15 січня 2024 року справа №200/1272/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гайдара А.В., суддів: Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 червня 2023 року у справі №200/1272/23 (головуючий суддя І інстанції Стойка В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо незвільнення ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.
В обґрунтування позову зазначив, що 19.03.2022р. був взятий Галицько-Франківським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки на облік та призваний на військову службу по мобілізації до Збройних Сил України згідно Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 25.02.2022 №69/2022 з зарахування на військову службу до військової частини НОМЕР_2 .
11.07.2022 року у зв'язку з розформуванням військової частини НОМЕР_2 позивача переведено та зараховано до особового складу в/ч НОМЕР_1 на посаду механіка-водія -електрика, згідно наказу №193 від 11.07.2022р., де він і зараз проходить військову службу.
18.03.2023р. позивачем подано рапорт командиру Військової частини НОМЕР_1 в якому він просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю. До вказаного рапорту, серед іншого, було додано копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 04.03.2023 року та копію довідки до акта огляду медико-соціальною комісією серії 10 ААБ №152017 від 01.03.2013 року про встановлення інвалідності ІІІ-ої групи дружині ОСОБА_2 , з дитинства пожиттєво.
Відповідач відмовив йому у прийнятті позитивного рішення по суті рапорту без жодних пояснень та обґрунтувань та повернув позивачу рапорт з резолюцією/штампом: «Не прийнято позитивного рішення полковник».
Позивач вважає дії відповідача протиправними, оскільки він надав всі підтверджуючі документи, отриманні у встановленому порядку, необхідні для його звільнення зі служби.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 червня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Суд першої інстанції в обґрунтування відмови в задоволенні позовних вимог зазначив, що всі підстави для звільнення, які передбачені пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» стосовно інвалідності у відповідних категорій осіб, які в свою чергу перебувають у відповідних відносинах з військовослужбовцями (чоловік, дружина, батьки відповідно дружини/чоловіка), ставляться в залежність від наявності в них саме І чи ІІ групи інвалідності.
Однак, позивач вважає, що суд першої інстанції неправильно розтлумачив та застосував вищезазначену норму Закону № 2232, оскільки застосування законодавцем у даній нормі комбінованого єднально-розділового сполучника «та/або» розширює варіанти застосування норми, в тому числі, у спірних правовідносинах, як підстава для звільнення позивача з військової служби у зв'язку наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю незалежно від групи інвалідності.
Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
З огляду на наведене суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги позивача.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, однак листом суд першої інстанції повідомив, що справа в паперовому вигляді не формувалась. Також повідомлено, що всі документи експортовано в комп'ютерну програму «Діловодство спеціалізованого суду».
Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».
Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 .
19.03.2022р. позивач був взятий Галицько-Франківським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки на облік та призваний на військову службу по мобілізації до Збройних Сил України згідно Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 25.02.2022 №69/2022 з зарахування на військову службу до військової частини НОМЕР_2 .
11.07.2022 року у зв'язку з розформуванням військової частини НОМЕР_2 позивача переведено та зараховано до особового складу в/ч НОМЕР_1 на посаду механіка-водія -електрика, згідно наказу №193 від 11.07.2022р., де він проходить військову службу.
18.03.2023р. позивачем подано рапорт командиру Військової частини НОМЕР_1 в якому він просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.
Відповідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 04.03.2023 року, яке було додано до рапорту, ОСОБА_2 є дружиною позивача.
Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною комісією серії 10 ААБ №152017 від 01.03.2013 року, яка також була додана до рапорту, ОСОБА_2 встановлено інвалідність ІІІ-ої групи з дитинства пожиттєво. Висновок про умови та характер праці: протипоказана робота в холодному приміщенні. Рекомендовані заходи по відновленню працездатності: лікування в нефролога.
Відповідач відмовив позивачу йому у звільненні з військової служби та повернув позивачу рапорт з резолюцією/штампом: «Не прийнято позитивного рішення полковник» та підписом.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що відповідно до параграфу 165 Українського правопису-2019, затвердженого Постановою Кабінет Міністрів України від 22.05.2019 №437 "СКІСНА РИСКА (/)" Українського правопису-2019 скісну риску ставимо в таких позиціях: "[…] В офіційно-діловому та науковому стилях - як розділовий знак […] Уживаються також комбіновані єднально-розділові сполучники і/або, рідше та/або (без відступів до і після скісної риски): порушення авторського і/або суміжних прав; "Типова освітня програма підвищення кваліфікації голів і/або членів правлінь об'єднань співвласників багатоквартирних будинків"; Війна і/або поезія? (назва газетної публікації)".
