11 січня 2024 рокусмт ПетровеСправа № 941/1049/23
Провадження № 2/941/41/24
Петрівський районний суд Кіровоградської області
в складі:
головуючого судді - Шаєнко Ю. В.
при секретарі - Фатьяновій А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Петрове Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із третьою особою - Петрівською селищною радою Кіровоградської області, як органу опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини, встановлення факту самостійного виховання малолітньої дитини, та стягнення аліментів,-
Позивач звернувся з позовом до суду та просить визначити місце проживання його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 , встановити факт самостійного виховання позивачем малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, від представника позивача надійшла заява в якій він просив розглядати справу без його участі, позов підтримав посилаючись на обствини, викладені в позовній заяві.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явилася, про день, час та місце слухання справи була повідомлена належним чином, про поважні причини неявки суду не відомо.
Представник третьої особи - Петрівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області, як органу опіки та піклування, в судове засідання не з'явилася, подала заяву в якій просила розглядати справу без її участі та прийняти рішення на розсуд суду.
Пунктом 1 частини 3 статті 223 ЦПК України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню зі слідуючих підстав.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
В судовому засіданні встановлено, що 04.11.2017 року між позивачем - ОСОБА_1 та відповідачем - ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого що 04.11.2017 року Чечеліївським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального упрвління юстиції у Дніпропетровській області (а.с.9).
Рішенням Кам'янсько - Дніпровського районного суду Запорізької області від 27.05.2020 року шлюб розірвано, що підтверджується копією рішення суду (а.с.15).
Від спільного шлюбу позивач - ОСОБА_1 та відповідач - ОСОБА_2 мають малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 15.03.2018 року Шевченківським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального упрвління юстиції у Дніпропетровській області (а.с.10).
Згідно довідки виданої Петрівською селищною радою Олександрійського району Кіровоградської області від 14.08.2023 року за №1321 малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13).
Відповідач - ОСОБА_2 в травні 2023 року передала на виховання позивачу - ОСОБА_1 малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як вбачається з інформації державної прикордонної служби України від 17.11.2023 року відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 18.06.2023 року перетнула державний кордон України (а.с.36).
Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з ч.7 ст.7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частинами 6, 8 статті 7 СК України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права та обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі ст.150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
При цьому, згідно з ч.2 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до ч.1 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч.2 ст.161 СК України).
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.12.1991, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з положеннями ст.9 вказаної Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
При цьому, поняття розлучення слід тлумачити з огляду на право одного з батьків на спілкування з дитиною та обов'язок другого батька надати можливість для такого спілкування.
Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (ч.8 ст.7 СК України, ст.11 Закону України «Про охорону дитинства).
Відповідно до ч.2 ст.155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (ст.142 СК України), у тому числі, й на рівномірне виховання батьками.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11.07.2017 у справі «М.С. проти України», заява №2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Між сторонами виникли правовідносини, які регулюються нормами Цивільного та Сімейного кодексу України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин та доказів даної справи.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітніх дітей суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків.
Орган опіки та піклування, не подав суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дітей, батьків та інших осіб (мати відповідача, тобто бабуся дітей), які бажають проживати з дітьми, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Як вбачається з заяви представника Петрівської селищної ради Кіровоградської області, 15.02.2023 року згідно наказу начальника служби у справах дітей Петрівської селищної ради Кіровоградської області №33 малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було тимчасово влаштовано в родину бабусі ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою для цього стало те, що мати дитини ОСОБА_2 перебувала на обстеженні в КЗ «Олександрійська психіатрична лікарня», батько дитини ОСОБА_1 перебував на військовій службі в ЗСУ. 05.01.2014 року службою у справах дітей Петрівської селищної ради Кіровоградської області було здійснене обстеження умов проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 . Під час обстеження з'ясовано, що малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з бабусею - ОСОБА_4 , мати дитини - ОСОБА_2 перебуває за кордоном, батько дитини - ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в ЗСУ. У звязку із відсутністью громадянина ОСОБА_1 здійснити оцінювання потреб сім'ї з метою визначення спроможності батька виконувати батьківські обов'язки з вихованння та догляду за дитиною є неможливим. А тому і відсутня можливість для наданя повного та обгрунтованого висновку про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Отже, місцем проживання фізичної особи, яка досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно.
Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками: права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з бабусею ОСОБА_4 .
При утриманні дітей необхідна матеріальна складова, тобто дохід, який отримують батьки, але, позивачем суду не надано доказів його фінансової спроможності.
Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини саме з позивачем.
Стаття 5 ЦПК України вказує, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Згідно зі статтею 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Статтями 141, 150, 153, 155 СК України передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
У відповідності до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Частиною першою статті 160 Сімейного кодексу України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішено органом опіки та піклування або судом.
Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, та враховуючи той факт, що позивач не довів факти наведені у позові, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог в повному обсязі.
Вказані правовідносини регулюються ст.ст. 6, 7, 8, 141, 142, 150, 153, 155, 157, 160, 161, 180, 182, 183, 191 Сімейного кодексу України, ст. 2, 5, 15, 223 ЦПК України та Законом України "Про охорону дитинства".
Керуючись ст. ст. 258, 259, 264, 265, 273 ЦПК України,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із третьою особою - Петрівською селищною радою Кіровоградської області, як органу опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини, встановлення факту самостійного виховання малолітньої дитини, та стягнення аліментів - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Кропивницького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Петрівського районного суду
Кіровоградської області Ю. В. Шаєнко