВ «ТД «Схід Алекс».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Донецької області від 02.11.2022 у справі №905/3/21 (905/2296/21), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.01.2023, позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Донецькій області №9560/05-99-07-12 від 02.09.2021 частково на суму встановлення завищення собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) на суму 2063183,00 грн, що призвело до встановлення завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток; в іншій частині позову відмовлено.
Суди на підставі аналізу поданих первинних документів, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі та пов'язані з рухом активів та виконанням зобов'язань, дійшли висновку про реальність вищевказаних господарських операцій позивача, правильність їх відображення в податковому обліку та правильність формування валових витрат в деклараціях з податку на прибуток, що обумовлено вчиненням правочинів, спрямованих на досягнення господарської мети, економічної доцільності, а також використанням отриманих товарів у подальшій діяльності підприємства.
При цьому встановили, що відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про штучний характер господарських операцій, невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.
Рішення та постанова прийняті з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.07.2022 у справі № 160/3364/19 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відповідно до якого норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ГУ ДПС у Донецькій області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.01.2023 та рішення Господарського суду Донецької області від 02.11.2022 у справі № 905/3/21(905/2296/21), прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ПрАТ «Машинобудівний завод «Вістек» відмовити повністю.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Управління зазначає застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме, від 06.03.2018 у справі № 804/5444/16, від 30.08.2018 у справі № 2а-12436/11/2670, від 14.05.2019 у справі № 825/3990/14, від 06.06.2019 у справі № 807/2202/15, від 13.05.2021 у справі № 200/3634/19-а.
Управління вважає, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з неповним дослідженням доказів і встановленням обставин у справі, з неправильним застосуванням норм права (як матеріального так і процесуального), тому підлягають скасуванню, адже необґрунтовані рішення на користь платника податків призводять до ухилення від сплати платником податків узгоджених зобов'язань, а відтак - до не виконання конституційного обов'язку платника - сплачувати податки.
Скаржник вказує, що необхідною умовою для відображення операцій у складі доходу, витрат, податкових зобов'язань та податкового кредиту є факт реалізації/придбання товарів та послуг. За відсутності факту придбання/реалізації товарів (робіт, послуг), що має місце у цій справі, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від учасників справи до Верховного Суду не надійшли.
Касаційне провадження у Верховному Суді
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 905/3/21(905/2296/21) визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий суддя, Жуков С.В., Картере В.І., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 03.07.2023.
Ухвалою Верховного Суду від 19.07.2023 касаційну скаргу ГУ ДПС у Донецькій області на рішення Господарського суду Донецької області від 02.11.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.01.2023 у справі №905/3/21(905/2296/21) залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.
27.07.2023 до Верховного Суду від скаржника надійшла заява з усуненими недоліками касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 10.08.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Донецькій області на рішення Господарського суду Донецької області від 02.11.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.01.2023 у справі № 905/3/21(905/2296/21) та призначено до розгляду на 20.09.2023.
Розпорядженням в.о. заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 18.09.2023 № 29.2-02/2684 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 905/3/21 (905/2296/21) у зв'язку з відпусткою судді Жукова С.В. та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: Огороднік К.М. (головуючий), Картере В.І., Погребняк В.Я.
20.09.2023 під час розгляду касаційної скарги колегією суддів встановлено, що ухвалою Верховного Суду від 06.07.2023 на розгляд Великої Палати Верховного Суду передано справу № 908/129/22 (908/1333/22). Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд виходив з необхідності відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних відносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, про застосування статей 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства у взаємозв'язку з пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України та статтями 2, 4, 5, 19 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Верховного Суду від 20.09.2023 зупинено касаційне провадження у справі № 905/3/21(905/2296/21) до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/129/22(908/1333/22), виготовлення та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
01.11.2023 справа № 908/129/22(908/1333/22) розглянута Великою Палатою Верховного Суду, за результатом розгляду ухвалено постанову від 01.11.2023, яка оприлюднена в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 15.11.2023.
Ухвалою Верховного Суду від 28.11.2023 поновлено касаційне провадження у справі № 905/3/21(905/2296/21) за касаційною скаргою ГУ ДПС у Донецькій області на рішення Господарського суду Донецької області від 02.11.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.01.2023, касаційну скаргу призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.01.2024.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Керуючись вимогами статей 14, 300 ГПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.
Оцінивши доводи касаційної скарга та здійснивши перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає про таке.
Предметом касаційного перегляду є рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанції в спорі за позовом ПрАТ «Машинобудівний завод «Вістек» до ГУ ДПС у Донецькій обставі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Донецькій області №9560/05-99-07-12 від 02.09.2021.
Цей спір розглядався господарськими судами попередніх інстанцій в межах справи № 905/3/21 про банкрутство ПрАТ «Машинобудівний завод «Вістек» відповідно до положень статті 7 КУзПБ.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.11.2023 у справі №908/129/22(908/1333/22), до закінчення розгляду якої було зупинено касаційне провадження у цій справі, викладено правовий висновок щодо визначення юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків щодо якого порушено справу про банкрутство.
Згідно з частиною 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відтак, правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 01.11.2023 у справі № 908/129/22(908/1333/22), підлягає врахуванню за вимогами частини 4 статті 300 ГПК України.
У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх змішування в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.
Правила визначення юрисдикції регламентуються виключно базовими процесуальними кодексами - Господарським процесуальним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, а не будь-якими іншими кодифікованими актами, у тому числі з процедурних питань.
Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.
