ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про повернення позовної заяви
"15" січня 2024 р. Справа № 300/8002/23
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Главач І.А., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (надалі, також - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу суми грошової компенсації за неотримане речове майно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 невиплачену грошову компенсацію вартсоті за неотримане речове майно при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу 04.11.2022.
Головуючий суддя Главач І.А. з 27.11.2023 по 01.12.2023 перебував на лікарняному.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання до вчинення дій, залишено без руху та надано позивачу п'ятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для усунення виявлених недоліків, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску.
ОСОБА_1 на виконання вимог ухвали суду від 04.12.2023, подав клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду від 30.12.2023, яка зареєстрована канцелярією суду 08.01.2023 (згідно штампу вхідної кореспонденції).
Досліджуючи обставини виконання позивачем вимог ухвали від 04.12.2023 щодо зазначення поважних причин пропуску строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частино другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Грошова компенсація за неотримане речове майно виплачується після звільнення зі служби та на підставі заяви, а отже речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю.
Також речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування) та інвентарним майном, яке є власністю установ та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням).
Подібний висновок міститься у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, в якій вирішувалось питанням наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Враховуючи визначену правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
У такій категорії справ законодавець визначив строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Вказаний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 23.06.2022 у справі №540/2001/21, від 27.02.2023 у справі №560/8394/21.
Ці висновки застосовані і Восьмим апеляційним адміністративним судом у постанові від 07.04.2023 у справі №260/4686/22, від 24.05.2023 у справі №140/2568/22 у подібних правовідносинах.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Суд в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 09.12.023 дослідив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройойвій частині) від 04.11.2022 №303 військовослужбовця за призовом під час мобілізації, на особливий період лейтенананта ОСОБА_1 , помічника начальника штабу - начальника зв'язку стрілецького батальйону управління військової частин НОМЕР_1 , якого на підставі свідоцтва про хворобу №712/2, затвердженого постановою 16 регіональною військово-лікарською комісією від 04.10.2022 (вх. №Д-97 від 03.10.2022 вих. №1612 від 04.10.2022) визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, та звільнено у відставку наказом командира військової частин НОМЕР_2 (по особовому складу) від 29.10.2022 №550, зв підпунктом "б" (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку), відповідно до пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з 04.11.2022 виключити зі списків особового складу та всіх видів забезпечення і направити для зарахування на військовий облік до Коломийського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Івано-Франківської області.
Так, у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду ОСОБА_1 вказує, що отримував грошові кошти на свій банківський рахунок кількома платежами, а саме 10.11.2022, 14.12.2022 та 19.12.2022 (при цьому, не долучивши жодних платіжних документів на підтвердження окресленого). Втім, з наведеного вище наказу від 04.11.2022 судом встановлено, що при звільненні позивачу компенсація за неотримане під час проходження військової служби речове майно не нараховувалась.
За змістом частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом другим частини першої статті 9-1 указаного Закону також передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, який визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація). (далі Порядок №178).
За змістом пункту 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема, у разі звільнення з військової служби.
Водночас грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Порядку №178).
Так, позивач наголошує, що 25.11.2022 звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 із заявою, зокрема, щодо надання довідки про вартість речового майна, що належало йому до видачі та проханням здійснити виплату належної грошової компенсації за неотримане речове майно, шляхом перерахування на зазначені у заяві реквізити банківського рахунку (при цьому, докази надіслання та/або реєстрації останньої відсутні в матеріалах справи). Не отримавши відповіді на заяву від 25.11.2022, позивач повторно звернувся аж 06.09.2023 до відповідача з черговим зверненням про надання такої довідки та здійснення нарахування та виплати відповідної компенсації.
При цьому, отримання відповіді від заяву від 06.09.2023 не свідчить про те, що позивач був позбавлений можливості своєчасно звернутися до суду за захистом прав, які вважає порушеними, з дня звільнення з військової служби та проведення з ним розрахунку.
Крім того, твердження позивача про необізнаність з ходом розгляду його заяви не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, а свідчить про незацікавленість розглядом його заяви.
Із урахуванням вказаних обставин, суд констатує, що позивачем було допущено тривалу бездіяльність.
Докази щодо оскарження неправомірної бездіяльності відповідача щодо не надання відповіді на звернення від 25.11.2022 у строк, передбачений вимогами Закону України "Про звернення громадян" (у місячний термін) також відсутні.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Суд звертає увагу, що метою встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом є дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Таким чином, звернувшись 15.11.2023 (згідно штемпеля АТ "Укрпошта") з адміністративним позовом до суду, позивач пропустив місячний строк звернення до суду, який встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку звернення до суду, позивач також зазначає, що має статус внутрішньо переміщеної особи, періодично змінює своє місце проживання, 16.02.2023 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності згідно довідки МСЕК серії 12 ААГ №209183 (чому передував тривалий процес) та мав проблеми зі здоров'ям, що підтверджується протоколом звернення (візиту) до лікаря від 07.09.2023.
Такі твердження судом оцінюються критично, оскільки останні не містять достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об'єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду протягом встановленого законом строку, а наведені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду обставини носять суб'єктивний характер та не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду.
Зазначені обставини хоча і ускладнювали можливість звернення до суду в межах строку встановленого частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, однак не робили його неможливим.
Фактичні обставини та наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що позивач мав достатній час для реалізації права на звернення до суду у встановлені КАС України строки, при цьому матеріали справи не містять доказів про поважність причин пропуску строку на звернення з даним позовом та позивачем не наведено жодних обґрунтованих пояснень неможливості своєчасно подати позовну заяву.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ).
Практика ЄСПЛ свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998р., заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Окрім цього, ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996р. за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011р. за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» ЄСПЛ встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000р., пункт 33).
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Суд зазначає, що позивач у даній справі мав усі правові підстави для вчасного звернення до суду з відповідним позовом у вказані строки, будь-яких перешкод для реалізації такого права матеріали справи не містять, як і підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Таким чином, враховуючи те, що позивачем пропущено встановлений законом строк звернення до суду з даним позовом і не надано суду належних обґрунтувань та доказів на підтвердження поважності причин пропуску цього строку, суд приходить висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до вимог статті 123 КАС України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду не обґрунтував дотримання строків звернення до суду та не подав належні і допустимі докази на підтвердження існування об'єктивних причин, які унеможливили подання позовної заяви у строк, встановлений процесуальним законом.
Згідно з частиною 2 статті 123 КАС України, у разі, якщо вказані у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадку, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Частиною 5 статті 169 КАС України встановлено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Керуючись статями 122, 123, 169, 243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Визнати неповажними зазначені у заяві про поновлення строку звернення до суду причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення в суд із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 .
2. Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання до вчинення дій - повернути позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Главач І.А.