Справа № 1016/1513/12 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження №11/824/14/2023 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2
13 грудня 2023 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
суддів ОСОБА_2 (головуюча), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_5 ,
захисника особи, щодо якої порушено питання про
реабілітацію - адвоката ОСОБА_6
засудженого - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією з доповненнями засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та апеляцію з доповненнями прокурора Макарівського відділу Києво - Святошинської окружної прокуратури Київської області на вирок Макарівського районного суду Київської області від 21.12.2021,
Вироком Макарівського районного суду Київської області від 21.12.2021,
ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Верлок, Радомишльського району, Житомирської області, громадянина України, який має вищу освіту, працює директором КП «Водоканал», одруженого, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , засуджено:
- за ч.3 ст.368 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 3 роки, з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
- за ч.1 ст.364 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 2 роки 6 місяців, із штрафом на користь держави в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 гривень;
- за ч.1 ст.366 КК України - до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 2 роки;
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 3 роки, з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
зараховано ОСОБА_7 в строк покарання строк тримання під вартою з 20.01.2012 по 23.01.2012;
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Веселе, Червоноармійського району, Житомирської області, громадянина України, який має середню освіту, працює директором Торговий дім «Геліо», одруженого, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , засуджено:
за ч.5 ст.27, ч.3 ст.368 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
зараховано ОСОБА_8 в строк покарання строк тримання під вартою з 20.01.2012 по 23.01.2012;
вирішено питання про речові докази.
Відповідно до вироку, ОСОБА_7 , обіймаючи посаду прокурора Радомишльського району Житомирської області, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, уповноваженою на виконання функцій держави, представником влади та працівником правоохоронного органу, умисно вчинив корисливі корупційних злочини у сфері службової діяльності, а саме вимагання та одержання хабара, зловживання владою і службовим становищем, а також службове підроблення за наступних обставин.
Так, в провадженні судді Радомишльського районного суду Житомирської області ОСОБА_9 перебувала кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК України. Діючи за попереднім погодженням, із ОСОБА_7 та реалізуючи спільний злочинний умисел, спрямований на вимагання та одержання хабаря, ОСОБА_8 на початку листопада 2011 року, більш точніше встановити не сталося можливим, перебуваючи по АДРЕСА_4 , висунув спільну категоричну вимогу ОСОБА_10 про те, що останній повинен передати їм грошові кошти в якості хабаря у розмірі 10 000 доларів США за вирішення питання щодо зміни йому обвинувачення в суді з ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК України на ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК України та подальшого звільнення від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію». У подальшому, під час неодноразових спільних зустрічей між ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , останні, діючи спільно та продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на вимагання та одержання хабаря, а також враховуючи те, що ОСОБА_10 не підпадав під дію Закону України «Про амністію», а тому не міг бути звільнений судом від кримінальної відповідальності, погодились на прохання останнього щодо зменшення загальної суми хабаря з 10 000 доларів США до 7 000 доларів США. При цьому, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , продовжуючи спільні злочинні дії, спрямовані на вимагання та одержання хабаря, висунули категоричну вимогу ОСОБА_10 про передачу їм першої частини від обумовленої суми хабаря, а саме у розмірі 5 000 доларів США за вирішення питання щодо зміни йому під час судового розгляду вказаної кримінальної справи, обвинувачення з ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК України на ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК України та решту суми хабаря у розмірі 2 000 доларів США після узгодження питання про призначення йому остаточного найменш суворого, передбаченого санкціями вказаних статей покарання у виді штрафу із позбавленням права обіймати лише керівні посади в системі органів Міністерства надзвичайних ситуацій України, що в свою чергу надасть йому можливість продовжити працювати на атестованих посадах. Одночасно, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , діючи умисно та розуміючи безвихідне становище ОСОБА_10 , категорично вказали останньому про те, що в разі відмови від передачі визначеної ними суми хабаря у розмірі 7 000 доларів США, ОСОБА_7 як державний обвинувач по справі запропонує суду визнати його винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК України та призначити покарання виключно у виді реального позбавлення волі. Враховуючи викладене, ОСОБА_10 , немаючи іншого виходу, був вимушений погодитися на їх незаконну вимогу щодо дачі грошових коштів у розмірі 7 000 доларів США, з метою запобігання настання для себе негативних наслідків. 20.12.2011, приблизно о 10 годині, ОСОБА_10 зарахував на картковий рахунок ОСОБА_11 , який раніше йому був наданий ОСОБА_8 , частину від обумовленої суми хабаря, а саме у розмірі 5 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 40 100 гривень, після чого одразу ж передав ОСОБА_8 відповідні підтверджуючі платіжні документи, після чого ОСОБА_8 підтвердив даний факт, та повідомив ОСОБА_10 про те, що 22.12.2011 під час судового розгляду кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_10 , ОСОБА_12 буде оголошено відповідну постанову про зміну обвинувачення ОСОБА_10 , згідно домовленостей досягнутих ними раніше. У подальшому, 22.12.2011 ОСОБА_13 оголосив та надав суду постанову про зміну обвинувачення ОСОБА_10 з ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК України на ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК України від 22.12.2011, винесену ним в порядку ст.277 КПК України 1960 року та в судових дебатах від 28.12.2011 ОСОБА_13 , запропонував суду визнати ОСОБА_10 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК України та на підставі ст.70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити йому остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 8 500 гривень із позбавленням права обіймати лише керівні посади, пов'язані із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в системі МНС України строком на 1 рік три місяці. Вироком Радомишльського районного суду Житомирської області від 29.12.2011 ОСОБА_10 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК України та на підставі ст.70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 8500 гривень з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій та атестовані посади в системі МНС України строком на 1 рік 3 місяці. 20.01.2012 приблизно о 13 годині, попередньо домовившись про зустріч по телефону та перебуваючи при цьому на паркувальному майданчику біля супермаркету "Сільпо", що по вулиці Соборний Майдан у місті Радомишль Житомирської області, ОСОБА_8 , діючи згідно досягнутої попередньо домовленості із ОСОБА_12 та продовжуючи спільні із ним злочинні дії, одержав в якості хабаря від ОСОБА_10 решту суми хабаря, а саме у розмірі 2 000 доларів США, що згідно офіційному курсу Національного банку України станом на 20.01.2012 становило 15 979 грн. 60 коп., а всього на загальну суму 56 079 грн. 60 коп., чим довів спільний із ОСОБА_12 злочинний умисел до кінця. Одразу після цього, ОСОБА_8 було затримано працівниками Служби безпеки України та під час огляду місця події виявлено і вилучено грошові кошти у розмірі 2000 доларів США, які останній вимагав та одержав разом із ОСОБА_12 від ОСОБА_10 в якості хабаря.
