вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110, тел./факс 0 (44) 284 15 77
e-mail: inbox@kas.gov.ua, inbox@kia.court.gov.ua, web: kas.gov.ua, код ЄДРПОУ 42258617
Унікальний номер справи № 753/6126/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/10183/2023Головуючий у суді першої інстанції - Гусак О.С. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
06 грудня 2023 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Невідома Т.О., Поліщук Н.В.,
секретар Цуран С.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «СтарІнвестмент Ван» та ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Пшевлоцьким Юрієм Миколайовичем, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 березня 2023 року та на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СтарІнвестмент Ван» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу,
У червні 2022 року ТОВ «СтарІнвестмент Ван» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , в якому просило:
визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 27.12.2017, а саме: квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Іванової С.М. від 27.12.2017 на підставі якого право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_1 та припинено право власності ОСОБА_2 ;
відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.12.2017, а саме: скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 та визнати право власності за ОСОБА_2 .
Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 10.02.2014 між ПАТ «Юніон Стандард Банк» та ТОВ «Саппортіо» було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 07/02-14, відповідно до якого банк відкрив позичальнику кредитну лінію та в її межах надав кредитні кошти у розмірі 2 000 000 грн. На забезпечення виконання між ОСОБА_2 і ПАТ «Юніон Стандард Банк» було укладено договір поруки № 07/02-14-П-1, відповідно до якого, поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором в повному об'ємі за своєчасне та повне виконання зобов'язання боржником за вказаним кредитним договором.
24.01.2019 відбувся аукціон № UA-EA-2018-12-21-000021-b у електронній торговій системі ProZorro. Продажі, у якому виставлявся на продаж пул активів банків, що ліквідуються, та складається з активів 21 банку (прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами, що укладені з суб'єктами господарювання та фізичними особами, векселів, а також дебіторської заборгованості), № лоту F170GL38061, замовником якого є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО). У складі зазначеного лоту № F170GL38061 містилися активи ПАТ «Юніон Стандард Банк», зокрема і право вимоги за договором про відкриття кредитної лінії № 07/02-14 від 10.02.2014. Переможцем аукціону (покупцем вказаного лоту) стало ТОВ «ЕйПіЕс УКРАЇНА», яке перейменоване на ТОВ «СтарІнвестмент Ван» із яким 22.02.2019 укладено договір № 22/02-2019/1 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за яким, за результатами зазначених відкритих торгів, новим кредитором прийнято у власність права вимоги до боржників первісного кредитора, які деталізовані у додатку №1 (пункт 7-21 цього додатку) передбачає перехід права вимоги до ТОВ «Саппортіо» за кредитним договором № 07/02-14 від 10.02.201, та до ОСОБА_2 .
У квітні 2015 року ПАТ «Юніон стандарт Банк» звернулося до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ТОВ «Саппортіо Груп», ТОВ «Палар ЛТД», ТОВ «Саппортіо», ТОВ «Саппортіо Сервіс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
18.05.2015 ОСОБА_2 , звернувся в суд із з зустрічним позовом до ПАТ «Юніон стандард Банк», третя особа ТОВ «Саппортіо» про визнання поруки припиненою у справі № 521/7401/15-ц.
14.09.2017 цим судом постановлено ухвалу, якою справу за позовом ПАТ «Юніон Стандард Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Юніон Стандард Банк», за участю третьої особи ТОВ «Саппортіо» про визнання поруки припиненою передано за підсудністю до Дарницького районного суду м. Києва.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26.12.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10.07.2019, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Юніон Стандард Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 994 003,00 грн.
Зважаючи на викладене, товариство посилалось на те, що після відкриття провадження у справі № 521/7401/15 за позовом ПАТ «Юніон Стандард Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, 21.12.2017 ОСОБА_2 уклав фраудаторний договір, продавши належне йому нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 за зменшеною вартістю, а саме 500 000,00 грн., ніж ринкова що складала 1 358 000,00 грн, тому вважає вказаний договір фіктивним, і просило задовольнити позов (т. 1 а.с. 1-6).
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30.03.2023 у задоволенні позову ТОВ «СтарІнвестмент Ван» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті згідно з ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 01.07.2022, якою накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 573563080000 (т. 2 а.с. 16-25).
Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26.04.2023 заяву задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «СтарІнвестмент Ван» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 28 475,00 грн. У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено (т. 2 а.с. 70-73).
