ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"15" січня 2024 р. справа № 300/7258/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Боршовського Т.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Стислий виклад позицій сторін. Процесуальні дії суду:
ОСОБА_2 як представник позивача - Ткалі Валентини Іванівни, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_1 (далі - позивач) 23.10.2023 звернувся до суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Яремчанської міської ради (далі - відповідач), в якому просять суд: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 26.09.2023 № 85 в частині відмови внутрішньо переміщеній особі, зазначеній у додатку до рішення (№ п/п 11), а саме ОСОБА_1 , в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та у видачі посвідчення встановленого зразка; зобов'язати Виконавчий комітет Яремчанської міської ради видати ОСОБА_1 посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що внутрішньо переміщена особа ОСОБА_1 з серпня 2022 року постійно проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, що підтверджується довідкою № 2618-5002039958 від 23.08.2022. Так, представник позивача Ткаля В.І. в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , звернулася до Виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області із заявою про видачу посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту. Однак, рішенням відповідача № 85 від 26.09.2023 відмовлено у видачі такого посвідчення, оскільки внутрішньо переміщені особи тимчасово проживають/перебувають на території відповідного населеного пункту. Зазначено, що в пункті 7 Положення № 345 серед переліку осіб, які мають право на отримання посвідчення, внутрішньо переміщені особи відсутні. Представник позивача вказав, що відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" ОСОБА_1 має право на отримання статусу особи, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, оскільки у Положенні № 345 відсутня заборона у видачі відповідного посвідчення на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка підтверджує місце проживання особи.
Ухвалою суду від 24.10.2023 позовну заяву залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України та надано строк для усунення недоліків у спосіб: подати до Івано-Франківського окружного адміністративного суду: уточнену позовну заяву, в якій вказати належного позивача та його представника; документ про сплату судового збору в розмірі 1073,60 грн. або вказати інші підстави звільнення від сплати судового збору за подання цього позову до суду.
03.11.2023 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшло клопотання представника позивача від 02.11.2023 про приєднання до матеріалів справи, до якого долучено уточнений позов від 02.11.2023, в якому позивачем вказано ОСОБА_1 , а представниками позивача: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що Виконавчим комітетом Яремчанської міської ради Івано-Франківської області рішенням № 85 від 26.09.2023 протиправно відмовлено ОСОБА_1 в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та у видачі посвідчення встановленого зразка, а тому слід зобов'язати відповідача видати позивачу вказане посвідчення відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" та Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 345 від 19.03.1996 (далі - Положення № 345).
Також долучено до клопотання представника позивача від 02.11.2023 заяву від 02.11.2023 про звільнення від сплати судового збору. Вказана заява мотивована тим, що ОСОБА_3 є представником-вихователем дитячого будинку сімейного типу та займається вихованням тринадцяти дітей-сиріт, серед яких ОСОБА_1 , що підтверджується копією рішення Виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області від 23.07.2013 № 417 "Про створення дитячого будинку сімейного типу Ткаля та влаштування до нього дітей" та розпорядження голови Межівської районної державної адміністрації від 02.04.2018 № Р-184/6/313-18 "Про надання статусу дитини-сироти ОСОБА_1 ". Вся сім'я є внутрішньо переміщеними особами з міста Марганець, Дніпропетровська область, та понад рік винаймає житлове приміщення, призначене для тимчасового притулку. Представник позивача повідомив, що ОСОБА_3 не має можливості сплатити судовий збір за позовом в інтересах ОСОБА_1 , оскільки виховання дітей-сиріт потребує значних капітальних вкладень у побут та розвиток дітей, що тягне за собою значні матеріальні витрати. За вказаних обставин, представник позивача просив звільнити позивача від сплати судового збору за подання цього позову до суду на підставі частини другої статті 8 Закону України «Про Ухвалою від 07.11.2023 суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою від 07.11.2023 суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); суд звільнив позивача від сплати судового збору.
Відповідач не скористався правом подання відзиву на позовну заяву. Від відповідача до суду не надходили заперечення проти позову.
Згідно з частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Отже, справа розглянута судом в письмовому провадження за наявними у ній матеріалами.
Встановлені судом обставини справи та відповідні правовідносини:
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо переміщеною особою із зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 23.08.2022 за № 2618-5002039958 про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи (а.с.6).
Представник позивача Ткаля В.І. в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 завернулася до відповідача із заявою, щодо встановлення статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та видачі посвідчення встановленого зразка. Рішенням Виконавчого комітету Яремчанської міської ради від 26.09.2023 № 85 “Про відмову в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту” відмовлено внутрішньо переміщеним особам, зазначеним в додатку до рішення в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та у видачі посвідчення встановленого зразка. Згідно додатку до вказаного рішення виконавчого комітету міської ради від 26.09.2023, ОСОБА_1 внесено до списку (за номером 11) внутрішньо переміщених осіб, яким відмовлено в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та у видачі посвідчення встановленого зразка (а.с. 5 зворотній бік).