Крім того, в провадженні судді Радомишльського районного суду Житомирської області ОСОБА_9 перебувала кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_10 за ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК України, державне обвинувачення у якій підтримував прокурор Радомишльського району Житомирської області ОСОБА_7 . Приблизно на початку жовтня 2011 року, більш точніше встановити не виявилось можливим, під час спільної зустрічі ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , яка мала місце неподалік території пиво-безалкогольного комбінату «Радомишль», по вулиці Миргород у місті Радомишль Житомирської області, у останніх виник спільний злочинний умисел, спрямований на вимагання та одержання, за пособництва ОСОБА_8 , хабаря у вигляді грошових коштів в розмірі 10 000 доларів США від ОСОБА_10 , з подальшим наміром розділити їх між собою, за вирішення питання щодо незаконної зміни в суді обвинувачення останнього з ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК України на ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК України та подальшого звільнення його від кримінальної відповідальності. З огляду на викладене, діючи за попереднім погодженням, із ОСОБА_7 та реалізуючи спільний злочинний умисел, спрямований на вимагання та одержання хабаря, ОСОБА_8 на початку листопада 2011 року, більш точніше встановити не сталося можливим, перебуваючи по АДРЕСА_4 , висунув спільну категоричну вимогу ОСОБА_10 про те, що останній повинен передати їм грошові кошти в якості хабаря у розмірі 10 000 доларів США за вирішення питання щодо зміни йому обвинувачення в суді з ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК України на ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК України та подальшого звільнення від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію». У подальшому, під час неодноразових спільних зустрічей між ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , останні, діючи спільно та продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на вимагання та одержання хабаря, а також враховуючи те, що ОСОБА_10 не підпадав під дію Закону України «Про амністію», а тому не міг бути звільнений судом від кримінальної відповідальності, погодились на прохання останнього щодо зменшення загальної суми хабаря з 10 000 доларів США до 7 000 доларів США. При цьому ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , продовжуючи спільні злочинні дії, спрямовані на вимагання та одержання хабаря, висунули категоричну вимогу ОСОБА_10 про передачу їм першої частини від обумовленої суми хабаря, а саме у розмірі 5 000 доларів США за вирішення питання щодо зміни йому під час судового розгляду вказаної кримінальної справи, обвинувачення з ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК України на ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК України та решту суми хабаря у розмірі 2 000 доларів США після узгодження питання про призначення йому остаточного найменш суворого, передбаченого санкціями вказаних статей покарання у виді штрафу із позбавленням права обіймати лише керівні посади в системі органів Міністерства надзвичайних ситуацій України, що в свою чергу надасть йому можливість продовжити працювати на атестованих посадах. Одночасно, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , діючи умисно та розуміючи безвихідне становище ОСОБА_10 , категорично вказали останньому про те, що в разі відмови від передачі визначеної ними суми хабаря у розмірі 7 000 доларів США, він як державний обвинувач по справі запропонує суду визнати його винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК України та призначити покарання виключно у виді реального позбавлення волі. Враховуючи викладене, ОСОБА_10 , не маючи іншого виходу, був вимушений погодитися на їх незаконну вимогу щодо дачі грошових коштів у розмірі 7 000 доларів США, з метою запобігання настання для себе негативних наслідків. 20.12.2011, приблизно о 10 годині, ОСОБА_10 зарахував на картковий рахунок ОСОБА_11 , який раніше йому був наданий ОСОБА_8 , частину від обумовленої суми хабаря, а саме у розмірі 5000 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 40 100 гривень, після чого одразу ж передав ОСОБА_8 відповідні підтверджуючі платіжні документи. При цьому, одержавши від ОСОБА_10 першу частину хабаря у розмірі 40 100 гривень, у період з 20.12.2011 по 22.12.2011, більш точніше встановити не виявилось можливим, у місці, яке встановити не виявилось можливим, ОСОБА_7 , реалізуючи спільний із ОСОБА_8 злочинний умисел, спрямований на вимагання і одержання хабаря від ОСОБА_10 , діючи умисно, зловживаючи при цьому наданою йому владою службовим становищем всупереч інтересам служби, достовірно знаючи та усвідомлюючи, що ОСОБА_10 , займаючи посаду заступника начальника відділу - начальника сектору наглядово-профілактичної діяльності Радомишльського РВ Управління МНС України в Житомирській області, та тим більше тимчасово виконуючи обов'язки начальника вказаного районного відділу, відповідно до вимог примітки 2 ст.368 КК України, являється службовою особою, яка займає відповідальне становище, в порушення вимог ст.132 КПК України, виніс незаконну постанову про зміну обвинувачення ОСОБА_10 з ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК України на ч.1 ст 368, ч.1 ст.366 КК України від 22.12.2011, умисно зазначивши у ній про те, що ОСОБА_10 не являється службовою особою, яка займає відповідальне становище, навівши службові обов'язки останнього як старшого інспектора, який підпорядковується відповідному начальникові сектору. У подальшому, 22.12.2011, ОСОБА_7 , реалізуючи спільний із ОСОБА_8 злочинний умисел, спрямований на вимагання та одержання хабаря, зловживаючи наданою йому владою та службовим становищем, всупереч інтересам служби, достовірно знаючи та усвідомлюючи незаконність винесеної ним постанови про зміну обвинувачення ОСОБА_10 з ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК України на ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК України від 22.12.2011, оголосив та надав її суду. Після цього, 28.12.2011, під час судових дебатів у вказаній кримінальній справі, ОСОБА_7 , продовжуючи спільні із ОСОБА_8 злочинні дії, спрямовані на вимагання та одержання хабаря, зловживаючи наданою йому владою та службовим становищем, запропонував суду визнати ОСОБА_10 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК України та на підставі ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити йому остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 8500 гривень із позбавленням права обіймати лише керівні посади, пов'язані із виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в системі МНС України строком на 1 рік 3 місяці. Вироком Радомишльського районного суду Житомирської області від 29.12.2011 ОСОБА_10 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК України та на підставі ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 8500 гривень з позбавленням права займати посади, пов'язані із виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій та атестовані посади в системі МНС України строком на один рік три місяці. Так, 20.01.2012, приблизно о 13 годині 00 хвилин, попередньо домовившись про зустріч по телефону та перебуваючи при цьому на паркувальному майданчику біля супермаркету «Сільпо», що по вулиці Соборний Майдан у м. Радомишль Житомирської області, ОСОБА_8 , діючи згідно досягнутої попередньо домовленості із ОСОБА_7 та продовжуючи спільні із ним злочинні дії, одержав в якості хабаря від ОСОБА_10 решту суми хабаря, а саме у розмірі 2 000 доларів США, що згідно офіційному курсу Національного Банку України станом на 20.01.2012 становило 15 979 грн. 60 коп., а всього на загальну суму 56 079 грн. 60 коп., чим довів спільний із ОСОБА_7 злочинний умисел до кінця. Одразу після цього, ОСОБА_8 був затриманий працівниками Служби безпеки України, та під час огляду місця події виявлені і вилучені грошові кошти у розмірі 2000 доларів США, які останній вимагав та одержав разом із ОСОБА_7 від ОСОБА_10 в якості хабаря.