В апеляційних скаргах, ТОВ «СтарІнвестмент Ван», не погоджуючись із рішенням суду та додатковим рішенням, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. Вказує, що учасники цивільних відносин, сторони договору, «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу від 21.12.2017) використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на належне ОСОБА_2 нерухоме майно, що зумовило настання негативних наслідків для апелянта (позивача). Обраний ТОВ «СтарІнвестмент Ван» спосіб захисту (відновлення становища яке існувало до порушення, шляхом застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу спірної квартири) є ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Проте, жоден аргумент апелянта (позивача) не прийнято судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.
Не погоджуючись із додатковим рішенням, товариство зазначає, що задоволені судом витрати адвоката у сумі 28 475,00 грн є неспівмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, затраченим ним часом на надання правничої допомоги, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, тому просило зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 3 500,00 грн (т. 2 а.с. 75-80зв., 95-97).
Також, ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу на додаткове рішення, в якому зазначає, що з огляду на безпідставність звернення позивача з позовом у цій справі, понесені ОСОБА_1 витрати, що пов'язані з правничою допомогою, мають бути відшкодовані позивачем. При цьому, хоча факт здійснення оплати за послуги з правничої допомоги не є обов'язковою вимогою закону при вирішення питання щодо їх відшкодування, у даному випадку ОСОБА_1 було проведено відповідну оплату в повному обсязі.
Окрім того, умовами договору між ОСОБА_1 та АО «Кей Ес Партнере» обумовлено, що клієнт виплачує АО (після набрання рішенням суду законної сили та/або досягнення учасниками спірних правовідносин мирного врегулювання спору) гонорар успіху, який визначається в розмірі 7% від успішної суми (від вартості нерухомого майна, яке було предметом оспорюваного договору), тобто, такі витрати також слід покласти на позивача в повному обсязі.
Отже, суд першої інстанції не коректно підійшов до оцінки обсягу наданих послуг, проводячи обчислення за їх погодинною вартістю, хоча, договором між ОСОБА_1 та АО не було обумовлено саме погодинну оцінку вартості послуг, натомість встановлено тверду суму за послуги (т. 2 а.с. 137-145).
22.06.2023 ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу ТОВ «СтарІнвестмент Ван», у якому зазначено, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини цього спору, коректно застосовано норми релевантного законодавства з урахуванням актуальної практики Верховного Суду, та підтверджено, що договір купівлі-продажу № 1963 був спрямований на настання реальних наслідків, передбачені оспорюваним договором правові наслідки дійсно настали, сторони цього договору вчинили всі обумовлені правочином дії та відповідно до вимог закону, що є свідченням відсутності правових підстав для визнання правочину недійсним.
Також, 19.07.2023 ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу ТОВ «СтарІнвестмент Ван» на додаткове рішення суду першої інстанції, в якому зазначає, що ОСОБА_1 теж не вповні погодився з додатковим рішенням суду першої інстанції, алез інших підстав - оскільки вважає, що суд присудив меншу суму, аніж належало. При тому, що заявлені до відшкодування з позивача суми витрат на професійну правничу допомогу адвоката відповідають актуальним рівням цін такого роду послуги, які можна було б назвати звичайними чи рекомендованими.
Натомість, аргументи апелянта щодо, начебто, надмірності обумовленої сторонами вартості послуг та навіть надмірності частково присудженої судом першої інстанції витрат на правничу допомогу у розмірі 28 475,00 грн є голослівним та необґрунтованим (т. 2 а.с. 158-163).
03.08.2023 ОСОБА_2 надано пояснення до апеляційної скарги ТОВ «СтарІнвестмент Ван», якими зазначено, що висновки суду про те, що ОСОБА_2 не є боржником за договором кредиту і тому укладаючи договір купівлі продажу, ОСОБА_2 мав намір продати квартиру і не мав мети уникнути виконання зобов'язання щодо повернення боргу відповідають обставинам справи і доводи апеляційної скарги ці висновки не спростовують. Так, посилання апелянта на те, що ОСОБА_2 мав намір завдати шкоди позивачу безпідставні оскільки між позивачем і відповідачем ОСОБА_2 є виключно договірні зобов'язання і жодної шкоди ОСОБА_2 позивачу не заподіював і не мав наміру заподіювати і тому між позивачем та відповідачем відсутні деліктні правовідносини (т. 2 а.с. 173-177).
В судовому засіданні представник ТОВ «СтарІнвестмент Ван» - Нечипорук О.Л. підтримав подані свої апеляційні скарги з викладених в них підстав та просив їх задовольнити. Заперечував проти поданої апеляційної скарги ОСОБА_1 та просив її відхилити.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 підтримав свою подану апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити. Заперечував проти поданих апеляційних скарг товариства та просив їх відхилити.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 заперечувала проти поданих апеляційних скарг товариства та просила їх відхилити.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги товариства підлягають задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи позивач не довів на підставі належних і допустимих доказів, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 оплатний договір купівлі-продажу нерухомого майна є фіктивним та укладений без мети настання реальних наслідків, а також не наведено фактичних даних, підтверджених доказами, на спростування встановленої законом презумпції правомірності цього правочину (ст. 204 ЦК України).