Рішення Виконавчого комітету Яремчанської міської ради від 26.09.2023 № 85 мотивоване тим, що що внутрішньо переміщені особи відсутні у переліку осіб, які мають право на отримання посвідчення. До Положення № 345 не внесено змін, які врегульовували можливість надання статусу осіб, які проживають, працюють (навчаються) на території населеного пункту на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Довідка про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи є документом, який підтверджує факт її внутрішнього переміщення та містить відомості про фактичне місце проживання, однак місцем постійного проживання внутрішньо переміщених осіб є "покинуте постійне місце проживання" (а.с. 5).
При прийнятті рішення у цій справі суд керується такими мотивами. Висновки суду:
З фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини врегульовано зокрема Законом України від 15.02.1995 за № 56/95-ВР “Про статус гірських населених пунктів в Україні” та Законом України від 20.10.2014 № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон № 56/95-ВР встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються.
До гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, сільські населені пункти, які розташовані у гірській місцевості, мають недостатньо розвинуті сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність (стаття 1 Закону № 56/95-ВР).
Відповідно до статті 2 Закону № 56/95-ВР перелік населених пунктів, яким надається статус гірських, затверджується Кабінетом Міністрів України.
На виконання постанови Верховної Ради України від 15.02.1995 № 57 "Про порядок введення в дію Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" Кабінет Міністрів України постановою від 11.08.1995 № 647 затвердив перелік населених пунктів, яким надається статус гірських, до якого включено місто Яремче Надвірнянського району Івано-Франківської області.
Згідно статті 5 Закону № 56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.
У разі, коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського, але мають філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи і робочі місця в населених пунктах, що мають статус гірських, на працівників, які постійно в них працюють, поширюється статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського.
Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об'єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону.
Рішення виконавчого органу місцевої ради про відмову у наданні (припиненні) громадянинові статусу особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Пільги громадянам, яким надано статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського визначені статтею 6 Закону № 56/95-ВР.
Суд зазначає, що Закон № 56/95-ВР встановлює гарантії соціального захисту громадян, які проживають, працюють або навчаються на території населеного пункту, якому надано статус гірського, та не визначає обмежень за професійною ознакою чи видами соціального захисту. Вказаний Закон спрямований виключно на підтримку населення, яке проживає і працює у гірській місцевості, шляхом формування системи матеріальної підтримки осіб та стимулювання розвитку гірських населених пунктів.
Відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" Кабінет Міністрів України постановою № 345 від 19.03.1996 затвердив Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту.
Це Положення регулює правила видачі посвідчення громадянина (громадянки), який (яка) проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому в установленому порядку надано статус гірського. Посвідчення є документом, який підтверджує, що громадянину (громадянці) надано статус особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, на підставі якого надаються пільги, встановлені статтями 3 і 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні (пункти 1, 2).
Згідно пунктом 4 Положення № 345 посвідчення видаються громадянам відповідними місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевої ради.
Відповідно до пунктом 7 Положення № 345 посвідчення видаються таким категоріям громадян:
а) особам, які постійно проживають на території населених пунктів, яким надано статус гірських;
б) особам, які постійно працюють на території населених пунктів, яким надано статус гірських (у тому числі працівникам, які постійно працюють у філіях, представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах і на робочих місцях в населених пунктах, що мають статус гірських, у разі коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського);
в) особам, які навчаються на денних відділеннях навчальних закладів, розташованих у населених пунктах, яким надано статус гірських;
г) окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів і умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, в обсерваторіях та на інших об'єктах, розташованих поза межами населених пунктів у місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 зазначеного Закону.
Відповідно до пункту 8 Положення № 345 посвідчення видаються на підставі паспорта громадянина України, свідоцтва про народження (для осіб у віці до 16 років), посвідки на проживання в Україні (для іноземних громадян та осіб без громадянства), і таких документів:
а) громадянам, які постійно проживають у гірському населеному пункті (у тому числі дітям), - довідки про постійне проживання у гірському населеному пункті, виданої уповноваженим органом;
б) громадянам, які постійно працюють у гірському населеному пункті, - довідки з місця роботи;
в) громадянам, які навчаються на денних відділеннях навчальних закладів, розташованих у гірському населеному пункті, - довідки навчального закладу.
Разом із зазначеними документами громадяни (крім осіб у віці до 16 років) подають дві фотокартки розміром 30 х 40 міліметрів.
Згідно пунктом 10 Положення № 345 дія посвідчення припиняється за рішенням органу, який його видав, у разі:
а) зміни громадянином місця постійного проживання та/або постійного місця роботи у гірському населеному пункті;
б) зміни умов постійного проживання громадянина (підпункт "г" пункту 7 цього Положення);
в) закінчення навчання на денному відділенні навчального закладу, розташованого у гірському населеному пункті.
Посвідчення, дію якого припинено, підлягає вилученню органом, який прийняв таке рішення.
Суд зазначає, що Закон України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 № 1706-VII, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Згідно з приписами частини першої-третьої статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (частина перша статті 5 Закону № 1706-VII).
Так, Президентом України 24 лютого 2022 року прийнято Указ №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”. Відповідно до пункту 1 Указу№64/2022 воєнний стан діє з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 22.04.2022 №259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 №573/2022, від 07.11.2022 №757/2022 було продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 серпня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб та з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, Указом від 6 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року № 2915-IX, Указом від 1 травня 2023 року № 254/2023, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року № 3057-IX, та Указом від 26 липня 2023 року № 451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3275-IX), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб відповідно.
На затвердження даних указів Верховною Радою України прийнято відповідні закони.
Статтею 1 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” від 12.05.2015 № 389-VІІІ визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Окрім того, частиною 3 статті 7 Закону №1706-VII встановлено, що громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Як встановлено судом, у рішенні від 26.09.2023 № 85 відповідачем зазначено, що внутрішньо переміщені особи проживають/перебувають на території відповідного населеного пункту тимчасово, водночас Закон № 1706-VII не містить положень про постійний характер проживання внутрішньо переміщених осіб за місцем взяття на облік.
Суд наголошує, що у частині першій статті 5 Закону № 1706-VII чітко визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Згідно з частиною першою статті 29 Цивільного Кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України “Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні” від 05.11.2021 № 1871-IX особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).
Приписами пункту 10 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1871-IX встановлено, що на період тимчасової окупації територій у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя положення частини першої статті 4 цього Закону не поширюється на осіб, місце проживання яких зареєстроване у житлі, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Така особа може задекларувати або зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання. До реєстру територіальної громади вносяться відомості про зареєстроване місце проживання внутрішньо переміщеної особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 “Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією” Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом від 22.12.2022 № 309, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, затвердило Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Згідно розділу І вказаного Переліку Марганецька міська територіальна громада Дніпропетровської області відноситься до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії - території можливих бойових дій.
Суд також бере до уваги те, що відповідно до пункту 10 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1 871-IX внутрішньо переміщена особа може задекларувати або зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації свого попереднього постійного місця проживання. В статті 3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання” від 11.12.2003 №1382-IV зазначено, що місце перебування - це житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги.
З системного аналізу наведених норм слідує, що головною умовою терміну “перебування” є його тривалість, а саме менше шести місяців на рік.
Отже, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, надана позивачем (№ 2618-5002039958 від 23.08.2022), є належним та допустимим доказом постійного проживання ОСОБА_1 на території гірського населеного пункту.
Враховуючи, що ОСОБА_1 проживає вже більше шести місяців у гірському населеному пункті, зокрема в місті Яремче, тому суд вважає, що таке проживання треба вважати постійним. Як наслідок, наявні підстави для видачі позивачу відповідного посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту.
Європейський Суд з прав людини у справі “Волков проти України” (заява № 21722/11, пункти 170, 171) вказав, що вислів “згідно із законом” …. також стосується якості закону, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе (рішення у справі “Копп проти Швейцарії” (Корр v. Switzerland), заява № 23224/94, п. 55); “якість закону” передбачає, inter alia (з лат. “серед інших речей і справ”), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на конвенційні права особи (рішення у справі “С.G. та інші проти Болгарії” (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39);
У справі “Михайлюк та Петров проти України” (заява № 11932/02, п. 25) суд зауважив, що вираз “згідно із законом” насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (рішення у справі “Полторацький проти України” (Poltoratskiy v. Ukraine) № 38812/97, п. 155).
В справах "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява № 39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини вказав, що національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року по справі №822/524/18, із посиланням на положення ст.ст. 1, 8, 85 Конституції України, а також на ст.9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових “прогалин” щодо захисту прав людини та основних свобод, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У контексті охарактеризованого критерію “якості закону” суд зазначає, що у випадку встановлення невідповідності окремих положень закону вказаному критерію, суд повинен застосувати найбільш сприятливий для особи спосіб тлумачення такого закону.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З огляду на проаналізовані норми законодавства й враховуючи наявність в національному законодавстві правових “прогалин” щодо захисту прав та основних свобод, зокрема у сфері соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, а також з метою реалізації положень статті 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача в частині відмови в наданні позивачу (пункт 4 додатку до рішення) статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та у видачі відповідного посвідчення.
Отже, позов належить задовольнити повністю.
На підставі статей 9, 245 КАС України при формулюванні резолютивної частини рішення суд обирає спосіб захисту прав, свобод, інтересів особи, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених протиправним рішенням Виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області прав позивача, є зобов'язання відповідача видати ОСОБА_1 посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту, відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" та Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 345 від 19.03.1996.
Щодо судових витрат у справі:
Сторонами не понесено судових витрат у справі.
Керуючись статтями 241-246, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 26.09.2023 за № 85 в частині відмови внутрішньо переміщеній особі - ОСОБА_1 в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та у видачі посвідчення встановленого зразка (пункт 11 списку, що є додатком до рішення Виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 26.09.2023 за № 85).
Зобов'язати Виконавчий комітет Яремчанської міської ради Івано-Франківської області (ідентифікаційний код - 04054286, вулиця Свободи, 266, місто Яремче, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 78501) видати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання вулиця: АДРЕСА_3 ) посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" та Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 345 від 19.03.1996.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.