Крім того, в провадженні судді Радомишльського районного суду Житомирської області ОСОБА_9 перебувала кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_10 за ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК України, державне обвинувачення у якій підтримував прокурор Радомишльського району Житомирської області ОСОБА_7 . Приблизно на початку жовтня 2011 року, більш точніше встановити не виявилось можливим, під час спільної зустрічі ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , яка мала місце неподалік території пиво-безалкогольного комбінату «Радомишль», по вулиці Миргород у місті Радомишль Житомирської області, у останніх виник спільний злочинний умисел, спрямований на вимагання та одержання, за пособництва ОСОБА_8 , хабаря у вигляді грошових коштів в розмірі 10000 доларів США від ОСОБА_10 , з подальшим наміром розділити їх між собою, за вирішення питання щодо незаконної зміни в суді обвинувачення останнього з ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК України на ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК України та подальшого звільнення його від кримінальної відповідальності. З огляду на викладене, діючи за попереднім погодженням, із ОСОБА_7 та реалізуючи спільний злочинний умисел, спрямований на вимагання та одержання хабаря, ОСОБА_8 на початку листопада 2011, більш точніше встановити не сталося можливим, перебуваючи по АДРЕСА_4 , висунув спільну категоричну вимогу ОСОБА_10 про те, що останній повинен передати їм грошові кошти в якості хабаря у розмірі 10000 доларів США за вирішення питання щодо зміни йому обвинувачення в суді з ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК України на ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК України та подальшого звільнення від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію». У подальшому, під час неодноразових спільних зустрічей між ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , останні, діючи спільно та продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на вимагання та одержання хабаря, а також враховуючи те, що ОСОБА_10 не підпадав під дію Закону України «Про амністію», а тому не міг бути звільнений судом від кримінальної відповідальності, погодились на прохання останнього щодо зменшення загальної суми хабаря з 10 000 доларів США до 7 000 доларів США. При цьому ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , продовжуючи спільні злочинні дії, спрямовані на вимагання та одержання хабаря, висунули категоричну вимогу ОСОБА_10 про передачу їм першої частини від обумовленої суми хабаря, а саме у розмірі 5 000 доларів США за вирішення питання щодо зміни йому під час судового розгляду вказаної кримінальної справи обвинувачення з ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК України на ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК України та решту суми хабаря у розмірі 2 000 доларів США після узгодження питання про призначення йому остаточного найменш суворого, передбаченого санкціями вказаних статей покарання у виді штрафу із позбавленням права обіймати лише керівні посади в системі органів Міністерства надзвичайних ситуацій України, що в свою чергу надасть йому можливість продовжити працювати на атестованих посадах. Одночасно, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , діючи умисно та розуміючи безвихідне становище ОСОБА_10 , категорично вказали останньому про те, що в разі відмови від передачі визначеної ними суми хабаря у розмірі 7 000 доларів США, він як державний обвинувач по справі запропонує суду визнати його винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК України та призначити покарання виключно у виді реального позбавлення волі. Враховуючи викладене, ОСОБА_10 , немаючи іншого виходу, був вимушений погодитися на їх незаконну вимогу щодо дачі грошових коштів у розмірі 7 000 доларів США, з метою запобігання настання для себе негативних наслідків. 20.12.2011, приблизно о 10 годині ранку, ОСОБА_10 зарахував на картковий рахунок ОСОБА_11 , який раніше йому був наданий йому ОСОБА_8 , частину від обумовленої суми хабаря, а саме у розмірі 5000 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 40 100 гривень, після чого одразу ж передав ОСОБА_8 відповідні підтверджуючі платіжні документи. При цьому, одержавши від ОСОБА_10 першу частину хабаря у розмірі 40 100 гривень, у період з 20.12.2011 по 22.12.2011 у місці, яке встановити не сталося можливим, прокурор Радомишльського району Житомирської області ОСОБА_14 , реалізуючи спільний із ОСОБА_8 злочинний умисел, спрямований на вимагання і одержання хабара від ОСОБА_10 , діючи умисно з корисливих мотивів, зловживаючи при цьому наданою йому владою та службовим становищем, достовірно знаючи та усвідомлюючи, що ОСОБА_15 , займаючи посаду заступника начальника відділу - начальника сектору наглядово-профілактичної діяльності Радомишльського РВ Управління МНС України в Житомирській області та тим більше тимчасово виконуючий обов'язки начальника вказаного районного відділу, відповідно до вимог примітки 2 ст.368 КК України, являється службовою особою, яка займає відповідальне становище, в порушення вимог ст.132 КПК України, склав завідомо неправдивий офіційний документ - постанову про зміну обвинувачення ОСОБА_10 з ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК України на ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК України від 22.12.2011, в якій зазначив про те, що останній не являється особою, яка займає відповідальне становище. Одночасно, прокурор Радомишльського району Житомирської області ОСОБА_7 , зловживаючи наданою йому владою та службовим становищем, вніс до вказаного офіційного документа - постанови про зміну обвинувачення ОСОБА_10 від 22.12.2011 року завідомо неправдиві відомості про те, що згідно вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 26.04.2002 року «Про судову практику у справах про хабарництво» та Закону України «Про державну службу» останній не є службовою особою, яка займає відповідальне становище, навівши