[1]
27 грудня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115КК України та ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, строком на 60 діб, до 27 жовтня 2022 року включно,
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, та ОСОБА_8 , обвинуваченим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, продовжено строк тримання під вартою на шістдесят днів до 27 жовтня 2022 року включно, без визначення розміру застави.
Рішення суду мотивовано наявністю ризиків, визначених ст. 177 КПК України, зокрема, тим що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 можуть переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому застосування більш м'яких запобіжних заходів, не забезпечить дотримання обвинуваченими процесуальних обов'язків під час судового розгляду.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою обрати щодо ОСОБА_7 будь-який інший запобіжний захід, який не пов'язаний з реальним позбавленням волі, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Захисник вважає ухвалу суду щодо ОСОБА_7 незаконною та необґрунтованою через порушення норм процесуального і матеріального права, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
В обґрунтування своїх вимог захисник ОСОБА_5 зазначає, що згідно з обвинувальним актом ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке мало місце в Республіці Вірменія та досудове розслідування якого здійснювали компетентні органи Республіки Вірменія, а не України. Відповідно не уповноваженим, відповідно до діючих норм міжнародного права, правоохоронним органом України, в даному випадку ОГП України, було порушено встановлений порядок прийняття матеріалів кримінальної справи від іноземної держави та безпідставно і незаконно внесені відомості до ЄРДР (копії якого так до сих пір не представлено), незаконно визначено підслідність та незаконно здійснювалось досудове розслідування з усіма негативними правовими наслідками для подальшого розгляду кримінального провадження у суді та позитивними наслідками розгляду справи в ЄСПЛ.
Окрім того, захисник ОСОБА_5 зазначає, що процедура передачі проваджень у кримінальних справах між Україною та республікою Вірменія регулюється Європейською конвенцією про передачу провадження у кримінальних справах, 1972 року, Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, 1993 року, Законом України " Про міжнародні договори України " та розділом IX Кримінального процесуального кодексу України, але так як встановлені норми для перейняття проваджень у кримінальних справах не ідентичні, то конвенціями встановлено різний порядок перейняття провадження у кримінальник справах.
При цьому, саме Міністерство юстиції України є компетентним органом з розгляду клопотань про кримінальне переслідування і перейняття проваджень у кримінальних справах, і відповідно до офіційних відомостей Міністерства юстиції України, ніяких окремих домовленостей між Україною та Вірменією не існує.
Між тим, відсутність міжнародного клопотання про кримінальне переслідування ОСОБА_7 доводиться відсутністю будь-яких рішень Міністерства юстиції України та повідомлень органами юстиції України органам юстиції Вірменії про кримінальне переслідування ОСОБА_7 , що свідчить про незаконність такого кримінального переслідування.
При цьому, як зазначає апелянт, Україна не інформувала ОСОБА_7 про отримання клопотання про його кримінальне переслідування, що беззаперечно свідчить, що ніякого міжнародного доручення про порушення кримінального переслідування ОСОБА_7 не було, а відтак, таке переслідування є незаконним.
Також захисник ОСОБА_5 вказує на те, що матеріали досудового розслідування не містять відомостей про звернення Міністерства юстиції України до Вірменії з вимогою надати гарантії, що в разі ухвалення вироку в Україні, особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, не піддаватиметься в запитуючій державі державному обвинуваченню за те ж саме кримінальне правопорушення, що свідчить про те, що Міністерством юстиції України не розглядалось клопотання про перейняття кримінального провадження, а відтак, такого клопотання не було.
Тому, відсутність гарантій Вірменії, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 595 КПК України, унеможливлює перейняття Україною будь-яких кримінальних проваджень щодо ОСОБА_7 .
Натомість, вже 27 лютого 2020 року слідчими ГСУ НП України внесено відомості до ЄРДР щодо отримання матеріалів "вірменської" кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_7 та інших до провадження.
Отже, відсутність відомостей про розгляд клопотання про перейняття Україною кримінального провадження щодо ОСОБА_7 за правилами ч. 1 ст. 595 КПК України свідчить про відсутність такого клопотання, а відтак, кримінальне переслідування ОСОБА_7 є незаконним.
Також, в порушення ч. 1 ст. 73 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, відсутність тексту положення закону запитуючої договірної сторони, на підставі якого діяння визнається злочином, а також тексту інших законодавчих норм, що мають істотне значення для провадження в справі, унеможливлює судовий розгляд справи щодо ОСОБА_7 .