Тобто перша або друга з умов норми «у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи» не є обов'язковою, якщо присутнє слово «або».
Однак зважаючи, що вказано «та» це дає підстави вважати, що необхідним для застосування або двох умов (1 та 2) або другої умови (2).
У разі якщо б погодив можливість застосування однієї із умов то було б зазначено, що: «або 1 або 2», « 1 або 2».
Однак у цьому випадку крім «або» також зазначено слово «та», що вказує на те, що саме друга умова є обов'язковою.
Таким чином, норма права розкладається на дві складові:
- у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
- (або) у зв'язку з наявністю одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Тобто якщо в підпункті «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», залишити сполучник «та», то виходить наступна підстава: у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. I навпаки, якщо залишити сполучник «або», то виходить така підстава для звільнення: у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Таким чином суд першої інстанції зазначив, що приписами ч.4 ст.26 вказаного Закону не передбачено такої підстави для звільнення військовослужбовців - наявність третьої групи інвалідності у дружини (чоловіка) як під час дії особливого періоду так і під час воєнного стану. Всі підстави для звільнення, які передбачені ч.4 ст.26 цього Закону стосовно інвалідності у відповідних категорій осіб, які в свою чергу перебувають у відповідних відносинах з військовослужбовцями, ставляться в залежність від наявності саме I чи II групи інвалідності.
Оцінка суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (…)
Частиною шостою статті 2 Закону №2232 передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про Загальну мобілізацію" оголошено загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався і діє по теперішній час.
Частиною четвертою статті 26 Закону №2232 визначені підстави звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Як зазначалось вище, позивач перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 відповідно до указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію».
18.03.2023 року позивач подав рапорт до відповідача про звільнення його з військової служби на підставі абз. 5 підп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.
Відповідно до п. 233 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Згідно з абз. 5 пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Системний аналіз абз. 5 пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) за таких підстав:
1) в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності.
При цьому вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності певної групи інвалідності, а передбачає таку можливість в силу того, що один із подружжя є інвалідом, без конкретизації якої саме групи є інвалідність;
2) та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач є чоловіком ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 04.03.2023 року.
Разом з тим, відповідно до акту огляду медико-соціальною комісією серії 10 ААБ №152017 від 01.03.2013 року, яка також була додана до рапорту, ОСОБА_2 встановлено інвалідність ІІІ-ої групи з дитинства пожиттєво.
Отже, така відмова відповідача є безпідставною, адже системний аналіз абз. 5 пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, в редакції Закону станом на момент подання рапорту позивача про звільнення, дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами, в тому числі в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності.
Колегія суддів також зазначає, що військовослужбовець, дружина якого має інвалідність, має право на звільнення з лав ЗСУ незалежно від групи інвалідності та наявності чи відсутності необхідності здійснення постійного догляду. Сам факт наявності дружини із числа осіб з інвалідністю вже є самодостатньою підставою для звільнення з військової служби.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для звільнення позивача з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, оскільки його дружина є особою з інвалідністю ІІІ групи, що підтверджується матеріалами справи.
Колегія суддів вважає неприйнятними та помилковими висновки суду першої інстанції, що дружина позивача не є особою з інвалідністю I чи II групи, тому відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби, оскільки, як зазначалось вище, абз. 5 пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачено окрему підставу для звільнення за сімейними обставинами - в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності.
Окрім того, суд вважає безпідставним висновок суду першої інстанції, що позивачем не надано до суду доказів, що його дружина потребує постійного стороннього догляду (підтвердженого заключенням МСЕК), оскільки згідно абз. 5 пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ наявність у військовослужбовця дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю є самостійною підставою для звільнення з військової служби за сімейними обставинами, незалежно від того чи така особа потребує постійного догляду.
Також є помилковим висновок суду першої інстанції щодо посилання на статтю 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки дана норма не регулює спірні правовідносини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, відповідач протиправно відмовив позивачу у звільненні його з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З метою повного та всебічного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача шляхом:
визнання протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи;
зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права.
Здійснюючі апеляційний розгляд справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, що обумовлює задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 червня 2023 року у справі №200/1272/23 - задовольнити.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 червня 2023 року у справі №200/1272/23 - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 15 січня 2024 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 15 січня 2024 року.
Судді А.В.Гайдар
Е.Г.Казначеєв
І.Д. Компанієць