08 січня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання - ОСОБА_4
за участю:
представника власника майна - ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого суді Печерського районного суду м. Києва від 12 травня 2020 року,-
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях органів Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт майна та накладено арешт на транспортний засіб марки «VOLVO» ХС 90, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, адвокат ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 , подала апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12 травня 2020 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання.
Мотивуючи свою апеляційну скаргу вказує на те, що оскаржувана ухвала слідчого судді є незаконною і необґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.
Так, вирішуючи питання про арешт майна, слідчий суддя обмежився лише перевіркою наявності у наданих матеріалах постанови про визнання транспортного засобу - автомобіля марки«VOLVO» ХС 90, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 речовим доказом.
Однак, вказана постанова про визнання майна речовим доказом у кримінальному провадження постановлена через три роки з моменту відкриття кримінального провадження, а відтак можна дійти висновку про невиправданість, передчасність, а також передчасність визнання майна речовим доказом у провадженні.
При цьому, стороною обвинувачення належним чином необґрунтовано, яке відношення зазначене майно має до кримінального провадження, які саме сліди вчинення злочину могли залишитись на ньому та чи можна взагалі його використовувати як речовий доказ у кримінальному провадженні.
Крім того, зі змісту оскаржуваної ухвали слідчого судді невідомо і щодо наявності існування ризиків приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
ОСОБА_8 є добросовісним набувачем майна з 2019 року. У даному кримінальному провадженні у статусі підозрюваного (обвинуваченого) не перебуває, попри це зазнає невиправданих обмежень у володінні, користуванні та розпорядженні своєю власністю.
Щодо пропущення строку на апеляційне оскарження, то, як зазначає апелянт, розгляд справи проводився без участі власника майна або її представника, копія оскаржуваного рішення отримана адвокатом лише 22.11.2023.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, думку адвоката, яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апелянтом не було пропущено строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12 травня 2020 року з огляду на положення абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а її апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів провадження, Офісом Генерального прокурора здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42017000000001857 від 09.06.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 212 КК України.
Постановою слідчого третього відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_9 від 23.04.2020 вказане в клопотанні майно визнано в кримінальному провадженні № 42017000000001857 від 09.06.2017 речовим доказом.
12.05.2020 прокурор першого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях органів Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, а саме на транспортний засіб марки «VOLVO» ХС 90, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , посилаючись на наявність правової підстави, передбаченої ч. 3 ст. 170 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12 травня 2020 року зазначене клопотання прокурора про арешт майна було задоволено.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст. 98 КПК України.
Відповідно до статті 100 КПК України, на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, слідчий суддя, суд накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Згідно статті 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Разом з тим, як вбачається з наданих матеріалів, прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання про арешт майна, в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя, в свою чергу, у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення.
На думку колегії суддів, клопотання сторони обвинувачення щодо арешту вказаного майна не відповідає вимогам ст. 171 КПК України, оскільки зазначені в клопотанні прокурора підстава та мета, не відповідають дійсним обставинам справи.
Так, в матеріалах, які додані до клопотання, не міститься жодного доказу того, що вказане в клопотанні майно відповідає, критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, а відповідна постанова органу досудового розслідування про визнання цього майна речовим доказом у провадженні є формальною.
В постанові слідчого третього відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_9 від 23.04.2020 про визнання вказаного майна - транспортного засобу марки«VOLVO» ХС 90, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , речовим доказам у кримінальному провадженні не міститься достатнього обґрунтування, якому чи яким із критеріїв ч. 1 ст. 98 КПК України відповідає вказане вище майно.
Тобто, правова підстава, передбачена ч. 3 ст. 170 КПК України, на наявність якої посилається сторона обвинувачення у своєму клопотанні, відсутня, а тому відсутні і підстави для задоволення вказаного клопотання.
Таким чином, на підставі вищевикладених обставин, які свідчать про однобічність, неповноту, необ'єктивність і формальність судового розгляду, ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12 травня 2020 року підлягає скасуванню, як незаконна та необґрунтована, а апеляційна скарга адвоката ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 , - задоволенню, з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях органів Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт зазначеного майна, який при викладених у клопотанні обставинах явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження.
Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 , - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12 травня 2020 року, якою задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях органів Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт майна та накладено арешт на транспортний засіб марки «VOLVO» ХС 90, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ,- скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях органів Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт майна, а саме транспортного засобу марки«VOLVO» ХС 90, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_____________ _________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/824/440/2024 Категорія ст. 170 КПК України
Унікальний № 757/18675/20-к
Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_10
Доповідач: ОСОБА_1