Але погодитись із такими висновками у повній мірі не можливо з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.02.2014 між ПАТ «Юніон стандарт Банк» та ТОВ «Саппортіо» укладено договір про відкриття кредитної лінії № 07/02-14 (з урахуванням умов, укладених додаткових угод: від 10.02.2014, а також з № 2 по № 12), зобов'язання за яким позивач виконав повністю, надав позичальнику кредит у розмірі 2 000 000,00 грн у вигляді відновлювальної кредитної лінії (а.с. 8-10).
На забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед банком за вказаним договором про відкриття кредитної лінії між ПАТ «Юніон стандарт Банк» та ОСОБА_2 10.02.2014 укладено договір поруки № 07/02-14-П-1 (а.с. 12-13).
Крім того, на забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед банком за договором про відкриття кредитної лінії між ПАТ «Юніон стандарт Банк» та ОСОБА_3 10.02.2014 укладено договір поруки № 07/02-14-П-2.
В квітні 2015 року представник ПАТ «ЮНІОН СТАНДАРД БАНК» звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ТОВ «САППОРТІО», ТОВ «ПАЛАР ЛТД», ТОВ «САППОРТІО ГРУП», ТОВ «САППОРТІО СЕРВІС», ОСОБА_2 ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, в якому просив стягнути в солідарному порядку з відповідачів на користь ПАТ «ЮНІОН СТАНДАРД БАНК» суму заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 07/02-14 від 10.02.2014 у розмірі 1 994 003,83 грн.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 12.05.2015 відкрито провадження у вказаній справі (а.с. 21).
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 12.06.2017 провадження у справі за позовом ПАТ «ЮНІОН СТАНДАРД БАНК» до ТОВ «САППОРТІО», ТОВ «ПАЛАР ЛТД», ТОВ «САППОРТІО ГРУП», ТОВ «САППОРТІО СЕРВІС» закрито.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 14.09.2017 справу за позовом ПАТ «Юніон Стандард Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Юніон Стандард Банк», за участю третьої особи ТОВ «Саппортіо» про визнання поруки припиненою передано за підсудністю до Дарницького районного суду м. Києва (а.с. 23-25).
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26.12.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10.07.2019, позов ПАТ «Юніон стандарт Банк» задоволено частково. Стягнуто на користь ПАТ «Юніон стандарт Банк» солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 994 003,82 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено в повному обсязі (а.с. 26-30).
22.02.2019 між ПАТ «Юніон Стандарт Банк» та ТОВ «ЕйПіЕс Україна» укладено договір про відступлення права вимоги в тому числі і за договором про відкриття кредитної лінії № 07/02-14 від 10.02.2014 (а.с. 14-16).
27.02.2019 між ПАТ «Юніон Стандарт Банк» та ТОВ «ЕйПіЕс Україна» укладено договір про відступлення права вимоги за договорами поруки укладеними 10.02.2014, із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 18-20).
Відповідно до рішення № 5 ТОВ «ЕйПіЕс Україна» від 30.05.2019 здійснено зміну найменування товариства на ТОВ «Стар Інвестмент Ван» (а.с. 40).
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу є фіктивними, оскільки сторони його уклали без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому судового рішення про стягнення заборгованості, оскільки після відкриття провадження у справі № 521/7401/15-ц (15.05.2015) про стягнення заборгованості ОСОБА_2 уклав фраудаторний договір купівлі-продажу від 21.12.2017 на шкоду кредитору.
За оскаржуваним договором ОСОБА_1 набув право власності на квартиру сплативши відповідну суму визначену суб'єктом оціночної діяльності.
Ринкову вартість квартири було визначено на підставі висновку про вартість майна, виконаного 19.12.2017 суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «ІНЕОПЛЮС» у розмірі 539 808,46 грн. Рецензування зазначено звіту не проводилося.
Згідно звіту про оцінку квартири АДРЕСА_2 , що наданий позивачем та зроблений на його замовлення ТОВ «ГО Фінанс Груп», датою складення якого є 28.12.2021, ринкова вартість квартири, яка визначена за порівняльним підходом склала 1 358 000,00 грн (а.с. 41-57)
Згідно пунктів 3.1 та 3.4 Звіту від 28.12.2021, вихідними даними для незалежної оцінки вартості об'єкта визначено копії документів та матеріалів надані замовником, а саме: договір купівлі-продажу квартири від 21.12.2017.