при цьому у ній службові обов'язки ОСОБА_10 не як заступника начальника відділу - начальника сектору наглядово-профілактичної діяльності Радомишльського РВ Управління МНС України в Житомирській області, який до того ж тимчасово виконував обов'язки начальника вказаного районного відділу, а як старшого інспектора, який підпорядковується відповідному начальникові сектору. У подальшому, 22.12.2011, ОСОБА_7 , реалізуючи спільний із ОСОБА_8 злочинний умисел, спрямований на вимагання та одержання хабаря від ОСОБА_10 , зловживаючи при цьому наданою владою та службовим становищем, а також достовірно знаючи про незаконність постанови про зміну обвинувачення ОСОБА_10 з ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК України на ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК України від 22.12.2011, яка містить завідомо неправдиві відомості, оголосив та надав суду вказаний завідомо неправдивий офіційний документ.Після цього, 28.12.2011, під час судових дебатів у вказаній кримінальній справі, ОСОБА_7 , продовжуючи спільні із ОСОБА_8 злочинні дії, спрямовані на вимагання та одержання хабаря, зловживаючи наданою йому владою та службовим становищем, запропонував суду визнати ОСОБА_16 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК України та, на підставі ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити йому остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 8500 гривень із позбавлення права обіймати лише керівні посади, пов'язані із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в системі МНС України строком на один рік три місяці.Вироком Радомишльського районного суду Житомирської області від 29.12.2011 року, ОСОБА_10 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК України та, на підставі ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 8500 гривень з позбавленням права займати посади, пов'язані із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно - господарських функцій та атестовані посади в системі МНС України строком на один рік три місяці.20.01.2012 приблизно о 13 годині 00 хвилин, попередньо домовившись про зустріч по телефону, та перебуваючи при цьому на паркувальному майданчику біля супермаркету «Сільпо», що по вулиці Соборний Майдан у Радомишлі Житомирської області, ОСОБА_8 , діючи згідно досягнутої попередньо домовленості із ОСОБА_7 , та продовжуючи спільні із ним злочинні дії, одержав в якості хабаря від ОСОБА_10 решту суми хабаря, а саме - у розмірі 2 000 доларів США, що згідно офіційному курсу Національного Банку України станом на 20.01.2012 становило 15 979 грн. 60 коп., а всього на загальну суму 56 079 грн. 60 коп., чим довів спільний із ОСОБА_7 злочинний умисел до кінця. Одразу після цього, ОСОБА_8 був затриманий працівниками Служби безпеки України, та під час огляду місця події виявлені і вилучені грошові кошти у розмірі 2 000 доларів США, які останній вимагав та одержав разом із ОСОБА_7 від ОСОБА_10 в якості хабаря.
ОСОБА_8 своїми умисними діями вчинив пособництво в одержанні хабаря у значному розмірі прокурором Радомишльського району Житомирської області ОСОБА_7 , тобто службовою особою, яка займає відповідальне становище, уповноваженою на виконання функцій держави, представником влади та працівником правоохоронного органу за наступних обставин.
В провадженні судді Радомишльського районного суду Житомирської області ОСОБА_9 перебувала кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_10 за ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК України, державне обвинувачення у якій підтримував прокурор Радомишльського району Житомирської області ОСОБА_7 . Приблизно на початку жовтня 2011, більш точніше встановити не виявилось можливим, під час спільної зустрічі ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , яка мала місце неподалік території пиво-безалкогольного комбінату «Радомишль», по вулиці Миргород у місті Радомишль Житомирської області, у останніх виник спільний злочинний умисел, спрямовани на вимагання та одержання, за пособництва ОСОБА_8 , хабаря у вигляді грошових коштів в розмірі 10000 доларів США від ОСОБА_10 , з подальшим наміром розділити їх між собою, за вирішення питання щодо незаконної зміни в суді обвинувачення останнього з ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК України на ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК України та подальшого звільнення його від кримінальної відповідальності. З огляду на викладене, діючи за попереднім погодженням, із ОСОБА_7 та реалізуючи спільний злочинний умисел, спрямований на вимагання та одержання хабаря, ОСОБА_8 на початку листопада 2011, більш точніше встановити не сталося можливим, перебуваючи по АДРЕСА_4 , висунув спільну категоричну вимогу ОСОБА_10 про те, що останній повинен передати їм грошові кошти в якості хабаря у розмірі 10000 доларів США за вирішення питання щодо зміни йому обвинувачення в суді з ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК України на ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК України та подальшого звільнення від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію». У подальшому, під час неодноразових спільних зустрічей між ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , останні, діючи спільно та продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на вимагання та одержання хабаря, а також враховуючи те, що ОСОБА_10 не підпадав під дію Закону України «Про амністію», а тому не міг бути звільнений судом від кримінальної відповідальності, погодились на прохання останнього щодо зменшення загальної суми хабаря з 10 000 доларів США до 7 000 доларів США. При цьому ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , продовжуючи спільні злочинні дії, спрямовані на вимагання та одержання хабаря, висунули категоричну вимогу ОСОБА_10 про передачу їм першої частини від обумовленої суми хабаря, а саме у розмірі 5 000 доларів США за вирішення питання щодо зміни йому під час судового розгляду вказаної кримінальної справи, обвинувачення з ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК України на ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК України та решту суми хабаря у розмірі 2 000 доларів США після узгодження питання про призначення йому остаточного найменш суворого, передбаченого санкціями вказаних статей покарання у виді штрафу із позбавленням права обіймати лише керівні посади в системі органів Міністерства надзвичайних ситуацій України, що в свою чергу надасть йому можливість продовжити працювати на атестованих посадах. Одночасно, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , діючи умисно та розуміючи безвихідне становище ОСОБА_10 , категорично вказали останньому про те, що в разі відмови від передачі визначеної ними хабаря у розмірі 7 000 доларів США, він як державний обвинувач по справі запропонує суду визнати його винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК України та призначити покарання виключно у виді реального позбавлення волі. Враховуючи викладене, ОСОБА_10 , немаючи іншого виходу, був вимушений погодитися на їх незаконну вимогу щодо дачі грошових коштів у розмірі 7 000 доларів США, з метою запобігання настання для себе негативних наслідків. 20.12.2011, приблизно о 10 годині ранку, ОСОБА_10 зарахував на картковий рахунок ОСОБА_11 , який раніше йому був наданий йому ОСОБА_8 , частину від обумовленої суми хабаря, а саме у розмірі 5000 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 40 100 гривень, після чого одразу ж передав ОСОБА_8 відповідні підтверджуючі платіжні документи. Після цього, зранку 21.12.2011, більш точніше встановити не сталося можливим, під час зустрічі ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , останній підтвердив факт одержання першої частини хабаря у розмірі 40 100 гривень, та повідомив про те, що 22.12.2011 під час судового розгляду кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_10 . ОСОБА_7 буде оголошена відповідна постанова про зміну обвинувачення ОСОБА_10 , згідно домовленостей досягнутих ними раніше. При цьому, одержавши від ОСОБА_10 першу частину хабаря у розмірі 40100 гривень, у період з 20.12.2011 по 22.12.2011, у місці, яке не виявилось можливим встановити, ОСОБА_7 , реалізуючи спільний із ОСОБА_8 злочинний умисел, спрямований на вимагання і одержання хабаря від ОСОБА_10 , склав постанову про зміну обвинувачення останнього з ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК країни на ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК України від 22.12.2011. У подальшому, 22.12.2011 ОСОБА_7 , реалізуючи спільний із ОСОБА_8 злочинний умисел, спрямований на вимагання та одержання хабаря, оголосив та надав суду постанову про зміну обвинувачення ОСОБА_16 з ч.2 ст.368, ч.1 ст.366 КК України на ч.1 ст. 368, ч.1 ст.366 КК України від 22.12.2011, винесену ним в порядку ст.277 КПК України. Після цього, 28.12.2011, під час судових дебатів у вказаній кримінальній справі, ОСОБА_7 , продовжуючи спільні із ОСОБА_8 злочинні дії, спрямовані на вимагання та одержання хабаря, запропонував суду визнати ОСОБА_10 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК України та, на підставі ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити йому остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 8500 гривень із позбавлення права обіймати лише керівні посади, пов'язані із виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в системі МНС України строком на один рік три місяці. Вироком Радомишльського районного суду Житомирської області від 29.12.2011 ОСОБА_10 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.368, ч.1 ст.366 КК України та на підставі ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне карання у виді штрафу в розмірі 8500 гривень з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій та атестовані посади в системі МНС України строком на один рік три місяці. 20.01.2012 приблизно о 13 годині, попередньо домовившись про зустріч по телефону та перебуваючи при цьому на паркувальному майданчику біля супермаркету «Сільпо», що по вулиці Соборний Майдан у Радомишлі Житомирської області ОСОБА_8 , діючи згідно досягнутої попередньо домовленості із ОСОБА_7 та продовжуючи спільні із ним злочинні дії, одержав в якості хабара від ОСОБА_10 решту суми хабаря, а саме - у розмірі 2 000 доларів США, що згідно офіційному курсу Національного Банку України станом на 20.01.2012 становило 15 979 грн. 60 коп., а всього на загальну суму 56 079 грн. 60 коп., чим довів спільний із ОСОБА_7 злочинний умисел до кінця. Одразу після цього ОСОБА_8 був затриманий працівниками Служби безпеки України та під час огляду місця події виявлені і вилучені грошові кошти у розмірі 2 000 доларів США, які останній вимагав та одержав разом із ОСОБА_7 від ОСОБА_10 в якості хабаря.
В спільній апеляції з доповненнями засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 указано на невідповідність ухваленого вироку положенням ст.ст. 323, 324 КПК України. Вказана невідповідність вимогам закону, на переконання апелянтів, полягала у тому, що суд у вироку не навів належних і допустимих доказів на спростування позиції сторони захисту щодо незаконності проведення оперативно-розшукової діяльності та відхилення доказів по доктрині «плодів отруєного дерева». Обґрунтовуючи вказані твердження, апелянти звернули увагу на ненадання упродовж періоду судового розгляду постанов голови апеляційного суду міста Києва від 13.12.2011 про надання дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів. Обвинувачення, на переконання апелянтів, ґрунтується на доказах, що отримані в результаті оперативно-розшукової діяльності. Мотивованої оцінки питанню допустимості доказів, зокрема ряду результатів оперативно-технічних заходів, законність яких ставилася під сумнів стороною захисту, суд не надав. Крім цього, на думку апелянтів, суд необґрунтовано залишив поза увагою сплив строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за ст.ст. 364, 366 КК України. Просили вирок скасувати та закрити провадження у справі за відсутністю в їх діях складу злочину.
У поданих доповненнях до апеляції засуджені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернули увагу на однобічність та неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи та істотне порушення кримінально-процесуального закону. Неповнота судового слідства, на переконання апелянтів, полягала у відсутності перевірки законності здійснення оперативно-розшукових заходів у даній справі, які, на думку апелянтів, були проведені із порушенням вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», оскільки оперативно-розшукова справа була заведена за відсутності на те правових підстав. Клопотання захисту про витребування у Служби безпеки України процесуальних документів із оперативно-розшукової справи № 5870, строк засекречення яких закінчився, для їх дослідження у суді на предмет допустимості одержаних доказів, судом були залишені без уваги. На думку апелянтів, суд необґрунтовано у якості доказу їх вини послався на показання, які вони дали на досудовому слідстві, де вони опосередковано частково визнавали себе винуватими. У цій частині суд необґрунтовано відкинув посилання апелянтів на незаконність методів досудового слідства та підписання явок з повинною заднім числом. Крім цього, суд не надав належної оцінки питанню незаконності затримання засуджених в частині відсутності належних на те підстав. Залишивши поза увагою незаконність затримання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , формальність проведення очних ставок між ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , суд безпідставно визнав допустимими докази, які були одержані внаслідок проведення вказаних слідчих дій. На переконання апелянтів, приєднаний до матеріалів справи в якості речового доказу оптичний диск та документи про зарахування та зняття коштів з банківського рахунку ОСОБА_11 є недопустимими доказами, оскільки місять монтаж та фальсифікацію фактів. Апелянти вказали також на те, що суд, виклавши зміст заяви ОСОБА_10 про злочин вказав про порядок та обставини вимагання хабаря, однак, наявна у матеріалах кримінальної справи заява ОСОБА_10 зазначення вказаних обставин не містить. Крім цього, всі оперативно-технічні заходи здійснювалися по перевірці заяви ОСОБА_17 , до порушення кримінальної справи, що на переконання апелянтів, свідчило про недопустимість їх результатів у якості доказів. Дії ОСОБА_17 , на думку апелянтів, носили характер провокації з боку правоохоронних органів, однак належної оцінки їх заяві про провокацію суд першої інстанції не надав та безпідставно визнав її необґрунтованою. Провокативні дії ОСОБА_17 , на переконання апелянтів, безумовно свідчать про недопустимість у якості доказів заяви ОСОБА_17 від 15.12.2011, його пояснення, протоколи огляду та вручення грошових коштів від 20.01.2012 та протокол прослуховування аудіо записів від 16.12.2011. Апелянти звернули увагу на фальсифікацію слідчим Генеральної прокуратури України матеріалів справи шляхом вилучення із роздруківок телефонних розмов між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за 19-20.12.2011, які виправдовували засуджених, оскільки фіксували факт відмови ОСОБА_7 від одержання хабаря. Вказаним обставинам та показанням ОСОБА_7 у цій частині суд належної оцінки не надав. Зокрема, слідчим Генеральної прокуратури України вилучено з матеріалів кримінальної справи 12 аркушів документів, які серед 96 аркушів надійшли від Служби безпеки України. Крім цього, на переконання апелянтів, суд безпідставно не взяв до уваги докази, які виправдовували ОСОБА_7 за ч.3 ст.364, ч.1 ст.366 КК України, зокрема показання свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 .
В апеляції прокурора вказано на незаконність вироку у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. В обґрунтування доводів апеляції прокурор звернув увагу на те, що при призначенні покарання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 суд необґрунтовано в строк призначеного їм покарання зарахував строк їх попереднього ув'язнення з 20.01.2012 по 23.01.2012, залишивши поза увагою положення ч.5 ст.72 КК України, в редакції Закону № 838-VIII від 26.11.2015, яка з огляду на положення ст.5 КК України, має ультраактивну (переживаючу) дію у часі, що передбачало необхідність зарахування засудженим строку попереднього ув'язнення із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. Просив вирок змінити в частині зарахування в строк відбування покарання строку попереднього ув'язнення та зарахувати у строк відбування покарання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , на підставі положень ч.5 ст.72 КК України, в редакції Закону № 838-VIII від 26.11.2015, строк їх попереднього ув'язнення в період з 20.01.2012 по 23.01.2012 із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
В змінах до апеляції прокурор, не оспорюючи доведеність вини обвинувачених та правильність кваліфікації їх дій, вказав на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме, незастосування до засудженого ОСОБА_7 положень ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України, та не звільнення його від покарання за ч.1 ст. 366 КК України. За таких обставин просив вирок в частині призначеного покарання змінити та звільнити ОСОБА_7 від призначеного покарання за ч.1 ст. 366 КК України на підставі ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України у зв'язку з закінченням строків давності.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення:
прокурора, який підтримав апеляцію прокурора з доповненнями та заперечував щодо задоволення апеляції з доповненнями засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ;
засудженого ОСОБА_7 , який підтримав свою апеляцію з доповненнями та заперечував щодо задоволення апеляції з доповненнями прокурора;
захисника особи, щодо якої порушено питання про реабілітацію - адвоката ОСОБА_6 , який підтримав апеляцію з доповненнями засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та заперечував щодо задоволення апеляції з доповненнями прокурора;
вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів приходить до висновку, що як апеляція прокурора з доповненнями, так і апеляція засуджених з доповненнями підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.
Згідно ст. 323 КПК України 1960 року, вирок суду повинен бути законним та обгрунтованим. Суд обгрунтовує вирок лише на тих доказах, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 365 ч.1 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляцій.
Перевіркою матеріалів справи встановлено, що вина засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих їм злочинів за обставин, вказаних у вироку, встановлена судом на підставі оцінки і аналізу доказів, які повно і всебічно були досліджені під час судового розгляду справи.
Не зважаючи на невизнання своєї вини засудженими ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , суд правильно встановив фактичні обставини справи та обґрунтував докази обвинувачення кожного із засуджених.
Вина засуджених підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи та перевірених в судовому засіданні, а саме, показаннями самих підсудних, з яких вбачається, що ОСОБА_7 не заперечував обставин, за яких між ним, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 відбувались зустрічі та розмови з приводу вирішення питання у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_10 , яка розглядалась в Радомишльському районному суді Житомирської області в 2011році та в якій ОСОБА_7 як прокурор підтримував державне обвинувачення, у тому числі і щодо сплати ОСОБА_10 грошових коштів за вирішення вказаних питань, однак вважав, що оскільки він в подальшому добровільно відмовився від отримання коштів від ОСОБА_10 , в його діях відсутній склад інкримінованих йому злочинів. Як вбачається з показань підсудного ОСОБА_8 , наведених у вироку, він також не заперечував того факту, що між ним, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 відбувались зустрічі та розмови з приводу сплати ОСОБА_10 коштів за позитивне вирішення питання у кримінальній справі щодо ОСОБА_10 , яка перебувала на розгляді в Радомишльському районному суді в 2011році та в якій ОСОБА_7 як прокурор підтримував державне обвинувачення, однак вказував на те, що вимагання хабаря не було, оскільки ініціатором розмов був ОСОБА_10 , показаннями свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_9 наданих на досудовому слідстві та оголошених судом в судовому засіданні, а також письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи.
Як вбачається з матеріалів справи судом першої інстанції досліджено всі ті обставини, які мали значення для прийняття рішення у справі, а тому посилання в апеляції засуджених про те, що висновки суду викладені у вироку не відповідають фактичним обставинам справи та що судом неповно з'ясовані всі обставини справи - не грунтуються на матеріалах справи та спростовуються доказами, які судом першої інстанції досліджені повно, всебічно та об'єктивно. Немає підстав вважати, що викладені у вироку висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Колегія суддів вважає, що при дослідженні доказів, суд першої інстанції дотримався вимог ст.67 КПК України 1960р., та прийшов до обгрунтованого висновку, що надані органом досудового слідства докази в своїй сукупності доводять вину ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.366, ч.1 ст.364 та ч.3 ст. 368 КК України, а саме, що він обіймаючи посаду прокурора Радомишльського району Житомирської області, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, уповноваженою на виконання функцій держави, представником влади та працівником правоохоронного органу, умисно вчинив корисливі корупційних злочини у сфері службової діяльності, а саме вимагання та одержання хабара, зловживання владою і службовим становищем, а також службове підроблення, та вину ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27 ч.3 ст. 368 КК України, а саме пособництво в одержанні хабаря у значному розмірі прокурором Радомишльського району Житомирської області ОСОБА_7 , тобто службовою особою, яка займає відповідальне становище, уповноваженою на виконання функцій держави, представником влади та працівником правоохоронного органу.
Доводи ОСОБА_7 щодо незаконності проведення оперативно-розшукової діяльності у даній справі, оскільки оперативно-розшукова справа була заведена за відсутності на те правових підстав спростовуються як матеріалами справи так і показаннями свідка ОСОБА_10 , з яких вбачається, що дійсно в 2011р. щодо нього у Радомишльському районному суді Житомирської області розглядалась кримінальна справа. Саме він звернувся до ОСОБА_8 , з яким був знайомий, з проханням організувати йому зустріч з ОСОБА_7 , який на той час був прокурором Радомишльського району Житомирської області з метою посприяти йому у вирішенні питання по кримінальній справі, а саме, винесенні виправдувального вироку, на що ОСОБА_8 погодився. Коли відбулась зустріч його з ОСОБА_7 у 2011р., на якій також був присутній ОСОБА_8 , ОСОБА_7 в ході розмови висунув вимогу йому про сплату коштів за позитивне вирішення питання у кримінальній справі у розмірі 15-17 тисяч доларів США. Оскільки такої суми коштів у нього не було, ОСОБА_7 зазначив, що це питання обійдеться йому мінімум у 10000 тис. доларів США, після чого вони попрощались. В подальшому він вирішив погодитись на пропозицію ОСОБА_7 , однак боявся, щоб його не ошукали, а тому в подальшому вирішив всі розмови записувати на диктофон. В ході подальших зустрічей із ОСОБА_8 , яка відбулась у листопаді 2011р. останній повідомив йому, що спочатку він повинен віддати всі кошти і лише після цього ОСОБА_7 буде із ним зустрічатись та вирішувати всі його проблемні питання. Також в ході подальших зустрічей з ОСОБА_7 , останній повідомив йому, що всі питання, у тому числі і передачі грошових коштів він повинен вирішувати лише з ОСОБА_8 . Всі ці розмови він записував на власний диктофон. Оскільки ОСОБА_7 наполягав на сплаті грошових коштів, він вирішив звернутись до Служби безпеки України з відповідною заявою. Таким чином дії ОСОБА_10 , які передували написанню ним заяви про злочин свідчать про добровільність написання такої заяви та відсутність тиску з боку працівників правоохоронних органів, а також вказують на наявність підстав для проведення оперативно - розшукової діяльності у даній справі, що узгоджується з вимогами ст. 6 Закону України «Про оперативно розшукову діяльність».
Крім того, згідно із Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» (в редакції Закону, що діяв на момент одержання дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів, які тимчасово обмежують права людини та проведення зазначених заходів за ОРС №5870) нагляд за додержанням законів під час здійснення оперативно-розшукової діяльності здійснювався Генеральним прокурором України, міст Києва і Севастополя і прирівняними до них прокурорами та їх заступниками, а також уповноваженими наказом Генерального прокурора України начальниками та прокурорами управлінь, відділів Генеральної прокуратури України та прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.
В результаті реалізації своїх законних повноважень, уповноважений прокурор Генеральної прокуратури України 27.12.2011 року та 10.01.2012 року ознайомився з матеріалами вказаної ОРС. За результатами ознайомлення був складений висновок про те, що оперативно-розшукова справа №5870 заведена у відповідності до ст.6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Дозволи на зняття інформації з каналів зв'язку та проведення інших оперативно-технічних заходів стосовно фігурантів по справі надано Апеляційним судом міста Києва з дотриманням вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», що також спростовує доводи апеляції засуджених про незаконність проведення ОРЗ та спростовує доводи ОСОБА_7 про наявність провокації з боку ОСОБА_10 .
Доводи ОСОБА_7 про незаконність методів досудового слідства під час їх затримання були предметом перевірки в суді першої інстанції за результатами якої суд дійшов вірного висновку про те, що вказані доводи не знайшли свого підтвердження за наявними в матеріалах справи документах, оскільки згідно Положенню про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, протокол про затримання складається з моменту доставлення затриманої особи до органу слідства, а самі підсудні не зазначають момент їх доставлення до приміщення Генеральної прокуратури України. За таких обставин суд обгрунтовано відмовив у задоволенні клопотання підсудних про визнання доказів у цій частині недопустимими.
Також суд дійшов вірного висновку про те, що надання фрагментів відеозапису не свідчить про монтаж відеозапису і як наслідок не тягне за собою визнання недостимим речового доказу - оптичного магнітного диску про зняття грошових коштів через банкомат, а тому доводи апеляції засуджених в цій частині також є безпідставними.
Також суд першої інстанції дав належну оцінку доводам ОСОБА_7 про відмову його від вчинення злочину та як наслідок відсутність в його діях складу інкримінованих йому злочинів та дійшов вірного висновку, що в діях ОСОБА_7 відсутня ознака добровільності відмови від злочину. Колегія суддів погоджується з висновками суду щодо відсутністі ознаки остаточності та своєчасності відмові від злочину, оскільки встановлено, що ОСОБА_24 були виконані усі раніш досягнуті з ОСОБА_25 домовленості, а саме: обвинувачення по кримінальній справі ОСОБА_10 було змінене; підтримання зміненого обвинувачення у судових дебатах по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_10 відбулося в судових дебатах. Після винесення вироку по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_10 вирок стороною обвинувачення не оскаржувався. Висновки суду в цій частині належним чином мотивовані.
Судом дано належну оцінку доводам засуджених з приводу їх відмови від явок з повинною, визнавальних показів, наданих ними під час досудового слідства, та обгрунтовано визнав це їхнім способом захисту.
Отже, перевіривши встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та висновки суду першої інстанції за результатами оцінки наданих у справі доказів, колегія суддів вважає їх слушними, а вину засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих їм злочинів доведеною в повному обсязі наявними в матеріалах справи доказами.
Підстав для закриття провадження у справі за відсутності в діях засуджених складу інкримінованих їм злочинів, як про це ставиться питання в поданій ними апеляції з доповненнями колегією суддів не встановлено.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що вирок Макарівського районного суду Київської області від 21.12.2021р. щодо ОСОБА_8 підлягає скасуванню, а кримінальна справа щодо ОСОБА_8 підлягає закриттю у зв'язку з наступним.
Відповідно до вимог ст. 376 КПК України 1960 року, апеляційний суд, встановивши обставини, передбачені ст. 6,7,7-1,7-2,8,9,10,11-1 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок і закриває справу.
Відповідно до положень п.8 ст. 6 КПК України 1960р., кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого.
Як вбачається з копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 09.05.2022, ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що зроблено відповідний запис за № 350 (т.18 а.с.246).
Оскільки за результатами розгляду апеляції засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 колегія суддів прийшла до висновку про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст. 27, ч.3 ст. 368 КК України та правильності висновків суду першої інстанції про необхідність призначення йому покарання за вказаний злочин, однак, з урахуванням того, що засуджений ОСОБА_8 після ухвалення вироку Макарівського районного суду Київської області від 21.12.2021 щодо нього помер, колегія суддів, з урахуванням положень ст. 376 КПК України 1960 року вважає за необхідне вказаний вирок щодо ОСОБА_8 скасувати, а кримінальну справу щодо ОСОБА_8 закрити на підставі п.8 ст. 6 КПК України 1960 року у зв'язку з його смертю, частково задовольнивши апеляцію засуджених, а саме в частині необхідності скасування вироку щодо ОСОБА_8 .
Щодо доводів прокурора про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, то колегія суддів визнає їх частково обґрунтованими з огляду на наступні обставини.
Як вбачається з оскаржуваного вироку ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за ч.1 ст.366, ч.1 ст. 364, ч.3 ст. 368 КК України.
Вказані злочини були вчинені засудженим ОСОБА_7 в період з 22.12.2011р. по 20.01.2012р.
Санкція ч. 1 ст. 366 КК України, в редакції, чинній на час вчинення злочину передбачала покарання до трьох років обмеження волі, що, відповідно до положень ст. 12 КК України (в редакції на час вчинення злочину), є злочином невеликої тяжкості.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України (в редакції на час вчинення злочину), особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі.
Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України.
Отже, враховуючи те, що на момент ухвалення оскаржуваного вироку закінчився трьох річний строк давності, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, засуджений ОСОБА_7 заяв про звільнення його від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК України не подавав, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів прокурора та засудженого ОСОБА_7 в цій частині та необхідність зміни вироку Макарівського районного суду Київської області від 21.12.2021р. щодо ОСОБА_7 та звільнення його на підставі ч. 5 ст. 74 КК України від призначеного за ч.1 ст. 366 КК України покарання за вказаним вироком.
Крім того, враховуючи те, що злочин, передбачений ч.1 ст. 364 КК України відповідно до положень ст. 12 КК України в редакції на час його вчинення був злочином середньої тяжкості, а злочин, передбачений ч.3 ст. 368 КК України відповідно до положень ст. 12 КК України в редакції на час його вчинення був тяжким злочином, на даний час, з урахуванням положень п.п.3,4 ч.1 ст. 49 КК України закінчились строки давності притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за вказаними статтями, заяв про звільнення його від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 364, ч.3 ст. 368 КК України ОСОБА_7 також не подавав, колегія суддів приходить до висновку про необхідність звільнення його на підставі ч. 5 ст. 74 КК України також від призначеного за вказаними статтями покарання з підстав, передбачених п.3,4 ч.1 ст. 49 КК України та зміни вироку в цій частині.
Разом з тим, враховуючи те, що ОСОБА_7 підлягає звільненню від призначеного йому оскаржуваним вироком покарання за ч.1 ст. 366, ч.1 ст. 364, ч.3 ст. 368 КК України, а вирок щодо ОСОБА_8 підлягає скасуванню із закриттям кримінальної справи на підставі п.8 ст. 6 КПК України 1960р. у зв'язку зі смертю ОСОБА_8 , колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляції прокурора про зарахування ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в строк відбування покарання строку попереднього ув'язнення на підставі положень ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону № 838-VIII від 26.11.2015.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 365, 366, 376, 377 КПК України 1960 року, колегія суддів,
Апеляцію прокурора з доповненнями задовольнити частково.
Апеляцію з доповненнями засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Макарівського районного суду Київської області від 21.12.2021 щодо ОСОБА_8 скасувати.
Кримінальну справу щодо ОСОБА_8 закрити на підставі п.8 ст. 6 КПК України 1960 року у зв'язку з його смертю.
Вирок Макарівського районного суду Київської області від 21.12.2021 щодо ОСОБА_7 змінити.
Звільнити ОСОБА_7 від покарання за ч.1 ст. 366, ч.1 ст. 364, ч.3 ст. 368 КК Українина підставі п.2-4 ч.1 ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України у зв'язку з закінченням строків давності.
В решті вирок Макарівського районного суду Київської області від 21.12.2021 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 383 -386 КПК України 1960 року.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4