Окрім того, захисник ОСОБА_5 зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що передані Вірменією документи досудового розслідування не супроводжуються перекладом українською мовою, тобто передані Україні матеріали досудового розслідування не засвідчені належним чином.
При цьому, наведені порушення не надають можливості пересвідчитись у достовірності такого перекладу, що фактично ставить під сумнів його зміст та є істотним порушенням стороною обвинувачення норм кримінального процесуального закону, а також порушує право на захист обвинуваченого ОСОБА_7 .
Також захисник ОСОБА_5 вказує на те, що суд не перевірив повноваження прокурора, внаслідок чого клопотання про застосування запобіжного заходу та інші процесуальні документи було подано некомпетентним прокурором, оскільки у даному кримінальному провадженні мав приймати участь прокурор Офісу Генерального прокурора з Департаменту міжнародно-правового співробітництва та повернення активів, однак відповідно до матеріалів клопотання група прокурорів, що здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням не включає в себе жодного прокурора із зазначеного Департаменту.
Окрім того, захисник ОСОБА_5 звертає увагу, що з правового аналізу змісту клопотання прокурора та мотивувальної частини оскаржуваної ухвали суду вбачається, що прокурор не довів, що обставини, зазначені у ч. 3 ст. 199 КПК України, виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою, тому суд зобов'язаний був прийняти рішення про відмову у продовженні строку тримання під вартою, однак цього не зробив.
В той же час, при постановленні оскаржуваної ухвали судом не було враховано правові висновки Європейського суду з прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції та рішення Конституційного Суду України щодо неприпустимості обов'язкового тримання особи під вартою у разі підозри її у вчинені тяжкого чи особливо тяжкого злочину.
За таких обставин, захисник ОСОБА_5 вважає, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, у зв'язку з чим ОСОБА_7 незаконно та необґрунтовано утримується під вартою.
В апеляційній скарзі з доповненнями до неї обвинувачений ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати.
При цьому, в обґрунтування своїх вимог апелянт наводить доводи щодо незаконності та необґрунтованості рішення слідчого судді, аналогічні тим, що містяться в апеляційній скарзі його захисника ОСОБА_5 .
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить скасувати оскаржувану ухвалу про застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Захисник вважає ухвалу суду про застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою незаконною та необґрунтованою через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
В обґрунтування своїх вимог захисник посилається на те, що суд залишив поза увагою, що досудове розслідування у даному провадженні здійснено незаконно.
Зокрема, захисник вказує на те, що процедура передачі проваджень у кримінальних справах між Україною та республікою Вірменія регулюється Європейською конвенцією про передачу провадження у кримінальних справах, 1972 року, Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, 1993 року, Законом України "Про міжнародні договори України" та розділом IX Кримінального процесуального кодексу України, але так як встановлені норми для перейняття проваджень у кримінальних справах не ідентичні, то конвенціями встановлено різний порядок перейняття провадження у кримінальник справах.
Відповідно до відповіді Міністерства юстиції України на запит захисника, питання про перейняття кримінального переслідування вирішується на підставі того міжнародного договору, на який посилається запитуючий орган у своєму запиті.
Між тим, на переконання захисника, процедура перейняття даного кримінального провадження були порушені одночасно за обома Конвенціями.
Так, саме Міністерство юстиції України є компетентним органом з розгляду клопотань про кримінальне переслідування і перейняття проваджень у кримінальних справах, і, відповідно до офіційних відомостей Міністерства юстиції України, ніяких окремих домовленостей між Україною та Вірменією не існує.
Однак відсутність міжнародного клопотання про кримінальне переслідування ОСОБА_8 доводиться відсутністю будь-яких рішень Міністерства юстиції України та повідомлень органами юстиції України органам юстиції Вірменії про кримінальне переслідування ОСОБА_8 , що свідчить про незаконність такого кримінального переслідування.
При цьому Україна не інформувала ОСОБА_8 про отримання клопотання про порушення його кримінального переслідування, що беззаперечно свідчить, що ніякого міжнародного доручення (клопотання) про порушення кримінального переслідування ОСОБА_8 не було, а відтак, таке переслідування є незаконним.
Також захисник ОСОБА_6 вказує на те, що матеріали досудового розслідування не містять відомостей про звернення Міністерства юстиції України до Вірменії з вимогою надати гарантії, що в разі ухвалення вироку в Україні особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, не піддаватиметься в запитуючій державі державному обвинуваченню за те ж саме кримінальне правопорушення, що свідчить про те, що Міністерством юстиції України не розглядалось клопотання про перейняття кримінального провадження, а відтак такого клопотання не було.
Тому, відсутність гарантій Вірменії, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 595 КПК України, унеможливлює перейняття Україною будь-яких кримінальних проваджень щодо ОСОБА_8 .
Більш того, відповідно до відповіді Офісу Генерального прокурора та Міністерства юстиції, такої справи в Україну не надходило і до сьогодні немає.
Разом з тим, стороні захисту надано доступ до матеріалів кримінального провадження із зазначенням найменування таких матеріалів, що підтверджується протоколами надання доступу до матеріалів кримінального провадження та доведено, що ані доручення за Мінською конвенцією, ані клопотання за Європейською конвенцією, та будь-яких інших, передбачених згаданими конвенціями документів не існує.
Натомість, вже 27 лютого 2020 року слідчими ГСУ НП України внесено відомості до ЄРДР щодо отримання матеріалів "вірменської" кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_8 та ін. до провадження.
Тому відсутність відомостей про розгляд клопотання про перейняття Україною кримінального провадження щодо ОСОБА_8 за правилами ч. 1 ст. 595 КПК України свідчить про відсутність такого клопотання, а відтак кримінальне переслідування ОСОБА_8 є незаконним.
Також, захисник зазначає, що в порушення ч. 1 ст. 73 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, відсутність тексту положення закону запитуючої договірної сторони, на підставі якого діяння визнається злочином, а також тексту інших законодавчих норм, що мають істотне значення для провадження в справі, унеможливлює судовий розгляд справи щодо ОСОБА_8 .
Окрім того, на думку захисника, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що передані Вірменією документи досудового розслідування не супроводжуються перекладом українською мовою, тобто передані Україні матеріали досудового розслідування не засвідчені належним чином.
При цьому, на переконання адвоката наведені порушення не надають можливості пересвідчитись у достовірності такого перекладу, що фактично ставить під сумнів його зміст та є істотним порушенням стороною обвинувачення норм кримінального процесуального закону, а також порушує право на захист обвинуваченого ОСОБА_8 .
Також захисник вказує на те, що суд не перевірив повноваження прокурора, внаслідок чого клопотання про застосування запобіжного заходу та інші процесуальні документи було подано некомпетентним прокурором, оскільки у даному кримінальному провадженні мав приймати участь прокурор Офісу Генерального прокурора з Департаменту міжнародно-правового співробітництва та повернення активів, однак, відповідно до матеріалів клопотання, група прокурорів, що здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням не включає в себе жодного прокурора із зазначеного Департаменту.
Окрім того, судом проігноровано невиконання стороною обвинувачення норм п. 3 ч. 3 ст. 184 КПК України, а саме те, що обвинуваченому ОСОБА_8 не було вручено клопотання, від отримання якого він не відмовлявся, про що свідчить відсутність відомостей про отримання або відмову від отримання в матеріалах клопотання.
Захисник ОСОБА_6 звертає увагу, що судом не було досліджено ризики за ст. 177 КПК, а саме те, що вказані ризики при застосуванні до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу жодним чином не могли би існувати, оскільки ОСОБА_8 раніше не судимий, на кожен виклик органів досудового розслідування або суду прибував впродовж 6 місяців, перебуваючи під домашнім арештом в іншому кримінальному провадженні, при цьому, відповідно до матеріалів кримінального провадження місце кримінального правопорушення у Вірменії, а потерпілий та свідки у цьому ж кримінальному провадженні перебувають у Вірменії, до того ж, органом досудового розслідування вже завершено проведення всіх слідчих (розшукових) дій на момент застосування запобіжного заходу.
Окрім того, всупереч ч. 2 ст. 177 КПК, ОСОБА_8 не було повідомлено про підозру у даному кримінальному провадженні.
