Справа № 573/2427/23
Номер провадження 2/573/53/24
16 січня 2024 року м. Білопілля
Білопільський районний суд Сумської області в складі:
головуючого судді - Замченко А.О.,
з участю секретаря - Півньової О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Білопільської міської ради Сумської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
12.12.2023 ОСОБА_1 здала на пошту позов до Білопільської міської ради, в якому вказує, що 08.03.1984 її чоловік ОСОБА_2 та її тітка ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу набули у власність у рівних частинах будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. На час смерті тітки вони з чоловіком були зареєстровані разом з нею. Інші родичі, які б могли успадкувати майно тітки, відсутні. З метою оформлення спадщини вона звернулася до приватного нотаріуса, але останній повідомив, що вона не входить до кола спадкоємців за законом, визначених ЦК УРСР, який діяв на час відкриття спадщини. У той же час спадкове майно ОСОБА_3 не відійшло й до держави.
Посилаючись на викладене, а також на те, що вона добросовісно заволоділа часткою будинку тітки, ОСОБА_1 просить визнати за нею за набувальною давністю право власності на 1/2 частину будинку з прибудовою, господарськими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою судді Білопільського районного суду Сумської області від 21.12.2023 відкрито провадження в справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Білопільського районного суду Сумської області від 05.01.2024 закрито підготовче провадження в справі та призначено її до судового розгляду.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 , її представник - адвокат Думал О.С. позовні вимоги просили задовольнити. При цьому позивачка пояснила, що з 1984 року їй відомо, що її чоловік і тітка придбали будинок, розташований у АДРЕСА_1 .
Представник відповідача Білопільської міської ради в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи без участі їх представника (а. с. 48, 49).
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_3 , а 10.04.1927 - ОСОБА_4 , батьками яких записані ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (а. с. 7-8).
ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_7 , батьками якої записані ОСОБА_4 і ОСОБА_8 (а. с. 9).
22.09.1979 ОСОБА_7 уклала шлюб з ОСОБА_2 , у зв'язку з чим їй присвоєно прізвище ОСОБА_9 (а. с. 10).
07.03.1984 чоловік позивачки ОСОБА_2 та її тітка ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу набули в рівних частинах право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 910 м2, на якій знаходяться також 2 сараї, літня кухня, прибудова, 2 льохи, огорожа (а. с. 12-13).
Право власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на вказаний будинок зареєстроване в БТІ 12.03.1984 (а. с. 13 зв.).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (а. с. 11).
Відповідно до інформаційних довідок зі Спадкового реєстру від 27.12.2023, 04.01.2024 спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заводилася, заповіти від її імені не посвідчувалися (а. с. 38-39, 43).
На час смерті ОСОБА_3 була зареєстрована з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 15).
З 17.11.2015 позивачка ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 5).
Як вбачається з письмового роз'яснення приватного нотаріуса Сумського районного нотаріального округу Шамукової Н.В. від 31.10.2023 на усне звернення ОСОБА_1 щодо отримання свідоцтва про право на спадщину, яка залишилася після смерті ОСОБА_3 , нотаріус відповіла, що ОСОБА_1 не входить до кола спадкоємців за законом своєї тітки відповідно до положень ЦК УРСР, який діяв на час відкриття спадщини, а тому видача свідоцтва про право на спадщину за законом неможлива (а. с. 14).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до абз. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Згідно зі ст. 328 ЦК України набувальна давність є однією з підстав набуття права власності.
Норми права інституту набувальної давності регулюють один з первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередньому титулі права власності та на відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналіз категорії добросовісності заволодіння майном як умови набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України дає підстави для висновку, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного права означає фактичну чесність суб'єктів в їх поведінці, прагнення сумлінно реалізовувати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки. При вирішенні таких спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Добросовісний володілець майна в момент заволодіння ним не знає (не може і не повинен знати) про неправомірність такого заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, у тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності.
Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені ст. 344 ЦК України.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17.
У постанові Верховного Суду України від 20.05.2015 у справі №3-87гс15 зроблено висновок, що норми ст. 334 ЦК України не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи в будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.01.2021 у справі №207/4039/18 з аналогічними обставинами (позивач просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на квартиру його тітки, яка інших спадкоємців не мала) зроблено висновок, що встановивши, що позивач знав хто є дійсним власником спірного будинку, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки відсутні правові підстави для визнання права власності за позивачем на спірне майно за набувальною давністю, так як позивач у розумінні ст. 344 ЦК України не є добросовісним набувачем.
Аналогічні висновки зроблені й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №№ 336/2900/17-ц.
У судовому засіданні позивачка визнала, що з 1984 року їй відомо, що її чоловік і тітка придбали будинок, розташований у АДРЕСА_1 , в якому вона з чоловіком проживає й після смерті тітки.
З огляду на викладене, оскільки позивачем не надано доказів та не доведено добросовісності набуття спірної частини будинку, а відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами ст. 344 ЦК України, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд також враховує, що тітка позивачки придбала 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 , а позивачка просила визнати право власності за набувальною давністю на 1/2 частину будинку АДРЕСА_2 . Незважаючи на те, що суд підіймав зазначене питання в судовому засідання, належних і допустимих доказів на підтвердження того, що відбулася зміна нумерації будинків, суду надано не було.
Доводи позивачки про те, що спірний будинок не був визнаний відумерлою спадщиною, суд вважає безпідставними, оскільки орган місцевого самоврядування не позбавлений можливості звернутися до суду з відповідною заявою в майбутньому. Крім того, з огляду на положення абз. 1 ч. 1 ст. 1277 ЦК України орган місцевого самоврядування за місцем знаходження нерухомого майна зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
На підставі викладеного, керуючись ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Білопільської міської ради Сумської області (41800, Сумська область, Сумський район, м. Білопілля, вул. Старопутивльська, 35, код ЄДРПОУ 04058019) про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовити.
Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сумського апеляційного суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ЦПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя -