15 січня 2024 р. Справа № 520/8288/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Рєзнікової С.С. , Мельнікової Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2023, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 14.08.23 по справі № 520/8288/22
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання виконати певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 06.04.2021 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 року, враховуючи одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди, допомоги), із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 р. за статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 по 06.04.2021 року, враховуючи одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди, допомоги), одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021р. за статтею 7 Закону України від 15.12.2020 р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не проведення нарахування грошового забезпечення з 30.01.2020 по 06.04.2021 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом для захисту своїх порушених прав.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.23 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 06.04.2021 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 року, враховуючи одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди, допомоги), із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 р. за статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 по 06.04.2021 року, враховуючи одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди, допомоги), одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 за статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2023 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивач пропустив строк звернення до суду.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.04.2021 року № 72 позивача виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Чугуївського районного ТЦК та СП Харківської області.
Станом на момент видання наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.04.2021 року № 72 позивач погодила проведення з нею усіх необхідних розрахунків та не заперечувала проти розмірів всіх основних та додаткових виплат, які вона отримувала за час проходження військової служби.
06 квітня 2021 року позивач ознайомилась з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.04.2021 року № 72. У витягу з наказу вказано всі види та розміри грошових виплат, які повинні були виплатити позивачу після виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . На момент виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 позивач погодилась з проведеним розрахунком всіх виплат, які їй були виплачені військовою частиною НОМЕР_2 .
При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Таким чином, до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками. Позивач звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою у жовтні 2022 року.
Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352, яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю.
У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина 6 статті 161 КАС України).
Заяви про поновлення пропущеного строку позивачем до суду не подано. Жодних належних і допустимих доказів щодо причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали позивача своєчасно звернутись за судовим захистом, обставин та поважних причин, що свідчать про наявність об'єктивних перешкод для подання позову у встановлений законодавством строк в матеріалах справи не міститься.
Крім того, апелянт посилався на те, що Постанова № 704 набрала чинності з 01 березня 2018 року.
З 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України №103 Про перерахунок пенсій особам, які звільненні з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (далі Постанова №103), пунктом 6 якої у первинній редакції внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України, зокрема, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, зміст приміток до Додатків 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704 не приведено у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж Постанови, тобто такими передбачено використання розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Проте, неприведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704 у відповідність до змін, що були внесені в пункт 4 цієї ж Постанови, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини розміру прожиткового мінімуті та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
У постанові від 11 грудня 2019 у справі № 240/4946/18 Велика Палата Верховного Суду виклала висновок щодо застосування пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", а саме: після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Також, необхідно врахувати висновки Верховного Суду викладені в постановах від 11 лютого 2021 року справі №200/3757/20-а та справі №240/11952/19 щодо застосування положень пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103 та пункту 3 розділу II Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII, які полягають у тому, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2018 року.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 в період з 15.09.1992 року по 06.04.2021 року проходила військову службу в Збройних Силах України, є особою з інвалідністю 2 групи.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.04.2021 №72 позивача звільнено та виключено із списків частини з 06.04.2021 р. Відповідно до вказаного наказу військова частина провела із позивачем розрахунки по звільненню.
Під час проходження служби Військовою частиною НОМЕР_1 протягом 2020-2021 року невірно обраховувалось грошове забезпечення, у зв'язку з чим 12.01.2021 року позивач звернулася до відповідача з вимогою, щодо проведення нарахування грошового забезпечення з 30.01.2020 по 06.04.2021 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Листом Військової частини НОМЕР_1 від 24.01.2022 року №225/56/86/фс позивача повідомлено про відсутність підстав для проведення перерахунку грошового забезпечення, який отримано ним 30.06.2022 року, що підтверджується копією поштового конверту.
Не погодившись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з підстав їх обгрунтованості.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Приписами ч.4 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків: "21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Відтак, на момент набрання чинності постановою №704, що відбулось 01.03.2018 року, пункт 4 викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
При цьому, колегія суддів зазначає, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Таким чином, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, колегія суддів зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 за результатами апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено; визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб"; у іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 - залишено без змін.
Відтак, з 29.01.2020 року, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 у первісній редакції.
При цьому, колегія суддів зазначає, що Законом України від 05.10.2000 № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
В той же час, згідно приписів стаття 6 Закону № 2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Верховним Судом у постанові від 12.09.2022 року по справі №500/1813/21 вказано, що законодавцем делеговано Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.
Так, під "умовами" слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії.
Під "порядком" розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.
Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.
Відтак, зазначення у пункті 4 постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому колегією суддів зазначено, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та Закони України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, на 2020 та на 2021 роки, відповідно, не містять.
Отже, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Приписами ч.3 ст.1-1 Закону № 2262-XII визначено безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
У справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що з 01.01.2020 положення п.4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Судовим розглядом справи встановлено, що шляхом звернення до суду з даним позовом позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 31.12.2020, враховуючи одноразові додаткові вили грошового забезпечення (винагороди, допомоги), із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 за статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та за період з 01.01.2021 по 06.04.2021, враховуючи одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди, допомоги), одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 за статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше виплачених сум.
Колегія суддів зазначає на неможливості виконання положення нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним та таким, що прийнятий поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, що передбачені законом.
Згідно пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2017, установлено, що після набрання чинності цим законом мінімальна заробітна плата не застосовуються як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Зазначена позиція суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.12.2019 по справі №240/4946/18, Верховного Суду, викладеним у постановах від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.
Під час розв'язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 р. №1774-VІІІ та п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. №103 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
При цьому, з 29.01.2020 відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.
Відтак, 29.01.2020 настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб'єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов'язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020, на 01.01.2021, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Колегія суддів зазначає, що з 01.10.2020 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 №1038, котра також внесла зміни до порядку обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Положеннями ст. 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн. Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" передбачено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2102,00 грн. Приписами ст. 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2270,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про те, що у період 30.01.2020 - 31.12.2020 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з 01.01.2021 - по 06.04.2021 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 06.04.2021 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 року, враховуючи одноразові додаткові вили грошового забезпечення (винагороди, допомоги), із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 за статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік", за період з 01.01.2021 по 06.04.2021, враховуючи одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди, допомоги), одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 за статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше виплачених сум.
Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції і доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Твердження апелянта про пропущення позивачем строку на звернення до суду є необгрунтовании, через наступне.
Частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою та п'ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Так, у цій справі позивач звернувся до суду з позовом, в якому, зокрема, просить надати оцінку бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування їй грошового забезпечення з 30.01.2020 по 06.04.2021 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Втім, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа №1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні" та "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Приписами ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відтак, до "усіх виплат", право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавки та премії, які, відповідно, є складовою заробітної плати.
Проте, на момент виникнення спірних правовідносин, частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Крім того, колегія суддів зазачає, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право позивача на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 року по справі №460/17052/21.
Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2023 по справі № 520/8288/22 - залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді С.С. Рєзнікова Л.В. Мельнікова