Також, на думку захисника, судом та прокурором ігнорується наявність у ОСОБА_8 родичів, а саме те, що він має дружину, з якою проживав в Одеській області, а потім в Києві, брата, похресницю, бабусю та тітку, а також те, що він офіційно працевлаштований у ТОВ «ЄВРОПІАН АГРО ІНВЕСТМЕНТ ЮКРЕЙН» на посаду асистента директора з 14 березня 2019 року, та те, що ОСОБА_8 в іншому кримінальному провадженні перебував 2 місяці під цілодобовим домашнім арештом з електронним засобом контролю, а потім 4 місяці під домашнім арештом з обов'язком перебувати вдома у певний час вже без електронного засобу контролю, і обвинуваченням жодного разу не було направлено в суд клопотання про зміну запобіжного заходу відносно нього у зв'язку з невиконанням покладених на нього обов'язків.
Окрім того, адвоката зазначає, що про кримінальну справу у Вірменії було відомо всім підозрюваним, в тому числі ОСОБА_8 ще до внесення відомостей в ЄРДР і жоден з них не переховувався від переслідування.
За таких обставин, адвокат вважає, що ОСОБА_8 незаконно та необґрунтовано утримується під вартою.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України, яка набрала чинності 14 січня 2021 року, у зв'язку з відсутністю клопотання захисника про розгляд апеляційної скарги за участю сторін, апеляційний розгляд здійснюється без участі сторін кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника до задоволення не підлягає, виходячи з таких підстав.
Висновок, викладений в ухвалі Святошинського районного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року щодо підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ґрунтується на матеріалах провадження та відповідає вимогам закону.
Так, суд, вирішуючи питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, врахував наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу згідно з вимогами ст. 178 КПК України.
Наведені в ухвалі ризики, зокрема, щодо можливості обвинувачених переховуватись від суду, ґрунтуються на досліджених у суді матеріалах кримінального провадження.
Зокрема, згідно з матеріалами цього кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_7 є раніше судимим за вчинення умисного особливо тяжкого злочину, судимість за який не знята і не погашена у встановленому законом порядку, є обвинуваченим у кримінальному провадженні №12020000000000658 від 08 липня 2020 року у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 296 КК України.
Обвинувачений ОСОБА_8 раніше не судимий, проте є обвинуваченим у кримінальному провадженні № 12020000000000804, яке виділене з матеріалів кримінального провадження №12020000000000658 від 08 липня 2020 року, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 296 КК України.
Також судом враховано тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у разі визнання обвинувачених винуватими у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких вони обвинувачуються, оскільки згідно з матеріалами цього кримінального провадження ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, що спричинило смерть потерпілого, вчиненого з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, який має підвищену суспільну небезпеку та за який передбачено покарання у виді позбавлення волі від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна.
Окрім того, судом враховано, що ОСОБА_8 ухилявся від явки до слідчого, прокурора та суду, у зв'язку з чим був оголошений у розшук та судом був наданий дозвіл на його затримання, після чого стосовно нього обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, що стало підставою для виділення з кримінального провадження №12020000000000178 матеріалів кримінального провадження №12020000000000822.
Що стосується доводів апелянтів про те, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснювалося слідчими органами незаконно, оскільки кримінальне правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_8 та ОСОБА_7 було вчинене на території Вірменії, тому дана справа має розглядатись виключно у відповідності до положень міжнародних договорів про надання правової допомоги у кримінальних справах, за яких саме органи Міністерства юстиції мали б надати відповідне доручення про кримінальне переслідування обвинувачених на території України, проте будь-які рішення Міністерства юстиції України та повідомлення органами юстиції України органам юстиції Вірменії про кримінальне переслідування ОСОБА_8 та ОСОБА_7 відсутні, що свідчить про відсутність міжнародного клопотання про кримінальне переслідування останніх та незаконність такого кримінального переслідування, то вони є безпідставними, оскільки наразі кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, у процесі якого підлягають перевірці порядок і умови перейняття кримінального провадження від іноземної держави, а також дотримання порядку кримінального провадження, що перейняте від іншої держави.
Водночас, згідно з ч. 1 ст. 598 КПК України кримінальне провадження, що перейняте від компетентного органу іншої держави, починається зі стадії досудового розслідування та здійснюється згідно з цим Кодексом.
Продовження строків тримання під вартою ОСОБА_7 та ОСОБА_8 судом на стадії судового розгляду також здійснюється з вимогами КПК України, отже в апеляційному порядку підлягає перевірці дотримання судом вимог кримінального процесуального закону щодо порядку продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Посилання апелянтів на те, що суд не перевірив повноваження прокурора, внаслідок чого клопотання про застосування запобіжного заходу та інші процесуальні документи було подано некомпетентним прокурором, є безпідставними, оскільки суд вже неодноразово зазначав у попередніх ухвалах, що згідно з постановами заступника Генерального прокурора від 31 серпня 2020 року та від 02 жовтня 2020 року до складу групи прокурорів у кримінальних провадженнях №12020000000000822 та №12020000000000178 включено прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях щодо організованої злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 . Отже, прокурор ОСОБА_9 уповноважений керівником відповідного органу прокуратури на здійснення публічного обвинувачення у даних кримінальних провадженнях.
Також, на думку колегії суддів, є неспроможними доводи захисника ОСОБА_6 про те, що стороною обвинувачення жодного разу не було направлено в суд клопотання про зміну запобіжного заходу відносно ОСОБА_8 у зв'язку з невиконанням покладених на нього обов'язків, оскільки з оскаржуваної ухвали убачається, що ОСОБА_8 перебував у розшуку, у зв'язку з чим йому було змінено запобіжний захід на тримання під вартою.
Доводи захисника ОСОБА_6 про те, що судом проігноровано невиконання стороною обвинувачення норм п. 3 ч. 3 ст. 184 КПК України, а саме те, що обвинуваченому ОСОБА_8 не було вручено клопотання, про що свідчить відсутність відомостей про отримання або відмову від отримання в матеріалах клопотання є безпідставними, оскільки, як убачається з оскаржуваної ухвал, суд з'ясовував питання щодо вручення стороні захисту копії клопотання прокурора.
Так, в оскаржуваній ухвалі суду зазначено, що клопотання про продовження строків тримання обвинувачених під вартою подані прокурором до суду 23.08.2022 через канцелярію суду.
До клопотання прокурора були додані документи, які підтверджували направлення прокурором копій клопотань стороні захисту, а саме: захисникам ОСОБА_6 та ОСОБА_5 - електронною поштою 22.08.2022 о 09 год. 50 хв., обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - до Державної установи «Київський слідчий ізолятор» 23.08.2022 о 09 год. 45 хв. за допомогою кур'єрської доставки «Новою поштою», згідно з квитанцією плановий час доставки - 24.08.2022 до 18 год. 00 хв.
Отже, судом було встановлено, що прокурором дотримано вимог закону щодо вручення копії клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Посилання апелянтів на відсутність доказів щодо доведеності обвинувачення, висунутого ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є неспроможними, оскільки переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на стадії судового розгляду, апеляційний суд не може вдаватися до оцінки обґрунтованості висунутого обвинувачення, яке вже є предметом розгляду судом першої інстанції, а також вирішувати питання, пов'язані з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення.
Доводи захисника ОСОБА_5 про те, що сама по собі тяжкість обвинувачення та можливого покарання не може бути обґрунтуванням обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою та суперечить практиці ЄСПЛ, є безпідставними, оскільки при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою суд врахував не лише тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_7 , а й інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, наявність судимостей та наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні інших кримінальних правопорушень.
Судове рішення про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, на думку колегії суддів, не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи захисника ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_8 має родичів, а саме те, що він має дружину, з якою проживав в Одеській області, а потім в Києві, брата, похресницю, бабусю та тітку, а також те, що він офіційно працевлаштований у ТОВ «ЄВРОПІАН АГРО ІНВЕСТМЕНТ ЮКРЕЙН» на посаду асистента директора з 14 березня 2019 року не можуть бути взятими до уваги, позаяк суд першої інстанції врахував наявність соціальних зв'язків у обвинуваченого та його репутацію при вирішення питання про продовження строку тримання під вартою.
Окрім того, наявність родичів та місця проживання та роботи сама по собі не може свідчити про наявність таких соціальних зв'язків, які зможуть усунути ризики, на які посилається суд в ухвалі.
Таким чином, колегія суддів, вважаючи законною і обґрунтованою ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , не вбачає підстав для її зміни чи скасування.
Керуючись ст. 422-1 КПК України,колегія суддів, -
Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, та ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, строком на 60 діб, до 27 жовтня 2022 року включно, залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа №757/6441/21-к
Провадження №11-кп/824/711/2023
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_10
Доповідач ОСОБА_1