Згідно із ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. В силу частин 1 - 3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
За частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Виділяються наступні критерії визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь у результаті проведення реституції (права, майно).
Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину, судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначитися, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає порушення.
Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому, необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1, 5 статті 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з частинами 2, 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі, вироку).
Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) є недійсними.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 489/5148/18 (провадження № 61-20593св19) суд касаційної інстанції вказав, що «Правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов'язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства».
Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
У своїх постановах Верховний Суд від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16 від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17 виснував, що «З конструкції ч. 3 ст. 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом».
Як вбачається з матеріалів справи, 10.02.2014 між банком та ТОВ «САППОРТІО» було укладено договір про відкриття кредитної лінії на загальну суму 2 000 000,00 грн зі строком користування до 10.02.2015 (т. 1 а.с. 8).
У забезпечення виконання зазначеного договору між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.
У зв'язку з невиконанням кредитних зобов'язань товариством, банк у квітні 2015 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (як поручителя) про стягнення заборгованості (провадження 521/7401/15-ц), що відповідає ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України якими визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника. Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
Отже, на момент вчинення спірного договору купівлі-продажу від 21.12.2017, ОСОБА_2 був обізнаний про невиконання зобов'язання за кредитним договором № 07/02-14 від 10.02.2014, що також, підтверджується поданим ним зустрічним позовом про визнання поруки припиненою. При цьому, скориставшись відсутністю заборон на нерухоме майно, уклав спірний договір купівлі-продажу з ОСОБА_1 .
Таким чином, ОСОБА_2 відчужив належне йому на праві власності нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 21.12.2017, будучи при цьому обізнаним про настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором щодо повернення боргу позивачу, який не був виконаний, тому апеляційний суд доходить висновку про те, що така поведінка боржника є недобросовісною та свідчить про зловживання правом, оскільки направлена на приховання цього майна від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, що в свою чергу шкодить інтересам кредитора ТОВ «СтарІнвестмент Ван».
Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину, оскільки на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна зобов'язання за договором позики було простроченим, його належне виконання не відбулося, а тому позивач набув права вимоги до ОСОБА_2 у зв'язку з невиконанням останнім взятих на себе зобов'язань.
Боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також, поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Отже, відчужене майно на підставі договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_1 , маючи невиконані грошові зобов'язання перед позивачем-кредитором дає підстави вважати, що ОСОБА_2 діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно кредитора, оскільки відчуження останнім належного йому нерухомого майна за спірним договором купівлі-продажу зменшує платоспроможність останнього та свідчить про недопущення звернення стягнення на майно боржника, що дозволяє зробити висновок про фраудаторність оспорюваного договору купівлі-продажу, тобто таким, що вчинений на шкоду кредитору.
Зазначені обставини, свідчать про наявність підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 справа № 367/2022/15-ц звернула увагу на те, що рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому після внесення такого запису, скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (див. пункт 5.17 постанови від 04.09.2018 у справі 915/127/18).
Таким чином, у зв'язку з визнанням оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним, наявні підстави скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно, вчиненого ДР - ПН КМНО Івановою С.М. від 27.12.2017 на підставі якого право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_1 та припинено право власності ОСОБА_2 .
При здійсненні своїх прав, особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК України).
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що, у даному випадку, особа (особи) «використовувала/використовували право на зло», тому способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Таким чином, очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу від 21.12.2017) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу від 21.12.2017) використовувався ОСОБА_2 для унеможливлення виконання кредитного договору, тому позовна вимога про відновлення становища, що існувало до порушення, шляхом застосування наслідків недійсності правочину є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частинами 3, 4 статті 270 ЦПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Тлумачення положень ст. 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги.
З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог ТОВ «СтарІнвестмент Ван», тому додаткове рішення, яким було стягнуто з товариства на користь ОСОБА_1 понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 28 475,00 грн. підлягає скасуванню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Таким чином, апеляційна скарга товариства підлягає задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення суду та додаткове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СтарІнвестмент Ван» задовольнити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Пшевлоцьким Юрієм Миколайовичем задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 березня 2023 року та додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СтарІнвестмент Ван» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 27 грудня 2017 року, а саме: квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М. за реєстровим № 1963;
Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іванової С.М. від 27 грудня 2017 року на підставі якого право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_1 та припинено право власності ОСОБА_2 ;
Відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27 грудня 2017 року, а саме: скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 та визнати право власності за ОСОБА_2 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст складено 28 грудня 2023 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді Т.О. Невідома
Н.В. Поліщук