При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб'єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владні управлінські функції.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто, якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
У цих правовідносинах контролюючий орган здійснює владні управлінські функції, а тому є суб'єктом владних повноважень відповідно до пункту 14.1.241 статті 14 ПК України в значенні, визначеному КАС України.
Відповідно до пункту 14.1.7 статті 14 ПК України оскарження рішень контролюючих органів - оскарження платником податку податкового повідомлення-рішення про визначення сум грошового зобов'язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку.
Таким чином, особливості порядку та процедури розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК України.
Водночас, Господарський процесуальний кодексу України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).
Справи, що відносяться до господарської юрисдикції, наведені в статті 20 ГПК України, серед яких, зокрема, є справи про банкрутство як одна з категорії спорів, що підсудні господарським судам.
Так, у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема:
- справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати;
- поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника,
- за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.
Зазначена правова норма визначає вичерпний перелік спорів, що підсудні господарським судам у межах розгляду справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить виняток щодо поширення юрисдикції господарських судів на певні спори (податкові спори) у межах цієї категорії справ, а саме про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.
Особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КузПБ).
При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, КУзПБ не можна розглядати з точки зору розширення господарської юрисдикції на певні категорії спорів, щодо яких встановлено виняток пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України, що розглядаються у межах справ про банкрутство, оскільки саме ГПК України визначається юрисдикція господарських справ, КУзПБ встановлюється не юрисдикція справ, а особливості порядку та процедури розгляду лише певної категорії спорів у межах господарської юрисдикції, визначеної статтею 20 ГПК України.
Статтею 7 КУзПБ визначено порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник.
Конструкція статті 7 КУзПБ свідчить на користь того, що законодавець, маючи на меті віднести до юрисдикції господарських судів певні категорії спорів, як-то стягнення заробітної плати, поновлення на роботі, окремо про це детально зазначив та виокремив такі спори. При цьому у статті жодним чином не виокремлено податкових спорів, що виникають з податкових відносин та врегульовані ПК України.
Зазначення у статті 7 КУзПБ всі майнові спори є широким поняттям та жодним чином не свідчить, що цей Кодекс розширює господарську юрисдикцію за межі юрисдикції, визначеної ГПК України.
Відсутність у КУзПБ застереження про невиключення з розгляду в межах процедури банкрутства спорів з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, що виникають з податкових правовідносин, не визначає їх підсудність господарським судам, оскільки такі застереження містяться в пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України, яка визначає юрисдикцію господарських судів, у тому числі щодо справ про банкрутство.
Отже, юрисдикцію судів щодо розгляду тих чи інших спорів встановлюють лише процесуальні кодекси (ГПК України, КАС України, ЦПК України). Зі змісту статті 7 КУзПБ слід дійти висновку, що така не встановлює особливостей, за яких адміністративні спори, що виникають з податкових відносин, віднесено до юрисдикції господарських судів у межах процедури банкрутства.
При цьому Податковий кодекс України регулює особливості порядку та процедуру розгляду спорів, що здійснюються в межах спеціалізації адміністративного судочинства, - спорів, що виникають з податкових правовідносин, у тому числі спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.
Натомість, КУзПБ регулює окрему судову процедуру, що здійснюється в межах спеціалізації господарського судочинства, - банкрутство, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ.
Іншими словами, КУзПБ та ПК України є кодексами з консолідованими нормами права, тобто є спеціальними в частині розгляду окремого виду господарських спорів (про банкрутство), які розглядаються господарським судом за правилами ГПК України з урахуванням особливостей, визначених КУзПБ, та відповідно окремого виду адміністративних спорів (податкових спорів), які розглядаються адміністративним судом за правилами КАС України з урахуванням особливостей, визначених ПК України.
Висновки щодо визначення адміністративної юрисдикції при розгляді спорів, що виникають з податкових правовідносин, ґрунтуються також на тому, що вимоги платника податку (у тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб'єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб'єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому цей спір віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.
На підтвердження такого висновку ЄСПЛ у рішенні від 12.07.2001 у справі Феррадзіні проти Італії (Ferrazzini v. Italy), заява № 44759/98, вказав, що податкові питання і досі становлять частину основного пакета прерогатив державних органів. При цьому відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер. Суд вважає, що податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов'язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов'язково створюють для платника податків (пункт 29).
Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01.11.2023 у справі № 26/48/09(808/4194/15) щодо визначення підсудності спорів, які виникають з податкових правовідносин, судам адміністративної юрисдикції, які підлягають врахуванню за вимогами частини 4 статті 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що оскільки у справі, що розглядається, позовні вимоги стосуються перевірки законності дій суб'єкта владних повноважень, тому суть спору про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення свідчить про публічно-правовий характер такого спору, який належить до юрисдикції адміністративних судів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Пункт 5 частини першої статті 308 ГПК України визначає, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.
За змістом частини першої статті 313 ГПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20 - 23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Оскільки господарськими судами помилково розглянуто по суті цю справу, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення попередніх інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.
Колегія суддів також вважає необхідним звернути увагу на приписи частини четвертої статті 313 ГПК України, згідно яких, у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
При цьому суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що спір у цій справі підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 313, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області задовольнити частково.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.01.2023 та рішення Господарського суду Донецької області від 02.11.2022 у справі №905/3/21 (905/2296/21) скасувати, провадження у справі закрити.
3. Роз'яснити позивачу, що в разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України суд за його заявою вправі постановити в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя Огороднік К.М.
Судді Картере В.І.
Погребняк В.Я.